Конституційний суд України та угоди про Чорноморський флот

Як повідомив 31 березня Конституційний Суд України, до нього надійшло подання від народних депутатів, щодо оцінки на конституційність Угоди між Україною та рф підписану в 2010 році, щодо перебування Чорноморського флоту рф на українській території.

У конституційному поданні наголошене, що ця угода суперечить принципам забезпечення нацбезпеки і не відповідає частині сьомій статті 17 Конституції України, за якою в Україні не допускається розташування іноземних військових баз

Крім того, народні депутати України зазначають, що нормативно-правовова база для вчинення міжнародної угоди такого змісту є відсутньою, тому є підстави для визнання Угоди неконституційною.

У ситуації розбирався експерт Асоціації, професор Борис Бабін.

Згідно зазначеної угоди, ратифікованої законом України від 27 квітня 2010 року № 2153-VI, сторони подовжили дію Угоди між Україною і рф про статус та умови перебування Чорноморського флоту рф на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і рф про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року і Угоди між урядами України і рф про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту рф на території України від 28 травня 1997 року.

Ці три угоди було «подовжене» угодою 2010 року «на двадцять п’ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії».

Водночас в частині 3 статті 25 Угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту 1997 року було вказане, що вона укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування, та що термін дії Угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії.

У частині 3 статті 10 Угоди про параметри поділу Чорноморського флоту було зазначене, що вона діє протягом строку дії вказаної Угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту.

Також у частині 3 статті 7 Угоди про взаємні розрахунки 1997 року зазначалося що вона «діє до повного виконання сторонами зобов’язань, що випливають з неї». Також цей акт у статті 1 та 2 вказував, що рф «компенсує Українській Стороні вартість отриманих від неї кораблів, суден і плавзасобів» та що надалі «сума щорічного погашення частини державного боргу України… становить 97,75 мільйонів доларів США» та що після погашення Україною державного боргу перед рф орендна плата здійснюється росією прямими платежами.

Таким чином угоди 1997 року встановили чіткий строк своєї дії та порядок його продовження, встановлений у базовій угоді про статус та умови перебування Чорноморського флоту, який мав завершитися у 2017 році для двох угод, а для третьої – після сплати рф суми за перебування Чорноморського флоту в Україні за 2017 рік.

Таким чином угода 2010 року не може розглядатися як угода про «подовження» угод 1997 року та є самостійною міжнародною угодою, яка встановлює інші, відмінні від угод 1997 року умови перебування флоту рф в Україні. Це підтверджується й нормами статті 2 угоди 2010 року, за якими «орендна плата за перебування Чорноморського флоту рф на території України починаючи з 28 травня 2017 року складається з платежів рф Україні в розмірі сто мільйонів доларів США на рік, а також з додаткових коштів, які отримуються за рахунок зниження з дати набрання чинності цією Угодою ціни в розмірі до ста доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК “Нафтогаз” України і ВАТ “Газпром”, на кожну тисячу кубометрів газу, що поставляється в Україну».

Ці кошти пропонувалося рахувати «виходячи з пільгового погодженого обсягу поставок, передбаченого згаданим контрактом, за такою формулою: при ціні триста тридцять три долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе сто доларів США, при ціні нижче триста тридцять три долари США зниження складе тридцять відсотків від такої ціни».

Додатково вказувалося, що «ці додаткові кошти підлягають обліку за підсумками кожного календарного року, протягом якого застосовується вказане зниження, зростаючим підсумком і визнаються як зобов’язання України, що погашаються шляхом виконання положень статті 1 цієї угоди».

Примітно що автори угоди 2010 року розуміючи описану ситуацію, посилалися у її преамбулі не стільки на угоди 1997 року, скільки на «принцип стратегічного партнерства», «зафіксований в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та рф від 31 травня 1997 року», а також на статтю 1 міжурядової Угоди між Україною та рф про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року.

Водночас дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство було припинено законом України № 2643-VIII від 6 грудня 2018 року. Як вказувалося у законі, це було здійснене зважаючи на збройну агресію рф проти України, що становить істотне порушення Договору, яке має істотне значення для здійснення його об’єкта і цілей. Україна зробила це, у відповідності до положень статті 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» та відповідно до статті 40 цього ж Договору.

За цією нормою Договір укладався терміном на десять років та його дія мала потім автоматично продовжуватися на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з сторін не заявить іншій стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду.

Саме таку процедуру й було застосоване Україною після схвалення закону № 2643-VIII, яким Договір було припинене з 1 квітня 2019 року. У законі окремо констатувалося, що припинення дії Договору звільняє Україну від будь-якого зобов’язання щодо його виконання і не впливає на права, зобов’язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання зазначеного Договору до припинення його дії, відповідно до статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Очевидно що ця норма охоплює й угоди 1997 року про флот, й угоду 2010 року.

Щодо відсилання в угоді 2010 року на статтю 1 угоди про вільну торгівлю, то слід констатувати, що її норми узагалі не стосуються питань флоту та охоплюють аспекти не застосування мит, податків та зборів, що мають еквівалентний вплив на експорт або імпорт товарів України та рф, та про вилучення з торговельного режиму згідно з узгодженим переліком товарів, які мають оформлятися окремими документами. Єдиний протокол до цієї угоди 2001 року також питання базування флоту та пов’язаних із цим операцій не регулював.

