На початку червня глобальні економічні медіа повідомили про активні переговори між сінгапурською донькою російського концерну “Новатек”, “Novatek Gas & Power Asia”, японськими судновласниками “Mitsui O.S.K. Lines” та південнокорейськими суднобудівниками “Hanwha Ocean Co. Ltd.”, колишня “DSME” щодо подальшої долі групи танкерів-газовозів класу “Arc7”, які тепер находяться у портах Республіки Корея. Ці питання наразі відображені у низці публікацій, що дозволило експертам зробити певні висновки.
Описані факти стосуються суден під прапором Панами “Lev Landau”, номер IMO 9918016, “Pyotr Kapitsa”, номер IMO 9918004 та “Zhores Alferov”, номер IMO 9918028, а також газовозів під прапором Кіпру “Ilya Mechnikov”, номер IMO 9918030, “Nikolay Semenov”, номер IMO 9918054 та “Nikolay Basov”, номер IMO 9918042.
“Кіпрські” танкери “Ilya Mechnikov” та “Nikolay Semenov” наразі підконтрольні “Mitsui O.S.K. Lines” через її дочірні структури, “Arctic Gold LNG Shipping Ltd” та “Arctic Bronze Lng Shipping Co Ltd”.
Усі ці судна будувалися під перспективи роботи у Північному океані, насамперед для проєктів логістичного хабу “Арктик СПГ-2”, але запроваджені проти російської газової індустрії санкції призвели до того, що їх передача замовникам, а саме “Новатек” та “Совкомфлот” ускладнилася, проте самі газовози та їх корейський будівник, якій, до речі має системну співпрацю з “Російським морським регістром судноплавства” у санкційні списки включені не були.
Російські перемовники прагнуть сформувати нову схему передачі власності на танкери, для їх подальшої експлуатації на перевезенні скрапленого газу з Арктики у Китай, граючи по суті єдиним козирем – наведені судна із самого початку будувалися під судноплавство у складних льодових районах, а тому їх експлуатація на інших маршрутах носитиме меншу економічну ефективність для зацікавлених покупців.
При цьому сьогодні в Арктиці, крім описаного проєкту “Арктик СПГ-2”, та подібного йому “Ямал СПГ” від того самого “Новатек” скраплений газ виробляють лише на норвезькому “Hammerfest LNG”, але там обсяги є меншими. Крім того, описані судна були призначені не просто для арктичного судноплавства, а для маршрутів Північного морського шляху (ПМШ) у Східній Арктиці; умови ж Баренцевого та Норвезького морів є м’якішими та дозволяють обійтися суднами легших льодових класів.
Втім й нинішні японські та корейські власники танкерів мають аргументи для торгів – крім санкційних витрат йдеться про те, шо нібито танкери для “Новатек” потрібні терміново, щонайменш це випливає із російської пропаганди. Кремлівські говорючі голови постійно наголошують на потребі розширення постачання скрапленого газу з “Арктик СПГ-2” та “Ямал СПГ” до Китаю із використанням ПМШ, при тому, що з січня 2027 року очікується закриття для російського скрапленого газу ринку країн Євросоюзу.
Втім, історія арктичного виробництва скрапленого газу та використання цієї індустрії російською мілітаристською машиною потребує на більш поглиблений аналіз.
Станом на 2026 рік проєкти “Арктик СПГ-2” на терміналі “Утрєнній” та “Ямал СПГ” в порту Сабєтта розташовані на протилежних берегах Обської губи Карського моря, потужність “Арктик СПГ-2”, який експлуатує Салманівське та Штормове родовища, заявлена у 17 мільйонів тонн щорічно, а для “Ямал СПГ”, який оперує конденсатом з Южно-Тамбєйского родовища, вона є дещо меншою.
Саме багатства цього родовища були після розпаду СРСР “уведені у публічний простір” радянським розвідником від КДБ Ніколаєм Богачевим. Він намагався залучити до будівництва термінала у Сабєтті інвесторів з ОАЕ, під парасолькою фірми “Ямалнєфтєгазтєхнології”, власницею ліцензії на Южно-Тамбєйске родовище, яку Богачев поступово приватизував.
