Цього листопада на полях чергової Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (COP31), яка триватиме в турецькій Анталії до 20 листопада, можна було почути та побачити багато корисних та цікавих ініціатив, серед іншого й від “гостинних господарів саміту”, зокрема щодо вуглецевого переходу та згортання ролі викопного палива. Багато інформації про виклики довкіллю в умовах російської агресії підготували й українські дипломати, науковці та експерти. Щоправда для окремих традиційних доповідачів з цих питань, як й для івентів з кримській тематиці місця у “Antalya Expo Center” не знайшли та й користуватися місцевою гостинністю наполегливо не радили за кілька діб до поїздки, при тому, що окремі загальновідомі професійні кримчане мали цими днями іншу, доволі насичену програму в сусідньому Белеку.
Така ситуація робить достатньо актуальним дослідження нашої Асоціації з питань обігу російських нафти та нафтопродуктів у турецькому економічному та логістичному просторі. Для отримання переконливих результатів наші експерти опрацювали турецьку комерційну та державну статистику, зокрема періодичні звіти Управління з регулювання енергетичного ринку Туреччини (EPDK) та морські бази даних, включно із перевезеннями до портових об’єктів Туреччини з російських портів, серед іншого щодо перевантажень вантажів між суднами (STS). Водночас ми робили виключенням статистики щодо нафти та нафтопродуктів казахстанського походження, які транспортуються до Туреччини через російську інфраструктуру.

Експерти відмітили спроби приховати відповідну аналітику на державному рівні; прикладом, Турецький статистичний інститут (TURKSTAT) класифікує росію у своїй базі зовнішньої торгівлі як «конфіденційна країна», а деталізовані дані про імпорт російської сирої нафти та нафтопродуктів не оприлюднюються
Дослідження доводить, що Туреччина зберігає роль ключового ринку збуту російської нафтової продукції, хоча й спостерігається певне скорочення її частки в імпорті цієї країни. У відповідні непрозорі схеми залучено багато терміналів і сховищ, підсанкційних суден та ключових російських корпорацій, так саме як й великий турецький бізнес та посередники з третіх країн. Водночас турецька нафтова інфраструктура рясніє транзитними та перевантажувальними хабами, тобто утворені всі умови реекспорту продукції російського походження до країн Європи, та водночас турецькі компанії зберігають своє значення у реалізації масштабних російських нафтогазових і нафтохімічних проєктів.
Аналітична платформа “TradeInt” вказує, що у першому кварталі 2026 року обсяг імпорту російських мінеральних палив до Туреччини у вартісному вираженні знизився на 32,2% тобто – з 8,82 до 5,98 мільярда доларів, тоді як обсяг імпорту товарів цієї групи з “невизначеною країною походження” зріс до 7,27 мільярда, що унеможливлює визначення фактичного походження більшої частини імпортованої нафтопродукції.

Водночас “EPDK” констатує збереження продукцією російського походження панівних позицій у структурі імпорту нафти та нафтопродуктів Туреччини. У 2024 році Туреччина імпортувала 32,2 млн тонн нафти та нафтопродуктів російського походження, тобто дві третини відповідного власного імпорту, а у 2025 році ця цифра становила 30,2 млн тонн, або близько 60 %. Основу постачань становили до 17 мільйонів тонн сирої нафти та близько 11,5 мільйонів тонн нафтопродуктів, насамперед бензину й дизельного пального. У той самий час у 2024 і 2025 роках Туреччина експортувала відповідно 14,37 та 14,89 мільйона тонн нафтопродуктів; основними напрямами експорту були США та країни ЄС, зокрема Нідерланди, Румунія, Італія, Німеччина, Іспанія, Словенія та Франція.
Роль Туреччини як перевантажувального та торгівельного вузла для російської нафтової продукції створює ризики її подальшого потрапляння на ринок ЄС. За оцінками дослідницьких центрів “Centre for Research on Energy and Clean Air” та “Centre for the Study of Democracy”, з лютого 2023 року до лютого 2024 року ЄС імпортував із турецьких портів Джейхан, Мармара Ереглісі та Мерсін нафтопродукти на суму близько 3 мільярди євро. Ці порти не мають нафтопереробних потужностей, лише накопичувальні термінали, а 86% імпорту нафтопродуктів до них у цей період припадало на продукцію російського походження. “Wall Street Journal” у грудні 2025 року повідомляла про одночасне зростання імпорту російських нафтопродуктів до Туреччини після запровадження ЄС у лютому 2023 року заборони на російське дизельне пальне та збільшення турецького експорту аналогічної продукції до ЄС, насамперед до Греції.

За даними аналітичної платформи “Kpler”, з січня 2025 року до 20 липня 2026 року морським транспортом із російських портів до Туреччини було поставлено 341,7 мільйона барелів сирої нафти та нафтопродуктів російського походження. Загалом 426 суден здійснили понад 1 039 рейсів, у структурі постачань переважали сира нафта, обсягом до 145,46 мільйона барелів, та дизельне пальне й газойль, до 128,72 мільйона барелів. На мазут припадало 36,05 мільйонів барелів, на гас та авіаційне паливо – 16,85 мільйона, на бензин і лігроїн – 12,98 мільйона; ще 1,12 мільйона було віднесено до невизначеної категорії, 144,6 тисячі барелів – до залишкових нафтопродуктів і 7,9 тисячі – до компонентів для змішування.
