Резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо репарацій: кримський рахунок

14 листопада цього року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію A/RES/ES-11/5 «Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв’язку з агресією проти України» [1]. В ній ГА ООН підтвердила свою підтримку суверенітету України та її територіальній цілісності в міжнародно визнаних кордонах та закликала державу-агресора негайно, безумовно та повністю вивести війська з території України в цих визнаних кордонах.

ГА ООН визнала, що російська федерація несе відповідальність за будь-які вчинені порушення міжнародного права проти України, в тому числі, агресію, порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, та що вона має зазнати правових наслідків своїх протиправних діянь. Одним з таких наслідків є обов’язок виплати репарацій за будь-яку нанесену такими діяннями шкоду.

Генасамблея визнала потребу в створенні, у співробітництві з Україною, міжнародного механізму для відшкодування шкоди та втрат, що викликані міжнародними протиправними актами російської федерації в Україні та проти України. Нарешті, вона рекомендувала державам-членам, у співробітництві з Україною, створити реєстр шкоди, що містив би документальні свідчення, докази та інформацію для позовів щодо відшкодування шкоди, понесеної всіма фізичними та юридичними особами та державою Україна, а також здійснювати зусилля зі збору доказів.

Звичайно, в політичному сенсі це перемога, і перші особи України поспішили повідомити про те, що росія неодмінно заплатить за свої злочини [2] [3]. Ми не маємо сумніву, що зрештою це буде саме так, але процес відшкодування буде тривалим. Згадаємо, що Німеччина досі виплачує репарації за злочини нацистів. Тож і новітню резолюцію Генеральної Асамблеї ООН слід розглядати як перший крок в тривалій діяльності механізму відшкодування шкоди, завданої Україні та українським громадянам через агресію. В ситуації розбирався експерт Асоціації юрист-міжнародник Олексій Плотніков.

Рішення Генеральної Асамблеї щонайменш іноді не мають характер обов’язкових. За статтею 11 Статуту ООН, ГА може обговорювати питання, пов’язані з підтримкою міжнародного миру та безпеки на запит держави-члена ООН та робити рекомендації відносно будь-яких таких питань [4]. Проте підтримка міжнародного миру та безпеки не є її основною функцією; цим займається Рада Безпеки. Звернення до Генеральної Асамблеї – це вимушений захід, оскільки за існуючої конфігурації ООН, Рада Безпеки виявилася нездатною виконувати свою основну функцію з підтримки міжнародного миру та безпеки.

Вона могла б ухвалити обов’язкове рішення, але на заваді стоїть «право» вето, яке нібито має росія. Українська дипломатія за підтримки союзників працює над позбавленням агресора його виключних можливостей, про що ми вже писали [5], але наразі Україна не може домогтися від Радбезу дій на свою користь. Однак, це не означає, що слід відмовитися від інших механізмів ООН, таких як Генеральна Асамблея. Будучи по суті політичним, резолюція ГА ООН відкриває шлях для створення юридичних механізмів репарацій на користь України.

По-перше, йдеться про сам по собі механізм. Його конкретні характеристики не визначені, і тут, очевидно, залишається велике поле для роботи юристів, однак правове рішення про створення такого механізму спиратиметься на політичне рішення, висловлене в резолюції Генеральної Асамблеї.

По-друге, створення реєстру завданої шкоди вказує на конкретний напрямок роботи тут і зараз. Це – збір доказів щодо завданої шкоди та створення бази даних, яка дозволить перетворити абстрактне поняття репарацій на відшкодування конкретних матеріальних збитків та моральної шкоди. Для створення такого реєстру не потребується залучення ООН як організації.

Резолюція рекомендує створити його самій Україні в партнерстві з іншими зацікавленими державами-членами. Тобто, відповідний реєстр може бути запущено відносно швидко. Той факт, що його створення рекомендоване ГА ООН має засвідчити авторитетність такої бази даних, а його розробка через двосторонні або багатосторонні домовленості дозволить уникнути політичної тяганини.

