Професор Борис Бабін, експерт АРК
У грудні 2022 року пропаганда окупантів анонсувала нелегальний приїзд до Криму «делегації співвітчизників» із Франції, а саме «графа Сергія Капніста» та «спадкового дворянина Михайла Виноградова», родичам яких колись «пощастило» бути розстріляними «молодою радянською владою».
І доки ці «щасливці» служили тлом для декорацій нібито «щасливих кримчан», від Кремля «з нагоди» можна почути фейки і про «нерозривний зв’язок», і про «долю бути росіянами назавжди». Та «у відповідь» звичайно можна було б сказати, що ніхто з власне французьких «політиків та громадських діячів» до окупованого Криму злочинно поїхати зараз не ризикне, навіть за значну «матеріальну допомогу».
Але можна й поставити собі питання – а чи є різниця між кримським розстрільним підвалом чи провінційним французьким цвинтарем, де завершили свій шлях багато «російських емігрантів», чи існує вона для того самого «русского миру», який за злочинними заявами Кремля «з ким хоче, з тим і межує».
Біля Севастополя є французькі цвинтарі, де поховані жертви Східної війни, але було б дивним чути з цього приводу від влади П’ятої Республіки заяви про нібито «нерозривний зв’язок» та «французький півострів».У Кремля взагалі «все погано» з «могилами батьків», оскільки з 2014 року європейцям намагалися злочинно «продати» картинку «русского миру» на окупованому півострові, спекулюючи і кримськими болгарами, і кримськими греками, і кримськими німцями, і навіть кримськими естонцями.
Але «недостатньою ланкою» цих фейкових алгоритмів стало те, що всі групи європейських колоністів, допущених «освоювати півострів» російськими самодержцями сто і двісті років тому, пізніше безвісти зникли в горнилі комуністичного режиму, від них залишилися лише зруйновані сільські храми та занедбані надгробки.
А тепер на півострові кадрові російські офіцери призначені по рознарядці злочинно грати роль «кримських німців та естонців», проводити в Женеві фіктивні «презентації» і листуватися з «європейськими братами по крові» у пошуку «слабкої ланки», самі при цьому, як правило, маючи з цими етносами дуже мало спільного.
І тут мова навіть не про те, що російські окупанти руйнують античні та середньовічні храми, і справа не в багатостраждальному севастопольському костелі, ласі землі під яким агресор хоче «прибутково інвестувати»; ми говоритимемо і не про грецьку церкву в Євпаторії, «сторічний ювілей» якої в окупації «святкували» зовсім не священики з Фанара, а підлеглі московського патріарха.
Просто нагадаємо, що корінне християнське населення півострова його тоді «новоспечені господарі» двісті п’ятдесят років тому поголовно вивезли до Приазов’я, назавжди знищивши давню Готську та Кафінську метрополію. Тепер, у 2022 році, їх нащадки, що вижили і зберегли мову і культуру, тисячами загинули від російських загарбників в руїнах Маріуполя або ж в навколишніх обезлюділих селах. Туди, на свіжі братські могили дітей та людей похилого віку, «гостей з Афін» агресор очевидно найближчим часом запрошувати не стане.
Інші корінні народи Криму теж сповна відчули на собі «принади» російського імперіалізму. Після того, як сотні тисяч кримських татар бігли до Туреччини від расизму імперських чиновників у ХІХ столітті, а ще сотні тисяч їхніх одноплемінників, які вижили в Криму, були поголовно вивезені сталінським режимом до Центральної Азії, нинішні «нащадки» царських генералів і радянських комісарів намагаються злочинно проводити в Москві фейкові «зустрічі кримськотатарських співвітчизників», на яких привезти їм з третіх країн нема кого.
Ні, в Туреччині і зараз живе понад мільйон нащадків кримчан, які колись виїхали, та становлять собою потужну соціальну і політичну силу, але «чомусь» з Кремлем спілкуватися вони не хочуть. Цікаво, якби нацистський режим якимось капризом долі вцілів та проводив би в Нюрнберзі «зустрічі єврейських співвітчизників», то скільки б туди, наприклад, приїхало «громадських активістів» з Тель-Авіву.
