Евеліна Кравченко археолог, кандидат історичних наук
Російсько-українська війна відкрила, окрім проблем системи світової безпеки, ще один глобальний виклик – малу дієвість системи захисту культурних цінностей під час збройного конфлікту [1].
Спробуємо проаналізувати основні тенденції поводження країною-агресором із культурною спадщиною на окупованих територіях.
Наявні для аналізу заяви від підконтрольних агресору «медіа», як показує розвиток подій, є лише вершиною айсберга злочинної схеми викрадення культурної спадщини країною-окупантом.
Основним нормативним актом, який регламентує поводження із культурними цінностями під час збройного конфлікту є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року із двома протоколами. Україною ратифіковано всі ці документи.
Російська федерація ратифікувала конвенцію лише із першим її протоколом. Проте, як можна бачити із ситуації з культурною спадщиною на всьому проміжку ведення бойових дій із 2014 року, агресор системно нехтує вимогами цього міжнародного договору.
Є також ще два міжнародні документи, які регламентують поводження із культурною спадщиною у військових конфліктах. Це Конвенція про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввозу, вивозу й передачі права власності на культурні цінності 1970 року та Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року.
Починаючи із 2014 року росія злочинно «відчужує» рухомі і нерухомі об’єкти культурної спадщини України кількома способами. Окупантами протиправно «видаються» фейкові «розпорядження і нормативні акти», за якими українські музеї, заповідники, архіви і бібліотеки злочинно заявляються як нібито «державні установи росії» із відповідним протиправним «фінансуванням, управлінням і підпорядкуванням».
Із 2014 року агресором в окупованому Криму проводиться злочинна «паспортизація пам’яток археології» за «законами росії». Українські пам’ятки, які мають статус національного значення, злочинно «визначаються» і «беруться на баланс», як нібито «федерального значення» [2]. У такому ж злочинному «порядку» «беруться на облік» колекції рухомих об’єктів культурної спадщини, що зберігалися, станом на 2014 рік, у музеях.
Така злочинна «практика» була застосована агресором до музеїв окупованого Криму із 2014 року. Музеї окупованої частини Донецької та Луганської областей під ці злочинні дії «не підпадали» та агресор злочинно оголосив їх фейкове «підпорядкування» незаконній так званій «владі» терористичних «республік». Надалі, у 2022 році донецькі маріонетки агресора стали злочинно «передавати у федеральну музейну систему» на вимогу Кремля відповідні загарбані ними у 2014 році артефакти, але «неохоче».
Як видно із фактів злочинної «передачі творів мистецтва» із підконтрольних агресорові «кримських музеїв» на «тимчасове експонування» в окупований Схід України, після цього активність у відповідній злочинній «співпраці» посилилася. Водночас агресор розпочав злочинні процеси переміщення збірок музеїв окупованих частин Херсонської та Запорізкої областей до окупованого Криму. Все це дозволяє нам припускати складніший, ніж нам видавалось раніше, механізм злочинного «відчуження» країною-агресором культурних цінностей, які належать Україні, на окупованих рф територіях.
Опишемо спочатку перший варіант, який є видимим і представлений пропагандою росіян як для «внутрішнього», так і для «іноземного споживача». Власне, це механізм злочинного загарбання державою-агресором культурних цінностей з окупованих територій через так звані «державні механізми».
Протиправний механізм застосовується агресором через міністерство культури росії, яке злочинно «бере на облік» об’єкти культурної спадщини, як це відбулося в окупованій АР Крим, або через міністерство культури агресора та водночас Російську православну церкву, як це відбувається в окупованому Севастополі. Протиправна роль саме цієї церкви в Севастополі зумовлена розташуванням в цьому місті одного із найбільших і найцінніших національних заповідників України – Херсонеса Таврійського [3], адже агресор злочинно використовує його у якості фейкового «флагману історичної пропаганди» [4].
«Саме з цього місця», як маніпулятивно заявляють нові російські «історики-пропагандисти» начебто «розпочалася сучасна росія», та нібито з хрещення київського князя Володимира «почалося хрещення всієї росії» і «формування російського православ’я», яке сучасні путінські «теологи» заявляють чи не «єдиною ортодоксальною течією» в християнстві.
