Днями ми розповідали про спроби фейкового “кримського спікера” Володимира Константинова заговорити “бюджетну” дірку в десяток мільярдів, а також загальний спад “республіканських доходів” розповідями про “цілі” 621 мільйони, отримані окупантами від “продажу націоналізованої власності” у 2026 році.
Буквально за кілька днів після нашої публікації Костянтинов видав уже іншу цифру, а саме 1.3 мільярди, на яку нібито “цього року на аукціонах уже продано 10 раніше націоналізованих активів українських олігархів”.
При цьому поіменно було названо «Ялтинську фабрику головних уборів», нібито продану за 217 мільйонів рублів, таку собі “продовольчу базу по вулиці Виноградній, 32 в Алушті” за 166 мільйонів та будівлю на розі вулиць Крилова та Караїмської у Сімферополі за 39 мільйонів; “лідером” за сумою продажу було названо “санаторій “Прибережний” на південному березі Криму вартістю 780 мільйонів рублів”.
Нескладно помітити, що саме сума від афери зі згаданим “санаторієм” і склала різницю між двома цифрами від Константинова, при тому, що у відкритих джерелах відомостей про самі “аукціони” немає.
Зазначимо, що всі згадані об’єкти ймовірно “націоналізуються” в рамках “операцій прикриття” від російських спецслужб для їхніх українських підконтрольних бенефіціарів.
Наприклад згадана ялтинська “фабрика” насправді є конторою зі спекуляцій з нерухомістю, “зареєстрованою” у окупантів у кімнаті багатоповерхівки на ноунеймів у вигляді подружжя Миколи та Тетяни Свірщуков.
При цьому є чіткі підстави пов’язати цих номіналів з іншими, набагато ласішими об’єктами кримської нерухомості та індустрії Західного Криму, якими зараз окупанти ведуть інші “шляхи очищення” для материкових бенефіціарів, наприклад через “банкрутства”, і там у тих самих “українських олігархів” ніхто й нічого не “націоналізує”.
А за вказаною алуштинською адресою в окупантів “зареєстровано” десяток дрібних торгових фірм і знаходиться раніше пов’язаний з “Кримспоживспілкою” оптово-роздрібний ринок, на жодну з “баз” не записаний, а тому за що і хто там міг викласти сотню мільйонів, м’яко кажучи незрозуміло.
Ну і найбільш яскравою в цій низці псевдо-“націоналізацій” можна вважати ситуацію зі згаданим санаторієм. Лапки тут доречні, оскільки цей об’єкт раніше, до 2010 року був державним пансіонатом “Прибережний” в ялтинському селі Відрадне (Магарач), і далі був проданий “закордонному інвестору”, для створення готельного комплексу “Ripario Hotel Group”.
Цей комплекс і діє у Відрадному досі, пов’язаний в окупаційних “реєстрах” зі структурою “Крим Готель Сервіс”, записаною зараз на Давида Гамісонію, а раніше на Ірину Мельниченко, при тому, що нинішній “засновник” є класичним зиц-головою з “бізнес-імперією” від Москви до тайгового Каргополя.
При цьому раніше “розслідувачі” від окупантів пов’язували бенефіціарів комплексу у Відрадному з лондонською фірмою “Sevenmoon Invest Ltd”, створеною ще 2009 року, та й тепер Костянтиновим заявлено про якихось “власників компанії, що ховаються за кіпрськими офшорами, зареєстрованої у Великобританії”.
Більше реалізму в даній історії дають українські журналістські розслідування десятирічної давності щодо сина згаданої Ірини, Максима Мельниченка, котрий будував довгу та особливо непомітну кар’єру в органах прокуратури, та привернув увагу преси участю у конкурсах на низку високих посад.
Тоді й випливла значна мережа кримської нерухомості, записаної на Ірину Мельниченко, “за щасливою випадковістю” є нотаріусом. Нам же важливо не лише розуміти, що більшість цієї мережі ніхто в Криму тепер не “націоналізує”, а й те, що, зважаючи на все, сімейство Мельниченка в цій ситуації є лише номіналами, і серед іншого на Ірину було заведено десяток українських материкових фірм, іноді також через британські компанії.
Йшлося раніше про “общака” досить серйозного угруповання, куди входили колишній генпрокурор України Святослав Піскун, його заступник Віктор Кудрявцев і так далі; судячи з описаних вище афер, ці діячі та їхня мережа знаходяться під щільним ковпаком російських спецслужб.
