У першій частині розслідування про зв’язки французьких політиків із російськими спецслужбами та «сферою розподілу ресурсів» Кремля ми сконцентрували увагу на «патріарху» цієї «протиприродної дружби», Жан Марі Ле Пене.
Загальновідомо, що Ле Пен-старший давно передав «кермо влади» у своєму ультраправому «Національному фронті», нинішньому «об’єднанні», дочці Марін, залишаючись при цьому «хрещеним батьком» для її «однодумців».
Ми згадували про обурення старого Жана Марі «нечесним маневром», коли у розпал передвиборчих перегонів його доньки у квітні 2022 року французька преса «злила» всю підноготну фінансування клану Ле Пен Кремлем. Причини та наслідки не лише самого «Лепен-гейту», а й такого щирого гніву ветерана Іноземного легіону та французької військової розвідки дослідив експерт Асоціації професор Борис Бабін.
Як відомо, за кілька днів до президентських виборів 2022 року кандидат Марін Же Пен заявила про свою зовнішньополітичну програму, цілком «у дусі сімейних ідеалів»: скорочення підтримки України, бойкот нових санкцій проти росії, вихід Франції з об’єднаного командування НАТО.
Тому, хоч із лютого 2022 року публічний «градус підтримки» росії «Національним об’єднанням» став мінімальним, по суті, в їх позиції мало що змінилося.
І ось саме тут, перед другим туром президентської кампанії, низка французьких медіа стала публікувати, смакуючи окремі деталі, матеріали про російське фінансування «Національного об’єднання». Причому одним із основних аргументованих джерел даного скандалу стало видання «Медіапарт», пов’язане з крайніми лівими, троцькісткими політичними силами, проте таке, що публікує достовірні матеріали.
У статті від 20 квітня 2022 року «Медіапарт» повідомляв про передачу росіянами «Національному фронту» у 2014 році 11 мільйонів євро двома траншами. Умовою незаконної допомоги була підтримка партією «курсу Кремля», включаючи злочинне схвалення окупації Криму.
Також повідомлялося про передачу «фронту» з Москви в 2017 році ще 8 мільйонів євро, за посередництва бізнесмена Лорена Фуше (Laurent Foucher). До цього з лютого 2022 року «Медіапарт» публікував окремі згадки про підкуп Кремлем Ле Пен, але без особливої деталізації.
При цьому, хоча сам факт розкритого журналістами підкупу Марін Ле Пен Кремлем був досить очевидним, цікавими є причини цього, словами її батька «нечесного маневру».
Тут варто навести раніше згадану позицію дослідниці Марлен Леруель. Вона також підтвердила зазначену політичну корупцію французьких вкрай правих, але водночас висвітлила й щільні зв’язки з росією низки осіб, у різні періоди близьких до президента Еммануеля Макрона.
Зокрема, дослідниця згадує Еммануеля Лероя (Emmanuel Leroy), Фредеріка Шатільона (Frédéric Chatillon), Жан-Люка Шаффхаузера (Jean-Luc Schaffhauser) і радника Макрона Омрі Шопрада (Aymeric Chauprade), який раніше був депутатом від «Національного фронту».
Втім, нам варто особливо зупинитись на фігурі Шаффхаузера. Справа в тому, що саме він, за даними «Медіапарт» та інших медіа, і був посередником у передачі росіянами описаного вище «першого траншу» 2014 року.
При цьому «допомога в комунікаціях» між тодішнім парламентарієм Шаффхаузером і «російськими банками», у свою чергу, виявлялася старим лобістом корпорації «Auchan» Анрі Гуайно (Henri Guaino) та економістом Жаком Сапіром (Jacques Sapir), що викладає в Московській школі економіки з 1993 року. Втім, Шаффхаузер був важливий і через його «прямі контакти», як прямо визнав в інтерв’ю для «StreetPress» тодішній економіст «Національного фронту» Бернард Моно (Bernard Monot).
Здебільшого у справі про «кремлівське фінансування» журналісти у матеріалах 2022 року посилалися саме на відкрите спілкування між Шопрадом, Шаффхаузером та Моно.
