Олена Стадник, експерт АРК, культуролог
Колеги, треба поговорити серйозно. З Криму ЦЕ почалося. Є ймовірність, що Кримом ЦЕ закінчиться. Коли я збирала коментарі експертів, усі запитували: “Що саме – ЦЕ?”.
Що маємо: Путін заявив, що Москва готова застосувати ядерну зброю для захисту «територіальної цілісності» Росії. Йдеться злочинно і про окуповані українські землі.
Голова Федеральної розвідувальної служби Бруно Каль вважає, що справа може дійти застосування «субстратегічної ядерної зброї» на території України. Каль підкреслив, що програш на війні в Україні може «скласти екзистенційну загрозу правлінню Путіна». Однак він зазначив, що його служба не має доказів того, що росія планує використовувати стратегічну або тактичну ядерну зброю.
Вперше після кубинської ракетної кризи ми маємо пряму загрозу застосування ядерної зброї, якщо насправді все й надалі розвиватиметься в тому ж напрямку, – цитує Байдена Рейтер. Ходять чутки, що у Москві перевіряють бомбосховища.
Коментарі на телеканалі “Дощ” під час однієї з промов Путіна: більше немає світової архітектури права. А якщо Бога немає, все дозволено. Вигаданий світ його вже не покине. Таке враження, що Путін зараз війну США оголосить. Продовольча, енергетична криза, колапс усіх структур – війна все спише. У цей час Путін вигукує: “Хіба ми хочемо, щоб у нас тут, у нашій країні, в Росії замість мами та тата був батько №1, №2, №3??!”. Але це риторика угандійських диктаторів 60-х років, антиколоніального лідера, який об’єднує навколо себе країни третього світу, які борються з «ліберальною сатаною».
У цей час путінським юродивим злочинно виступає Охлобистін на Червоній площі: “Правильно це назвати священна війна! Існує такий давньоруський вигук: “Гойда!”, Що означає заклик до негайної дії. Як же нам не вистачає нині таких бойових кличів. Гойда, брати і сестри, гойда! Бійся, старий світ, позбавлений істинної чистоти, істинної мудрості, керований безумцями, збоченцями, сатаністами. Бійся, ми йдемо, гойда!”.
Хтось пам’ятає опричників? Репресивна гвардія Івана Грозного. “Гойда” це їхній клич. Постмодерніст Сорокін у 2006 р. у своїй повісті “День опричника” описав 2028 рік – велика російська стіна, держава повністю ізольована, країна загрузла у репресіях та корупції, які прикриваються «патріотизмом». У його книзі опричники кричать “Гойда” не лише під час розправ, а й, наприклад, під час гомосексуальної оргії.
Іван Грозний теж любив юродивих і слухати, і особисто вбивати, а тому, у випадку певних наступних подій у долі Охлобистина, особливо дивуватися не варто.
“Взагалі кричати “Гойда!” на Червоній площі – це прямі ігри із Сатаною”, – відреагував на цю подію російський письменник Дмитро Биков.
Кажуть, на зміну постмодернізму приходить метамодернізм. Метамодернізм – коли ми так голосно сміялися, що подавилися. Кашляємо, і вже не смішно. Коли іронізувати набридло, і настав час поговорити серйозно.
У Києві один із найпопулярніших жартів із вересня – гора Щекавиця. Гора одного із трьох братів-засновників Києва – Щека. Основний меседж – існування секретного чату, де люди планують оргію на горі у разі ядерного удару. Вже продаються футболки. “Оргія на Щекавиці – це український Burning Man”, – пишуть у соцмережах.
Я б сказала, що ми відчуваємо себе такими, що сидять на вершині Фукусіми. І, “пане, ви не можете тут битися, адже це Військовий зал!”. Тут як у Кубріка у фільмі «Доктор Стрейнджлав, або Як я навчився не хвилюватися і полюбив атомну бомбу», 1963 року, один божевільний генерал вже вислав ескадрилью бомбардувальників з ядерною зброєю. “Ми не можемо відкликати літаки, доки не передамо код із трьох символів. Щоб перебрати 17 000 комбінацій, нам знадобиться два з половиною дні, але літаки в зону дій радарів увійдуть вже через 18 хвилин”. Як сказав Стівен Кінг, “Господь має до нас певну милість. Зрештою, за останні 63 роки на планету впала лише кілька атомних бомб”.
