«Неперевершена п’ятірка» адептів Франції

У поточному розслідуванні постараємося виокремити ключові фігури на шахівниці Москви у Франції, звернемо увагу на основи політичного лобізму Кремля у Франції, зокрема й ті, що стосуються підтримки злочинної окупації Криму безпосередньо.

І почнемо ми, мабуть, з МАРІН ЛЕ ПЕН, яка по праву посідає першу сходинку політичного сучасного лобізму Москви в Парижі.

Шляхи її “сходження” як однієї з одіозних особистостей, а також ролі Жана-Марі Ле Пена, пов’язаного з Кремлем, висвітлив у розслідуванні експерт Асоціації Борис Бабін, докладно відтворивши історію розвитку взаємодії партії «Національний фронт» з російськими спецслужбами.

Марін Ле Пен часто “світилася” в оточенні путіна ще в 00-ті роки. Існує маса публічних доказів про контакти Ле Пен з російськими функціонерами, і не тільки з диктатором країни-агресора, а й також і главою російської зовнішньої розвідки рф Сергієм Наришкіним.

З 2011 року пані Ле Пен вийшла з “тіні” свого батька і очолила партію “Національний фронт”, фінансування якої, як виявилося пізніше, отримувала також і від Кремля. Схему розкрило французьке видання «Mediapart». Тоді журналісти з’ясували, що у 2014 і 2015 роках фонд “Європейська Академія” (з яким співпрацює «Національний фронт» із метою “посилення контактів із росією”) отримав загалом 250 тис. євро. Гроші надходили від фірми «Spencerdale Ltd», через посередництво «West East Communication Group». Підкреслимо, було встановлено, що власниками цих компаній є Євген і Вадим Гінери, бізнес-партнери колишнього депутата Держдуми (сенатора і радника президента росії) Олександра Бабакова. Президентом самого фонду “Європейська Академія” є близький до Ле Пен євродепутат Жан-Люк Шаффхаузер. Він підтверджував отримання грошей від “West East Communication Group”, не кажучи ні про точну суму, ні про цілі такої “щедрості”. 29 червня 2014 року Жан-Люк Шаффхаузер зібрав у Страсбурзі адміністративну раду фонду. Того вечора вирішувалося питання про виділення “Європейською Академією” 10 млн євро як кредит “Нацфронту”. Кредит на таку суму, однак, надійшов іншим каналом – через Перший Чесько-російський банк.

До 2011 року зустрічі Ле Пен неодноразово контактувала з путіним. Показовим стало спільне відкриття 2007 року “Благодійного фонду святителя Василя Великого”, який фінансував Костянтин Малофєєв (засновник пропагандистського видання «Царьградъ»). Після цього ультраправі погляди у Ле Пен і безглузда критика ЄС і НАТО посилилася.

Очолюючи “Національний фронт”, вона зробила ставку на активне просування політики “дистанціювання від ЄС”, агітувавши за вихід Франції з НАТО. Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти зацікавленість Москви в такому сценарії. Ось лише окремі елементи вимог політичного порядку денного пані Ле Пен:

• вихід Франції з Європейського союзу (ЄС) і проведення референдуму, про що вперше заявила в інтерв’ю російському виданню «Известия» в червні 2013 року.
• система об’єднаної Європи «створена на свідомо згубній ідеології глобалізації» і «її треба зруйнувати, створивши вільну Європу, членами якої є дійсно суверенні держави».

У 2013 році в інтерв’ю російському виданню «Известия», Ле Пен відкрито “захоплювалася” путіним і пропонувала побудувати “хороші стосунки” між Францією і росією, а ЄС зробити розмінною картою.

Своє політичне бачення пані Марін Ле Пен викладає в трьох книгах, які стали надалі доступні на російських онлайн-сервісах. що займаються продажем книжок на території РФ і здійснюють доставку в окупований Крим. Наприклад, сайт «livelib».

На сервісі «livelib» до однієї з книжок в анотації зазначено:

«Марін Ле Пен повністю підтримує рішення путіна щодо окупації Криму та військові дії в Україні, засуджуючи водночас запровадження санкцій щодо росії».