І якщо вже згадати про семітське коріння Криму – то, наприклад, караїми півострова примудрилися пережити нацистську окупацію, але «не витягнули» десятиліття «радянської дружби народів», коли їм заборонялося сповідувати свою віру та не існувало можливостей вивчати рідну мову.
Трагікомічне «історичне коріння» окупантів настільки примарне та натягнуте, що злочинно заявивши про Керч, як про нібито «найдавніше місто росії» вони не спромоглися пояснити – яке взагалі ставлення боспорські царі, тмутараканські кагани чи кримські хани мають до нинішньої Москви.
Чому вже тоді не «до Парижу», адже в бахчисарайському Ханському палаці, спаленому «російськими визволителями» за півстоліття до колонізації, все ж таки встигли поставити кілька п’єс Мольєра.
Цікаво, що з літа 2022 кримські колаборанти почали бурхливо і багато говорити про колоніалізм. Щоправда чомусь їх турбує колоніалізм виключно французький, та не якісь історичні приклади, а переважно щось сучасне і бажано – наближене до африканським родовищ алмазів та уранових руд.
Звичайно, колоніалізм це погано, як, наприклад, поганим є й алкоголізм, особливо у тих, хто не вважає себе алкоголіками. Росія себе колонізатором чомусь визнавати відмовляється, хоча ще сто років тому ніхто в Москві та Петербурзі такого терміну не соромився, і в тому числі – щодо Криму.
«Ділити спадщину» Османської імперії тоді вважалося певним «європейським спортом», але Франція, наприклад, давно пішла з Сирії, а англійці – з Єгипту. Москва ж не тільки нізвідки не хоче йти, а й заявляє про фейкове «історичне коріння»; Кремль намагається злочинно «гальванізувати» фантомні болі своєї імперії, у Мінську, Донецьку, Сімферополі, Батумі та Ленкорані, Ашхабаді та Алма-Аті.
При цьому Москва вирішила пожвавити буквально киплінгівський образ «білої людини», повернувшись до міфології Сталіна та Івана Грозного не просто про «великий російський народ», а й про його таку собі «богообраність».
І ось у Криму зараз згадують Миколу Данилевського, російського публіциста, який намагався не тільки спростувати вчення Дарвіна про еволюцію, а й написав у своїй «Росія та Європа», що для росіян судилося стати «окремою цивілізацією», «природно» – «вищою», ніж європейська.
Мені завжди було цікаво, чому подібні ідеї в «Майн кампф» визнані цивілізованими країнами злочинними, а заяви ідеологів «російського світу» – ще ні. Втім, нещодавно патріарх Варфоломій в Абу-Дабі не побоявся сказати, що Кремль з його ρωσικός κόσμος, «російським світом», інструментує релігію, і при цьому він назвав московських «яструбів» «акторами, які часто не вірять ні в що».
І ось такий самий цинік і «побожний атеїст» Путін раптово грає рік тому «гнів і подив», коли в Україні відмовляються в окремому законі визнавати етнічних росіян корінним народом. І мова не в тому, що подібний правовий акт має відображати міжнародні стандарти та захищати раніше колонізованих, а не їхніх колонізаторів.
Справа в тому, що хтось у Києві «наважився» зрівняти росіян, наприклад з угорцями або румунами, такими ж національними меншинами в рамках стандартів Ради Європи. Росіяни ж, на думку Кремля, за жодних умов і ніде не можуть бути меншістю. Та й, як відомо, саме слово «меншина» у Москві давно стало смертельною образою до опонента.
Тут представники фейкової «вищої цивілізації» справді можуть «брати приклад» із того самого Данилевського: коли він у 1867 році купив біля кримської Мшатки собі маєток, то довкола нього жили кримські татари, а вже через сорок років їх там уже не було взагалі, та й від села залишилася одна назва.