Повсюдна іронія зазвичай сприймається як прояв депресії. “Постмодерністські іронія та цинізм стали самоціллю, мірилом витонченості та літературної кмітливості. Іронія тепер не приносить вивільнення, але поневолює. Є один класний нарис, де іронію порівняли з піснею в’язня, який полюбив свою камеру”, – сказав Девід Фостер Уоллес. Так ось, жарти убік. Повернемося, до цього …чого Івана Грозного.
Доктор культурології Руслана Демчук: “Я б говорила про імперську свідомість Путіна і побудувала смисловий ряд: Іван Грозний – Петро I – Сталін – Путін. Імперська свідомість є насамперед релігійною, тому що правитель дорівнює Богу. Бог може організувати Апокаліпсис, це записано в Євангелії”.
Це імперська свідомість із релігійною конотацією. У російському варіанті православ’я є цареславієм, це псевдорелігійність. Йосип Волоцький писав “Цар єством подібний до всіх людей, владою ж подібний до Бога Вишнього”. Це епоха Івана III, коли зароджуються ідеї, які згодом складуть офіційну ідеологію російської держави. Це падіння більш європоцентричного та вільного Новгорода, і становлення держави з центром у Москві.
У цей час починає формуватися міф, що Москва – це “відроджений Константинополь”, дозріває ідея “наступності” великокняжої влади від ромейських імператорів, котрі називали себе саме нащадками не «якихось греків», а саме колись світової Римської імперії. У «Пасхаліях», тобто Посланні до Великодня московського і всієї Русі митрополита Зосими від 1492 року Москву названо «Новим Константиногородом». У 16 столітті цю думку остаточно сформулює Філофей: “Два Риму впали, Москва – третій Рим, а четвертому нема бути”.
Іван IV Грозний став першим російським царем. Царський титул має божественну природу. Цар знаходить особливу харизму. Перед людьми – він Бог, і лише перед Богом – людина. Він у своєму листуванні наголошував – «дії царя не підлягають людському суду». Що “гнів і кара Царя – це гнів і кара Божа, а самодержавство – явлений Богом факт”.
«Цар може пролити скільки завгодно крові – якщо може» – це їхня харизма. А от якщо не може – будь-яку слабину “російський народ” поставить під сумнів “богообраність” царя, адже “сакральною є сама особа, а не “посада”. Тоді ж формується “думка”, яку у 2015 році виголосить вголос міністр культури росії Володимир Мединський: “Іван Грозний – прямий нащадок римського імператора!”
Ви розумієте, про яку манію величі ми говоримо? Далі йде Петро І – він взагалі “не парився”, скасував у 1721 році патріаршество та фактично перебрав на себе функції глави церкви.
Письменник Дмитро Биков також зазначає, що Путін як “ідеал правителя” свого часу називав Катерину ІІ, то Петра І. За словами Бикова, це правителі, які показали «приреченість відлиг за тоталітарної влади». Сталінізм – майже сам собою був квазірелігією.
Отже, у 16-му столітті ніхто не «пригальмував» Грозного, а тому в 2022 році нам треба якось натякнути Путіну, що він не Бог. Я так розумію, у 2014 Меркель вже намагалася, але дійшла висновку, що він втратив зв’язок із реальністю і перебуває в “іншому світі”.
І так, на думку Руслани Демчук, Бог може собі дозволити влаштувати ядерний апокаліпсис. «Він же Бог». “Просто почитайте Одкровення апостола Іоанна Богослова, там усе написано”, – каже вона.
Я навіть боюся відкривати книжку, але думаю, що коли Путін дивиться на себе в дзеркало, то примовляє щось на кшталт: “Прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?.. і перший Ангел затрубив, і другий Ангел затрубив… Я є Альфа і Омега, початок і кінець, Перший і Останній”.