Перша книга «Крізь ворожі хвилі». У ній Ле Пен розповідає детальніше про свою сім’ю і дитинство, про початок кар’єри як адвоката, про становлення своєї ролі в «Національному фронті». Друга книга «В ім’я Франції» присвячена політичним і соціальним проблемам Франції в “інтерпретації” Ле Пен. Вона розмірковує про нібито “катастрофічні” наслідки Маастрихтського і Лісабонського договорів, ставлячи під сумнів економічну вигоду Франції від ЄС і називаючи “угоду за договором” – «втратою національної ідентичності». Третя книга навіть за назвою не залишає жодних сумнівів про заангажованість політичного курсу Ле Пен. Вона називається «Рівнятися на путіна!», у ній Ле Пен буквально ледь не освідчувалася йому “в коханні” й іменувала себе «французьким путіним». При цьому, економічно “російська модель”, на думку Ле Пен, це нібито “якась альтернатива” американській. Ле Пен недвозначно вказувала, що «…разом ми [росія і Франція] могли б краще захищати наші стратегічні інтереси і боротися проти світової фінансової системи, яка ґрунтується на непомірних привілеях долара».

У 2014 році ставка кремля на Ле Пен спрацювала і вона злочинно підтримала окупацію Криму, дотримуючись явно проросійських поглядів, намагаючись переконати французів, що нібито «Україні не місце в ЄС». Решту часу Ле Пен присвятила дрейфу до посади президента Франції, і 2022 року вона має можливість знову взяти участь у виборах.

Під час виборчої кампанії Ле Пен запам’яталася кричущим скандалом, коли її “охорона” по підлозі протягнула журналістку, яка мовчки продемонструвала фото, де Ле Пен і путін зображені разом. Про скандал “говорила” вся Франція, включно з «Le Monde».

2022 рік. Марін Ле Пен балотується на пост Президента Франції. Існування ЄС під загрозою. Побоювання європейців були настільки сильні, що політики ЄС пішли на безпрецедентні заходи. Прем’єр-міністри Іспанії та Португалії, Педро Санчес і Антоніу Кошта, а також канцлер Німеччини Олаф Шольц опублікували у провідних європейських газетах звернення до французів напередодні вирішального другого туру голосування 24 квітня 2022 року.

Вони заявили про загрози перемоги Ле Пен, прямо називаючи вибір французів «…вибором між демократією і тими, хто нападає на свободу, цінності, що базуються на французьких ідеях просвітництва…»

Сьогодні ж Ле Пен, програвши вибори, активно бере участь в акціях Кремля, підтримуючи мітинги і виступаючи за розвал економіки Республіки на догоду Москві. Наприклад, в ефірі французького радіо «France Inter» вона злочинно заявила, що міжнародна підтримка України нібито «загрожує світовою війною», тож, на її думку, лише якась “угода” з путіним “може зупинити війну”. З тим, як росія “дотримується домовленостей” – у це не дуже віриться. Таким чином, Ле Пен продовжує траннслювати прокремлівські наративи на французьку аудиторію, хоч і не так радикально, як робила це раніше.

ЖАН-ЛЮК МЕЛАНШОН. “Срібний медаліст”, що має симпатії до Кремля. У досить молодому віці вступив у ліворадикальний молодіжний рух, а також був учасником так званого “Національного об’єднання французьких студентів”, що було створене на хвилі антиурядових кампаній соціалістів і закликало повалити чинного лідера Франції Шарля де Голля (звісно, не без участі СРСР). Акція офіційно підтримувалася Міжнародною Комуністичною Партією, на чолі якої тоді перебував П’єр Ламбер.

До початку політичної кар’єри Меланшон відзначився під час протестів «Червоного травня» 1968 року. Саме цю “подію” можна вважати активним “приривом комуністів” із дискредитації законного французького уряду перед тим, як куровані Кремлем “еліти” Франції, побачивши дії СРСР в Алжирі, почали відмовлятися від співпраці з ними. Про це ми говорили в першій частині розслідування.

