Країна-агресор продовжує реалізовувати в окупованому Криму політику фіскального тиску, примусового обліку навіть дрібної економічної активності та подальшого вбудовування півострова у фіскальну архітектуру росії.
У 2025-2026 роках ця політика дедалі виразніше спрямовується на вилучення ресурсів із бізнесу, власників майна та самозайнятих осіб. Формально значна частина змін подається як “технічне коригування ставок, коефіцієнтів або пільгових режимів”. Водночас поглиблений аналіз змісту цих рішень дає підстави розглядати їх як прояв посилення контролю над “платниками податків”, розширення “податкової бази” та переорієнтації місцевих економічних процесів на потреби окупаційної “адміністрації”.
Ґрунтовний аналіз ключових податкових змін, що впливають на бізнес, власників нерухомості та “бюджетну систему” окупованого Криму, здійснив доцент Андрій Чвалюк спеціально для Асоціації Реінтеграції Криму.
У цьому аналізі увага зосереджується не лише на номінальних “ставках”, а й на менш очевидних механізмах збільшення фіскального навантаження: зміні “переліку об’єктів оподаткування”, перегляді “територіальних коефіцієнтів”, обмеженні “пільгових режимів” і посиленні адміністрування.
Автор розглядає запроваджені в Криму “податкові зміни” не як набір ізольованих рішень, а як елементи єдиної фіскальної логіки окупаційного управління.
Її ключові ознаки – розширення кола “оподатковуваних” активів, звуження доступу до “пільг”, посилення “цифрового та адміністративного контролю”, а також використання податкових надходжень для підтримання “бюджетних” і воєнних пріоритетів окупаційної “адміністрації”.
Однією з найбільш показових змін стало запровадження “оподаткування об’єктів незавершеного будівництва”. “Республіканським законом” від 2 липня минулого року № 71-ЗРК/2025 було змінено попередній “закон” «Про податок на майно організацій», з доданням до “переліку об’єктів оподаткування” недобудови, для яких установлено “ставку” 2%.
На перший погляд, така зміна може виглядати як “упорядкування майнового оподаткування”. Проте її “фіскальна логіка” є очевидною: окупаційна “адміністрація” прагне розширити базу “оподаткування” коштом активів, які раніше не давали регулярних надходжень.
Особливо це стосується “юридичних осіб та організацій, що володіють незавершеними об’єктами нерухомості”. У практичному вимірі така політика створює додатковий тиск на бенефіціарів проблемних або заморожених будівельних проєктів і перетворює нерухомість на інструмент стабільного “бюджетного” вилучення.
Показово, що “податковий” акцент зміщується не лише на прибуткову діяльність, а й на сам факт володіння майном. Це дає підстави говорити про фіскалізацію нерухомості, коли власність дедалі частіше розглядається окупаційною “адміністрацією” як ресурс для поповнення “бюджету” незалежно від реальної економічної продуктивності об’єкта.
Іншим “республіканським законом” від 2 лютого цього року № 155-ЗРК/2026 було змінене “закон” «Про встановлення ставок єдиного податку, що сплачується у зв’язку із застосуванням спрощеної системи оподаткування»» із формальним збереженням знижених “ставок спрощеної системи оподаткування” на 2026 рік. Для окремих суб’єктів установлено “ставку” 4 % за об’єктом «доходи» та 10% за об’єктом «доходи мінус витрати», а для компаній у сфері інформаційних технологій і “соціальних підприємств” задеклароване нижчі “ставки”, 1 % та 5 % відповідно.
Однак головне значення цієї зміни полягає не у самому збереженні пільгових “ставок”, а в тому, що скорочується коло тих, хто реально може ними користуватися. Якщо раніше знижені “ставки” сприймалися як так звана “підтримка малого і середнього бізнесу”, то з 2026 року доступ до них дедалі більше залежить від відповідності “федеральним перелікам” і “галузевим критеріям”.
Простими словами, схема виглядає так: окупаційна “адміністрація” формально залишає “пільгу”, але фактично звужує коло тих, хто може на неї претендувати. Тому підприємець може бачити низьку “ставку” в законі, але втратити можливість її застосувати, якщо його діяльність не потрапляє до “затвердженого переліку” або “не відповідає встановленим критеріям”. При цьому очевидно, що для не власного та хоч якось робочого бізнесу кримська “влада” встановила системний корупційний коридор для отримання бажаної “пільгової ставки”.