Ці дані також підтверджують певне скорочення частки російської продукції у загальному імпорті нафти та нафтопродуктів Туреччини. Прикладом, середньомісячна частка російської нафти та нафтопродуктів у 2025 році становила 66,3 %, а у першому півріччі 2026 року – 56,4 %. Найпомітніше скорочення зафіксовано щодо сирої нафти: частка російської сирої нафти в імпорті Туреччини знизилася з 84,1 % у січні 2025 року до 42,7% у липні 2026 року. У січні-липні 2025 року її середня частка становила 60,9%, у першому півріччі 2026 року – близько 48%. На цьому тлі зростали обсяги постачань сирої нафти до Туреччини зі США, Гаяни та Норвегії. Основним сортом російської сирої нафти залишалася “Urals” – 135,62 мільйона барелів; на “CPC Russia” припало 6,15 мільйона барелів, на “Siberian Light” (SBL) – 3,70 мільйони барелів.
Значний обсяг російської нафтової продукції постачався без зазначення виробника. “Kpler” констатував, що з січня 2025 року до липня 2026 року до Туреччини було відправлено 38,3 мільйона барелів продукції без зазначення виробника, з яких понад 22,7 мільйона барелів, або 59,4%, становило дизельне пальне. Обсяг таких постачань різко зростав у червні-липні 2025 року та повторно у травні-липні 2026 року, що додатково ускладнює встановлення фактичного виробника продукції.
Найбільшим встановленим російським продавцем у розглянутий період була нафтова компанія «Лукойл», обсяг постачань продукції якої до Туреччини становив 69,8 мільйона барелів. Нафтогазова компанія SOCAR отримала від «Лукойл» 36,7 мільйона барелів сирої нафти, що становило 52,5% загального обсягу експорту компанії до Туреччини. З цього обсягу 9,67 мільйона барелів було поставлено через зареєстровану в ОАЕ компанію-посередника “Alghaf Marine DMCC”.
Турецька нафтопереробна компанія “Tüpraş” (“Türkiye Petrol Rafinerileri A.Ş.”) закупила у «Лукойл» ще 9,4 мільйона барелів сирої нафти. Основним сортом у структурі постачань сирої нафти «Лукойл» була Urals – 39,9 мільйона барелів, або 80,7 %; також постачалися “CPC Russia” і “Siberian Light”. Крім сирої нафти, «Лукойл» поставив до Туреччини 17,4 мільйона барелів дизельного пального, 1,8 мільйона барелів лігроїну та 1,1 мільйона барелів мазуту. З 85 суден, залучених до перевезення продукції «Лукойл», 36 на момент повідомлення “Kpler”, були внесені до санкційних списків різних юрисдикцій.
Додамо, що “Tüpraş” є ключовою турецькою енергетичною компанією, яка керується та контролюється одною з найбагатших та найвпливовіших родин цієї країни, Коч, через родинну групу компаній “Koç Holding”, наразі ключові рішення у цьому бізнесі схвалює третє покоління родини, брати Мехмет Омер Коч, Алі Йилдирим Коч, та їх зведена сестра Іпек Кірач. У цьому вимірі додамо, як примітну для нас обставину що експерти відзначають етнічне походження цієї родини від одного з корінних народів Криму.

Другим за обсягом російським продавцем була нафтова компанія «Роснєфть»: з січня 2025 року до 8 травня 2026 року вона поставила до Туреччини 52,75 мільйона барелів сирої нафти та нафтопродуктів. На сиру нафту сорту Urals припало 26,4 мільйона барелів Основним покупцем була “Tüpraş” – 22,8 мільйона барелів, а нафтогазова компанія від азербайджанської “SOCAR” отримала 3,6 мільйона барелів. Крім того, «Роснєфть» постачала дизельне пальне, мазут, лігроїн і мастильні матеріали. Серед встановлених покупців були вказаний “Koç Holding”, турецька енергетична компанія “Aygaz”, паливна компанія “Petrol Ofisi”, паливна компанія “Turkuaz” і нафтохімічна компанія “Petkim”. Зі 110 суден, залучених до перевезення продукції «Роснєфть», 17 були внесені до санкційних списків.
Відзначимо, що наведений “Aygaz A.Ş.” так саме контролюється родиною Коч через “Koç Holding”, а ось “Petrol Ofisi A.Ş.” є донькою голландського концерну “Vitol Group”. “Turkuaz Petrol Ürünleri A.Ş.” своєю чергою, контролюється “Zülfikarlar Holding” як родинним бізнесом клану Зульфікарі, який має азербайджанське коріння, наразі ключовою фігурою цієї родини є Ісфендіяр Зульфікарі. Своєю чергою “Petkim Petrokimya Holding A.Ş.” останні два десятиріччя контролюється згаданою азербайджанською державною компанією “SOCAR” через її наведену вище турецьку доньку “SOCAR & Turcas Petrochemical”.
Російська нафтова компанія «Татнєфть» з січня 2025 року до 10 червня 2026 року поставила до Туреччини 49,85 мільйона барелів нафтової продукції. Основну частину становило дизельне пальне – 27,5 мільйонів барелів, ще 21,3 мільйона барелів припало на сиру нафту. Компанія “SOCAR” отримала 9,8 мільйона барелів сирої нафти «Татнєфть», а “Tüpraş” – близько 9,1 мільйона барелів. У травні-червні 2026 року обсяги постачань «Татнєфть» різко скоротилися: після 2,5 мільйонів барелів у квітні у кожному з двох наступних місяців було зафіксовано лише по одному постачанню дизельного пального. З 68 суден, залучених до перевезення продукції «Татнєфть», вісім були внесені до санкційних списків.
