Експерти Асоціації завжди намагаються не тільки надати оцінки поточної ситуації, а й орієнтувати на виявлення критичних загроз майбутнього.
А тому експерт АРК Едуард Плешко розгляне ведення росією так званої ментальної або когнітивної війни та особливості здійснення такого впливу на території окупованого Криму.
Варто зазначити, що важливою подією стала поява у січні 2026 року звіту Головного наукового радника НАТО за 2025 рік про когнітивну війну, який офіційно констатує, що сучасні конфлікти вступили в нову фазу, до якого НАТО дійшло після кількох років внутрішніх досліджень, експериментів і аналізу реальних конфліктів.
Звіт фактично підсумовує попередні дискусії стосовно ведення когнітивної війни, визначаючи її не як нову назву для інформаційно-психологічних операцій або “PSYOPS з кращими інструментами”, а підводить до визнання і впровадження Когнітивного домену (Cognitive Domain), нового операційного середовища одночасно з діями на суші, морі, у повітрі, космосі, кіберпросторі та в електромагнітному спектрі.
Тобто, вже сучасна модель збройних конфліктів значно більше постає дією спрямованою на поведінку осіб (behavior-centric), які беруть участь у конфлікті, при цьому, навіть поза складом сил безпеки та оборони. Йдеться про системний вплив на процеси мислення в яких інформація є лише одним з елементів, а не кінцевою метою.
Зокрема, у стані інформаційного перевантаження людина втрачає до 30-40% здатності до критичного аналізу. Це означає, що ключовим стає не зміст повідомлень, а їх кількість, ритм і емоційне забарвлення. Замість того щоб переконувати, противник створює середовище постійного шуму, де мислення переходить у режим спрощення: “свій – чужий”, “зрада – перемога”, “все або нічого”.
Людська увага обмежена, середній час концентрації в цифровому середовищі зменшився з приблизно 12 секунд ще двадцять років тому до менше ніж 8 секунд сьогодні. Це робить людей особливо вразливими до емоційних і спрощених наративів. Сучасні технології та алгоритми лише оптимізують доставлення таких наративів. Вони не змінюють людську природу, але дозволяють впливати швидше, точніше і з меншими витратами.
У 2024 році в росії здійснили офіційне виділення когнітивних наук в окрему наукову галузь та активно забезпечують їх інтеграцію у військово-аналітичний комплекс рф, що дозволяє Кремлю поставити когнітивне моделювання на службу державній геополітичній стратегії агресора.
Російська “наука” перевела когнітивну війну з розряду “гуманітарних технологій” у площину інженерної дисципліни. Суспільство противника розглядається як складна кібернетична система. Через когнітивне моделювання противник намагається знайти в цій системі критичні точки вразливості (точки розколу), щоб за допомогою мінімальних інформаційно-психологічних імпульсів ввести її в стан некерованого хаосу.
По суті, вони прагнуть автоматизувати процес ментального руйнування держав без застосування виключно військової сили.
З дослідження того, як саме російські вчені та військові аналітики, зокрема представники Російської академії наук, Воєнної академії генштабу, “Курчатовського інституту” та Московського держуніверситету, концептуалізують когнітивну війну та використовують сучасне моделювання, вбачається наступне.
Якщо класична інформаційна війна ведеться за контроль над каналами передачі даних та змістом повідомлень (кібербезпека, фейки, дезінформація), то когнітивна війна націлена безпосередньо на алгоритми людського мислення, сприйняття, емоцій та ухвалення рішень.
Дослідники агресора навіть виокремлюють три базові рівні ураження.
По-перше, це біологічний, зокрема нейрофізіологічний з впливом на біохімічні процеси мозку, такі як стрес, виснаження, депривація сну, для зниження критичного мислення.
По-друге, це психологічний, коли використовують емоційні тригери, а саме, страх, паніку, почуття провини, ультрапатріотизм або ультразраду.
По-третє, соціокультурний (ментальний), на якому ведуть роботу з руйнування базових смислових конструктів, історичної пам’яті, мови та ідентичності, це те, що радник міністра оборони агресора Андрій Ільницький та пов’язані з ним діячі називають “ментальною війною”.
Цікавим є нещодавнє розслідування OCCRP, Delfi Estonia, Le Monde щодо витоку документів Кремля, зокрема, діяльності Агентства соціального дизайну (SDA), де можемо побачити чітку зміну парадигми російських спецслужб з переходом від класичної пропаганди до «когнітивних ударів».
Документи SDA, що координувалися напряму адміністрацією президента рф, зокрема Сергієм Кирієнком та куратором Софією Захаровою, демонструють, що росія перейшла до промислового, індустріального конвеєра управління сприйняттям, а російські методологи систематизували інструменти впливу, розділивши їх на кілька ключових технологій.