Федеральна податкова служба агресора у нещодавніх повідомленнях від 30 грудня та 6 лютого фактично підтвердила цю логіку. У “роз’ясненнях” наголошено, що “регіони можуть установлювати пільги лише для сфер, визначених урядом”. Таким чином, окупаційна “адміністрація” Криму лише імітує видимість “податкової автономії”, але фактично діє в рамках визначеного Кремлем фіскального курсу, з одночасними максимально широкими корупційними спроможностями стосовно бізнесу, який тепер отримує фіскальний прес фактично у “ручному режимі”.
Додатковим чинником тиску слід вважати зміну “загальнофедеральних правил щодо податку на додану вартість” (“ПДВ”) для платників “спрощеної системи оподаткування”. З 2026 року поріг доходу, після перевищення якого платники “спрощеної системи” стають “платниками ПДВ”, було знижено до 20 мільйонів рублів. Це відразу збільшило кількість кримських підприємців, які потрапили на “спрощену систему оподаткування” замість “патенту”, на 9 тисяч осіб.
Для кримського бізнесу це означає, що навіть за збереження “пільгових регіональних ставок” у 4% та 10% частина підприємців отримує буда повинна вести складніший “податковий облік”, подавати додаткову “звітність” і враховувати непрямий “податок” у ціноутворенні. Отже, реальне навантаження зростає як через “регіональні ставки”, так й через “федеральне ускладнення” для представників “спрощеної системи”.
Крім того, “республіканський закон” від 30 жовтня минулого року № 103-ЗРК/2025 змінив “закон” «Про патентну систему оподаткування» щодо параметрів такої “системи оподаткування”, через перегляд потенційного доходу та “територіальних коефіцієнтів”. Для найбільших міст і курортів, зокрема Алушти, Ялти, Керчі, Сак, Феодосії та Сімферополя, такий “коефіцієнт” було підвищено з 1 до 1,2 для частини районів його залишено на рівні 1, а для “віддалених територій” з практично нульовими “фіскальними перспективами” його було формально знижено до 0,8.
Але підвищення “коефіцієнтів” у великих містах і курортних локаціях означає збільшення “податкового” навантаження саме там, де дрібний бізнес найбільше залежить від сезонності, “адміністративних дозволів” і купівельної спроможності населення та нечисельних “російських туристів”.
Отже, й “патентна система”, яка раніше декларувалася у вигляді “спрощеного режиму для малих підприємців”, фактично стає інструментом вилучення доходів із найбільш економічно активних територій півострова.
Особливо важливо, що збільшення “податкового” тиску відбувається не через пряму зміну “базової ставки”, а через “коефіцієнт”. Такий механізм менш помітний для публічного обговорення та не утворює проблем для пропаганди окупантів, але він максимально відчутний для платника. Адже номінальні “ставки” залишаються стабільними, тоді як реальна сума “податку” зростає через начебто “технічні параметри” його розрахунку.
Такі нібито “технічні” зміни дедалі частіше стають інструментом прихованого посилення фіскального тиску в політиці окупаційної “адміністрації” Криму.
“Бюджетні” зміни 2025-2026 років та прогнози на 2027 рік, задекларовані “республіканським законом” від 24 грудня минулого року № 134-ЗРК/2025, демонструють спробу збалансувати “бюджетні параметри” через “скорочення дефіциту та коригування видатків”. При цьому окупанти декларували що нібито “за підсумками 2025 року бюджет було виконано з профіцитом, а зростання доходів забезпечували як федеральні трансферти, так і податкові надходження”.
Нагадаємо, що раніше ми висвітлювали крах спроб окупантів перевести окупований півострів на “фінансове самозабезпечення” до 2027 року, що призвело до продовження “цільової програми”, за якою Крим перебував на “федеральних дотаціях” до 2030 року, але в “полегшеному варіанті”, який створює і для нинішнього “обрізаного республіканського бюджету” щорічну “дірку” щонайменше у сто мільярдів рублів. Це питання досить болюче для пропаганди агресора, а тому розповіді про “покращення оподаткування” не зникають з її стрічок.
Раніше ми розповідали про наслідки політики “податкового знежирення”, коли у 2025 році кримська “влада” прагнула за будь-яку ціну видоїти з залишків кримського бізнесу вдвічі більше звичайного для виконання достатньо істеричних вимог Кремля щодо “зниження рівня дотаційності”.
У рамках цієї кампанійщини підконтрольні агресору “фіскали” відзвітували про нібито “безпрецедентне зростання надходжень до кримської казни”, яке нібито склало “120 % до рівня 2024 року”, із “загальним обсягом коштів близько 115 мільярдів рублів”, тобто заявили про додаткове здирання з кримчан близько 17 мільярдів.