Значні обсяги також припадали на інших російських постачальників. Російсько-в’єтнамське спільне нафтовидобувне підприємство «РусВ’єтПєтро» з січня 2025 року до червня 2026 року експортувало 19 мільйонів барелів нафти сорту “Urals”, при цьому турецька “SOCAR” отримала 9,5 мільйонів барелів, а “Tüpraş” – 9,4 мільйона барелів. Російська нафтова компанія «Сургутнєфтегаз» поставила 15,5 мільйонів барелів, у тому числі 8,3 мільйона барелів дизельного пального та 7,1 мільйона барелів сирої нафти; постачання сирої нафти розпочалися у березні 2026 року, а до липня їх місячний обсяг зріс до 2,9 мільйона барелів. “Tüpraş” отримала 4,2 мільйона барелів сирої нафти «Сургутнєфтегаз», а турецька “SOCAR” – 2,9 мільйона барелів. Російська компанія «КНГК-ІНПЗ», вона ж “Ільський нафтопереробний завод”, поставила 14 мільйонів барелів продукції, з яких 11,8 мільйона барелів становив мазут.
До інших учасників постачань належала російська судноплавно-логістична компанія «Русекспорт», яка з листопада 2025 року до травня 2026 року забезпечила постачання 9,07 мільйонів барелів продукції та в окремих операціях діяла від імені зареєстрованого в ОАЕ нафтотрейдера “Nexus Oil Trading FZCO”, внесеного до санкційного списку ЄС.
Російська нафтопереробна компанія «ТАИФ-НК» з травня 2025 року до січня 2026 року поставила 4,8 мільйона барелів дизельного пального. Російський оператор нафтового термінала «Таманьнєфтегаз» з січня 2025 року до липня 2026 року експортував 3,1 мільйона барелів нафтопродуктів, при цьому для понад 1,9 мільйона барелів дані про кінцевого покупця були відсутні. Російська компанія-продавець «СТОІК» з березня 2025 року до червня 2026 року поставила 2,7 мільйона барелів дизельного пального та газойлю; 526,8 тисячі барелів було реалізовано через швейцарського трейдера “Maddox SA”. Російська нафтова компанія «ФортеІнвєст» з січня 2025 року до лютого 2026 року поставила 1,6 мільйона барелів, російська нафтовидобувна компанія «НК Нєфтіса» – 1,5 мільйона барелів “Urals”, а нафтопереробна компанія «Орскнєфтєоргсінтєз» – 743,7 тисячі барелів дизельного пального. Російська газова компанія “Novatek” постачала до Туреччини дизельне пальне, лігроїн, гас та авіаційне паливо, у тому числі на термінали в Мармара Ереглісі, Анталії та Мерсіні.

Окремо слід відзначити російську нафтопереробну компанію «Славянск ЕКО», яка з січня 2025 року до липня 2026 року фігурувала як продавець у 38 операціях загальним обсягом близько 5,4 мільйона барелів нафтопродуктів, включно з 3,4 мільйона барелів мазуту, 1,2 мільйона барелів дизельного пального та газойлю та близько 0,78 мільйона барелів бензину та лігроїну. Корпоративна звітність “Славянск ЕКО” за перше півріччя 2025 року свідчить, що щонайменше 48% сировини компанії надходило від трьох російських компаній-постачальників: “Omega Energy LLC” – 20%, «Газпром нєфть» – 15% та «Сургутнєфтегаз» – 13%. Усі три компанії перебувають під санкціями щонайменше однієї іноземної юрисдикції. Інші 52% постачань сировини у звітності не деталізовано.
Водночас 93,72% виторгу російської нафтопереробної компанії “Славянск ЕКО” від реалізації продукції припадало на чотири зареєстровані в ОАЕ торгівельні компанії-посередники. Це “AP International Petroleum Trading DMCC”, з 41,88 %, “Vibranium Trading LLC”, з 31,26 %, “PRV International Trading FZCO”, з 13,84% і “D-Zell Petroleum DMCC” з 6,73 %. Дані морських перевезень і зовнішньої торгівлі вказують на послідовне залучення цих структур до експорту російської продукції на зовнішні ринки, у тому числі до Туреччини.
Окремо простежуються кадрові та корпоративні зв’язки між “Славянск ЕКО” та “AP International Petroleum Trading”. До складу акціонерів “Славянск ЕКО” входять Роберт і Валерій Паранянц, яким належать відповідно 42% і 25% компанії. Син Роберта, Артур Паранянц, також входить до ради директорів “Славянск ЕКО”. При цьому окремі співробітники “Славянск ЕКО” представлені серед управлінського та адміністративного персоналу “AP International Petroleum Trading”. Артур Паранянц також був реєстрантом домену “AP International Petroleum Trading” і в інших джерелах зазначався як її засновник та генеральний директор. Це свідчить про тісну пов’язаність “AP International Petroleum Trading” із російським виробником як прокладки для організації його експортних операцій.
Загалом іноземні посередники відіграють значну роль у постачанні російської нафтової продукції до Туреччини. За даними “Kpler”, через посередницькі компанії було організовано постачання майже 222 мільйонів барелів сирої нафти та нафтопродуктів російського походження. Для понад 179,3 мільйона барелів таких постачань, або понад 80% обсягу операцій за участю посередників, дані про фрахтувальника не розкривалися. Серед ідентифікованих посередників найбільші обсяги припадали на структури з ОАЕ та Швейцарії, частина яких уже перебуває під санкціями або пов’язана з мережами, що забезпечують експорт російської нафти в умовах санкційних обмежень.
Зареєстрована в ОАЕ компанія-посередник “Alghaf Marine DMCC”, внесена до санкційних списків ЄС, Великої Британії й України, з листопада 2025 року до травня 2026 року фігурувала як первинний продавець у 30 операціях загальним обсягом 7,6 мільйона барелів російських нафтопродуктів, призначених для Туреччини. Крім того, компанія діяла як посередник у постачаннях російської нафтової компанії «Лукойл». 11 квітня 2026 року міжнародна енергетична компанія “TotalEnergies” придбала у “Alghaf Marine” 298,4 тисячі барелів дизельного пального; на той момент “Alghaf Marine” вже перебувала під санкціями Великої Британії, а 23 квітня вона була внесена до санкційного списку ЄС. 5 травня 2026 року міжнародний сировинний трейдер “Trafigura” зафрахтував судно для перевезення ще 261,1 тисячі барелів дизельного пального, продавцем якого була “Alghaf Marine”. З 17 суден, зафрахтованих “Alghaf Marine” для посередницьких операцій, сім були внесені до санкційних списків різних юрисдикцій, у тому числі п’ять – ЄС.