Тут слід згадати, що збором даних про порушення прав людини, міжнародного гуманітарного права та завдану агресією шкоду давно і успішно займаються як українські, так і іноземні та міжнародні неурядові організації, український уряд, та частково уряди інших держав. Йтиметься не про початок створення бази даних порушень та завданої шкоди, а скоріше про зведення вже зібраного масиву даних в єдину систему, що буде постійно оновлюватись та доповнюватись. Завдяки цьому, к моменту, коли запрацює механізм відшкодування, в його розпорядженні опиниться вся необхідна інформація.

При всій спокусі порівняти путінський режим з гітлерівським, з точки зору міжнародного права найближчою аналогією поточної війни є напад бааситського Іраку на чолі з Саддамом Хусейном на Кувейт. Це єдиний приклад після 1945 року, коли одна суверенна країна окупувала безспірну та міжнародно визнану територію іншої суверенної країни та проголосила про її включення у свій склад, а також утримувала контроль над окупованою територією протягом тривалого часу.

Україна, звичайно, більше Кувейту, і окупувати її повністю в агресора не вийде ні за яких обставин, але для міжнародно-правової відповідальності неважливо чи призвела агресія до повної чи лише часткової окупації однієї країни іншою. В будь-якому випадку, агресія, окупація та пов’язані з ними порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини є міжнародно-протиправними діяннями. Наслідком міжнародного протиправного діяння завжди є обов’язок держави здійснити повне відшкодування завданої шкоди, в тому числі матеріальної та моральної [6].

Після звільнення території Кувейту від окупації на початку 1991 року, резолюцією Ради Безпеки було утворено Комісію ООН з компенсацій [7], яка офіційно завершила свою діяльність аж 22 лютого 2022 року, стягнувши загалом 52,4 мільярди доларів на користь приблизно 1,5 мільйона осіб [8].

Навряд чи можна розраховувати, що процес виплат репарацій внаслідок російської агресії, де кількість жертв більша в десятки разів, займе менше часу, ніж в Кувейті. Тож зволікати зі створенням компенсаційного механізму неможна, адже чимало жертв може просто не дочекатися компенсацій. Водночас, піти знайомим шляхом кувейтської комісії неможливо через паралізованість Ради Безпеки російським правом вето. Саме тому досвід Кувейту має лише обмежене застосування для України.

Юридично та організаційно схема репарацій для України буде відрізнятися від кувейтської, проте є щонайменше два аспект, в котрих кувейтський досвід буде корисним. По-перше, він показує можливість стягнення компенсації через міжнародні механізми. По-друге, він демонструє практичні джерела отримання коштів від агресора для компенсації жертві. Так, в резолюції Ради Безпеки ООН щодо Кувейту [7] зазначалося, що платежі у фонд відшкодування Кувейту належить стягувати в формі відсотків з експорту нафти та нафтопродуктів. Враховуючи орієнтування економіки держави-агресора на експорт корисних копалин, стягнення частини від таких доходів може виявитися придатною формою виплат репарацій Україні.

Передача Україні частини нафтогазових доходів рф, здається, може надати стабільне джерело для поповнення фонду репарацій на користь України та фізичних і юридичних осіб, що постраждали від агресії, проте така перспектива зараз виглядає віддаленою. Приваблива альтернатива полягає в зверненні стягнення на кошти та майно безпосередньо держави-агресора, а також юридичних та фізичних осіб, пов’язаних з російським терористичним режимом за кордоном. В деяких публікаціях це розглядається як цілком реальна опція [9], [10].

Виглядає так, що звернення стягнення на російські активи різних форм власності залежить від законодавства окремих держав. Так, американські та українські коментатори неодноразово розглядали можливість звернення стягнення на російські активи в США [11]; [12]. Канада, наче, і схвалила відповідне законодавство, але поки не почала ним користуватися [13]. З’являлися повідомлення про обговорення можливості конфіскації російських активів на користь України і в інших країнах, наприклад в Литві [14], однак далі розмов справа поки не просунулась. Міжнародне право у цьому питанні перебуває на етапі розвитку [15].

Звичайно, кожна ситуація унікальна, і наявність певних питань зі зверненням стягнення на російські активи задля забезпечення репарацій Україні в національних юрисдикціях та в міжнародному праві звісно не виключає цієї можливості. Разом з тим, її реалізація, імовірно, вимагатиме не менших зусиль з розробки правового механізму та уникнення ризиків, ніж створення механізму компенсації в ООН.