Невігластво «російського суспільства» щодо справжньої історії дозволяє пропаганді агресора певною мірою управляти цією людською масою. Священики Московського патріархату проповідують своє «нове вчення» не лише в росії, а і в інших країнах через «дочірні церкви», як то Українська православна церква Московського патріархату, Сербська православна церква, православні церкви Грузії тощо. Без сумніву, що для такого потужного фейкового пропагандистського руху агресора «потрібен свій центр». Саме ним, на злочинну думку російських пропагандистів має стати так званий «Новий Херсонес» – спільний незаконний «проєкт» Московського патріархату та міністерства культури рф, що протиправно «реалізується» засобами міністерства оборони країни-агресора [5].
Міністерство оборони агресора в цьому злочинному проєкті виступає «розпорядником коштів», фактично організовуючи «будівельні та інші роботи» із створення цього «центру». Незаконно фінансує «проєкт» фонд «Моя історія», що діє при «Патріаршем совєтє по культурє» рф.
Станом на зараз прямим результатом цієї злочинної діяльності є знищення, шляхом незаконних земляних робіт, частини пам’ятки національного значення городища Херсонеса Таврійського, що входить в склад пам’ятки світової культурної спадщини «Херсонес Таврійський і його хора».
Саме на території буферної зони Херсонесу, де попередніми роботами вже було виявлено залишки ранньосередньовічного передмістя, агресором злочинно «заплановано будівництво нового музейного комплексу». Останні півтора року там відбувалися протиправні так звані «археологічні розкопки», а насправді – незаконні земляні роботи, які «очистили», шляхом знищення, від археологічних шарів і комплексів всю територію, «відведену під забудову».
Проте зараз «раптово» з’ясувалося, що ця територія підтоплюється грунтовими водами настільки, що фактично перетворилася на ставок. Швидше за все саме ці обставини не дозволяють структурам агресора розпочати там заплановане вже на минулий рік незаконне «масштабне будівництво».
Незаконне будівництво в Херсонесі стає не єдиним фактом порушення і українського і міжнародного законодавства країною-агресором на окупованих територіях. То ж міністерство оборони рф злочинно організовує «проведення земляних робіт» на низці інших ділянок окупованого Севастополя в безпосередній близькості до охоронюваних земель та навіть на заповідних ділянках.
Всі ці незаконні роботи агресора відбуваються для злочинного створення та модернізації воєнної інфраструктури окупантів у Севастополі. Такі саме процеси і наслідки настали в результаті протиправного будівництва траси «Таврида». Кількість знищених, частково пошкоджених і недбало «розкопаних» археологічних пам’яток в результаті її протиправного будівництва, зокрема й внаслідок вкрай стислих термінів для проведення незаконних «археологічних робіт» та їх не лише злочинних але й некваліфікованих «виконавців», обмірюється тисячами.
Цікаво, що ще у 2021 році, очевидно на етапі підготовки до злочинного масштабного вторгнення до материкової України, незаконне «управління культури» окупантів у Севастополі отримало з Кремля злочинне «розпорядження» про «підготовку до евакуації севастопольських музеїв».
«Евакуювати» окупанти злочинно планували декілька найбільших музеїв Севастополя: «Херсонес Таврійський», «Севастопольський художній музей ім. Крошицького», «Музей героїчної оборони і звільнення Севастополя», що охоплює Панораму оборони Севастополя і Діораму на Сапун-горі.
Також окупантів «турбувала доля» й «Військово-історичного музею Чорноморського флоту», а також протиправно створеного за період окупації так званого «Військово-історичного музею фортифікаційних споруд Чорноморского флоту». Цю химерну структуру окупанти незаконно утворили з захоплених у місті музейних комплексів Військово-морського музейного комплексу – Музею підводних човнів у Балаклаві та Михайлівського равеліну, де до окупації експонувалася колекція предметів Кримської (Східної) війни.
Спочатку «план евакуації» передбачав «вивезення музейних колекцій» до села Орлиного самого окупованого Севастополю, насамперед щодо картин, та до «окремих площ» в межах самого міста, але надалі від цього «плану» чомусь «раптом» відмовились.