Я колись відпочивала в Єгипті і випадково наткнулася на Russia Today, отож там, вітаючи людей з Різдвом, Путін “м’яко натякнув”: “Навіщо нам такий світ, якщо там не буде росії?”.
Я не нагнітаю, є й гарний момент. Мешканці тих країн, у яких не заборонено соцмережі, зможуть милуватися ядерним апокаліпсисом у режимі онлайн. Хіросіма та Нагасакі були вже давно. У фільмі Стенлі Крамера «На березі» 1959 року, який був реакцією на страх ядерної війни, є пронизливі кадри – пустельні вулиці Сан-Франциско, які розглядає в перископ командир підводного човна. Але уявіть ці кадри у кольорі в наших Telegram-чатиках! Тільки якщо у Крамера вулиці чистенькі, то нам доведеться спостерігати за загибеллю світу з порнографічною гіперреальністю – бачачи кожну конвульсію крупним планом.
І як на мене абсолютно даремно критикують Сідні Люмета за його фільм «Система безпеки» 1964 року. Сюжет звичайно забраний у Кубріка, але краса гри!
“Як усе це виглядатиме? Хто виживе? Мені здається виживуть ув’язнені та чиновники. При цьому найнебезпечніші ув’язнені з найдальших одиночних камер і найпересічніші чиновники з великих страхових компаній. Уявіть, що станеться – група запеклих бандитів розпочне війну з армією чиновників за доступ до життєвих ресурсів. На боці злочинців – насильство, натомість у чиновників організація. Як ви вважаєте, хто переможе?”, – каже професор Гротесшель, зіграний актором Уолтером Маттау.
На що одна з героїнь відповідає: “Але ж ви жартували на рахунок ув’язнених і чиновників? Бо чудово знаєте, що не виживе ніхто. Ніхто! Абсолютно. Ось у чому краса. Люди бояться її так називати, але саме це вони відчувають. Ми всі знаємо, що помремо. Але ви з цього робите гру, чудову гру, що залучає до себе весь світ. І смерть ви робите розвагою”.
Нагадати розваги Івана Грозного? Один із його улюблених видів страти – це “обшити ведмедно” – зашити засудженого до ведмежої шкіри. і потім зацькувати собаками. Руслана Демчук також зазначає, що і Петро І не дотримувався норм християнської поведінки, фіксувалися брутальність, діонісійство, особиста участь у тортурах. Сталін теж «любив жартувати».
Намагалися «жартувати» з ядерною загрозою і радянські діячі, які виганяли киян на «первомайську демонстрацію» 1986 року недалеко від палаючого реактора Чорнобильської АЕС, і брехали світові, що «все під контролем». Діти, які махали червоними прапорцями у травні 1986 року, потім, уже в незалежній Україні, довго лікувалися в кримських оздоровницях від наслідків «ядерних жартів» Кремля.
«Ядерні жартівники» будували до 1990 року у Східному Криму, прямо на сейсмічному розвалі, Кримську АЕС, щоб у скельних бункерах Чорноморського флоту завжди було світло. Їхні наступники зараз тягнуть дроти до тих самих бункерів від захопленої агресором Запорізької АЕС, ставлячи регіон на межу ядерного зараження.
І в цей момент варто процитувати російського публіциста Володимира Пастухова, його посаду від 10 жовтня цього року: “Якщо весь цей апокаліпсис у ручному режимі [йдеться про насильство в Україні] не дасть відчутного військового результату, Путін опиниться один у кімнаті з єдиним патроном, що залишився. у револьвері – ядерним. У нього буде вибір – вистрілити і вирушити до раю з усіма іншими або не вистрілити і вирушити до раю одному.
Щось підказує мені, що він схильний до колективних подорожей. І тоді настануть ті останні 24 години, коли тільки все й вирішиться”.