При цьому і промисловість, і сільське господарство у 2025 році демонстрували в окупованій АР Крим виключно “негативне зростання”.
Після цього федеральна статистика агресора констатувала, що за 2025 рік “сальдо фінансової діяльності організацій” півострова показало “перевищення збитків над прибутком” для всіх видів “організацій” загалом на 44,9 мільярда рублів, причому в самій росії зіставний колапс комерційної активності на регіональному рівні спостерігався минулого року лише в Кемеровській області.
На цьому “оптимістичному фоні” ті самі кримські “фіскали”, а саме злочинний “заступник голови управління федеральної податкової служби” Сергій Крюков, поспішили заявити в середині лютого, що у 2026 році “рекордні показники” з бізнесу нібито вичавлювати не будуть, продекларувавши про “план додаткових надходжень консолідованого бюджету на рік” на рівні “скромних” 700 мільйонів.
Втім, цей явно вимушений “акт податкової гуманності” нічого доброго залишкам кримської економіки не обіцяв, оскільки такий “додатковий приріст” ніяк не скасовує торішній “рекордний” показник у 115 мільярдів, який на 2026 рік став уже “плановим”.
Тому з одного боку, і у 2026 році для кримського бізнесу планується новий сеанс “масового знежирення”, а з іншого – всі анонси ключових кримських колаборантів “про поступовий перехід на бездотаційний бюджет” жодного відношення до реальності не матимуть – очевидно, що при “зростанні надходжень”, що вимірюється в мільйонах, а не мільярдах, “бюджетна діра” не тільки не скоротиться, а й продемонструє таку ціновану пропагандою агресора стабільність.
Додамо, що навіть офіційна “фіскальна статистика” агресора засвідчує різке збільшення надходжень за основними податками, яке не співвідносилося у 2025 році із будь-яким економічним пожвавленням – та вказувала на посилення адміністрування, розширення бази “оподаткування” та жорсткіший контроль за доходами. Тому наявний “бюджетний профіцит” явно не є ознакою економічної стабільності, адже короткострокове зростання надходжень буде супроводжуватися довгостроковим виснаженням підприємницької активності.
Нашу оцінку підтверджують і джерела агресора. У “бюджеті” на 2026 рік майже половина прогнозованих “республіканських доходів” Криму припадає на описані вище “федеральні безоплатні надходження” 117,98 із 241,45 мільярда рублів. Навіть “російська ділова преса” повідомляла, що “республіканський бюджет” на 2026 рік “планується з дефіцитом близько 3,9 млрд рублів, а його покриття пов’язується, зокрема, із залишками коштів та федеральними бюджетними кредитами”.
Гауляйтер Криму Сергій Аксьонов, коментуючи “рекордні доходи” 2025 року, отримані описаним вище шляхом серед завдань “влади” називав “зменшення залежності від зовнішнього фінансування”, але очевидно, що за описаної вище динаміки ніякі фіскальні “стрибки вище голови” не роблять “бюджет” окупованого Криму самодостатнім: він і далі залежить від трансфертів, на даремну заміну яким колаборанти вигадуватимуть все нові “джерела фіскального вилучення”.
Показовою є структура описаного вище адміністративно забезпеченого приросту “податкових надходжень” 2025 року: найпомітніше зросли “податок на доходи фізосіб”, на 125%, “ПДВ” – на 157%, “податок на прибуток” – на 132%, “надходження від спеціальних режимів” – на 120%, а “майнові податки” – на 122% порівняно з 2024 роком. Тобто зростання відбулося майже за всіма ключовими напрямами, що не відповідає ситуації пожвавлення економіки, а випливає саме з ширшого охоплення платників “податків” і жорсткішого стягнення платежів.
Водночас такий спосіб наповнення “бюджету” має межу. Якщо дедалі сильніше тиснути на бізнес і власників майна, ще більше частина економічної активності піде в тінь, а частина підприємців будуть скорочувати або згортати діяльність. При цьому згортання демонструватиме найбільш “помітний” бізнес, якій просто не може піти у тінь, що ми досліджували у 2026 році на прикладах згортання кримських мереж громадського харчування та кризи для “приватних комунальників” у вигляді так званих “керуючих компаній”.
Фіскальне посилення дійсно може дати короткостроковий приріст доходів, але не розв’язує проблему структурної залежності “республіканського бюджету”. Подібну логіку описує класична крива Лаффера, згідно з якою зростання податкового тиску збільшує надходження лише до певного максимуму, після чого подальше посилення оподаткування може зменшувати доходи бюджету.