Зареєстрована в ОАЕ компанія-посередник “Newton Resources FZE”, внесена Великобританією до санкційного списку як частина нафтотрейдингової групи “2Rivers Group”, у січні-червні 2025 року забезпечила постачання близько 7 мільйонів барелів дизельного пального до Туреччини, переважно від імені російської нафтової компанії «Роснєфть». З 28 суден, зафрахтованих “Newton Resources”, 11 були внесені до санкційних списків ЄС та інших демократичних держав. У 2022 році компанію також було внесено до санкційного списку США за сприяння постачанню іранського лігроїну.

Зареєстрована в ОАЕ компанія з торгівлі та транспортування нафтопродуктів “D-Zell Petroleum” з квітня 2025 року до березня 2026 року організувала постачання 3,8 мільйона барелів мазуту турецьким покупцям. Основним постачальником був “Ільський нафтопереробний завод”, на продукцію якого припало 2,4 мільйона барелів; ще 525,5 тисяч барелів було поставлено російською нафтопереробною компанією “Славянск ЕКО”. За комерційними зовнішньоторгівельними даними, з квітня 2023 року до лютого 2025 року “D-Zell Petroleum” імпортувала з росії нафтохімічну продукцію на суму 424,9 млн дол. США, при цьому 69% її імпорту припадало на мазут.
Зареєстрована в ОАЕ торгівельна компанія “Eagle Middle East FZCO” з березня до червня 2026 року була зазначена як продавець 2,9 мільйона барелів нафти сорту “Urals”, з яких 1,9 мільйона барелів було поставлено на турецький нафтопереробний завод “STAR”, що належить “SOCAR”. Оскільки “Eagle Middle East FZCO” не є виробником нафти, а завантаження здійснювалося в портах Приморськ та Усть-Луга, її зазначення як продавця ускладнює встановлення фактичного російського виробника або постачальника продукції. Зареєстрована в ОАЕ судноплавна компанія “Keelridge Shipping FZE” з березня до липня 2026 року забезпечила постачання 2,4 мільйона барелів мазуту з порту Новоросійськ. Більш ніж у половині операцій були відсутні чіткі дані про первинного російського продавця. Водночас жодне із шести суден, зафрахтованих “Keelridge Shipping”, на серпень 2026 року не перебувало під санкціями ЄС або інших ключових демократичних юрисдикцій.
Швейцарський нафтотрейдер “Alvari SA” у червні-липні 2026 року зафрахтував танкер “Riti” номер IMO 9249075 для двох рейсів із вантажем “Urals”: для 909,2 тисячі барелів із порту Усть-Луга, де продавцем була згадана “Eagle Middle East FZCO”, та для близько 1,1 мільйона барелів із порту Приморськ від російської нафтової компанії «Сургутнєфтєгаз».
У квітні 2026 року швейцарський трейдер “Maddox SA” організував три постачання продукції російської компанії-продавця “STOIK” і з “Ільського нафтопереробного заводу” загальним обсягом 953,1 тисячі барелів ; окремо у квітні 2025 року “Maddox” організував перевезення 263,4 тисячі барелів газойлю. Зареєстрована в ОАЕ компанія з торгівлі енергоресурсами “Euston Energy DMCC” сприяла постачанням продукції на об’єкти турецького “SOCAR” і “Turkuaz”, а зареєстрований в ОАЕ нафтотрейдер “PetroRuss FZCO” у січні та червні 2026 року забезпечив постачання 559,3 тисячі барелів дизельного пального. Окремі керівники “PetroRuss” раніше були пов’язані з європейським дистриб’ютором російської нафтохімічної продукції “Avestra Group” та європейським торгівельним підрозділом російської нафтової компанії «Газпром нєфть», “Gazpromneft Trading GmbH”.
“PetroRuss FZCO” у 2024 році змінив назву на “Transglobal Energy Investments FZCO” та входить до мережі компаній, пов’язаних із підсанкційним трейдером “Murtaza Ali Lakhani” та зареєстрованим в ОАЕ нафтотрейдером “Nexus Oil Trading FZCO”. До цієї мережі також належали пов’язані юридичні особи в ОАЕ та Гонконгу, зокрема “Amur Investments Limited”, “Amur Trading Limited”, “Nexus Oil Trading Asia Limited” і “Transglobal Energy Investments Asia Limited”. Гонконзькі компанії були зареєстровані у 2023 році за однією адресою, а їх директором виступав Хішам Фізазі. Така корпоративна структура мала метою ускладнення встановлення фактичних учасників і бенефіціарів операцій із російською нафтою.
“Murtaza Ali Lakhani” є нафтотрейдером, внесений до санкційних списків Великобританії та ЄС за участь у міжнародній торгівлі російською нафтою. Пов’язана з ним “Nexus Oil Trading FZCO” раніше мала назву “Tejarinaft FZCO” та фігурувала в операціях із продукцією російської нафтової компанії «Роснєфть». Згаданий Хішам Фізазі також був керівником і акціонером “Tejarinaft FZCO”.