Сама ідея вивезення скрапленого газу з Обської губи морем, танкерами, й була “ноу-хау” від Богачева, оскільки дозволяла потенційному власнику термінала обійти використання материкових трубопроводів, які повністю контролювалися “Газпромом”.
У боротьбі з “Газпромом” Богачев намагався залучитися підтримкою тодішнього губернатора Ямалу Юрія Нєєлова та його заступника Йосипа Левінзона, надавши їх кишеньковим фондам долі у власній фірмі “Тамбєйнєфтегаз”, на яку переоформили ліцензію Южно-Тамбєйского родовища.
Але саме спроба співпрацювати із Левінзоном була для колишнього кдбшника фатальною – віце-губернатор банально “кинув” Богачева, передавши отримані долі активів на описані родовища структурам свого іншого корумпованого партнера, Леоніда Міхельсона, вихідця із клану радянських трубопроводобудівників та деміурга компанії “Новатек”.
Подальші спроби Богачева “вирішити питання”, як через люберецьких бандитів, так й через замовлені “наїзди” правоохоронців, та й навіть через старого конфідента кремлівського диктатора, іншого кдбшника Василія Шостакова, успіху не мали. Міхельсон став поступово вичавлювати “батька-засновника” з проєкту морських газових терміналів у Обській губі, а самому Богачеву стали надавати “пропозиції, від яких неможливо відмовитися” щодо передачі його акцій під контроль “Газпрому”, через “Газпромбанк”.
Втім, надалі, у червні 2006 році Богачеву вдалося провернути аферу із виведенням ліцензії на Южно-Тамбєйске родовище на іншу фірму, буквально з-під носа “Газпрому”, але це була вже піррова перемога – вже через місяць в росії був схваленим закон, якій закріпив монополію на експорт газу виключно за “Газпромом”.
Це перетворило “карету на гарбуз” для усіх російських міноритарних газовидобувників, зокрема “Ітери” та “Нордгазу”, яких надалі “Газпром” поглинув без особливого спротиву бенефіціарів, що були вимушені отримати “відкупні”. Так саме й Богачев, загнаний у кут, “був вимушеним продати усе” але посередником в оборудці виступив Алішер Усманов, який “суто випадково” отримав три чверті ямальських активів Богачева, гарантувавши автору проєктів морських терміналів “зняття всіх подальших питань” від російських карателів.
А надалі, під час кризи 2008 року вже Усманов, користуючись “стратегічною турбулентністю”, “кинув” своїх контрагентів з “Газпрому” та продав свої ямальські активи не їх прокладкам, а путінському клеврету Геннадію Тимченку, який тоді був співвласником кремлівського нафтотрейдера “Gunvor” зі швейцарською реєстрацією.
Тимченко мало розумівся на ямальських родовищах та терміналах, але мав унікальну можливість “їздити по вухах” кремлівському очільнику. Тому він увійшов у симбіоз зі згаданим Міхельсоном та його “Новатек”, який дотягнув до 2008 року у тіні “Газпрому” обмінявшись пакетами акцій.
Ідея Тимченко, добре розумівшего кремлівську альтернативну реальність та вмівшего перетворювати її у цілком реальні мільярди в офшорах, була доволі екстравагантною, але такою, що переконливо виглядала в очах дилетантів.
Путіну розповіли про те, що спорудження морських терміналів біля родовищ газоконденсату на Ямалі не просто дозволить “шалено нарощувати експорт енергоносіїв”, але стане ключовим знаряддям оживлення ПМШ та “арктичного панування росії”. Момент був обрано вдало – усі газоконденсатні проєкти “Газпрому” на Балтиці, Сахалині та на тому ж Ямалі “не злетіли”, та їм пропонувалася “патріотична альтернатива”.
Для цієї “геополітичної перемоги” від Кремля просили “усього-на-всього” скасувати для нових проєктів від “Новатек” усі податки, дозволити експорт газу та побудувати за федеральні кошти портові термінали, дороги, аеропорт у Сабєтті та в Утрєннєм. Після згоди на такі “скромні умови” “Новатек” став оперативно шукати гроші за межами росії на потреби відповідних проєктів, а російська влада цьому стала активно сприяти.