Перебуваючи спершу у складі «Соціалістичної партії», у 00-х він створив свою політичну номенклатуру у вигляді “Партії лівих”. Невідомо хто конкретно впливав на погляди Меланшона і з ким він зустрічався під час двох поїздок до СРСР у 1980-х, проте щось точно могло під час цих “візитів” трапитися… Адже після розвалу СРСР 1991 року його антиєвропейська риторика тільки посилилася, незважаючи на сприятливі економічні зміни як усередині Франції, так і в усій Європі. Робочих місць ставало більше, якість і рівень життя французів поліпшувалися. Під час ухвалення Конституції ЄС він активно виступав проти її ратифікації у Франції, незважаючи на бажання самих французів жити на рівних умовах з іншими країнами Євросоюзу, які ґрунтувалися б на неоліберальних ідеях, верховенстві закону та цінності людського життя.

Покинувши лави «Соціалістичної партії», як уже зазначалося, він створив свою “Ліву партію”, а пізніше зміг очолити так звану коаліцію “Лівого фронту”, яка складалася з: Французької комуністичної партії, Комуністичної партії Реюньйону, Унітарних лівих (частина Революційної комуністичної ліги, яка відмовилася входити до Нової антикапіталістичної партії), Альтернативи (партія, утворена в результаті злиття ОСП з рухом Юкена “Нові ліві за соціалізм, екологію і самоврядування”) і так далі.

Варто згадати, що практично всі з названих об’єднань у якийсь момент перетиналися з радянськими або російськими спецслужбами, формуючи свою “політичну програму”. Наведемо один із, напевно, найвідоміших прикладів впливу СРСР на французьких комуністів і соціалістів.

Французька комуністична партія була створена під впливом того, що відбувається в СРСР. Друга світова війна внесла свої правки. Примітно, що до моменту звільнення Франції, ФКП досягла вершини свого впливу, контролюючи великі райони країни за допомогою загонів Опору під своїм командуванням. Деякі комуністи хотіли використати ситуацію, що склалася, щоб здійснити соціалістичну революцію, проте керівництво, яке діяло за інструкціями Сталіна, наказало партизанам роззброїтися і підтримувати новий загальнонаціональний уряд за участю християнських демократів, соціалістів і комуністів (10-й з’їзд ФКП у 1945 році замість революції закликав “обмежити економічну і політичну владу монополістичного капіталу”). Такий хід Сталін зробив для “м’якої стратегії” революції, яка, в його планах, мала обов’язково настати. Однак США дали зрозуміти, що в Європі немає місця функціонерам соціалістам і комуністам в урядах європейських держав. Це було максимально небезпечно і могло спровокувати нову війну.

Вилучена з уряду Французька комуністична партія засудила політику уряду як “інструмент американського імперіалізму”. Однак, коли почалася “холодна війна”, члени партії, з одного боку, виступили організаторами масових кампаній проти французької участі у війнах у В’єтнамі (1947-1954) і в Алжирі (1954-1962). Філософ Жан-Поль Сартр, член ФКП, наприклад, активно підтримував Фронт національного визволення Алжиру і Кубинську революцію, які фінансувалися Кремлем.

Але повернемося знову в 00-ті. У 2009 році так званий «Лівий фронт» зміг отримати два мандати в лавах Європарламенту. Таким чином, планомірно представники коаліції посідали місця в національному парламенті, за рахунок чого збільшувалася їхня популярність усередині французького суспільства, а також потрапляли в інституції Європейського Союзу, отримуючи нові зв’язки там. Вже 2012 року як кандидат Меланшон віддав свої голоси не менш “одіозному” персонажу у французькому політикумі Франсуа Олланду, незважаючи на те, що саме він став причиною відходу Меланшона із Соціалістичної партії. Користуючись впливом у коаліції, він заручився підтримкою «Лівого фронту» і кандидатуру Франсуа Олланда на виборах у Президенти Франції схвалили.