До інших посередників належали бразильська паливорозподільна компанія “Ipiranga”, яка у травні 2026 року організувала постачання 303,6 тисячі барелів лігроїну з портів Висоцьк та Усть-Луга до Мармара Ереглісі; компанія-посередник “Lokal Trading DMCC”, що у липні 2025 року організувала постачання 773,4 тисячі барелів “Urals” російської нафтової компанії «Лукойл» на згаданий завод “STAR”; а також зареєстрований в ОАЕ нафтотрейдер “EDURC Company DMCC”, який організував постачання 198,4 тисячі барелів мазуту російської нафтової компанії «Роснєфть» до згаданого “Koç Holding” і 171,9 тисячі барелів мазуту Ільського нафтопереробного заводу до описаного вище “Tüpraş”.
Міжнародний сировинний трейдер “Trafigura” у травні 2026 року організував перевезення партії дизельного пального з наднизьким вмістом сірки, продавцем якої виступала згадана “Alghaf Marine DMCC”. Також простежуються корпоративні та кадрові зв’язки “EDURC Company DMCC” з особами, пов’язаними з “SOCAR” та зареєстрованим в ОАЕ підрозділом швейцарського нафтотрейдера “Petraco”, “Petraco Energies DMCC”, що вказує на взаємозв’язки між окремими міжнародними трейдерами та структурами, зареєстрованими в ОАЕ.
Ключовими отримувачами російської нафтової продукції були великі турецькі нафтопереробні та нафтохімічні підприємства, паливні компанії, термінали й сховища. Одним із найбільших перевантажувальних вузлів була турецька компанія зі зберігання нафтопродуктів “Turkis Enerji”, яка експлуатує нафтобазу в Мерсіні місткістю близько 304 тисяч кубометрів. За даними “Kpler”, у 2025 році на об’єкт надійшло понад 8 мільйонів барелів російських нафтопродуктів, із яких 7,6 мільйона барелів становило дизельне пальне, а у першому півріччі 2026 року – ще 6,2 мільйонів барелів, у тому числі 4,8 мільйона барелів дизельного пального. У 2025 році через “Turkis Enerji” було експортовано до ЄС 4,4 мільйона барелів нафтопродуктів. У поєднанні зі значними обсягами надходжень російської продукції це створює ризик її подальшого реекспорту до ЄС. Додамо, що структура “Turkis Enerji” належить до бізнесу магната Хасан Тунсер та контролюється ним через “Tuncer Holding”.
Загалом з січня 2025 року до 20 липня 2026 року на нафтобазу “Turkis Enerji” надійшло 14,3 мільйона барелів продукції російського походження. З 63 суден, які здійснювали постачання, 15 перебували під санкціями ЄС; 11 із них продовжували заходити на об’єкт після внесення до санкційних списків і вже після цього доставили 2,45 мільйона барелів нафтопродуктів. Крім того, зафіксовано п’ять операцій перевантаження нафтопродуктів із судна на судно (STS) за участю трьох суден-донорів, що перебували під санкціями. Близько 3 мільйонів барелів продукції було поставлено за участю щонайменше одного посередника; серед основних посередників були згадані посередники з ОАЕ “Alghaf Marine DMCC” і “Newton Resources FZE”, а також нафтотрейдер “Fenix Energy”.
Найбільший обсяг російських нафтопродуктів серед турецьких об’єктів отримав термінал “OPET” у Мармара Ереглісі, яким управляє турецька паливна компанія “Opet Petrolcülük A.Ş.”, він становив близько 48 мільйонів барелів. Контролює цю компанію наведений вище “Koç Holding” спільно з магнатом Фикретом Озтюрком, який оперує у цих процесах через свій холдинг «Öztürk».
Тому не дивно, що для всіх відповідних операцій “Kpler” зазначала “Koç Holding” як кінцевого покупця. З 85 суден, що доставляли продукцію на термінал, щонайменше 18 перебували під санкціями держав G7. У 43 рейсах загальним обсягом понад 13 мільйонів барелів або близько 27% усіх постачань на термінал, первинного російського виробника не було зазначено. Серед встановлених виробників найбільші обсяги припадали на оператора Ільського нафтопереробного заводу – 5,4 мільйона барелів, «Лукойл» – 5,2 мільйона барелів, «Татнєфть» – 4,9 мільйона барелів. і “Слявянск ЕКО” – 2,9 мільйонів барелів. Значну роль як посередник відігравала зареєстрована в ОАЕ “D-Zell Petroleum”, яка забезпечила постачання близько 3 мільйонів барелів мазуту.

Термінал “OPET” у Мерсіні з січня 2025 року до 20 липня 2026 року отримав 38,8 мільйона барелів продукції російського походження за 164 морськими рейсами. Зі 113 суден, залучених до цих рейсів, 22 перебували під санкціями ЄС та інших держав G7, а дев’ять доставляли продукцію вже після внесення до санкційного списку ЄС. Основним російським виробником була нафтова компанія «Татнєфть» – 12,3 мільйона барелів дизельного пального, або 31,6% усіх постачань на термінал. Ще для 30 рейсів загальним обсягом близько 7 мільйонів барелів первинного продавця не було встановлено. Додатково зафіксовано сім операцій перевантаження нафтопродуктів між суднами (STS) поблизу Кіпру та Мальти, шість із яких здійснювалися за участю танкерів, що перебували під санкціями ЄС.
Окремим прикладом використання турецької інфраструктури для перевантаження російських нафтопродуктів є турецький термінальний оператор “Global Terminal Services AS” (GTS), що експлуатує об’єкт у Дьортйолі. У 2023 році з 14,1 мільйона барелів продукції, що надійшла на термінал GTS, близько 9,8 мільйона барелів мали російське походження; близько 85 % експорту через Дьортйол було спрямовано до європейських країн, переважно до Греції, Бельгії та Нідерландів. У березні 2024 року термінальний оператор GTS оголосив про припинення приймання російських нафтопродуктів; за даними “Kpler”, останнє таке постачання було зафіксовано 11 березня 2024 року.