Одним із ключових аспектів когнітивної війни є створення настільки щільного та суперечливого інформаційного шуму, що об’єкт атаки (окрема людина або суспільство) втрачає здатність відрізняти правду від маніпуляції.
Кінцева мета цієї технології не переконати у своїй “правді”, а досягнути стану заплутаності (epistemic confusion), в якому людина перестає розрізняти, де правда, а де маніпуляція, і врешті-решт відмовляється від спроб розібратися, впадає до припинення споживання інформації. Це призводить до апатії, паралічу волі та відмови від аналізу або радикалізації, й обидва стани вигідні противнику.
У звітах SDA фігурують не просто цифри переглядів, як у класичній пропаганді, а показники “зміни ставлення”, динаміка коментарів під постами, рівень поляризації дискусії та відсоток падіння підтримки України серед цільових аудиторій.
Не відкидає противник й спадщину радянської школи військової методології Володимира Лефевра, відомої, як рефлексивне управління (reflexive control), суть якого полягає в передачі такої інформації, яка змушує самостійно й добровільно ухвалити рішення, наперед вигідне противнику.
Серед нових технологій – керування емоційним резонансом, так звана штучна поляризація, виявленням та створенням реальних суперечностей у суспільстві противника, наприклад, мовні питання, мобілізація, економічні труднощі, конфлікти між політичним та військовим керівництвом, та їх штучне підживлення через мережі ботів і лідерів думок з метою радикалізувати сторони конфлікту, унеможлививши суспільний консенсус.
Противник вважає й дуже важливим метод смислової приватизації та деконструкції довготривалого впливу, спрямований на переписування історії, стирання національної ідентичності на окупованих територіях та підміну понять, наприклад, подання агресії як “захисту”, окупації як “визволення”.
Тут виходять з того, що для закріплення нового когнітивного конструкта в масах необхідний безперервний 40-денний цикл трансляції одного й того самого наративу.
За допомогою комп’ютерного моделювання прораховуються так звані імпульсні процеси, зокрема, “що відбудеться із системою суспільних настроїв в Україні, якщо одночасно вкинути 3 масштабні дезінформаційні кампанії (імпульси в концепті “Паніка”) на тлі енергетичної кризи?” Система прораховує динаміку розвитку хаосу на кілька кроків уперед.
Активно здійснюється генеративне тестування наративів, коли нейромережі моделюють, який саме тип контенту (відео, текст, мем) викличе максимальний емоційний відгук (гнів, відчай) у конкретної аудиторії.
Використовується штучний інтелект та великі мовні моделі (LLM) для когнітивного мапування цільових аудиторій з автоматичним аналізом мільйонів постів у соцмережах через системи моніторингу типу “Крібрум” або “Катюша”. Це дозволяє створити цифрові “психотипи” окремих регіонів чи соціальних груп, зокрема й України чи країн Заходу.
Легко побачити, якщо на Заході когнітивні удари спрямовані на дестабілізацію та хаотизацію, то на територіях, які росія утримує фізично (окупований Крим, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія), ця технологія має протилежну, але ще більш руйнівну мету – тотальну когнітивну асиміляцію, деконструкцію ідентичності та примусову лояльність.
Витік російських секретних файлів, опублікований у травні 2026 року, підтверджує, що росія вже не веде класичну інформаційну війну, вона веде війну за ментальне моделювання.
На Заході агенти на кшталт Софії Захарової чи Іллі Гамбашидзе змушені діяти “більш тонко”, використовуючи проксі-групи та штучний інтелект для створення ілюзії внутрішнього розколу, проте на окупованих територіях та в невизнаних республіках кремль має монополію на насильство. Це дозволяє йому поєднувати когнітивні технології з адміністративним та фізичним терором.
У пострадянських країнах використовується економіко-когнітивний шантаж, під час якого так зване “фінансова допомога” від рф подається не як економічні відносини, а як «порятунок від геноциду», що формує у населення синдром вивченої безпорадності (learned helplessness), коли суспільство втрачає віру у здатність жити самостійно поза російським протекторатом.
Стосовно України можна розглянути показову інформаційну компанію стосовно діяльності системи управління мобілізацією під час воєнного стану. Спочатку компанія велася методом прямого фізичного впливу, коли на підконтрольній Україні території здійснювалися підпали будівель. Але надалі відбулися характерні події із пожежами військкоматів в росії, та навіть у невизнаному Придністров’ї було зафіксовано два підпали військкоматів. Така ситуація змусила російських організаторів подібних акцій змінити формат ведення власних спецоперацій.
Стосовно Криму проглядається еволюція від «інформаційного штурму» у 2014 році до «когнітивного протезування» у 2026-му.
Відомо, що російські спецслужби використовують алгоритми, аналогічні розробкам SDA.