Меланшон, зміцнившись у політичному полі, став активно просувати проросійську позицію. Зокрема, він підтримав злочинну окупацію Криму 2014 року, заявивши в інтерв’ю “Le Point”: «…кримські порти [були] життєво важливі для безпеки росії». Також Меланшон додав, що Кремль нібито вживає «…захисних заходів проти авантюрної путчистської влади», при цьому злочинно стверджуючи, що Україна «перебувала під впливом неонацистів». У 2015 році він говорив в інтерв’ю «Le Monde» про «розпад країни, яка намагається бути єдиною», маючи на увазі Україну.

Меланшон, так само як і Ле Пен, закликав відмовитися від європейських санкцій проти агресора (ухвалених у рамках «кримського пакету») і в якості депутата Європарламенту голосував проти будь-якої співпраці з Україною, навіть у сфері науки. 7 – 11 травня 2018 року він навіть приїжджав до росії. Під час “візиту” він зустрівся з Сергієм Удальцовим, з багатьма офіційними особами з державної думи, Ради Федерації, МЗС РФ, а також брав участь у марші “безсмертного полку” в Москві, що пропагує війну проти України, зокрема і в окупованому Криму. Зустріч з Удальцовим була звісно не випадковою, адже він є лідером руху “Авангард червоної молоді”, що має радикальні ліві погляди. Цей персонаж, що не дивно, підтримав злочинну окупацію Криму, та військову “кампанію” рф на території Донецької та Луганської областей, а також покладав провину на Україну у справі щодо МН-17.

Меланшон називає себе соціалістичним республіканцем, у його амбіціях – досягнення об’єднання всього лівого і правого на антиліберальній політичній лінії або навіть антикапіталістичній. Він називає свої ідеї “громадянською революцією”. Жан-Люк Меланшон виявляє інтерес до болівійського та венесуельського південноамериканського досвіду, відповідно, на чолі з Ево Моралесом та Уго Чавесом. Тяжіє до авторитаризму. У своїй програмі президентських виборів 2017 року він запропонував Франції, а також Вест-Індії та Французькій Гвіані, приєднатися до “Боліваріанського альянсу для Америки (ALBA)”. Це позиціонування принесе йому прізвисько “Французький Чавес”.

У розумінні Жан-Люка Меланшона “європейські договори руйнують Європу”. Основа його “думки” – це критика методу елементарної конкуренції. Типовий антикапіталіст, який симпатизує функціонерам на кшталт Чавеса, Моралеса чи путіна… Схоже, Меланшона приваблюють режими з рекордним рівнем річної інфляції, тож методи економіки цих країн він хотів би “запозичити” у французьку економічну систему.

Меланшон виступає за вихід Франції з НАТО, який він кваліфікував 2021 року як нібито “символ підпорядкування американському імперіалізму”, що іноді інтерпретується як ворожість до США, або зміни альянсу на користь росії. Інтерпретації він оскаржує. Таким чином, його заяви на користь росії, в рамках його втручання в Громадянську війну в Сирії, суперечливі.

У 2019 році за каденції Макрона він виступає проти членства України і Грузії в НАТО, а також говорить про якусь “антиросійську істерію” в Європі для “Le Figaro”. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року підіграє кремлівській пропаганді, виступаючи проти військової допомоги Україні. В інтерв’ю «France 24» він звинувачує НАТО в нібито «просуванні до російських кордонів», заявляючи, що «це небезпека, яку росіяни ніколи не приймуть». Зафіксовано спроби Меланшона особисто впливати на деякі французькі ЗМІ, зокрема на зміст деяких статей редакції «Le Monde».

У книзі «Російська Франція, розслідування путінських мереж», журналіст Ніколас Єнін звинувачує в спокушанні “путінізмом” як Ніколя Саркозі, Франсуа Фійона і Марін Ле Пен, так і Меланшона. Він вважає, «безумовно, що Жан-Люк Меланшон є найбільш обурливим адвокатом кремлівського майстра [путіна]». Ніколас Енін стверджує, що цей тропізм був розкритий у блозі про вбивство російського опозиціонера Бориса Нємцова, в якому Жан-Люк Меланшон представляє путіна як нібито «політичну жертву номер один у цій історії». Академік Сесіль Вайс’є, автор книги «Кремлівські мережі у Франції» знаходить Жан-Люка Меланшона серед «тих, хто найбільше схвалює путіна». 