Цікаво, що «контакти першого рівня» у Шаффхаузера склалися насамперед з Олександром Бабаковим, старим довіреним обличчям путіна щодо взаємодії з усілякими «російськими структурами за кордоном».
Сам французький парламентарій заявляв, що вони виникли у перші роки ХХI століття «на ґрунті православної церкви», оскільки він нібито виконував «місію Ватикану в росії» зі «зближення церковних позицій».
Більшість деталей «кремлівських позик» було неодноразово описано журналістами, включаючи посередництво Віліса Дамбіньша, директора керуючої компанії, контрольованої тим самим Олександром Бабаковим. Саме Дамбіньш, який спільно володів з Бабаковим люксембурзькою фірмою «Financiere Egine S.A.» неодноразово зустрічався у Женеві з Шаффхаузером щодо отримання коштів через «Перший чесько-російський банк».
При цьому, як повідомляли «Re:Baltica» та та ж «Медіапарт», у 2014 та 2015 роках ще одна офшорна компанія, яку контролював Дамбіньш, «Spencerdale Limited», виплатила через люксембурзьку кампанію «East West Communication Group» 250 тисяч євро такому собі «дослідницькому центру» «Académie Européenne».
Одним із його засновників «за випадковим збігом» був той же Жан-Люк Шаффхаузер, а ще 140 тисяч євро Шаффхаузер отримав особисто для себе. До речі, оскільки ці кошти депутат оформив на фірму «Cano SAS» з Люксембургу, зареєстровану на ім’я його дружини, і не згадав їх у своїй декларації, Європейський парламент й розпочав окреме розслідування.
Втім, з 2014 року проросійську діяльність Шаффхаузера важко було не помітити, і не знаючи про зазначені банківські транші.
У жовтні 2015 року він спільно з сумнозвісними Тьєррі Маріані (Thierry Mariani) і Надін Морано (Nadine Morano) прибуває до Москви, а навесні 2017 року Шаффхаузер злочинно приїжджає в окупований Крим на фейковий «третій Ялтинський міжнародний економічний форум».
«Кримський слід» Шаффхаузера буде неповним без нагадування про роль того ж «друга Бабакова» у злочинній підтримці російської окупації. Ми вже писали раніше про кейс незаконного «Севастопольенерго», про зв’язки якого з Олександром Бабаковим та Євгеном Гінером писали самі окупанти.
Злочинна «перереєстрація» «Севастопольенерго» до «реєстрів» окупантів відбулася «лише» у 2017 році і до 11 лютого 2022 року «засновником» фірми було заявлено Євгена Бочарова, а її «директором» став Ігор Дуравкін.
У 2015 році «Радіо Свобода» повідомляло, що українська компанія ПАТ «Енергетична компанія «Севастопольенерго» змінила юридичну адресу і замість Криму зареєструвалася в Херсоні, а в Севастополі «збори акціонерів» нібито вирішили створити його «філію».
Додавалося, що на той час «Севастопольенерго» було підконтрольне компанії «VS Energy International N.V.», яка володіла низкою обласних енергокомпаній України; «Радіо Свобода» також відносило «Севастопольенерго» до сфери контролю Олександра Бабакова.
Згідно з офіційними реєстрами, далі ПАТ «Енергетична компанія «Севастопольенерго» було зареєстровано у місті Вишневе Київської області, аналіз оприлюднених документів компанії свідчить, що з 2011 по 2019 рік загальні збори її акціонерів проводили одні й ті самі особи, наприклад Юрій Соловйов.
22 листопада 2022 року повідомлялося про обшук, що проводиться співробітниками Служби безпеки України в енергетичній компанії «VS Energy», акціонерами якої до 2022 року неодноразово фіксувалися російські підприємці Євген Гінер та Михайло Воєводін, а також заступник голови державної думи агресора Олександр Бабаков.
Як «раптово виявилося» компанія займає 10 % енергетичного ринку України і в її власності знаходяться пакети акцій «Херсонобленерго», «Кіровоградобленерго», «Житомиробленерго», «Рівнеобленерго» та «Чернівціобленерго», при цьому серед її формальних бенефіціарів було вказано… вищезгаданого Дамбіньша, який організовував «транші» Шаффхаузеру.