Серед практичних розробок – метод «горизонтальної втоми» для постійного, дозованого утримання населення в стані тривоги новинами про протиповітряну оборону, закриття Кримського мосту, загрози покарань за активність у соціальних мережах тощо. Тривалий стрес блокує критичне мислення на рівні фізіології мозку через виснаження кортизолом. Людина втрачає здатність до довгострокового планування і прагне лише одного – стабільності за будь-яку ціну, що консервує лояльність до окупаційного режиму.
При цьому триває безперервний парсинг, тобто автоматизований збір окупантами кримських пабліків, чатів та коментарів в усіх соцмережах. Штучний інтелект будує нечіткі когнітивні карти кримських міст, визначаючи, наприклад, індекс соціальної напруги за основними страхами – дефіцит води, палива, страх прильоту; локалізацію осередків потенційного проукраїнського підпілля за непрямими лінгвістичними маркерами в мережі.
Загалом, головною тенденцією сучасності є максимальна автоматизація впливу, коли російська окупаційна машина прагне зробити так, щоб кримчани захищали російські наративи не тому, що їх змушує автоматник, а тому, що їхня архітектура мислення була штучно перебудована і вони просто нездатні уявити іншу реальність.
Спробуємо систематизувати системний когнітивний вплив агресора на населення окупованого Криму та інших утримуваних нею районів, сформований на базі сучасних досліджень з нейрополітики, когнітивної безпеки та соціології тоталітарних систем.
Зокрема, чітко проглядається, як росія застосовує концепцію «епістемічної облоги» (epistemic siege), тобто повного контролю не лише над джерелами інформації, а й над критеріями визначення правди.
По-перше, це мілітаризація дитинства, як інструмент «перепрошивки» нейромереж (нейро-інжиніринг).
Наукові дослідження в галузі когнітивної психології доводять, що критичне мислення найважче піддається деформації, якщо воно сформоване на базі стійкої базової ідентичності. У Криму рф спрямувала удар на дітей через «Юнармію», «Рух перших», кадетські класи.
Основним методом виступає емоційне заякорення через ритуали присяги, носіння форми, культ зброї тощо, що поєднується з ізоляцією від альтернативної історії.
Іншим прикладом цього методу є формула: «Крим ніколи не був Україною, це була історична помилка Хрущова». Школярам та студентам нав’язується перша інформація, закладена в дитинстві, що слугує когнітивним якорем, який дорослій людині вкрай важко раціонально спростувати.
Головним результат вбачається формування стійкого когнітивного дисонансу, коли спогади батьків про Україну вступають у конфлікт із щоденною глорифікацією рф у школі. Дитина змушено обирає психологічно безпечніший варіант типу конформізму та прийняття нав’язаного «образу ворога» (України та Заходу).
По-друге, активно використовується концепція «Троянського коня» пам’яті (символічний напад).
Основним методом виступає підміна суті історичних явищ, наприклад, депортація кримських татар 1944 року маргіналізується або виправдовується «військовою необхідністю», натомість створюється штучний міф про Крим як «ісконно руську купіль».
Головним результатом прогнозується когнітивне витіснення автохтонної ідентичності – української та кримськотатарської. Людина змушено починає мислити нав’язаною категорією «кримчанин – це підвид росіянина».
По-третє, інтенсивна інформаційна депривація та ефект «ілюзії правди» шляхом блокування понад сотні українських та незалежних медіа, глушіння сигналу мовлення, які створюють інформаційний вакуум з одночасним нав’язуванням квазіміжнародних заходів нібито світового визнання, що має розмити міжнародно-правову оцінку попередньої агресії.
Попри раніше визнане міжнародним гуманітарним злочином залучення на військову службу населення захоплених територій, така практика однозначно стала системою на окупованих територій України, включаючи Крим.
Тут методом впливу виступає психологічний феномен ілюзії правди (illusion-of-truth effect), який використовує спирається на психологічну установку, коли людина схильна вірити твердженню, яке вона чує найчастіше, навіть якщо спочатку ставилася до нього скептично.
Постійне повторення тез про «захист від нацистів» та «процвітання у рф» на тлі фізичної неможливості перевірити інформацію, зокрема й через страх кримінального переслідування за “дискредитацію армії” змінює архітектуру сприйняття реальності.
Як наслідок, населення окупованих територій піддається насильницькій «лоботомії ідентичності», де когнітивна стійкість громадян руйнується через ізоляцію, страх та цілеспрямовану роботу з дітьми, що потребуватиме десятиліть деокупації не лише простору, а й людського розуму.
Водночас когнітивна війна не має сприйматися спрощене, як різновид інформаційної чи пропагандистської діяльності та потребує на врахування її ведення агресором як складника інших форм ведення збройного конфлікту, включаючи кібервійну, юридичну війну тощо.