На нафтотермінали у місті Діловаси також надходили значні обсяги російської продукції. Термінал “Altintel” за період спостереження отримав 545,5 тисяч барелів продукції російського походження. На термінали “SADAŞ” надійшло 6,2 мільйона барелів; із 22 суден, залучених до цих рейсів, вісім перебували під санкціями держав G7, а чотири танкери доставили 955 тисяч барелів уже після внесення до санкційного списку ЄС. Термінал “Solventaş” з січня 2025 року до липня 2026 року отримав 1,02 мільйона барелів за 30 рейсами, при цьому два із 13 залучених суден перебували під санкціями ЄС.
Відзначимо, що термінал “Altintel” в Діловаси контролюється фірмою “Altıntel Liman ve Terminal İşletmeleri A.Ş.”, яка двадцять років тому стала складником стамбульського концерну “Arkem Chemicals” (“Arkem Kimya Sanayi ve Ticaret A.Ş.”) як родинного бізнесу Левенд Кокулудаг. Термінали SADAŞ в Самсуні та Гебзе контролюється фірмою “Samsun Akaryakıt Depolama A.Ş.” як сумісної власності “Güzel Enerji” та спільної доньки “Shell” й “Turcas Petrol” (“Shell & Turcas Petrol A.Ş.”). А ось “Güzel Enerji Akaryakıt A.Ş.” наразі є донькою державної OYAK Group (“Ordu Yardımlaşma Kurumu”), як пенсійного фонду для турецьких військових.
А ось термінал “Solventaş” у Діловаси контролюється фірмою “Solventaş Teknik Depolama A.Ş.” як доньки, через “Yılport Holding”, групи “Yıldırım Holding”, як старого родинного бізнесу Алі Різа Йилдирим та Юксель Йилдирим. Примітно, що Юксель Йилдирим має тридцятирічний досвід морської торгівлі з росією у сфері вугілля та металобрухту, але з 2024 року частково виокремився із групи родинних бізнесів, хоча й зберігає контроль у портовій сфері.

Термінал згаданої вище турецької енергетичної компанії “Aygaz” в Ізміті з січня 2025 року до липня 2026 року отримав 10,9 мільйона барелів нафтопродуктів російського походження. В окремих операціях покупцями також виступали зареєстрований в ОАЕ нафтотрейдер “EDURC Company DMCC” і нафтотрейдер “Fenix Energy”; “Fenix Energy” була посередником у двох операціях із постачання вакуумного газойлю загальним обсягом 519 тисяч барелів.
Термінал турецької нафтохімічної компанії “Petkim” в Аліазі, контрольний пакет якої належить “SOCAR Turkey”, за той самий період отримав 7,5 мільйонів барелів російських нафтопродуктів, переважно лігроїну; близько 6,6 мільйона барелів надійшло через невстановленого посередника. Нафтопродуктовий об’єкт міжнародної енергетичної компанії “Total Energies” в Аліазі отримав 3,9 мільйона барелів російського дизельного пального, з яких 1,4 мільйона барелів, або 36,4 %, поставила російська нафтова компанія «Татнєфть». Два танкери, внесені до санкційного списку ЄС, “Jin Hui” номер IMO 9430272 і “Tm Hai Ha 568” номер IMO 9274082, здійснювали постачання на цей об’єкт уже після запровадження щодо них санкцій.
Найбільший оператор роздрібної паливної мережі Туреччини “Petrol Ofisi” також регулярно отримував російську продукцію через кілька терміналів. Через термінал компанії у Трабзоні надійшло 3,8 мільйона барелів нафтопродуктів; основними продавцями були російські нафтові компанії «Татнєфть» і «Роснєфть». Через термінал в Іскендеруні у січні-червні 2026 року надійшло 6,1 мільйона барелів російського дизельного пального; один із 11 рейсів передбачав перевантаження нафтопродуктів між суднами (STS) поблизу узбережжя Греції. У двох операціях міжнародний енергетичний трейдер “Vitol” одночасно фігурував як продавець і покупець партій дизельного пального загальним обсягом 470 тисяч барелів, завантажених у порту Приморськ. Через термінал у Деріндже у лютому 2026 року надійшло 71,5 тисячі барелів дизельного пального «Татнєфть».
Описана вище турецька “Turkuaz” отримала через термінал у Самсуні 3,7 мільйона барелів російських нафтопродуктів; із 27 суден, залучених до постачань, чотири були внесені до санкційних списків ЄС та інших ключових демократичних держав, а танкер “Storm Pearl” номер IMO 9263203 здійснив щонайменше три постачання вже після внесення до санкційного списку ЄС.
Через термінал у Ярімці компанія отримала ще 115,5 тисяч барелів продукції. Нафтотермінал “ATAŞ” у Мерсіні з січня 2025 року до липня 2026 року отримав 5,2 мільйона барелів російських нафтопродуктів, із яких 5 мільйонів барелів, або 96,1 %, становило дизельне пальне. Термінал “STAŞ” в Анталії з березня 2025 року до червня 2026 року приймав виключно продукцію російської газової компанії Novatek, а саме 643,6 тисячі барелів “Jet A-1”, 236,5 тисяч барелів гасу та 180,2 тисячі барелів лігроїну.

Термінал “ATAŞ” належить фірмі “Anadolu Tasfiyehanesi A.Ş.”, яка спільно контролюється згаданою “Shell & Turcas Petrol A.Ş.”, а також турецькою донькою міжнародного концерну “Vitol”, “Petrol Ofisi A.Ş.” А термінал “STAŞ” повністю контролюється саме “Shell & Turcas Petrol A.Ş.”.