30 листопада 2022 року Держбюро розслідувань України оголосило про підозру Олександру Бабакову, який зазіхнув на територіальну цілісність України шляхом відповідних злочинних «голосувань».
Як повідомляє ДБР, слідчі також «досліджують можливу причетність підозрюваного до діяльності групи компаній VS Energy, яка володіє на території України об’єктами критичної інфраструктури».
Але поки що відволічемося від «севастопольсько-чернівецько-херсонських» друзів Шаффхаузера. Також свою «частку кремлівського пирога» відпрацьовувала і згадана «Académie Européenne», яка 3 червня 2015 року в Брюсселі провела фейкове «обговорення» нібито «кризи влади в Україні», на якій той самий Шаффхаузер просував злочинні кремлівські тези про нібито «особливий статус». українських територій.
Суду по всьому кредит мав на увазі «багаторазове відпрацювання», і в 2016 році на подібному шоу в тому ж Брюсселі Шаффхаузер знову «розпинався» як про нібито якісь «меншості в Україні, не тільки російськомовні» той самий фейковий «особливий статус», а також про «мінські угоди».
Також Шаффгаузер відпрацьовував «кремлівські гонорари» і в Європарламенті, депутатом якого він був певний період, причому особливо не приховуючи своєї русофілії, та у досить епатажній формі.
Так він «відзначився» не лише абсурдними заявами, а й ексцентричною поведінкою – на слуханнях щодо збитого над Донецькою областю «Боїнга», і в дискусіях про сирійських біженців.
І як не парадоксально, після всієї цієї «кремлівської сарабанди» Шаффгаузер, що втратив свій мандат і в Страсбурзі, і в Парижі, «раптово» виявляється «схожим» до двору нового президента Еммануеля Макрона.
У 2020 році він публікує компліментарні тексти про «боротьбу із сепаратизмом та фундаменталізмом» з боку саме адміністрації Макрона. А до того, у 2019 році, Шаффгаузер проводить у Страсбурзі прес-конференцію, освітлену «Rue89 Strasbourg», на якій, напередодні президентських виборів 2022 року, відставний депутат впевнено заявляє, що «не бачить перемоги Марін Ле Пен» як її « колишній близький друг».
Тоді ж Шаффгаузер заявив, що він знав Еммануеля Макрона «задовго до того, як він став відомим», констатувавши, що «Макрон у здоровому глузді, але не має коштів для проведення своєї політики. …він намагався одержати європейський бюджет, але не отримав його».
Залишилося зрозуміти, як колишній депутат Європарламенту, який живе у селі в департаменті Вогези з двома німецькими вівчарками і періодично катається до Парижа «на зустрічі», не просто панібратськи заявляє про «здоровий розум Макрона», а й пізніше залишається тим, кого хтось в адміністрації Макрона явно «тримає в розумі».
І тут, окрім страсбурзьких газет і згаданих «троцькістських» розслідувань від «Медіапарт», необхідно ознайомитися з розслідуванням Шаффгаузера від іншого французького видання «StreetPress», яке відрізняється меншою схильністю до самоцензури та широкими цитатами своїх джерел.
У цьому матеріалі прямо говориться, що Шаффгаузер у 2000-х роках працював «консультантом з російського ринку» в компаніях «Thalès», вже згаданого «Auchan» та «Dassault» і зокрема виступав посередником при продажі бізнес-джетів «Falcon» на « розширюваному ринку росії».
Далі згаданий економіст «Національного фронту» Бернард Моно залучає Шаффхаузера до «орбіти вкрай правих» на початку 2010-х, розглядаючи даного ельзасця як «добрий улов».
Вже тоді, окрім своєї діяльності як консультант флагманів французької економіки, Шаффхаузер широко орієнтується в колах високопоставлених державних службовців та роботодавців, із зв’язками від християнських профспілок до Світового банку, де він деякий час був консультантом.
Згаданий Анрі Гуайно якось проговорився про «робочу вечерю» з Шаффхаузером та президентом-засновником групи «Auchan» Жераром Мюллієзом (Gérard Mulliez).