Основним зовнішнім інвестором для ямальських прожектів “Новатек” став французький концерн “Total”, очільник якого Кристоф де Маржері підписав у березні 2011 року з Михельсоном меморандум про співробітництво у путінській резиденції в Ново-Огарево, вклавши у проєкти понад 5 мільярдів доларів. Надалі, до січня 2014 року, у проєкти “Новатек” стали інвестувати китайські компанії, державна “China National Petroleum Corporation” та її доньки.
Окупація Криму та бойові дії на Сході України ініціювали перші санкційні кроки проти російських корпорацій, й тут роль співвласника “Новатек” та водночас кремлівського “гаманця” Геннадія Тимченка раптово стала максимальним тригером для європейських інвесторів.
Річ у тому, що саме структури Тимченка стала “дахом” для будівництва Кримського моста та інших фундаментальних прожектів замаху на анексію Криму. Це робило саме його бізнеси максимально вразливими для санкційних обмежень. Для “владнання ситуації” у жовтні 2014 року в Москву прибув той самий де Маржері, але після тупикових перемовин із кремлівськими бонзами в ніч на 21 жовтня бизнес-джет голови “Total” Falcon 50EX зіткнувся на взльотці аеропорту “Внуково” зі снігоприбиральною машиною.
Примітно, що надалі “Новатек” цинічно пойменував один із власних танкерів на честь де Маржері, але відсутність проти цієї компанії європейських санкцій, як у 2014-му, так й у 2026 роках має інші пояснення.
Перший танкер зі скрапленим газом Ямалу “Новатек” відправив морем у 2017 році, проте пішов він не до Китаю через ПМШ, а до “ворожого” Бостону. Після цього виявилося, що морські постачання важче контролювати й відстежувати, порівняно з трубопроводами, й саме влада США проводила за останнє десятиріччя, захищаючи власну позицію на газовому ринку, системну санкційну політику проти структур “Новатек”, останній потужний пакет якої припав на січень 2025 року.
А тим часом Тищенко та Михельсон просили у Кремля все нових преференцій для “Новатек”, під тим самим соусом “навантаження інфраструктури ПМШ”. У 2018 році Кремль поставив завдання довести вантажообіг на ПМШ до 2024 року до 80 мільйонів тонн, з яких половину мали складати вантажі від “Новатек”.
Втім весь вантажообіг ПМШ 2025 року, за заявами російської пропаганди, начебто склав 37 мільйонів тонн, при чому його абсолютну більшість становила західна частина ПМШ, від Ямалу до Мурманська.
Прикладом, весь вантажообіг “східних” портів ПМШ, типу Тіксі чи Пєвєку, становив у 2024-2025 роках не більше 700 тисяч тонн, з яких транзитних вантажів було 100-200 тисяч тонн у кожному.
Щобільше, альтернативний для ПМШ, найбільший річковий порт росії Осєтрово на Лєне, який є ключовим хабом перевалки “північного завозу”, у 2023-2024 роках перевалював не більше мільйона тонн, з яких до портів на трасі ПМШ, зокрема для потреб нафтогазового комплексу, доставлялося не більше 700 тисяч тонн щорічно, а відомості за 2025 рік власники цього хабу з концерну “Старвей” “чомусь” вирішили не публікувати.
На цьому фоні ділки “Новатеку” намагалися будувати “газові хаби” на Камчатці та на Кольському півострові, а також “гравітаційні платформи” для буріння нових свердловин, які по суті були штучними островами: у Карському морі льодова ситуація робить функціонування “традиційних” видобувних платформ практично неможливою.
При цьому флот газовозів для арктичних проєктів від “Новатеку” мали будувати на російській верфі «Звєзда», а також, через “Совкомфлот”, якій очолювався родичем Тимченка Сергієм Франком та передав замовлення на будівництво шести танкерів льодового класу на корейську верф від “Daewoo”.
Першим з них став згаданий вище “Christophe de Margerie” номер IMO 9737187, збудований у 2016 році під прапором Кіпру, але надалі переведений під російський прапор, під нагляд “Російського морського регістру судноплавства”.
