Однією з цілей державної політики щодо забезпечення деокупації тимчасово окупованої території та її безпечної реінтеграції є формування та реалізація політики у правовій, соціальній та інших сферах, а також забезпечення права на правду про збройний конфлікт. Указ Президента України № 117, яким введено в дію Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя було прийнято 24 березня 2021 року, за 11 місяців до початку повномасштабного вторгнення рф, коли випадки з незаконними похованнями російських військових на території окупованого Криму ще не набули масовості.
Відповідно й передбачити, що агресор почне проводити масову злочинну глорифікацію в Криму своїх загиблих на території материкової України вояків, на той момент декому було важко. Однак, зараз проблема назріла і її вирішення вимагає підготовки належного правового поля, перспективи появи якого дослідив доцент Андрій Чвалюк, спеціально для Асоціації Реінтеграції Криму.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2265–IX заборонена популяризація та глорифікація діяльності органів держави-терориста, та його службовців, у тому числі військовослужбовців. Різниці між живими та загиблими окупантами Закон не проводить, отже всі випадки спроб глорифікації загиблих вояків агресора також підпадають під заборону.
У попередній статті ми вже аналізували «прийнятий» фейковим «парламентом Криму» «закон» «про увічнення пам’яті загиблих під час захисту вітчизни на території республіки Крим». «Новелою» цього нікчемного «закону» є те, що учасників злочинної «спеціальної військової операції» «прирівняли» до «захисників вітчизни» і «зобов’язали» фейкові «органи місцевого самоврядування» злочинно «встановлювати на військові поховання написи та позначення…, які повинні включати історичну довідку, що містить відомості про події, на честь яких було встановлено меморіальні споруди та об’єкти», «зокрема, QR-коди, за допомогою яких забезпечується перехід на інформаційні ресурси в… Інтернет, що містять історичну довідку, відеоматеріали та інші матеріали про події, що відбулися, і про зазначених осіб».
Окрім намогильних споруд для спроб злочинної глорифікації загиблих в Україні під час повномасштабного вторгнення кримчан окупанти використовують «меморіальні таблички» на будинках, «закладах освіти», парканах скверів тощо. Скільки кримчан воюють проти України у лавах російської армії, достеменно невідомо. На початку вересня минулого року фейковий «голова Криму» Сергій Аксьонов повідомляв, що на фронт нібито поїхали 1,2 тисяч кримських «добровольців». Та скільки їх вирушили туди внаслідок злочинних «мобілізації», «призовів» та «контрактів» від агресора окупаційна «влада» публічно не оголошує, як і точну кількість загиблих.
Є серйозні підстави вважати, що явно не всі загиблі мешканці Криму, обрані ідеологами кремля для проведення показової «героїзації» були «добровольцями». Багатьох з них просто кинули в горнило війни проти свого ж народу. І раз «довіряти» інформації, зазначеній на «меморіальних дошках», які постійно з’являються в усіх куточках окупованого півострова, ми не можемо, у нагоді стануть документи, зібрані правоохоронними органами України, які вже тривалий час належним чином документують факти участі мешканців Криму у військових діях на боці окупантів. Саме ці документи, здатні, на нашу думку, вирішити долю встановлених на півострові фейкових «меморіальних об’єктів».
Якщо загибла особа з числа мешканців Криму, який присвячено «монумент», «пам’ятну дошку» тощо, добровільно вступила до лав збройних сил держави-агресора, або вчинила міжнародні злочини, такий «монумент» або інший штучний «меморіальній об’єкт» має бути показово демонтованим включно із можливою зміною місць поховання для унеможливлення будь-якої глорифікації явних злочинців.
Якщо ж з’ясується, що особа стала жертвою незаконної «мобілізації», проведеною окупантами у Криму, то за відсутності доказів вчинення цією особою воєнних злочинів, «меморіальний об’єкт» може після деокупації залишитися виключно у формі позначення поховання на підставі рішення органу місцевого самоврядування або військової адміністрації, на території якого він розташований. Однак, все одно необхідно, щоб прийняттю рішення про впорядкування поховань передувала оцінка мистецтвознавців, урбаністів, культурологів щодо унеможливлення глорифікації російської агресії та мінімізації травматичного впливу поховань на свідомість мешканців деокупованих територій. Усі парки, сквери, алеї та інші зелені насадження, «названі на честь» загиблих вояк агресора мають змінити назву, так само як і школи, парти в них, плавзасоби, вулиці тощо.
До питань, що, на нашу думку, мають обов’язково підніматися на засіданнях органів влади при ухваленні рішення щодо впорядкування поховань, відносяться: зміна напису про померлого, відповідно до змісту встановлених фактів; демонтаж з «меморіального об’єкту» поховання символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну, пропаганда якої заборонена Законом України від 22 травня 2022 року № 2265-IX, а також георгіївської стрічки, пропаганда якої в Україні з 2017 року є адміністративним правопорушенням.
Виникає логічне питання, хто і яким чином має виявляти і усувати на деокупованих територіях наявні чисельні протиправні елементи пропаганди російського режиму та символіку російського воєнного вторгнення. Першою на думку приходить Національна поліція України. Підпунктами 2, 3 та 4 пункту 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що «поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення».
Здійснюється ця діяльність шляхом усного висловлення законних вимог або виданням письмового припису. За невиконання законних вимог посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції стаття 188-28 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність. Однак норма цієї статті охоплює приписи щодо усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Тому вона потребує на вдосконалення щодо випадків, якщо припис поліцейського буде стосуватися демонтажу георгіївської стрічки чи іншої пропаганди агресора з намогильної споруди. Інакше, на нашу думку, ця норма не сприятиме припиненню правопорушення і обмежує превентивну діяльність Національної поліції.
