Двадцятого вересня 2023 року так званий «парламент Криму» “затвердив у першому читанні зміни” до «законів» щодо «увічнення пам’яті загиблих при захисті вітчизни» та їх поховання на території Кримського півострова. Однак реальною метою виступає спроба поширити “положення” цих «законів» на загиблих учасників повномасштабного вторгнення в Україну. Якщо а радше коли «законопроект» “затвердять” остаточно, окупаційні “органи виконавчої влади” зобов’яжуть такі саме фейкові “органи місцевого самоврядування” облаштувати у Криму “військові поховання” для учасників російської агресії проти України. Який правовий статус можуть мати ці незаконні кладовища у правовому полі України, дослідив доцент Андрій Чвалюк, спеціально для Асоціації Реінтеграції Криму.
Наша Асоціація вже писала про масові поховання солдат держави-агресора на окупованих територіях та подальшу протиправну «меморіалізацію» воєнних злочинців. Зокрема, за даними Представництва Президента України в АРК, станом на початок 2023 року кількість могил російських військових у Криму, становила кілька сотень і постійно зростала. Спочатку поховання проводилися на діючих кладовищах, але схоже місця закінчуються і фейкова “влада” окупованого Криму активізує заходи щодо “героїзації” російських військовослужбовців, які загинули під час повномасштабного вторгнення в Україну. “Чиновники” обіцяють облаштувати для них “спеціальні місця поховання” та “організувати почесті” на рівні з ветеранами Другої світової війни.
Основу правового статусу місць поховання певних іноземних військовослужбовців на території України складають норми міжнародного права. Про це зокрема зазначено у ст. 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу» (далі – Закон № 1102-IV), яка встановлює, що порядок утримання місць поховань військовослужбовців України, що знаходяться на території інших держав, та порядок утримання місць поховань іноземних військовослужбовців на території України визначаються відповідними міжнародними договорами України. Прикладом такого договору є Угода між Урядом України і Урядом Угорської Республіки про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн та про статус поховань. Відповідно до зазначеного документа «сторони забезпечують захист та безстрокове збереження поховань загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн на території своїх держав, зокрема, пам’ятників та інших пам’ятних споруд». З рф угоди з аналогічних питань не укладено. Існуюча Угода про увічнення пам’яті про мужність і героїзм народів держав – учасниць СНД у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, стосується тільки місць поховання військовослужбовців загиблих у часи Великої Вітчизняної війни.
Сучасний стан справ, та офіційна позиція МЗС України, відкидає можливість будь-якого співробітництва з державою-агресором до тих пір поки міжнародний збройний конфлікт між росією та Україною не буде завершено. А з урахуванням того, як російська федерація останнім часом відноситься до виконання своїх міжнародних зобов’язань, у нас існують серйозні сумніви щодо можливості взагалі налагоджувати з рф післявоєнне міжнародне співробітництво з будь-яких питань, включаючи і збереження поховань загиблих військовослужбовців. Крім того на вказаних похованнях крім громадян агресора очевидну значну частину становитимуть не російські колонізатори, а громадяне України які були вбиті в лавах армії держави-агресора. Таким чином статус утворених країною-агресором на території України “військових поховань” на даний час регламентується національним законодавством України.
Дослідимо у цьому вимірі детальніше питання вбитих російьских колонізаторів, що не є громадянами України. Відповідно до ст. 33 Закону № 1102-IV Україна бере участь у міжнародному співробітництві при похованні померлих відповідно до закону та міжнародних договорів України, вживає заходів щодо поховання на території України іноземців, осіб без громадянства, які тимчасово перебували (проживали) на території України.
Юридична колізія криється у тому, що поняття «тимчасове перебування (проживання)» є категорією міграційного законодавства і передбачає, що іноземець (особа без громадянства) перебуває в Україні на законних підставах. З урахуванням того, що безвізовий режим для в’їзду, виїзду, прямування транзитом громадян рф на території України було відмінено 17 липня 2022 року, всі росіяни, які після цієї дати невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, або протягом наступних 90 днів не отримали візу, відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є нелегальними мігрантами й права на поховання відповідно до Закону № 1102-IV не мають. Крім того очовидно що абсолютна більшість російських колонізаторів, які поховані чи будуть поховані на кримських кладовищах перебували на окупованому півострові нелегально. Однак інша норма Закону № 1102-IV встановлює, що «поховання померлих іноземців та осіб без громадянства (без уточнення наявності законного статусу їх перебування – Авт.) здійснюється в порядку, встановленому цим Законом для громадян України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України».