Про боротьбу Меланшона і Ле Пен з Макроном та вплив Москви на процеси, зупинимося в наступній частині розслідування.

Третій у нашому списку “медалістів”, ЕРІК ЗЕММУР.

Впливовий у колах правих і ультраправих політичний журналіст тісно знайомий як із російськими функціонерами, так і з пані Ле Пен. На його рахунку є навіть судові справи, наприклад, про популяризацію релігійної ворожнечі та расової нетерпимості. Усі його “подвиги” з дискредитації демократії, ЄС, НАТО та США складно перерахувати, однак зупинимося на основних.

У 1990 році він різко виступає за вихід із НАТО, оскільки Альянс, за його переконаннями, “став машиною для обслуговування країн, які є союзниками США”.

Свої промосковські погляди і ворожнечу до НАТО Земмур публікує у програмі «CDansl’air». Один з аспектів – необхідність “ветувати” членство України. Під час останніх президентських виборів 2022 року, посівши четверте місце, після повномасштабного вторгнення в Україну посилив критику України, покладаючи провину на ЄС.

Уже під час повномасштабного вторгнення можна згадати кілька кричущих висловлювань Еріка Земмура. На тлі підтримки військового вторгнення РФ в Україну у 2014 році та окупацію Криму, у лютому 2015 року він заявив виданню «RTL», що Україна нібито «мертва, але про це заборонено говорити. Франція, Німеччина і росія зібралися навколо цієї труни, але вдають, що плутають її з колискою, її тіло ще смикається, але це ненадовго». Земмур злочинно порівняв військову агресію росії проти України та окупації її регіонів чомусь із розділами Польщі наприкінці XVIII століття.

Історик Лоран Жолі так висловився щодо Земмура 2015 року, що «жоден інший “інтелектуал”, журналіст чи письменник не мав такого статусу контрабандиста вкрай правих ідей із дуже великою аудиторією».

Земмур раз у раз потрапляє в курйозні та незручні ситуації. Наприклад, журналісти «Le Monde» вказують, що він обідав у січні 2020 року з Жан-Марі Ле Пен та Урсулою Пейнвін, донькою Йоахіма фон Ріббентропа, міністра закордонних справ Третього рейху, якого повісили 1946 року після Нюрнберзького процесу. Видання «La regle du jeu» зазначило, що Урсула Пейнвін «заохочує Еріка Земмура своїми “найзахопленішими та найдоброзичливішими думками”». Нагадаємо, що Земмур, незважаючи на його єврейське походження, є затятим і досить публічним антисемітом. Історик Таль Брутманн якось коментував виступи Земмура 2019 року: «Це вже не слова полеміста, який кидає виклик крайнім правим, а мова відкрито в дусі фашизму». Вчений також зауважував, що політична програма Земмура зводиться до расової боротьби. За даними іспанської газети «El Confidencial», Ерік Земмур «побудував свою медіа кар’єру на расистській промові, натхненній теорією змови “Великої заміни” Рено Камю…»

У квітні 2021 року, напередодні французьких президентських виборів 2022 року, шість жінок звинуватили Еріка Земмура в сексуальному насильстві, вони були журналістками. У травні видання «Mediapart» повідомило про свідчення ще двох працівниць ЗМІ, які стверджували, що не подали скаргу з особистих причин. Одна для збереження кар’єри, інша, щоб нібито “не нашкодити есеїсту”. «Mediapart» звіряє свідчення цих жінок зі свідченнями ще шістьох, публікуючи докази, зокрема SMS, відмічене судовим приставом, у якому Земмур пише працівникові преси: «… я почекаю, поки ви запросите мене до себе додому, щоб зґвалтувати вас!»

Під час допиту в грудні 2021 року Земмур не заперечує фактів, висунутих проти нього. 8 березня 2022 року «Mediapart» опублікувало статтю та відео, на якому вже вісім жінок, деякі з відкритими обличчями, які свідчать про сексуальне насильство або неналежну поведінку з ними, що відбувалося між 1999 і 2019 роками.

