28 лютого “федеральна служба безпеки” агресора заявила про затримання росіянина Микити Іванковича та громадянина України Дениса Поповича, що нібито готували замах на “митрополита сімферопольського та кримського” Тихона (Шевкунова).
Звісно, карателі агресора звинуватили у цьому приготуванні українські спецслужби, а саме військову розвідку.
З цього приводу офіційний представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов назвав у коментарі для “Reuters” дані вигадки агресора абсурдними та брехнею, вказавши, що Україна “воює за правилами – правилами війни та міжнародними правилами”.
Після згаданої медіа-провокації від російських карателів агресор розгорнув “на захист Тихона” широкий потік пропаганди, від Дмитра Пєскова та Віталія Мілонова до маси рядових виконавців.
При цьому, окрім традиційної антиукраїнської істерії, дане “загальнонародне обурення” почало заявляти про “провокацію проти переговорного процесу” і, серед іншого, звинувачувати у “підготовці теракту” та владі Великобританії, про що російський “офіціоз” нічого не заявляв.
Але при цьому і сам Тихон, і його політичний симбіонт, севастопольський гауляйтер Михайло Розвожаєв, і ключові “кримські балакучі голови”, типу Сергія Аксьонова та Володимира Константинова, з приводу “замаху” за останні кілька днів нічого заявляти не стали.
Крім очевидної безглуздості даного теракту з погляду інтересів України, сама озвучена російськими карателями версія містить глибоку логічну суперечність.
Серед деталей “спецоперації” щодо “запобігання теракту” вказувалося, що спочатку його нібито планували “на Різдво”, а потім перенесли на пізній час, “готуючи вибух у житловому приміщенні Тихона в Стрітенському монастирі”, а перенесення було нібито викликане тим, що ще у грудні карателі затримали Дениса Поповича.
Микиту Іванковича нібито затримали лише 12 лютого і як “основний доказ” вилучили у нього лопату, якою нібито він закопував у схованку тротил у пакеті від соку.
Але очевидно, що якби якась змова мала місце, то Іванкович за місяці перебування його “подільника” за ґратами, нібито “за непокору поліції”, м’яко кажучи, здогадався б, як і про те, що “замах” російськими карателями вже виявлено, так і про те, що необхідно ховатися і позбавлятися доказів, чого він явно робити не став.
При цьому якщо у Поповича основним “аргументом” звинувачення був український паспорт, то Іванкович, як “раптово виявилося”, є “таким, що співчуває Олексію Навальному”, оскільки він нібито “реєструвався на інтернет-платформах” російської “опозиції”.
Всі ці “деталі теракту”, а також і зазначене “мовчання кримських ягнят” з цього приводу дозволяють констатувати, що крім очевидної антиукраїнської мети описаної провокації карателі агресору виконали і “прикладне завдання”, щодо досить тонкої дискредитації самого Тихона в очах Кремля.
Нагадаємо, що гіперактивність даного “духовника путіна” та його неприхований приціл на патріарший престол, як “вершину кар’єри” турбували у Москві чимало “світлих” конкурентів Тихона.
При цьому нинішні затримані “терористи” є помічниками Тихона останні кілька років, а конкуренти нинішнього “кримського митрополита” і раніше публічно звинувачували його в політичній сліпоті щодо свого оточення.
Якщо при цьому “раптово виявиться”, що у Тихона з даними молодими людьми, яких він “не розгледів душпастирським серцем”, ще й були “не тільки робочі” відносини, то рівень дискредитації “сповідника” в очах його “головного духовного чада”, який патологічно боїться “ворожої агентури в кулуарах”, може бути дуже вагомим.
Примітно, що буквально напередодні заяви карателів про “спробу теракту” Тихон, спільно з Володимиром Мединський був введений в правління спілки письменників росії, і ми раніше вказували, що як мінімум для колишнього міністра та “путінського радника” це стало класичним “підвищенням на горище”.
Найбільш примітною з цього приводу стала реакція кримчан на заяви карателів.
Як щодо описаних нестиковок версії “теракту” саркастично написали в севастопольських соцмережах, “а як же сповідь? Ну хай не розголошує таємницю сповіді, але дізнатися, що про тебе думає твій помічник – дізнався б”, багатозначно додавши, що “подібне тягнеться до подібного”.
Як із цього приводу констатує інший мешканець окупованого міста, “відверто панська, самовпевнена і аж ніяк не гідна духовної особи поведінка Тихона, що спостерігається, як мінімум, у справах та промовах його в Севастополі, точно викликає стійке відторгнення та ворожість”.
Очевидно, що ця історія є далекою від свого завершення, яке може мати для митрополита відчутні “кулуарні” наслідки.