Вміння ставати більшістю за рахунок геноциду – завдання для імперської Москви досить звичне, але тут є одна «маленька проблема»: в сучасному світі це «треба хоч якось доводити».
Злочинно розповісти в стилі «вимірників черепів» третього рейху, що нібито «немає жодних українців, а є поневолені нацистами росіяни» і що нібито «немає жодних кримських татар, а є просто татари, які приїхали здалеку» явно не вийде, але саме з історіями та істориками у Кремля «не складається».
Звичайно, всі держави, що поважають себе, вміють правильно «розставляти акценти» у своїй історії та поважають поетів і філософів, які вміють створювати міфи.
Просто у когось при цьому виходить «Генріх V», а хтось задовольняється «сучасними» приторними фільмами про якусь героїчну «Велику вітчизняну війну», від пафосу та карикатурності яких прийшли б у жах навіть радянські пропагандисти.
У Москві є приказка про те, що «суворість тамтешніх законів полегшується їхньою необов’язковістю», та, за прямою аналогією, через марення концепції про «винятковий російський світ» її доручають поширювати саме особам з максимально вузьким кругозіром.
Втім, зі справжньою історією Криму ці діячі «дружать» лише в одному випадку – коли є можливість «викопати і вивезти» з багатостраждальній кримській землі щось «варте».
А тому вона злочинно сповідується окупантами «для мас» у стилі «Старого і Нового завітів», коли «істину» пропонують відраховувати з 1945 року, причому бажано – в рамках короткої проповіді про «старих і нових героїв», не враховуючи не лише першоджерела, але й справжні «житія святих радянських мучеників».
Адже саме тоді та саме в кримській Ялті Сталін розділив Європу, і лише через півстоліття цей штучний розріз континенту почав заростати.
Тепер же сімферопольський фейковий та злочинний «уряд» заявляє про «відмову від ліберальних псевдоцінностей» на кшталт «демократії та прав людини», та й про те, що агресор «ніколи не був і не буде Європою».
Напевно кримські хани з їхнім Мольєром виглядають цілком європейськими на тлі нинішніх злочинних «глави республіки» Аксьонова, вихідця з місцевих гангстерів, та «спікера» Костянтинова, професійного афериста-забудовника. Вони-то явно добровільно ані до театру, ані до музею не підуть.
Також «символ віри» від «російського світу» не лише заперечує історію, якщо вона не про «перемоги російської зброї», часто міфічні, не лише відкидає сам факт московського багатовікового колоніалізму, але й злочинно «виправдовує» геноцид – українців, кримських татар та інших жертв того самого колоніалізму.
І не лише «виправдовує», а й намагається злочинно повторити: за Голодомором 90-річної давнини Кремль зараз оголошує українцям Холодомор і навмисне бомбардує електростанції та котельні зимових міст.
А також нащадків депортованих кримських татар, які повернулися при українській владі до Криму, «носії вищих цінностей російського світу» злочинно женуть помирати в ролі «мобілізованого» на півострові «гарматного м’яса» на багатостраждальні землі між Дніпром і Сивашем, де російські «мудрі генерали» за нинішній рік «втратили у степах» свою регулярну армію загарбників.
І ось у листопаді 2022 року Рада Європи визнає росію терористом, а польський Сейм у грудні – державою-піратом. А Європарламент у резолюції від 15 грудня прямо каже, що маніпуляції історією для кремлівського режиму стали «знаряддям його виживання». Втім, поки що йдеться не лише про «виживання», а й про злочинний ревізіонізм росіян.
Питання лише в тому – де, хто і як поставить бар’єр для такого масштабного ревізіонізму сучасних російських нацистів. І якщо хтось у Марселі чи Нанті думає, що терор і нацизм «русского миру» від нього далекий, то він глибоко помиляється.
«Спадкові кримчани» та «професійні співвітчизники», такі як Капніст і Виноградов, що розмахують на камеру кремлівських пропагандистів новими «російськими паспортами», зможуть злочинно, швидко і максимально реалістично розвіяти цю ілюзію безпеки.