З 2014 року Ерік Земмур активно просуває ідею про те, що західні санкції, накладені на росію за окупацію Криму, військове вторгнення в Україну з боку Донецької та Луганської областей, а також за створення незаконних терористичних структур росії, «несправедливі та контрпродуктивні». Неодноразово він заявляв про те, що росія має бути для Франції «привілейованим союзником».

У 2016 році Земмур заявляє виданню «Le Figaro» (з яким його пов’язувала зовсім “неоднозначна” лінія співпраці до 2021 року): «…путін – це не наш супротивник, це наша совість… Він – єдиний європеєць, який говорить “ні” Америці, як колись де Голль. Він – єдиний демократично обраний лідер, який бере на себе вертикаль влади, тоді як усі інші схиляються до егалітаризму горизонтального суспільства». У 2018 році, для «RTL», він заявив, що нібито «путін – сам по собі як машина часу. Немов повернення царя. Немов тінь Сталіна. Коли він заволодів Кримом – це як Катерина II, яка повернула свою власність. Коли він запускає свої літаки в небо Сирії, він застосовує принципи, яких у XIX столітті дотримувалися всі держави: війна – нормальний метод політики, легітимний спосіб захищати інтереси великої держави». У травні 2021 року для «Cnews» він заявив, що «англосаксонські країни завжди намагалися виставити агресором тих, на кого вони нападають, і ось вони знову роблять це з росією путіна». У червні 2021 року на дебатах із Бернаром-Анрі Леві заявив, що за президентства Бориса Єльцина росію нібито «продали з аукціону мафіозним олігархам і американцям», «Єльцин був маріонеткою американців», а «путін відновив авторитет держави».

Четвертим на аванс сцену виходить ФЛОРІАН ФІЛІППО.

Про нього відомо небагато. Однак цілком достатньо для того, щоб уявити характер його лобізму у Франції на догоду Москві. Він швидко став впливовим радником Марін Ле Пен, яка призначила його стратегічним директором президентської кампанії 2012 року. Зарекомендувавши себе як справжнісінька прикордонна особистість у засобах масової інформації Філіппо сприяв виключенню засновника партії, Жан-Марі Ле Пена. До 2012 року він часто користувався псевдонімами, публікуючи статті та ведучи різні блоги, де, зокрема, позитивно висловлювався про Марін Ле Пен: Арно Мандрін, Адрієн. Наведемо статтю Філіппо для видання «Le Parisien».

З 2014 року частина апарату Фронтистів висловила своє невдоволення Флоріаном Філіппо, зокрема через його вплив на економічну складову бюджету Національного фронту. Після Ніколас Лебург, колишній член Національного фронту, говорив про Філіппо:

«…він принижував людей роками. Між ним і виборними посадовими особами є безліч історій, його справді недолюблювали…Він завжди практикував політику – зі мною або проти мене».

Флоріан Філіппо заявляв, що залишить партію, якщо вона не виступатиме за вихід з єврозони. Незважаючи на це, стосунки з Марін Ле Пен у нього зіпсувалися. Вона звинувачувала його у відсутності інвестицій під час законодавчої кампанії. У результаті у 2017 році він заснував свою партію – «Патріоти».

Політолог Жан-Ів Камю говорив про Філіппо, що «його центральне переконання – єврофобія». Флоріан Філіппо і справді дуже критично ставиться до Європейського Союзу та єврозони. Його батько говорив, що син вважає, що нібито «втрата національного суверенітету (Франції) пов’язана з Європейським Союзом», зазначаючи, що цим питанням він «одержимий». Після створення своєї партії, Флоріан Філіппо стверджував, що її основною метою є просування «Frexit». 30 жовтня 2022 року Флоріан Філіппо звинуватив країни НАТО у скоєнні “диверсії” на газопроводі «Північний потік»:

«… ми знаємо, що це не росія, і ми також знаємо, що це організувала/-ла держава (або держави) НАТО! Правда скоро з’ясується!» – написав він у Twitter.