Хрущов колись кричав у бік Конрада Аденауера: “Це людина, яка зовсім вижила з розуму. Жодна розсудлива людина не може схвалювати в наш час ракетної та атомної техніки порушувати суверенітет держав, отже, провокувати військові конфлікти, які можуть вибухнути катастрофою для народів. На це здатна людина розумово неповноцінна. На нього треба було б давно надіти гамівну сорочку й посадити до божевільні».
Чесно кажучи, стандартна пропозиція розправи для радянського часу – запхати когось у психіатричну лікарню. Але в даному випадку було б непогано, щоб хтось переслав посилання з YouTube з виступом Хрущова Путіну. Хоча остання глибока ядерна криза була саме завдяки Микиті Сергійовичу.
“Ми були за годинами, якщо не за хвилини, від реальної війни. Добре, що тоді ми цього не розуміли. Була б паніка”, – сказав Володимир Познер у своєму фільмі “Карибська криза. Наближення до істини”. За його словами, це була авантюра СРСР, яка могла скінчитися катастрофою. І можна шукати аргументи на користь тих чи інших рішень, аргументи, але не виправдання. Познер вважає, це історія про те, що коли справа доходить до самого краю, люди можуть домовитися. У його фільмі сказано, що народ має контролювати владу – це єдиний спосіб уникнути катастрофи. «Якщо влада неконтрольована – виникає карибська криза».
У 1962 році Хрущов почав нараду в Кремлі словами “Ми в Центральному комітеті вирішили підкинути Америці «їжака»: розмістити на Кубі наші ракети, щоб Америка не могла проковтнути острів Свободи. Згода кубинської сторони є”. Усього було зроблено 184 рейси 85 судами торговельного флоту з СРСР на Кубу. Хрущов та Кеннеді тоді домовилися. З того часу ми тільки те й робимо, що боїмося ядерної війни. Думаю, цим страхом кінця світу вирішив скористатися Путін.
Що цікаво, у всіх американських фільмах присутні роздуми на кшталт: невідомо точно яка держава розпочала ядерну війну, що ворог – це “нинішнє століття, ядерне століття”, ще в американців багато сатири про протистояння у владі, у фільмах є народ, якому теж тією чи іншою мірою надається право говорити. Це дискусія культури та уряду, нічого подібного я не бачила у росії.
В останні роки було прийнято бачити ядерну загрозу в державах, які неофіційно володіють ядерною зброєю. 2022 року все змінилося. росія, один із підписантів Договору про нерозповсюдження ядерної зброї з 1969 року – сама стала країною-терористом, що загрожує ядерною зброєю.
Новодворська писала, що за часів Єльцина клітина відкрилася, але суспільство з неї не вийшло. 1991 року в Москві демонтували пам’ятник Дзержинському, а цього року вони відзначили 145-ту річницю від дня народження Фелікса. Та якщо в американських фільмах ми бачимо діалог, дискусію, ми бачимо офіцерів, які з почуття обов’язку йдуть проти своїх генералів, назвавши їх Юдами за план розпочати ядерну війну, то дуже велике питання, чи залишилися такі офіцери в росії.
За словами професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексія Гараня, є велика різниця між Карибською кризою та сьогоднішньою ситуацією. “У нас немає біполярної ситуації. Україна – не в НАТО. Тобто ми не знаходимося під західною парасолькою. Якщо напад буде здійснено на країну-член НАТО, цілком зрозуміло, що відповідь буде. Якщо напад буде скоєно на Україну, незрозуміло якою має бути відповідь. До 24 лютого західний світ вірив, що з Путіним можливий діалог. Але сам Путін настільки підняв ставки, що не зрозуміло, як йому відступити. Як йому реагувати на крейсер “Москва”, визволення міст, підрив Керченського мосту? Це пряме приниження Путіна. І зараз лідерам усіх держав слід враховувати це під час планування. Рішення Путіна часто ірраціональні, імпульсивні. Зауважте, що його реакція на військові поразки – це знищення цивільного населення. На західних лідерах зараз лежить величезна відповідальність – як його зупинити?”.