Історичні паралелі показують, що така модель фіскального підпорядкування залежної території не є унікальною. У колоніальних та окупаційних режимах податки, бюджетні правила, майновий облік і пільги часто використовувалися не стільки для розвитку місцевої економіки, скільки для вилучення ресурсів, адміністративного контролю та переорієнтації господарського життя на потреби політичного центру. Подібну логіку демонстрували колоніальні імперії XIX-XX століть, нацистські окупаційні режими в Європі під час Другої світової війни та радянська практика в країнах Балтії після 1940 року.
Отже, історичний досвід свідчить, що коли фіскальна система на залежній території перетворюється на інструмент політичного контролю й фінансування силових або воєнних пріоритетів, її короткострокова ефективність має високу ціну. Вона може тимчасово збільшити надходження, але водночас підриває соціальну стабільність, послаблює місцеву економічну ініціативу та накопичує структурні ризики.
Щобільше, радикальні зміни державою, що контролює, фіскального режиму окупованої території, які утворюють для її населення та бізнесу надмірний тягар, є порушенням вимог Четвертої Женевської конвенції та можуть розглядатися як воєнний злочин.
Примітно, що зростання “податкових надходжень” у Криму слід розглядати не лише як “технічний бюджетний показник”, та навіть не як імітацію “зростання фінансової самостійності регіону”, а і як ресурсну основу для мілітаризованих видатків окупаційної “адміністрації”.
Одним із найвиразніших прикладів є виплати мешканцям Криму за укладання “контракту” з міноборони росії для участі у масштабній агресії проти України. Тут важливо розмежовувати дві компоненти: “регіональну виплату” з “республіканського бюджету” Криму та “федеральну виплату” з бюджету рф.
Кримська “регіональна виплата” була встановлена “указом” кримського гауляйтера від 5 грудня 2022 року № 322-У на рівні 200 тисяч рублів; порядок її надання було через десять днів деталізовано “постановою” окупаційного “уряду”. Надалі “регіональну частину” послідовно підвищували: до 400 тисяч рублів з серпня 2024 року, до 500 тисяч рублів січня 2025 року, до 800 тисяч рублів у вересні 2025 року і до 1,2 млн рублів з 23 лютого 2026 року.
“Федеральна одноразова виплата” не змінювалася вже три роки, вона становить 400 тисяч рублів, а тому додаткову “фінансову мотивацію” для нового “гарматного м’яса” Кремль цілком свідомо та давно перевів на “регіональний рівень”. Ми пов’язуємо формування такого підходу зі згортанням практики “територіальних формувань” в армії агресора після придушення заколоту Пригожина.
Тоді замість вимоги фінансування та матеріального забезпечення окремих “підшефних регіонам” військових структур, які можуть становити у низці регіонів росії потенційне “ядро нестабільності”, Кремль став вимагати від губернаторів та гауляйтерів фінансування рекрутингу у “лінійні підрозділи”, долею яких регіональні структури розпоряджатися ніяк не можуть.
Примітно що нещодавні спроби кримського та севастопольського гауляйтерів обійти таку політику через “фінансування окремих підрозділів безпілотних систем” були виставлені у кремлівській адміністрації суто у пропагандистський вимір, а не у реальні фіскально-управлінські практики.
Ця динаміка прямо впливає й на оцінку “бюджетних показників”. Якщо у 2022 році “кримська регіональна виплата” становила 200 тисяч рублів, то у 2026 році вона зросла у шість разів, в окупованому Севастополі динаміка була подібною.
Але таке збільшення не може бути непомітним для “республіканського бюджету”: воно потребує постійного джерела покриття, а отже робить посилення “податкового” адміністрування і розширення “податкової бази” функціонально пов’язаними саме з воєнними мобілізаційними видатками.
Формально “податкові” надходження не завжди «маркуються» як кошти на виплати “контрактникам”, однак у межах “єдиного республіканського бюджету” вони створюють саме той фіскальний простір, який дає змогу окупаційній “адміністрації” підвищувати грошові стимули для злочинної мобілізації населення окупованої території.
Отже, зростання доходів “республіканського бюджету” в окупованій АР Крим не можна аналізувати окремо від мілітаризації видатків. Підвищення “податкових” зборів і виплат за “контракт” із міноборони росії є елементами однієї політики агресора, у межах якої доходи населення та бізнесу дедалі більше спрямовуються на воєнні потреби окупаційного режиму.