У жовтні 2021 року він приєднався до попередньої кампанії Еріка Земмура під час Президентських виборів 2022 року, як консультант зі стратегічного аналізу, без формальної інтеграції команди кампанії. Схоже, вони знайшли багато спільного, зокрема й у методах особистої репрезентації. Про те, як він допомагав Земмуру, практично нічого невідомо, однак саме завдяки його впливу Філіппо різко почав публічно висловлювати досить проросійські позиції.

У контексті можливої участі російських і білоруських спортсменів в Олімпійських іграх 2024 року, що відбудуться в Парижі, Флоріан Філіппо заявив:

«Зеленський погрожує, що Україна бойкотує Олімпіаду, якщо російським спортсменам не заборонять участь? Гаразд! Нехай бойкотує! Світовий спорт переживе це!»

Він також встиг “відзначитися” на мітингах проти пенсійної реформи, зокрема поруч із представниками радикалів «Чорні блоки».

П’ятою, але, на жаль, не останньою в загальному списку проросійських функціонерів у французькому політикумі, в нашому розслідуванні буде СЕГОЛЕН РУАЯЛЬ.

Її вважають представницею нового віяння “соціалізму”. Об’єктивно кажучи, за президентства Міттерана зарекомендувала себе як політик, стурбований соціальним сектором Франції. Особисто порівнювала себе з «Жанною д`Арк». Попри програш Ніколя Саркозі на президентських виборах, продовжила займатися політикою. Однак є одне вагоме АЛЕ: хоч би які хороші ідеї вона пропагувала, говорячи про гендерну рівність і турбуючись про соціальні проблеми французького суспільства, Руаяль все ж потрапила під проросійський вплив.

У 2007 році російська журналістка Світлана Долгополова (однофамільниця Миколи Доброполова, публіциста, наближеного до Служби зовнішньої розвідки рф) написала про неї в «Політичному журналі» досить “люб’язну” статтю під назвою «Фаворитка». Вона буквально виправдовувала її програш Ніколя Саркозі:

«Головний політичний виграш від бунту французьких студентів, ліцеїстів та їхніх батьків отримала молода зірка соціалістичної партії Сеголен Руаяль, яку французи хоч зараз готові обрати своїм президентом… Те, що сьогодні відбувається у Франції, самі французи називають не інакше як сегоманією…»

Офіційно її можна назвати борцем із впливом «Національного фронту». До повномасштабного вторгнення росії в Україну вона взагалі уникала будь-яких коментарів про політику росії. Навіть будучи в цивільному шлюбі з Франсуа Олландом, Руаяль особливо не світилася на його зустрічах з путіним.

Вона є досить прихованим персонажем, який, вочевидь, сильніше дбав про свій політичний імідж, не дозволяючи собі висловлювань у стилі Олланда про “заохочення окупації Криму”. У цьому сенсі Руаяль залишалася набагато продуманішою, проте все змінилося минулого року.

2022 рік і французькі президентські вибори нарешті розкрили її уявлення про те, що відбувається на світовій арені. Образ “ікони” третьої хвилі фемінізму і загалом доволі популярної серед французького суспільства жінки-політика почав сильно очорнюватися напливом висловлювань Руаяль, в яких вона раз у раз скаржилася то на США, то на ЄС, то на Еммануеля Макрона в контексті триваючої війни росії в Україні. При цьому, жодного разу вона не зробила ніякого зауваження стороні, яка, власне, і почала конфлікт, а саме – росії.

Пропаганда Кремля досить показово зіграла на персоні Руаяль. Від неї можна було найменше очікувати будь-яких проросійських висловлювань. До відставки з “Соціалістичної партії” вона завжди виступала за глобалізацію, при цьому усвідомлюючи будь-яку фразу, яку вона говорила. Крім того, якщо її висловлювання суперечили загальноприйнятим лівим поглядам, як у випадку її негативного ставлення до легалізації одностатевих шлюбів, вона могла чітко пояснити свою позицію, не копіюючи жодної думки інших політиків. У випадку з повномасштабним вторгненням в Україну ситуація конкретно змінилася.  