Свій перший рейс з газом від “Ямал СПГ”, цей газовоз з головними двигунами від “Wartsila Italia S.p.A.” здійснив у 2017 році до Великобританії, а уперше газ із другого арктичного хабу “Новатек”, “Арктик СПГ-2”, він перевіз 2024 році, але вантаж був доставленим не через ПМШ, а так саме у Європу через мурманський термінал.
Та свій перший рейс зі скрапленим газом по ПМШ на схід, до камчатського термінала “Koryak FSU” номер IMO 9915105 цей танкер здійснив у серпні 2025 року, після чого він підпав під санкції. Номіналом цього судна була структура “Zelitiko Shipping Co Ltd” записана у Кіпрі на Володимира Оскірка, менеджера “Совкомфлот”, якій здебільшого перебуває в Дубаї.
Згаданий термінал “Koryak FSU” під російським прапором, піднаглядний “Російському морському регістру судноплавства” був збудованим у Кореї до 2023 року, так саме як й інший термінал від “Новатек”, “Saam FSU” номер IMO 9915090, і якщо перший має забезпечувати логістику танкерів від “Новатек” у східному напрямі, через ПМШ на Китай, то другий відповідає за західний напрям перевезень, через Баренцеве море.
Росіяни заявляють, що у 2024 році з “Арктик СПГ-2”, було нібито вивезене вісім партій, загальним об’ємом у 260 тисяч тонн з “невідомими отримувачами”, та що у 2025 році було переведене до 380 тисяч тонн, начебто до Китаю. Втім, справжніми отримувачами цього газу могли бути й американські, і європейські покупці.
Як випливає із медіа, європейські країни поки залишаються ключовими отримувачами російського скрапленого газу, насамперед це Бельгія, Франція та Іспанія. Тому не дивно, що у грудні 2024 року делегація “Новатек” брала активну участь у роботі міжнародної конференції СПГ-індустрії у Берліні, а швейцарська донька “Новатек”, а саме “Novatek Gas & Power GmbH”, очолювана колишнім функціонером від азербайджанського “Socar” Сергієм Гжеляком, активно працює з реєстрацією у кантоні Цуг, та її присутність там активно лобіює місцева влада, включаючи тамтешнього голову фінансового департаменту Хайнца Таннлера.
Додамо, що раніше із діяльністю “Novatek Gas & Power GmbH” були пов’язані Олексій Соловйов та Кйель Магне Андерсен, якій також відмітився у швейцарській фірмі “Vintage Shipping & Trading AG” з Роткрейца, яка оперує чотирма танкерами під прапором Панами.
Один з них, “VST Lyra B” номер IMO 9740471 у березні 2026 року заходив до російської Усть-Луги й надалі прямував у Сінгапур, інший, “VST Amara” номер IMO 9742211 був в Усть-Лузі у квітні-травні 2026 року, раніше у російських портах завантажувалися й інші судна цієї структури, “VST Electra” номер IMO 9784611 та “VST Oceania” номер IMO 9740469.
Раніше у Швейцарії діяли й інші доньки від “Новатек”, а саме “Novatek Overseas Exploration & Production GmbH” та “Novatek Overseas AG”, на Кіпрі діяла “Novatek Equity (Cyprus) Ltd.”, записана на Ольгу Бодіну, ключову функціонерку системи “Новатек”, що постійно мешкає у Лімасолі. Щобільше, структури від “Новатек”, очолювані Даріушем Петром Братоном, діяли у Польщі, це зареєстровані у Кракові структури “Novatek Polska sp. z o.o.” та “Novatek Green Energy sp. z o.o.”
Станом на початок масштабної російської агресії в Україні ці фірми мали понад сто співробітників та річний виторг у мільярд злотих, спеціалізуючися на заведенні скрапленого газу з росії залізницею, де “Новатек” контролював у Польщі три тисячі вагонів, та маючи широке лобі у польській політиці та державних транспортних корпораціях, таких як “PKP Cargo Connect”.