Втім, надалі, як повідомив МЗС України листом № 72/14-612/1-64473 від 25 серпня 2022 року угода 1993 року та протокол до неї були припинені з 29 серпня 2015 року.

Таким чином можна повністю погодитися із тезами нинішнього конституційного подання народних депутатів що угода 2010 року не є угодою про автоматичне подовження угод 1997 року, вона не схвалена за процедурою передбаченою цими угодами та має очевидно відмінний предмет регулювання. Тому перевірка конституційності цієї угоди дійсно може бути здійсненою окремо від угод 1997 року.

За імперативною вимогою частини 7 статті 17 Конституції України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. У пункті 14 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України було вказане що використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Цей пункт, на який традиційно посилалися у вимірі угод про Чорноморський флот, було виключене з Конституції України законом України № 2680-VIII від 7 лютого 2019 року. В нинішньому конституційному поданні зазначене що цей пункт було зумовлене «специфікою становлення нашої незалежної держави зокрема тим фактом що на час схвалення Конституції України існувала іноземна військова база» а саме база Чорноморського флоту рф в Криму.

Автори конституційного подання обґрунтовано визначають, що крім угод 1997 року усі наступні угоди мали перевірятися на відповідність Основному Закону зокрема з урахуванням його статті 17, а інші норми мають розумітися із нею у системному взаємозв’язку, а норми «Перехідних положень» мали спеціальний предмет та тимчасове застосування.

Як вказане вище оскільки угода 2010 року є самостійною то до неї не може бути застосоване механізми пролонгації угод 1997 року, та вона має окремо оцінюватися на предмет її конституційності.

Слід додати із цього питання щонайменш наступне.

По-перше пункт 14 втратив свою чинність у 2019 році та його скасування було очевидно зумовлене тими самими підставами що й схвалення Закону № 2643-VIII, а саме масштабною російською агресією. Факт російської агресії та окупації Криму є безперечним та він на міжнародному рівні наразі встановлений не лише низкою резолюцій Генасамблеї ООН, але й зокрема проміжними рішеннями Європейського суду з прав людини 2020 та 2023 року у міждержавних справах за позовами України проти рф, щодо Криму та Сходу України. Також цей факт випливає із чинного наказу Міжнародного суду ООН у справі щодо порушення рф Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 16 березня 2022 року яким від рф вимагають припинити військові дії в Україні.

По-друге слід додати, що держава-агресор після окупації Криму, в 2014 році у односторонньому порядку оголосила про «розірвання» угоди 2010 року. Це оголошення та відповідні внутрішні акти рф є нікчемними адже вони ґрунтуються виключно на замаху рф на анексію Криму, що суперечить як всім можливим нормам міжнародного права, так й усім вказаним вище угодам 1997 року.

У той же час рф у 2014 році, ґрунтуючись на цих оголошеннях, протиправно припинила сплачувати Україні орендні платежі, передбачені як угодами 1997 року, так й угодою 2010 року. Таким чином з моменту такого фактичного припинення сплати орендних платежів, про що Кремль заявляв публічно та «офіційно», рф фактично неправомірно та односторонньо припинила реалізацію правовідносин з оренди військових баз в Україні.

Водночас вказаний пункт 14 «Перехідних положень» Конституції України вказував що тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе саме на умовах оренди, та саме в порядку, визначеному міжнародними договорами України. Відмова рф від фактичних правовідносин оренди таким чином унеможливлює застосування з 2014 року цього пункту Конституції до будь-яких правовідносин щодо Чорноморського флоту, не припиняючи зобов’язань рф за орендними платежами за угодами 1997 року.

У той же час вкрай вірогідне визнання Конституційним Судом неконституційності угоди 2010 року повертає нас до питання стягнення з рф зокрема й орендних коштів. Адже рф очевидно не виконувало з 2014 року чинні на той момент приписи Угоди про взаємні розрахунки 1997 року які будуть діяти, саме щодо боргів рф, поки рф не виконає повністю свої фінансові зобов’язання за період 2014-2017 років.

При цьому слід взяти до уваги, що згадані в угоді 2010 року вимоги контракту між НАК «Нафтогаз» України і ВАТ «Газпром» фактично втратили чинність через рішення міжнародних арбітражів а тому агресор не зможе посилатися на ці вимоги у майбутньому при стягненню з нього заборгованості за угодами 1997 року.

Таким чином нинішнє провадження у Конституційному Суді, прямо пов’язане із аспектами деокупації та реінтеграції Криму, як українського регіону, де за угодами 1997 базувався Чорноморський флот, а тому наша Асоціація продовжить моніторинг цього процесу.

Джерела

1. https://ccu.gov.ua/novyna/do-sudu-nadiyshlo-konstytuciyne-podannya-shchodo-vidpovidnosti-konstytuciyi-ukrayiny
2. https://delo.ua/politics/ksu-perevirit-konstituciinist-ugodi-pro-rozmishhennya-cornomorskogo-flotu-rf-v-ukrayini-414028/
3. https://ccu.gov.ua/sites/default/files/3_125_2023.pdf
4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2153-17#Text
5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_359#Text
6. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_076#Text
7. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_075#Text
8. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_077#Text
9. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006#Text
10. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_009#Text
11. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2643-19#Text
12. https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6447321-22#Text
13. https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/643_200#Text
14. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/ed19960628#Text
15. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2680-19/ed20190221#n13
16. https://www.icj-cij.org/sites/default/files/case-related/182/182-20220316-ORD-01-00-EN.pdf