Окремі російські вантажі надходили на об’єкти, для яких кінцевого покупця не було встановлено. Зокрема, через комплекс “Yilmaz” в Аланії від згаданої “Petrol Ofisi A.Ş.” надходили великі партії дизельного пального «Татнєфть».
На мідетопний комбінат “Eti Bakir Samsun Copper” у Самсуні, який контролюється “Cengiz Holding” Мехмета Дженгиза, було поставлено 330,3 тисячі барелів дизельного пального «Лукойл» за участю згаданого посередника з ОАЕ “Alghaf Marine DMCC”.

На термінал “MDH” фірми “Marmara Depoculuk Hizmetleri A.Ş.”, підконтрольний тим самим “Shell & Turcas Petrol A.Ş.” та “Petrol Ofisi A.Ş.” надходила продукція «Роснєфть» і вантажі, організовані посередником з ОАЕ “Newton Resources FZE”. А на портовий об’єкт “Likit” фірми “Likit Depolama A.Ş.” стамбульського комерсанта Ахмет Аксой поступав лігроїн і газойль за участю “Newton Resources” та згаданого швейцарського трейдера “Maddox SA”. Сукупність таких операцій додатково вказує на високий рівень непрозорості щодо кінцевих покупців російської нафтової продукції в Туреччині.
Загалом дані щодо окремих терміналів підтверджують регулярне використання суден, внесених до санкційних списків, у тому числі після запровадження щодо них санкцій. Застосування операцій перевантаження нафтопродуктів між суднами (STS) поблизу Кіпру, Мальти та Греції додатково ускладнює простеження походження вантажів і ланцюгів їх постачання.
Окрім торгівлі нафтою та нафтопродуктами, матеріал містить інформацію про участь турецьких будівельних та інженерних компаній у російському нафтогазовому секторі. Дані міністерства праці рф про квоти на залучення іноземних працівників свідчать про збереження попиту на турецьких інженерів, монтажників та інших фахівців для роботи на великих промислових об’єктах у росії. Зіставлення міграційних квот із корпоративними структурами та проєктними портфелями вказує на збереження участі турецького бізнесу в будівництві, модернізації та технічному обслуговуванні об’єктів газопереробки, СПГ і нафтохімії.

Одним із найбільших за масштабом прикладів такої участі є діяльність будівельно-інженерної компанії “Rencons Heavy Industries LLC” («Ренконс Хэві Індастрис», раніше “Renaissance Heavy Industries”), заснованої у Санкт-Петербурзі у 1993 році громадянином Туреччини, мільярдером Ерман Ілічак. Компанія брала участь у реалізації проєкту СПГ “Arctic LNG 2”, газопереробного комплексу в Усть-Лузі, Амурського газопереробного заводу та будівництві багатофункціонального комплексу «Лахта-центр». У 2023 році “Rencons Heavy Industries” формально продала російські активи, однак у її російських структурах збереглася турецька управлінська команда. Поточна структура власності “Rencons Heavy Industries” включає закритий пайовий інвестиційний фонд «Гарда» та російську корпоративну структуру «Ренконс індастрі енд констракшн», які через пов’язану корпоративну структуру «Балтікстройальянс» контролюють низку колишніх активів “Renaissance” у росії.
У портфелі будівельно-інженерної компанії “Rencons” зазначено вісім поточних проєктів, однак дані про вакансії та міграційні квоти насамперед свідчать про продовження робіт в Усть-Лузі та на Амурському газопереробному заводі. В Усть-Лузі “Rencons” разом із німецькою інжиніринговою компанією “Linde GmbH” була залучена до будівництва заводу СПГ потужністю 13 млн тонн на рік. У 2018 році турецька будівельна група “Ronesans” отримала контракт на 1,6 мільярда доларів США на будівництво зовнішніх об’єктів Амурського газопереробного заводу. Раніше “Ronesans” спільно з італійською інжиніринговою компанією “Saipem” отримала контракт на 2,2 млрд євро на будівництво двох бетонних гравітаційних основ для технологічних ліній зрідження природного газу.
Масштаб потенційного залучення турецької робочої сили будівельно-інженерною компанією “Rencons” характеризують міграційні квоти. Станом на грудень 2025 року компанії було виділено квоту на 5 954 іноземних працівників у Ленінградській області та 1 250 – в Амурській області. З них 1 023 і 640 місць відповідно призначалися громадянам Туреччини, тобто на них припадало близько 17 % квоти “Rencons” у Ленінградській області та 51% – в Амурській області. Загальна квота на 2026 рік становила 7 204 іноземні працівники, у тому числі 1 663 громадянина Туреччини.

До структури будівельно-інженерної компанії “Rencons” також входить трубопровідна «Усть-Лужская трубная компанія», діяльність якої пов’язана з газопереробним проєктом в Усть-Лузі. На 2026 рік компанія отримала квоту на 100 іноземних працівників, у тому числі 31 місце для громадян Туреччини, переважно за інженерними та монтажними спеціальностями. За даними кадрової звітності Федеральної податкової служби росії, у дочірній компанії «Ренстройдєталь», що належить згаданій структурі «Балтікстройальянс» від “Rencons”, працювало 1 589 осіб, а міграційні квоти на 2026 рік передбачали залучення 50 громадян Туреччини.
Будівельна компанія «Калькедон Строй», пов’язана з громадянами Туреччини та структурами турецької будівельної групи “Ronesans”, повідомляла про участь у проєктах “Arctic LNG 2”, «ЗапСиб-2», будівництві термінала турецької паливної компанії “OPET” у Мармара Ереглісі, а також про поточні роботи на газопереробних заводах в Усть-Лузі та Амурській області. На початок 2026 року компанії було виділено квоту на 1 300 іноземних працівників у Ленінградській області, включно зі 150 громадянами Туреччини; у червні 2026 року загальну квоту було знижено до 890 осіб. Монтажні компанії «Монтаженергострой» і «2А Монтек», отримали на 2026 рік ідентичні квоти: кожна компанія – на 325 іноземних працівників. Ідентичний професійний і національний розподіл квот може свідчити про використання спільного кадрового ресурсу двома юридичними особами.