Олексій Гарань також зазначає, що Путін використовує радянську символіку та радянські стереотипи, проте спирається він більше на “велич” російської імперії. І риторика його агресивніша за радянську.
«Великоросійському шовінізму оголошую бій не на життя, а на смерть», – це цитата з Леніна. Як мінімум формально навіть Ленін визнавав існування України. Те, що говорив Путін, наприклад, що Ленін створив Україну, це геноцидна відмова Україні в праві на існування. За радянських часів у паспортах була п’ята графа «національність». У нас у паспортах було записано, що ми є українцями. Згідно з Конституцією СРСР, Україна була незалежною державою, яка добровільно увійшла до СРСР. Звісно, Україну намагалися знищити, русифікувати, але не прямо. Звісно, Левка Лук’яненка засудили до страти, із заміною на тюремний термін, за дискусію про незалежність України! Але формально право України на існування визнавалося. Путін повертається до традицій російської імперії, яка заперечувала існування українців”, – стверджує Гарань.
Це ж зауважив і Володимир Пастухов, який написав у своєму Telegram-каналі про народовбивчу пропаганду Кремля: “Наратив звільнення українського народу від нацистів втратив пропагандистське значення. Наростає наратив звільнення України від українців”.
2016 року Путін поставив біля кремлівської стіни пам’ятник київському князю Володимиру, який хрестив Русь. Величезний пам’ятник. Бронзова скульптура із постаментом – 17,5 метрів.
Князь Володимир прийняв хрещення 988 року в соборі Святого Василя на центральній площі ромейського міста Корсунь, він же – Херсонес Таврійський. Це Севастополь сьогодні. Звідси він перевіз до Києва реліквії. Вже за Катерини II Крим стає метонімією Ромейської імперії – Другого Риму. Взагалі саме з Криму апостол Андрій вирішив їхати на північ, де надалі пророкував існування міста на пагорбах – Києва.
Демчук Руслана пише у своїй статті: “Формуючим ядром східнохристиянської цивілізації виступала Візантія, яка до середини XV сторіччя була єдиною «осьовою» державою, митрополією православного світу. Візантійський контекст, що сформував топос “Москва – III Рим”, визначав стійкий намір росіян звільняти/завойовувати Царгород. Свого онука цесаревича Костянтина Катерина II з дитинства готувала в імператори відновленої, після вигнання турків, Візантії, навіщо він вивчав грецьку… Важливою подією «грецького проекту» стала подорож до Криму Катерини II 1787 року.
Зрозуміло, що подорож мала передусім ідеологічний та демонстративний характер: маршрут “Санкт-Петербург – Крим” через Москву, Володимир, Київ, Херсон. Таким чином декларувалася нова імперська географія, коли до «нової імперії» Петра I, пролонгованої «Новоросією» Катерини II, додалася давня «візантійська спадщина». У руслі політики «російської Мінерви» відбулося перекодування тюркського простору Криму на грецьку: Севастополь (Ахтіяр), Сімферополь (Ак-Мечеть), Феодосія (Кафа), Євпаторія (Гулів), Левкополь (Ескі-Крим) і т.д. Крим трансформувався у так звану «російську Тавриду».
Росіяне бояться «втратити Крим». Вони ж «викинули» Київ із східно-християнського контексту, і тому російська імперія ніби намагається “реінкарнуватись через Крим”. Це симулятивний візантинізм. “Путін не може без Криму, можливо, він навіть сам не розуміє чому. Це може бути неусвідомлений потяг до Криму, оскільки він, як імператор, відчуває цей патерн – щоб бути земним Богом, йому потрібно впорядкувати свій світ, відновити міфологічний дискурс останнього царства”, – коментує нинішню ситуацію Руслана Вікторівна.
Ситуація «втрати» Криму була вкрай травматична для російської державної свідомості. Цікавою мені видалася стаття Котельникова 2016 року, видана в Пітері, про німецько-радянське співробітництво після Першої світової війни. Він пише, що еліта Німеччини та її населення загалом відмовлялися приймати положення Версальського договору. Версальський договір сприймався як трагедія.