При цьому фінансовим директором польської “Novatek Green Energy” був росіянин Дмітрій Князьков, надісланий до Польщі з головного офісу “Новатек”, а у листопаді 2021 року профільний польський міністр Петр Усцінський навіть нагородив двох функціонерів цієї структури відомчими відзнаками “За заслуги у розвитку нафтової та газової промисловості”.
У 2023 році влада Польщі наголосила на “примусовому продажі” активів “Novatek Green Energy”, після того, як компанія стала блокувати постачання газу населенню. Тодішній міністр розвитку Вальдемар Буда заявив що конфіскувати майно неможливо, проте “отримані від продажу гроші заморозять”.
Цією оборудкою займався варшавський адвокат Кароль Мацей Шиманський, а сам “Новатек” погрожував судовими процесами; втім у підсумку майно “Novatek Green Energy” було “продано” до “Geleo sp. z o.o.” як фірмі що “належить співробітникам Novatek” та очолив “Geleo” той самий Даріуш Петр Братон. Таким чином очевидно, що у Польщі “Новатек” просто змінив вивіску та продовжує той самий бізнес із російським СПГ.
Втім, активним є й азійський вектор діяльності “Новатек”, включаючи згадану “Novatek Gas & Power Asia”, та “Novatek Asia Development Holding PTE. LTD”, яка з 2020 року була помічена у документах Єврокомісії, при чому не санкційного, а цілком комерційного виміру, типу 2020/C88/05.
Втім, санкції тут все ж виникли, але – з боку США. Вони були накладені у січні 2025 року на балтійську структуру від “Новатек” а саме “Кріогаз Висоцьк”, на “Арктик СПГ-2”, а також на китайських виробників ключового обладнання цього хабу, “Zhoushan Wison Offshore and Marine Co Ltd” та “Hongkong Yaqing Shipping Co Ltd”, на китайську доньку “Новатек” “Novatek China Holdings Co Ltd” й на вісім її контрагентів групи компаній “Xuanwu”.
Також американські санкції були застосовані до індійських операторів танкерів “Mulan” номер IMO 9864837 та “New Energy” номер IMO 9324277, які перевозили газ з “Арктик СПГ-2”, а саме фірм “Skyhart Management Services Private Ltd” та “Avision Shipping Services Private Ltd”, яка також оперувала танкерами “Pravasi” номер IMO 9409467 та “Onyx” номер IMO 9236640.
Окремо варто зупинитися на тих суднах, які власне роблять перевезення газу з “Арктик СПГ-2” та “Ямал СПГ”, беручи до уваги, що серед флоту росіян лише наведений “Christophe de Margerie” має льодовий клас “Arc7” та може самостійно везти газ з терміналів “Новатек” не на захід, а на схід ПМШ.
Ми вже вказували, що на додаток до танкерів корейської побудови росіяни обіцяли виготовити на заводі “Звєзда” серію газовозів льодового класу, проте станом на 2026 рік там вдалося здати в експлуатацію один танкер, а саме “Aleksey Kosygin” під прапором рф та наглядом “Російського морського регістра судноплавства” номер IMO 9904546, який нібито вже заходив до “Арктик СПГ-2” на завантаження.
Таким чином наразі перевезення газу власне ПМШ, від “Арктик СПГ-2” та “Ямал СПГ” до камчатського накопичувача здійснюють виключно “Christophe de Margerie” та “Aleksey Kosygin”. Решта газовозів транспортують продукцію від “Новатек” через Баренцеве море, насамперед від накопичувача біля Мурманська.
Саме на цьому маршруті у 2025 році перевозили до китайського порту Тешань, де знаходиться СПГ-термінал “Beihai LNG”, скраплений газ 9 танкерів-газовозів під прапором росії, які загалом здійснили понад 20 рейсів, зокрема й з переміщенням газу між китайськими портами та камчатським накопичувачем.
Усі ці судна, а саме “Arctic Mulan” номер IMO 9864837, “Arctic Metagaz” номер IMO 9243148, “Arctic Pioneer” номер IMO 9256602, “Arctic Vostok” номер IMO 9216298, “Buran” номер IMO 9953509, “Iris” номер IMO 9953523, “Voskhod” номер IMO 9953511, “Zarya” номер IMO 9953535 та “La Perouse” номер IMO 9849887 є піднаглядними “Російському морському регістру судноплавства” та мають портами приписки Сочі чи Петербург.