Отже, не зважаючи на наявність цієї правової колізії, можна впевнено заявити, що труп нелегального мігранта не залишать лежати просто неба. Поховання осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів (до цих категорій умовно можна віднести й трупи нелегальних мігрантів – Авт.), здійснюється органами місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів. Таким чином проблему з одиничними похованнями росіян на підконтрольних Україні територіях можна владнати доволі просто. Інша справа з масовими похованнями росіян на так званих «військових кладовищах» що планує створити у Криму окупаційна “влада”.
«Місце поховання – це кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих. Земля під місця для поховання відводиться в установленому законом порядку органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами». Так як уповноважені органи місцевого самоврядування в АР Крим не давали дозволу на розміщення на своїх територіях поховань військовослужбовців російської федерації, ніякого законного статусу у вітчизняному правовому полі, ці кладовища не мають і є нічим іншим як виявленим місцем невідомого поховання. «На підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із законом» . А можуть і не надати. І тоді буде або проведено перепоховання останків померлих або вони, після проведення належної ідентифікації, будуть (при наявності клопотання) видані їх родичам, для вивезення за межі України і поховання на батьківщині.
Дещо інший, хоч і доволі розмитий статус після деокупації Криму можуть отримати могили російських військовослужбовців розміщені на спеціально відведеній земельній ділянці на території існуючих кладовищ. Вони за українським законодавством не підлягають знесенню і «можуть бути перенесені тільки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування у випадку постійного підтоплення, зсуву, землетрусу або іншого стихійного лиха». Однак, чи є вони у розумінні закону могилами?
Правила поховання на кладовищах на території населених пунктів, розташованих на території певної ради затверджуються на сесіях цих рад і передбачають, що копання могили повинно бути погоджено із виконавчим комітетом цієї ради. Самовільне поховання без дозволу виконавчого комітету ради недопустиме і тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Самовільне зайняття земельної ділянки». Особи винні у самовільному зайнятті земельної ділянки, можуть понести також кримінальну або цивільну відповідальність.
Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику – карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців (ч. 1 ст. 197-1 Кримінального кодексу України). Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років (ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України). Тобто усі намогильні споруди, що встановлені в Криму на викопаних після 18 березня 2014 року могилах є незаконними об’єктами. Причому, площа саме незаконного “військового кладовища”, розташованого на території певної ради, може бути достатньо великою, щоб виникла кваліфікаційна ознака «значна шкода» і винних осіб було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають, на підставі рішення суду, поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Отже, можна зробити висновок, що після деокупації Криму за умов збереження чинного законодаства виникне потреба у проведенні значної кількості судових процесів з метою повернення самовільно занятих під незаконні кладовища земельних ділянок їх власникам і притягненні винних у цьому захоплення осіб до відповідальності. У той же час певним фактором щодо дій української влади щодо “військових кладовищ” агресора є Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 року яка у статті 17 приписує що сторони конфлікту забезпечують таке становище, при якому похованню чи кремації померлих, що здійснюються, наскільки це дозволяють обставини, індивідуально, передує ретельний, по можливості медичний, огляд тіл для констатації смерті, встановлення особи та забезпечення можливості складення звіту.
Сторони конфлікту, каже ця стаття, крім того, забезпечують гідне поховання померлих, по можливості відповідно до обрядів релігії, до якої вони належали, шанобливе ставлення до їхніх могил, групування могил, по можливості, відповідно до національності померлих, належний догляд за могилами та позначення їх так, щоб їх можна було завжди знайти. Із цією метою на початку воєнних дій вони організують офіційну службу реєстрації могил, щоб уможливити майбутню ексгумацію та забезпечити, незалежно від місцезнаходження могил, ідентифікацію тіл та їхнє можливе відправлення на батьківщину. Ці положення таким самим чином застосовуються до праху, який зберігається службою реєстрації могил до належного розпорядження ними відповідно до побажань батьківщини померлих.
Агресор не виконує приписи цієї статті ані в Криму ані у окупованих матерікових районах України, але це не звільняє Україну від потреби виконання приписів цієї норми у деокупованому півострові, для чого слід завчасно передбачити відповідні спеціальні організаційні та правові механізми, які б унеможливили злочинну “глорифікацію” вояків агресора.