Згідно з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка ратифікована Україною, органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу. Й головне – вони здійснюватимуть контроль за об’єктами самочинного будівництва, які будуються без дозвільних документів. Тобто, найбільш кричущі незаконні випадки має контролювати та перевіряти саме місцева влада.
Під час здійснення контролю органи місцевого самоврядування зможуть виносити обов’язкові до виконання приписи, проводити перевірки, зокрема й позапланові тощо. Це відбуватиметься у рамках постійного та безперервного моніторингу забудови громади. Але, як зазначає народний депутат Олена Шуляк, зараз такий моніторинг фактично не здійснюється й на підконтрольній території, адже «він не визначений як обов’язковий».
Крім того, очевидно що у деокупованому Криму компетенцію органів самоврядування тривалий час виконуватимуть військові адміністрації, повноваження яких самочинного будівництва мають бути деталізованими таким чином, щоб унеможливити необґрунтовану ліквідацію іншого самочинного будівництва, не пов’язаного із агресією, та яке носить у Криму соціально корисну функцію; прикладом щодо поховань кримчан періоду окупації, не пов’язаних із російською агресією. Не все так просто і з об’єктами моніторингу. Адже Закон України «Про благоустрій населених пунктів» хоч і відносить кладовища до об’єктів благоустрою населених пунктів у частині 1 статті 13, не роз’ясняє з яких елементів вони складаються і чи змінює самочинно встановлений «елемент благоустрою», зокрема намогильна споруда, правовий статус усього об’єкту.
Виправити ситуацію зараз намагаються за допомогою законопроекту щодо удосконалення сфери поховання від 4 лютого 2022 року № 7018 , у якому «намогильна споруда» визначається як елемент благоустрою. Прийняття цього законопроекту збільшило б перелік державних органів контролю, які мають право виносити приписи стосовно незаконно встановлених об’єктів (елементів) благоустрою, але він також не відображає специфіку ситуації реінтеграції. Місцеві органи виконавчої влади України зараз мають право приймати власні правила щодо вимог благоустрою своєї території, які затверджують на рішеннях відповідних рад. Згідно цих правил вони мають право виносити приписи – обов’язкові для виконання у визначені строки письмові вимоги уповноваженої особи щодо усунення порушення правил, які є обов’язковим для виконання. Об’єкт благоустрою, про демонтаж якого винесено припис, має бути демонтовано у найкоротші терміні, до 3 днів, за власний рахунок особою, яка здійснила його розміщення.
У нашому випадку коло осіб, що фактично встановлювали намогильні споруди або «меморіальні споруди» за межами кладовища чи на ньому, є специфічним оскільки вагома частина саме злочинної «глорифікації» вчинюється не власне родичами, а колаборантами та окупантами, які після деокупації щонайменш гарантовано ніяких «практичних повноважень» не матимуть, та як фізичні особи будуть очевидними фігурантами кримінальних проваджень, включно із заочними, а тому покладання на них відповідного обов’язку демонтажу буде завідомо неефективним. Відповідно до українського законодавства у разі невиконання припису в зазначений термін уповноважена особа, яка внесла припис має право скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій. Якщо особа, відносно якої винесено припис, не здійснила демонтаж у встановлені у приписі строки, відповідні структури державних адміністрацій вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеного (встановленого) елементу благоустрою. Подібним чином, на нашу думку, ці органи, а саме військові адміністрації, мають діяти у де окупованому Криму й у випадку неможливості встановити реального фактичного ініціатора чи «власника» «елементу благоустрою» чи неможливості примусити його провести демонтаж.
У такий ситуації текст припису, без вказівки на конкретну особу-виконавця, має бути оприлюднене у місцевому медіа. Після спливу трьох днів з моменту опублікування припису місцеві органи виконавчої влади можуть приступати до примусового демонтажу самовільно розміщеного чи встановленого «елементу благоустрою».
Отже, слід констатувати наявність у місцевих органів державної виконавчої влади певних повноважень для боротьби із наслідками злочинної «глорифікації» загиблих військовослужбовців агресора. Вітчизняний законотворчий процес теж, хоч і повільно, але рухається у вірному напрямку. Сподіваємося, що і поточні повноваження Національної поліції з часом будуть підкріплені належними адміністративними санкціями.
На завершення слід зазначити, що розробка і впровадження комеморативних практик має стати прерогативою держави. Причому завчасною, інакше органи української влади на деокупованих територіях, за відсутності належним чином прописаних у стратегії відновлення деокупованих територій заходів, або окремих інструкцій, можуть діяти на виконання загальних приписів закону ініціативно, та просто усунути не тільки самі створені окупантами «меморіальні об’єкти», але й відомості про них, які матимуть й відповідне процесуальне та іноді, щодо встановлення й впорядкування місця поховання, й гуманітарне та санітарно-епідемічне значення. Це особливо актуально якщо моделювати ситуацію нищення такої інформації про поховання та «меморіальні споруди» самими окупантами до чі під час деокупації.
Не слід відкидати й можливість випадків цілком зрозумілих ініціатив з боку обуреного російською окупацією місцевого населення, що також може призвести до знищення «меморіального об’єкту» і ускладнення наступного гуманітарного, управлінського й кримінального процесу щодо поховань. Тому під час деокупації населення має бути завчасно інформовано про швидкі й ефективні процедури протидії глорифікації агресора та щодо впорядкування поховань, які проводитиме українська влада.
