Майже місяць тому ми писали про проведення російськими спецслужбами в окупованому Сімферополі чергового фейкового “міжнародного екологічного форуму”, на який нібито були завезені “журналісти та експерти” з окупованих територій, а також нібито з “Фінляндії, Туреччини, США, Сербії, Ірану, Латвії та інших країн”.
Тоді поіменно окупанти назвали двох нібито представників третіх країн, таких як “турецький журналіст” Окай Депрем та “іранський політолог” Вахшихтех Ахмад, які давно й щільно “укорінилися” на підконтрольній агресору території і жодного відношення до екології не мають.
І ось тепер пропаганда окупантів “чомусь” вирішила повернутися до цієї теми, тепер заявивши, що на “форумі” нібито були присутні “експерти зі США, Фінляндії, Нідерландів, Туреччини, Ірану, Сербії, Австрії та інших країн”, публічно згадавши ще двох “екологів світового рівня”, а саме Ольгу Мілунович, нібито з Сербії, та “фінського журналіста та геополітичного аналітика” Януса Путконена.
Як нескладно здогадатися, ці голови голови російських спецслужб ніякого відношення до екології не мали, та й до Сербії з Фінляндією належать досить опосередковано. Уродженка Луганської області із сербським корінням Мілунович давно експлуатувалася російськими спецслужбами, але ще 2019 року вона просувалася у пропаганді агресора як “голова сербської громадськості на Луганщині” та як “представник Центру сербської культури… Луганського національного університету”.
Примітно, що “наводити мости в Белграді” Мілунович стала як “глава товариства” «Слов’яносербія», за допомогою такої собі Сніжани Зорич, начебто радника в сербському міністерстві торгівлі, туризму та телекомунікацій, у цьому ж амплуа пропаганда окупантів тягає цю “свідка бомбардувань НАТО” по ефірам із “захистом традиційної родини” та по “антифашистським форумам”.
На відміну від української громадянки Мілунович Янус Путконен народився і жив у Фінляндії, але у 2009 році він переїхав до Таїланду, де за кілька років почав імітувати “нове інформагентство” “Verkkomedia”. Ненадовго повернувшись до Фінляндії 2013-го, Путконен заснував “антикапіталістичний” проект “Kilvenmaa”, але швидко втік від боргів назад до Таїланду.
Очевидно, що “нові агенції” Путконена існували на гроші російської розвідки, але в 2014 році цей діяч був переведений нею на український напрям і досить швидко почав курирувати “Donbas International News Agency” в окупованому Донецьку.
При цьому Путконен не просто займався пропагандою, оскільки відповідав у згаданій структурі за “Систему інформаційної безпеки” як механізм “відсіву” журналістів третіх країн, які бажали потрапити до Донецька, шляхом їхньої “акредитації”, а тому він був підконтрольний не тільки власне спецслужбам агресора, а й “міністерствам” окупантів, звідки отримував кошти.
Нинішня згадка Мілуновича і Путконена, разом із розповідями злочинного “міністра природних ресурсів та екології” Олексія Шебалкова з того ж Донецька, у зв’язку з “форумом” місячної давності швидше за все пов’язана з “звітністю” про нього російських спецслужб “донецького базування”, які мають свій набір злочинних завдань, на відміну від їх “кримських колег”, що “відрапортувалися” у квітні.
Оцінити ці плани дозволяють одкровення того ж таки Шебалкова про те, що з 2017 року агресор “розслідує” в Донецьку “кримінальну справу за статтею «Екоцид»”, щодо “руйнування каналу Сіверський Донець – Донбас”, як нібито “єдиної водної артерії, яка живила весь промисловий регіон” та про начебто “знищення рукотворних лісів” на териконах.
Не заглиблюючись у юридичні питання, пов’язані з тим, що створені людиною канали, посадки, терикони та інші рукотворні об’єкти, до “екоциду”, що знищує природне середовище, жодного відношення не мають, відзначимо, що стає очевидною спроба агресора поширити досвід своїх кримських провокацій щодо фейкових “збитків”, нібито завданих перекриттям з 2014 року Північнокримського каналу, на події на материкових окупованих територіях України.
У цьому ключі варто розуміти і озвучені тепер “резолюції форуму”, нібито направлені до слідчого комітету агресора з “проханням” далі “розслідувати” руйнування Каховської гідроелектростанції, як нібито “вчинений Україною екоцид”, а також зі створення в держдумі агресора “робочої групи” з імітації “аналізу та підготовки оцінки збитків, завданих екосистемам” окупованої росією материкової частини України.
І ці нічим не обґрунтовані провокації, так само як і обіцяні “петиції” в “організації, що займаються захистом навколишнього середовища та екологічною безпекою” та в органи ООН, природно, мають лише пропагандистський вимір.
Водночас відповідь на дані провокації з боку експертного середовища, органів влади України та міжнародних структур необхідна і вона, природно, не забариться.