Додамо, що хоча “податкові пільги” в окупованому Криму не були формально скасовані повністю, однак тепер їхня природа змінюється. “Пільги” виконують не лише економічну, а й управлінську функцію, стимулюють ті види діяльності, які визнаються пріоритетними окупаційною “адміністрацією” або Кремлем, і водночас залишають поза підтримкою інші сегменти бізнесу.
У результаті “податкова система” стає менш нейтральною: вона не просто збирає доходи, а формує бажану структуру економічної поведінки. Класичним прикладом є збереження “пільг” для економічних суб’єктів у сфері інформаційних технологій.
Раніше наша Асоціація багаторазово писала про прагнення Кремля створити з Криму “сіру зону” для небезпечних досліджень у сфері штучного інтелекту, як прямого військового чи карально-диверсійного профілю, так й “подвійного призначення”; нинішні “залишки пільг” саме у цій сфері додатково підтверджують відповідні наміри окупантів.
Окремої уваги потребує так звана “автоматизована спрощена система оподаткування”, яка застосовується в окупованому Криму з 2025 року і враховується у “бюджетних розрахунках” на 2026 рік. Її фіскальний масштаб поки що незначний порівняно зі звичайною, однак політичне й адміністративне значення є більшим. Адже ця система переводить частину малого бізнесу в режим максимально цифрового контролю, де “податкові” зобов’язання визначаються на основі банківських і касових даних.
А тому не дивно, що із залишків кримського бізнесу на таку систему за перше півріччя 2025 року вирішило перейти “цілих” 183 “платника податків”, що нібито додало до “республіканського бюджету” таку “фантастичну цифру”, як два мільйони рублів.
Показовим є також зростання у окупантів “спеціальних реєстрів платників податку на професійний дохід”. Ідеться передусім про “самозайнятих осіб, які працюють без найманих працівників і отримують дохід від власної праці або послуг”. Це охоплює дрібний ремонт, побутові й транспортні послуги, оренду житла, репетиторство, доглядові послуги, індивідуальні консультації, дрібну торгівлю власною продукцією чи ремісничими виробами, а також частина фрилансерської та цифрової зайнятості.
Як ми писали раніше, наповнення баз таких “реєстрів” вже призвело до трагікомічних рейдів фіскалів агресора проти кримських майстринь манікюру, перукарів-надомників й тому подібне, у вимірі прагнення агресора посилити контроль над дрібними доходами.
Отже, останні місяці система “оподаткування” окупованого Криму перебуває у стані жорсткішої “фіскальної інтеграції” з агресором у вимірі ставлення до населення як до “нової нафти”. Ключова тенденція полягає не у прямому масовому підвищенні “ставок”, а в комплексному збільшенні реального навантаження через розширення “бази оподаткування”, перегляд “коефіцієнтів”, обмеження “пільг”, зниження “порогу ПДВ”, розширення “кадастрового майнового оподаткування” та посилення “адміністрування”.
Особливо відчутними ці зміни стають для малого бізнесу, підприємців на “патентній системі” та власників нерухомості: “пільгові” режими зберігаються формально, але доступ до них звужується та стає більш корупційним, а володіння майном, зокрема не комерційного характеру, дедалі частіше саме по собі створює “податкові” витрати. При цьому найбільш вразливими стають ті учасники кримської економіки, які не можуть піти у тінь та не мають прихованих резервів або накопичень.
Для окупаційної “адміністрації” така “податкова” політика, під прикриттям “збільшення бюджетних надходжень”, зменшує рівень “регіональних відмінностей” та посилює так ціновану Кремлем “тотальну контрольованість та керованість”, але водночас ця сама політика поширює корупційні можливості, оскільки у “податковій” ієрархії значно більшу роль грають оцінні критерії.
Водночас зростання “податкових” доходів у “республіканському бюджеті” забезпечує збільшення фінансування воєнних видатків, зокрема на підвищення виплат за “контракт” із міноборони рф.
У цих витратах “регіональна влада” позбавлена якогось “бюджетного маневру” й може лише “грати на підвищення” відповідних сум, при тому, що результат витрат – кількість нового “гарматного м’яса” є важливим й болісним для Кремля, але максимально не економічним критерієм, тобто він узагалі із “фіскальними” процесами не співвідноситься.
А тому господарська активність населення та бізнесу Криму дедалі більше перетворюється на ресурс суто воєнних потреб окупаційного режиму, які не враховують ані соціальний, ані економічний стан регіону та ніяк не корегують із фінансовими процесами. За цих умов не обгрунтоване соціально-економічними потребами збільшення фіскального тиску на населення півострова, яке зумовлює його зубожіння та вимушену міграцію, має ознаки вчинюваного окупаційною адміністрацією воєнного злочину.