Дослідники зі «StreetPress» констатують простий факт – якщо Кремль «розрахувався за посередництво» Шаффхаузера грошима, то «Національний фронт» зробив те саме мандатом.
Примітно, що стрімке висування Шаффхаузера кандидатом партії Ле Пен у Страсбурзі після вирішення питання з «кремлівською позикою» викликало гнів із приводу «вискочки» з боку місцевих функціонерів «фронту».
Це були Паскаль Еллес (Pascale Ellès), який заявив про «угоди за спиною» і порвав після цього з «фронтовиками», і Андре Корманн (André Kormann), який не побоявся сказати, що «книга візиток [Шаффхаузера] дозволила йому мати вагомі аргументи, щоб зблизитися з Марін Ле Пен».
Те, що Шаффхаузер цинічно використовував Ле Пен виключно для отримання бажаного мандату, підтверджує і його попередній «партійний колега» з центристів, колишній депутат Гаррі Лапп (Harry Lapp). При цьому йдеться й про тісні контакти Шаффхаузера з колишнім мером Страсбурга та президентом регіональної ради Ельзаса Марселем Рудлоффом.
Залишилося зрозуміти, звідки «опортуніст» Шаффхаузер отримав таку велику павутину контактів. І тут у висвітленні першопричин різні французькі медіа одностайні.
Те саме «Rue89 Strasbourg» спочатку називало ще кандидата в депутати Шаффхаузера «квазі-шпигуном періоду до падіння Берлінської стіни», а після завершення його каденції вказувало, що «щоб виправдати свій талант об’єднувача», він посилається на «форуми опозиції» у Східній. Європі, де він брав участь до падіння Берлінського муру і які об’єднали «від роялістів до комуністів»».
Також «StreetPress» говорить про те, що «за своїм пристойним бюрократичним виглядом Шаффхаузер любить підтримувати свою репутацію відьмака» і «зі своїм вченим тоном він зловтішно розповідає про свої поїздки за залізну завісу на зустрічі з антикомуністичними дисидентами в 1980-х» та про деякі «секретні місії, які він виконував під прикриттям як президент одного зі своїх різних інститутів».
Тут варто повернутися до нашого минулого огляду біографії Ле Пена старшого, котрий також працював над «об’єднанням роялістів і комуністів» із всілякими «радянськими дисидентами» у вигляді Дугіна, Іллі Глазунова чи Едуарда Лімонова. Ми писали, що такий підхід явно «непогано сприймався» у Москві, але не варто забувати і про інших можливих учасників процесу.
Дуже цікаво, що «StreetPress» говорить про приналежність Шаффхаузера до католицького традиціоналістського лобі «Opus Dei», який прагне інфільтруватися в еліти максимальної кількості країн.
При цьому наводяться слова швейцарця Франсуа де Зібенталя про спільну роботу з Шаффхаузером «в рамках їхньої теологічної діяльності» у 1970-х роках, присвячену не лише перекладам текстів папи Бенедикта XIV, а й «подорожам до Африки, Азії та країн Сходу, щоб просувати більш християнську економічну систему через різні асоціації».
І хоча «StreetPress» говорить про Шаффхаузера як «людину з Москви», яка «тепер, здається, порвала з принципами католицької фінансової системи», все можливо не так просто, як здається.
Не дарма вище згадувалося про роботу Шаффгаузера двадцять років тому з «налагодження мостів» між Ватиканом і Московським патріархатом, і якщо в цій «грі» «козирна карта» може бути в зовсім несподіваному місті, то можна по-іншому оцінити багато процесів.
Наприклад, це й явні контакти старого шпигуна з кимось у нинішній президентській адміністрації Франції, і публікація матеріалів, що викривають продажність Ле Пен, у найбільш вдалий момент, і таке щире обурення її батька, старого ветерана спецслужб, такою явною «зрадою».
Ну а про результати такої «довгої партії» для французьких «нових правих», для тих самих російських олігархів, які застрягли «десь між Ватиканом та Кремлем», а також для ядерної енергетики та неоколоніалізму агресора ми напишемо в наступній частині нашого розслідування.