Ці танкери, крім збудованого у 2024 році в Китаї та найбільш активно експлуатованого наразі “Arctic Mulan”, є корейського проєкту та будівництва, і якщо “Arctic Pioneer” “Arctic Vostok” та підірваний у Середземному морі у березні 2026 року “Arctic Metagaz” були уведені в експлуатацію у 2003-2005 роках, то решта згаданих газовозів, крім шестирічного за віком “La Perouse”, були збудовані у 2023-2024 роках.
Усі судновласники та власники описаних танкерів заявлені російськими фірмами з петербурзькою реєстрацією. Серед іншого “корейські ветерани” “Arctic Pioneer” та “Arctic Vostok”, а також “Arctic Mulan”, мають судновласником створене у 2024 році “СМП Техменеджмент”, код 7840114888, засновником якого є московська фірма “Бака” код 9717163020.
Гендиректором “СМП Техменеджмент” є Віктор Тихомиров, керує “Бака” Олександр Віговський, а засновником його заявлений Ігор Міхєєв, усі ці особи мають ознаки номіналів. Примітно, що власниками цих танкерів заявлені ліберійські фірми “Zinnia International Co”, “Lule One Services Inc” та “Zara Shipholiding Co”, які перебувають під санкціями США.
А ось судновласниками новобудованих танкерів “Buran”, “Iris”, “Voskhod” та “Zarya” є чотири фірми, які мають подібні адреси на петербурзькій вулиці Большой Морской 3-5, це відповідно ТОВ “Ангара” код 9710137983, “Елегест” код 9710138000, “Ігарка” код 9710137990 та “Кантат” код 9710138017.
Засновниками усіх цих фірм є структури «Восточний Вєтєр», код 9725166930 та «Фарватер» код 9725166916, обидві записані на москвича Олега Шишанова, якій раніше займався готельним бізнесом й так саме має ознаки формального власника. Подібна схема запроваджена й щодо танкера “La Perouse”, там судновласником виступає інший клон цієї схеми, ТОВ “Танама” код 7840120240.
А формальними власниками цих чотирьох танкерів є сінгапурські компанії “LNG Alpha Shipping Pte Ltd”, “LNG Beta Shipping Pte Ltd”, “LNG Gamma Shipping Pte Ltd” тощо, які були внесені у санкційні списки США як структури, пов’язані з “Арктик СПГ-2”.
Таким чином подальший розвиток арктичної діяльності “Новатек” залежить від того, чи отримають росіяни контроль за групою танкерів-газовозів класу “Arc7”, та чи подовжить будівництво таких танкерів “Звєзда”. Додамо, що на згаданому новому танкері “Aleksey Kosygin” усі двигуни збудовані німецькою “MAN Energy Solutions SE” у 2020 році, та за умов не постачання відповідної техніки до росії газовози від “Звєзда” будуватимуться ще довго.
Окремим питанням у цьому вимірі стає позиція корейських та японських суднобудівників, й у цьому вимірі важливим є посилення санкцій щодо “Російського морського регістра судноплавства”, як структури, що не просто супроводжує танкери для “Новатек” від закладки кіля до вояжів в Сингапур, а є ключовим знаряддям впливу російських спецслужб на морський бізнес Токіо та Сеулу.
Крім того, санкції усіх демократичних юрисдикцій мають охопити не тільки судна з російським арктичним газом, але й всі компанії “Новатек” та їх ключових фігурантів, зокрема тих, що досі діють у Європі. Безперечно відсутність у санкційних списках особисто Леоніда Міхельсона є викликом, що потребує на вирішення.
Якщо ж міркувати про точки вразливості імперії “Новатек” до “кінетичних” санкцій то безперечно найслабкішим місцем є описані накопичувачі, включно із “Saam FSU”, й тому не випадково росіяне ховають їх на власних воєнних базах, таких як мурманська губа Ура.