Турецька будівельно-інженерна компанія “Yamata Yatirim Insaat Turizm ve Ticaret A.S.”, незмінним власником якої є Ахмет Дженгіз Дуяр, також зберігає значну присутність у російській будівельній галузі. Компанія має кілька філій та юридичних структур у росії, включно з російською дочірньою компанією «Ямата РУС», і тривалий час співпрацює з російським нафтохімічним холдингом «СІБУР Холдинг». “Yamata” виступала одним із підрядників нафтохімічного комплексу «ЗапСібНєфтехім» у Тобольську загальною вартістю близько 9,5 мільярди доларів та продовжує виконувати роботи на російських газопереробних і нафтохімічних об’єктах. Поточні роботи компанії охоплюють Амурський газопереробний завод і Амурський газохімічний комплекс, будівництво установок із виробництва поліетилену, поліпропілену та компаундування, а також ділянку 2.1 EBSM+OSBL нафтохімічної компанії «Нижнекамскнєфтєхім». Працівники “Yamata” також були присутні на церемонії відкриття Ковиктинського газоконденсатного родовища російської газової компанії «Газпром» у грудні 2022 року.
Збільшення квот для турецької будівельно-інженерної компанії “Yamata” вказує на зростання заявленої потреби компанії в іноземній робочій силі у 2026 році. У січні компанії було виділено квоту на 1 192 іноземних працівників у Татарстані, у тому числі 592 місця – для громадян Туреччини. До червня 2026 року загальну квоту було збільшено до 4 802 працівників, із яких 946 місць призначалися для громадян Туреччини, 1 301 – для громадян Туркменістану і 2 555 – для громадян Індії. Таким чином, поряд з імпортом російської нафти та нафтопродуктів до Туреччини зберігається також участь турецьких компаній і фахівців у створенні та обслуговуванні виробничої інфраструктури російського нафтогазового й нафтохімічного сектору.
Отже, у 2025-2026 роках Туреччина залишалася одним із ключових напрямів збуту російської сирої нафти та нафтопродуктів, попри поступове скорочення частки російської продукції у турецькому імпорті. Водночас торгівельні потоки характеризуються значною непрозорістю: для частини постачань не розкриваються дані про виробника або фрахтувальника, до операцій широко залучаються посередники в ОАЕ та інших юрисдикціях і судна, внесені до санкційних списків, а також застосовуються перевантаження нафтопродуктів між суднами у морі.
Також варто нагадати, що чинні турецькі правила черговості проходження Чорноморських проток передбачають пріоритет для танкерів, які везуть вантажі не транзитом, а для турецьких нафтопереробних заводів, терміналів СПГ та електростанцій, так саме як й для суден, які прямують у турецькі корабельні для ремонту чи технологічного обслуговування. Це стимулює бенефіціарів танкерів тіньового флоту до додаткової комерційної уваги саме до турецьких портів та терміналів як для вигідних пунктів призначення, перевалки чи перероблення нафтопродуктів.

Великі турецькі термінали та нафтопереробні об’єкти продовжують приймати російські вантажі, а частина інфраструктури використовується як перевантажувальний вузол у ланцюгах подальшого експорту на європейський ринок. Водночас турецькі будівельні компанії зберігають значну присутність у російських проєктах СПГ, газопереробки та нафтохімії, що свідчить про комплексний характер економічної взаємодії Туреччини з російським нафтогазовим сектором – від закупівлі та перевалки продукції до участі у створенні виробничої інфраструктури.
Специфікою турецького великого бізнесу у сфері нафтопереробки, який бере участь у всіх описаних вище процесах, крім випадків діяльності дочірніх структур іноземних корпорацій, типу “Shell” чи “SOCAR”, є суто родинний характер. Усі бенефіціари описаних корпорацій явно не мають намірів розпорошувати коло утримувачів часток своїх концернів далі найближчих родичів та прямих спадкоємців, а також зазвичай прагнуть до інтеграції у глобальну світову еліту.
Щобільше, як показує цікавий життєвий досвід згаданих Ахмет Дженгіз Дуяр, в епопеї зі стріляниною навколо романів його доньки, та Ахмет Аксой, в рамках його максимально насиченого шлюбу з Шебнем Бурсали, ключової медіаперсони у правлячій турецькій “Партії справедливості та розвитку” публічну увагу до власних не дуже правильних вчинків ці “стовпи турецького економічного розвитку” сприймають максимально болісно. Тому саме персональні санкції чи їх реальні ризики, та навіть окрема увага до співпраці цих турецьких родин з агресором у профільних глобальних медіа та в експертному середовищі можуть надалі слугувати достатньо істотним стримувальним фактором щодо описаних вище негативних процесів.
Таким чином Євросоюз та інші ключові демократичні юрисдикції мають, нарешті, звернути увагу на системне сприяння з боку крупного турецького бізнесу залученню російських нафтопродуктів на турецький ринок та подальшому перепродажу до Європи. Реагуванням на таку ситуацію має стати щонайменш обговорення перспектив санкційного реагування на бенефіціарів відповідних корпорацій, а також обмеження надходження нафтопродуктів “турецького” походження на ринок ЄС. Окрема увага має бути звернута на нинішні створені владою Туреччини “комерційні” але фактично примусові умови для проходження танкерів через Чорноморські протоки, які додатково заохочують спільний з росіянами нафтовий бізнес турецьких олігархів.