Станом на зараз в ці підконтрольні окупантам структури вже доставлено пакувальний матеріал, музейні фонди «упаковано і підготовлено для відправки», проте ніякої інформації про місце, куди саме протиправно планують вивозити експонати – невідомо. Варто було б припустити, що окупанти можуть планувати незаконно «евакуювати» севастопольські музеї морем, але із такою логістикою у окупантів бувають всілякі проблеми.
Дещо відмінна ситуація спостерігається в окупованій АР Крим. Там аналогічної активної підготовки до «евакуації» поки не спостерігається, принаймні, на рівні злочинних «наказів і розпоряджень» мінкультури рф, хоча в українських медіа повідомлялося про «негласну підготовку».
Крім того, в окупований Сімферополь протиправно звозять об’єкти культурної спадщини, викрадені із окупованих у 2022 році територій – Мелітополя, Маріуполя, Херсона, тощо.
Питаннями «відмивання коштів» на «реставрації пам’яток культурної спадщини» також опікується злочинна окупаційна «влада» «місцевого рівня», залучаючи для цих процесів «експертів і структури» на власний розсуд і смак.
Характерно, що останнім часом спостерігається тенденція проведення незаконних «експертних робіт» на об’єктах археологічної спадщини в окупованому Севастополі із залученням «фахівців і організацій» саме з Сімферополю. Причина такої ситуації поки що не є чітко зрозумілою, адже раніше ці питання відносилися до підконтрольних агресорові «севастопольських експертів», що мали «досвід роботи» на Херсонесі, де щонайменш мала зберігатися до-окупаційна документація по всіх археологічних дослідженнях цього регіону.
На думку автора статті ситуація зумовлена тим, що «зовнішні експерти» ще більш «зговірливі» для фейкового «позитивного висновку» на проведення масових незаконних будівництв.
Отже, перший механізм злочинного розкрадання культурної спадщини агресором відбувається через протиправні «органи влади» окупантів, які з 2014 року незаконно «взяли на облік», «перереєстрували» як нібито «свої» і злочинно «інкорпорували» у «федеральну систему управління» українські музеї, заповідники, пам’ятки археології, архітектури, історії. Цим же шляхом відбулася з 2021 року й протиправна підготовка до «евакуації» найбільших севастопольських «музеїв» [6].
Другий механізм злочинного розкрадання культурної спадщини опосередковано можна було відстежити у перші роки після окупації Криму на світових інтернет-аукціонах, де тоді з’явилось чимало археологічних предметів, характерних саме для кримської археології. Але згодом кримські речі із аукціонів типу e-bay зникли і в попередньому контексті публічно не з’являлися.
Наступним проявом цього злочинного механізму стало «блискавичне» пограбування агресором Херсонського художнього музею 2022 року під час нової активної фази війни.
Власне, до того було складніше співставити факти злочинного вивезення саме картин із музеїв у систему, та додати до неї хворобливий «інтерес» окремих колаборантів до перспектив протиправної «евакуації» «Севастопольської картинної галереї», а також їх «активність», яка проявилася щодо цього відразу після отримання злочинного «розпорядження про підготовку про евакуацію» ще у 2021 році, задовго до першої «бавовни» в окупованому Криму.
Зараз всі ці факти, а також процеси пограбування українських музеїв на ново-окупованих територіях і перевезення їх до окупованого Криму, де часто вивозили насамперед експозиційні, атрактивні речі, представляють собою не просто безсистемне вивезення і пограбування, а цілком організований злочинний процес, який ймовірно максимально централізований та відбувається «поза» місцевими структурами злочинної окупаційної «влади».
Адже ніяких злочинних «наказів» мінкультури агресора про «евакуацію» окупованих у 2022 році територій до окупованого Криму не виявлене, принаймні нам зараз про них нічого невідомо. Схоже, що зникнення кримських речей із інтернет-аукціонів також пов’язано із створенням певним чином організованої злочинної системи, коли такі речі потрапляли не на аукціони, а відразу до конкретних людей, які і незаконно «вирішували» подальшу їх долю.
І зараз пограбування окупантами музеїв є свідченням існування певної організованої групи, яка отримала об’єкти рухомої культурної спадщини України у своє «розпорядження» поза українським і міжнародним правом, та водночас – «у обхід» фейкового «федерального законодавства».