Вступна частина нової резолюції ГА ООН посилається на ряд документів, що були ухвалені в 2022 році: резолюції Генасамблеї, рішення Міжнародного Суду ООН у справі за позовом України щодо зловживання з боку агресора поняттям геноциду та інші. Може скластися враження, що резолюція стосується подій, що мали місце після 24 лютого 2022 року і забуває, що агресія проти України почалася не в 2022 році, а в 2014 з окупацією Криму. Однак, таке перше враження не відповідає дійсності.

Ряд моментів в тексті явно вказує, що йдеться про репарації за всі порушення проти України та її громадян і юридичних осіб з лютого 2014 року. По-перше, в ухваленому ГА ООН документі прямо зазначається, що російська федерація має негайно, повністю та безумовно відвести всі свої збройні сили з території України в її міжнародно визнаних кордонах. Такими кордонами, як вірно указує Генеральна Асамблея, є кордони України 1991 року, включно з всіма територіями Донецької та Луганської областей, АРК та Севастополя.

Це підтверджується посиланням в резолюції на ухвалену 12 жовтня 2022 року іншу резолюцію ГА ООН «Територіальна цілісність України: захищаючи принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй». Остання, в свою чергу, посилається на резолюцію від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» [16], яка містить засудження так званого «референдуму», що був проведений в Криму 16 березня 2014 року та заявляє про невизнання будь-яких територіальних змін на підставі цього «референдуму».

Тож виходить, що резолюція щодо репарацій фактично включає в себе дві резолюції щодо територіальної цілісності України, одна з яких прямо вказує на протиправність окупації Криму. Відповідно, заклик створити механізм репарацій шкоду «що виникла з міжнародних протиправних актів російської федерації проти України» стосується всіх таких актів, починаючи з лютого 2014 року, та охоплює окупований півострів.

Нарешті, резолюція про репарації посилається на наказ Міжнародного Суду ООН від 27 березня 2022 року у справі за позовом України проти рф відносно маніпулювання концепцією геноциду на виправдання агресії. В цьому наказі Світовий Суд вказав, що несправедливі звинувачення України в геноциді на виправдання російської агресії тривають з 2014 року.

Таким чином, текст резолюції Генеральної Асамблеї ООН ніяк не обмежує період порушень щодо яких мають відбутися репарації, 2022 роком. Навпаки, він явно вказує, що мається на увазі відшкодування за всі протиправні дії, що мали місце в 2014 році та після нього. І при виплаті репарацій, кримський рахунок агресора стане невід’ємною частиною усіх розрахунків.

1. https://www.un.org/pga/77/wp-content/uploads/sites/105/2022/11/Draft-UNGA-UA-RoD-07-Nov-2022.pdf
2. https://suspilne.media/213309-govorimo-rosii-vcit-slova-reparacii-ta-kontribucii-zelenskij/
3. https://twitter.com/andriyyermak/status/1592223591931990018
4. https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text
5. https://arc.construction/35475?lang=ru
6. https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_6_2001.pdf
7. https://uncc.ch/sites/default/files/attachments/documents/res0687.pdf
8. https://uncc.ch/
9. https://dc.org.ua/news/so-dla-ukraini-oznacae-rezolucia-genasamblei-oon-pro-vidskoduvanna-rosieu-zbitkiv-zapodianih-ukraini
10. https://www.pravda.com.ua/columns/2022/11/16/7376632/
11. https://www.lawfareblog.com/giving-russian-assets-ukraine-freezing-not-seizing
12. https://www.eurointegration.com.ua/rus/experts/2022/11/7/7149946/
13. https://cz.ua/uk/news-uk/pershii-pishov-kanada-stvorila-normati/
14. https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3612326-smigal-obgovoriv-iz-delegacieu-sejmu-litvi-stvorenna-spectribunalu-i-konfiskaciu-aktiviv-rf.html
15. https://www.icj-cij.org/en/case/143
16. https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N13/455/17/PDF/N1345517.pdf