У вересні 2022 року, в етері телеканалу «BFMTV» вона зробила низку абсолютно нелогічних і відверто проросійських заяв. Вона безпідставно поставила “під сумнів” злочини російських військових щодо мирного населення України. Руаяль дозволила собі засумніватися у злочинах росіян у Бучі та в інших містах, незважаючи на тони доказів, як українських моніторингових груп і прокурорів, так і міжнародних. Нагадаємо, що до тієї ж Бучі приїжджали і французькі слідчі групи, які допомагали ідентифікувати тіла загиблих і встановлювали причину їхньої болісної смерті від насильства російських солдатів. Про прибуття місії повідомляла колишній генеральний прокурор України Ірина Венедіктова. Також французькі експерти надавали допомогу у зборі доказів воєнних злочинів армії рф і на території деокупованої Чернігівщини, про що окремо повідомляв Офіс Генерального Прокурора України. Проте все це схоже ніяк не збентежило Руаяль і не зупинило потік її злочинних заяв.

Російські пропагандисти були щасливі, подивившись частину ефіру французького телеканалу з Руаяль. Окрім її безпідставних “підозр” у бік нібито “невчинених” російською армією воєнних злочинів, вона також сказала, що «через страх ведеться пропаганда війни». Тут Руаяль мала на увазі те, що Україна, через президента Володимира Зеленського, нібито «навмисно пропагує війну», оскільки «отримує від цього вигоду, як і США». Цей проросійський наратив також рознесли російські ЗМІ.

Сеголен Руаяль публічно “засумнівалася” і в злочинах в окупованому росіянами Маріуполі. Вона буквально переказала етер будь-якого російського телеканалу, заявивши, що трагічно відомого на весь світ бомбардування Маріупольського пологового будинку нібито “не було”, попри свідчення очевидців, знімки з супутника.

Водночас з боку французького політикуму і суспільства на Руаяль посипалася критика, що було абсолютно логічним наслідком усього нею сказаного. Наприклад, перший секретар «Соціалістичної партії» Олів’є Форе, а також Рафаель Глюксманн (голова партії «Громадське місце») і Наталі Луазо (колишній відповідальний міністр, міністр з європейських справ при міністрі закордонних справ Франції) публічно висловили свою критику злочинним заявам Руаяль.

Наступного дня міжнародний рух “Stand With Ukraine” оголосив про подання скарги на Сеголен Руаяль після її заяв. 5 вересня 2022 р. Вадим Омельченко, Посол України у Франції, запросив Сеголен Руаяль приїхати до деокупованих українських міст і «побачити все на власні очі».

У відповідь на це вона заявила: «Я не відмовляюся від сказаного, оскільки я права. Ми втратили свободу слова стосовно наших союзників, насамперед США, які є головним одержувачем вигоди від конфлікту в Україні». Також вона зробила невелику злочинну “ремарку”, заявивши, що нібито «таким чином відбувається перешкоджання мирному врегулюванню». І знову Руаяль жодним словом не обмовилася про росію, яка почала свою військову агресію ще за часів президентства Олланда, з окупації Кримського півострова.

Уже в жовтні 2022 року в інтерв’ю ізраїльському телеканалу «i24news» вона знову злочинно висловилася про те, що нібито «основним бенефіціаром конфлікту в Україні є США». Російська пропаганда тут же відреагувала на її заяву, почавши знову засипати її “компліментами”, як це зробило видання «Gazetа».

Після скандалу восени 2022 року, Руаяль вважає за краще поки що мовчати, проте російські ЗМІ досі продовжують ретельно “смакувати” кожну фразу, яку вона сказала, представляючи її злочинні заяви як “погляд французького суспільства на війну”.

Про посилення фінансування проросійських політичних функціонерів Франції, боротьбу Ле Пен і Меланшона з новим французьким президентом, створення підконтрольних Кремлю “цивільних рухів”, “організацій”, “фондів”, спробу “задобрити” Еммануеля Макрона та події після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну – читайте в наступних частинах розслідування.

Ніна Єланська, кореспондент АРК.