Днями в окупованій Керчі, яка перебуває в центрі екологічного лиха з викидом у море тисяч тонн мазуту з російських танкерів, тамтешня “влада” раптово вирішила “потурбуватися” чистотою атмосферного повітря.
Втім, ця активність не має жодного відношення до нинішньої морської катастрофи, і “екологічна делегація” в особі керченського гауляйтера Дениса Колесника, “глави комітету держради” Світлани Шабельникової та купи “місцевих депутатів” заявилися на асфальтовий завод, що належить структурі “Крим-Донбасс”.
Візиту передувала публікація у місцевих “медіа” ряду “скарг трудящих” на запахи від роботи підприємства, а також “результатів лабораторних досліджень атмосферного повітря” у вигляді перевищення концентрації діоксиду азоту та завислих речовин. Втім, подібна практика є на будь-якому підприємстві такого профілю у будь-якій частині земної кулі.
Втім, Колесник за результатами “ековізиту” вказав і на інші “кричучі порушення” у вигляді “під’їзної колії в бруді та ямах” до злощасного заводу. Тому не дивно, що ще в середині грудня, до всієї “бурі у склянці” на місцевому рівні, і “виявлення забруднень”, “республіканська влада” вже “передбачливо” проанонсувала відповідну “перевірку заводу”
Таке “зворушлива турбота” про екологію має прозове пояснення. Структура “Крим-Донбас”, яка законно існувала десятиліття до початку окупації, входила до складу бізнес-імперії кримського “олігарха з великої дороги” Лева Миримського, який помер у 2017 році. Раніше ми писали про ймовірну роль Миримського та сумнозвісного Андрія Портнова в “трансфері” кримського бізнесу в перші місяці окупації.
А також рік тому ми описували спроби “віджати” у спадкоємців “авторитетного бізнесмена” кримський нафтопереробний завод від структури “Акташ”, розташований на Керченському півострові, який використовує місцеву нафту, видобуту на території району, з якої виробляють мазут і паливо для суднових дизельних двигунів.
Нинішня увага угруповання колаборантів, включаючи низку клевретів Володимира Константинова до “асфальтної спадщини” Миримського прогнозована: в Керчі описаний завод є “природним монополістом” і провертати масштабні будівельні афери без залучення його нинішніх “наглядачів”, типу Петра Воробйова та Олени й Сергія Куців, складнувато.
З іншого боку, “віджати” ласе підприємство шляхом “націоналізації” угрупованню Константинова цього разу складніше, оскільки і “Крим-Донбас”, і його “материнська структура” у вигляді “Будівельного управління №7” – це давній місцевий бізнес, з материковою Україною та іншими “іноагентами” пов’язаний лише опосередковано.
Але найбільш трагікомічно ця корупційно-кланова боротьба виглядає саме на тлі справжнього екологічного лиха, з масштабним забрудненням акваторії мазутом. Нагадаємо, що зібрані з узбережжя відходи, в основному забруднений мазутом пісок, колаборанти почали переміщати за 80 кілометрів від Керчі на руїни Кримської АЕС.
У той же час на згаданому асфальтному заводі, розташованому буквально поряд із зоною лиха, є і більш-менш обладнані майданчики для зберігання бітумних матеріалів, та й можливості утилізувати забруднений пісок, причому навіть із виробленням певної продукції.
Природно, єдиною підставою ігнорування даного об’єкта став описаний вище “бізнес-конфлікт” щодо “злиття та поглинання”, ініційований Костянтиновим буквально напередодні аварії танкерів.
На цьому тлі особливо цинічно прозвучали недавні слова старого, але недолікованого розпусника від “Консоль” про затонули танкери, що “у світі таке трапляється нерідко”, а ситуація, “повністю під контролем”, і “не може загрожувати курортному сезону”, й ныбито “поки вистачає сил Ленінського району, і допомога всієї республіки не потрібна”, при чому останнє навіть суперечило навіть заявам кримського й севастопольского гауляйтерів.
Як далі розвиватимуться події навколо багатостраждального асфальтового заводу, покаже 2025 рік.