Іншими словами, ці речі поповнять світовий чорний ринок і злочинно збагатять певних людей на мільйони доларів в тому числі готівкових коштів. Зазначимо, що вища влада тоталітарної росії не може не знати про такий спосіб злочинного «відчуження» культурної спадщини України своїми маріонетками, отже, ця злочинна система створена за прямого сприяння Кремля і, швидше за все, є чимось на кшталт «оплати» за вчинені її найманцями злочини.
«Виняток» у вигляді севастопольських музеїв лише підтверджує правило, а особиста «опіка путіна» над ними пояснює згадану «завчасну евакуацію». В цьому ж контексті також згадаємо безглузде як для здорового розуму фейкове «приєднання» до «Херсонеського заповідника» у окупованому Севастополі захопленого загарбниками заповідника «Кам’яна Могила» в Запорізькій області.
Жоден історик, археолог чи культуролог не зможе надати притомного пояснення такому «поєднанню». Адже пам’ятки, на яких засновано відповідні заповідники України – античне і середньовічне місто Херсонес Таврійський і місцевість «Кам’яна Могила» – відносяться до абсолютно різних суспільних груп, не мають нічого спільного ані в історії, ані в археології, ані в архітектурі.
Останньої на Кам’яній могилі загалі не існує, адже вона представлена природним нагромадженням кам’яних брил, які мають геологічне походження. Важливість Кам’яної могили для культурної спадщини обумовлена зображеннями, нанесеними людиною на каміння у різні історичні епохи, що визначає сакральний статус цього місця у минулому.
І саме цим єдиним фактором «сакрального місця» Кам’яна могила «поєднується» із Херсонесом в його путінському, фейковому значенні, не як історичної пам’ятки, а як нібито «колиски російського православ’я».
Уявімо, яким же хворим має бути світогляд і «вірування» людини, яка об’єднує в єдиній ідеологічній канві всі етапи релігійного світогляду людства – від кам’яної доби до християнських течій доби раннього модерну та «сакралізації» 9 травня.
Але ж повернемося до речей цілком раціональних.
Які ж механізми запобігання продажу і обігу незаконно «відчужених» речей ми маємо? Перш за все та ж Гаазька конвенція.
За механізмом, створеним міжнародними правовими актами, музеї, які втратили свої активи, мають подати відповідну заяву в поліцію і це є обов’язкова і негайна умова початку розшуку зниклої речі внаслідок пограбування музею чи іншої організації, що зберігає культурну спадщину. Після цього задіюється механізм із наданням інформації про зниклу річ (objectID) і пошуком речей займається Інтерпол або інші міжнародні спецоргани.
Добровільне, згідно міжнародного права, повернення культурних цінностей, викрадених до країни-агресора з материкової України та з окупованого Криму, є фактично проблемним щонайменш до часу системних змін у управлінні і політичній системі рф та не прогнозується за умов її сучасного злочинного режиму.
Адже рф як держава-агресор не дотримується ніяких міжнародних угод і системних документів, особливо якщо це їй «не вигідно».
Тому натепер актуальним є навіть не внесення змін до наявних міжнародних договорів, розроблених для післявоєнного світу середини ХХ сторіччя, а напрацювання механізму міжнародного розшуку і обміну інформацією, та можливо, створення нового міжнародного органу, який би займався саме розшуком і поверненням викраденої культурної спадщини як результатів міжнародних злочинів і частини діяльності транснаціональної організованої злочинності, підконтрольної Кремлю.
Такі функції може взяти на себе або ж Міжнародний кримінальний суд або ж спеціальній міжнародний трибунал щодо російської агресії проти України, за умов його створення.
- https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/prytyahnennya-rf-do-vidpovidalnosti-za-zlochyny-proty-kulturnykh
- http://www.golos.com.ua/article/317633
- https://www.bbc.com/ukrainian/science/2013/06/130623_khersones_unesco_ko ; http://whc.unesco.org/en/list/1411
- https://armyinform.com.ua/2022/08/16/hersones-perebuvaye-na-osobystomu-kontroli-vladimira-putina-evelina-kravchenko/
- https://ru.krymr.com/a/hersones-tavricheskiy-krym-rossiya-noviy-kompleks-stroitelstvo/31439051.html
- https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3637222-evelina-kravcenko-starsij-naukovij-spivrobitnik-institutu-arheologii-nan-ukraini.html