“Історичну трагедію поразки у війні, як вважали військові представники військових та політичних кіл, слід було виправити. Війна, розпочата 1914 року, здавалася незавершеною… Практично відразу після набуття чинності Версальського договору почався пошук шляхів його недотримання і ревізії. Версальський договір не зробив Німеччину мирною – німці були готові воювати”, – пише Котельников. За його словами, були сильні уявлення, що війна триває просто іншими методами, а нове військове зіткнення неминуче.
Я пишу тут про настрої в Німеччині перед Другою світовою війною, про спрагу реваншу, дізнаваючись про певні аналогії. І я думаю, не випадково Котельников у Пітері писав про це статтю 2016 року.
Росія не прийняла розвал СРСР, і не повірила у смерть Московського царства чи Російської імперії. Вона всерйоз не прийняла жодного міжнародного договору, який підписувала. Росія завжди чекала на реванш.
Путін зараз ставить собі те саме питання, що й Родіон Раскольников: «Чи я тварюка тремтяча чи маю право?». Згадайте, його аргументацію: “Зрозумій мене: можливо, тим самим дорогим ідучи, я вже ніколи більше не повторив би вбивства. Мені інше треба було впізнати, інше штовхало мене під руки: мені треба було впізнати тоді, і скоріше дізнатися, чи я, як усі, чи людина? Чи зможу я переступити, чи не зможу!”. І цілком імовірно, що, граючись із червоною кнопкою, Путін ставить собі те саме питання “зможу я переступити чи не зможу!”.
Ще у 2016 році на Форумі вільної росії у Вільнюсі Андрій Піонтковський зазначив: “Володимир Путін намагається у четвертій “холодній війні” взяти реванш за поразку СРСР у війні третій. Це такий самий реванш за поразку у третій світовій війні, як Друга світова війна була спробою гітлерівської Німеччини за поразку у Першій. Ось ця аналогія настільки очевидна, що вона, ще раз наголошую, не ховається пропагандистами. Найбільш чітко ідеологія, плани, інструментарій четвертої світової війни були виражені у знаменитій кримській промові Путіна 18 березня 2014 року. Це майже ремейк судетської промови Гітлера з приводу приєднання Судет до Рейху. Усі основні концепти гітлерівської зовнішньої політики було повторено: розділена нація, збирання споконвічних російських земель”.
При цьому режим зазнав ідеологічного і інструментального становища, оскільки більшість етнічних росіян в Україні відкинули цю концепцію і залишилися вірними державі Україна. В результаті це призвело до «буквально не по днях, а по годинах військової істерії, що наростає» в Росії. Ще у 2016 році Піонтковський описав для нас найголовнішу проблему – “На порядку денному Заходу сьогодні більш актуальне завдання відтягнути маніяка від ядерної кнопки. Путін рветься зараз до якоїсь розв’язки, використовуючи свою улюблену тактику «тримайте мене, тримайте, я припадковий».
Головна проблема цієї ситуації полягає в тому, що ядерну війну потрібно виграти без застосування ядерної зброї. Головний редактор “Нової газети” Кирило Мартинов каже, що всі промови Путіна вже більше не цікаві, вони передбачувані і просто нудні. Єдине, що він може сказати цікавого – це буде ядерна війна.
Таким чином, ми отримуємо три місяці залякування ядерною зброєю. Експерт Борис Бабін також підтверджує цю думку: “Росія більше має козирів. Якщо так продовжиться, то через рік по всій Україні будуть сховища, через три роки – бізнес підлаштується, а коучи продаватимуть тренінги, держслужбовці складатимуть тест «як поводитись у разі ядерного вибуху». Вже у серпні всі зрозуміли, що силою однієї конвенційної зброї росія не може захопити південний схід, вже не йдеться не те що про Київ, вони Бахмут узяти не зможуть”. Загалом дійшло до того, що Маск тролює Медведєва «Як там Бахмут?» у Twitter.
“Традиційно, країни, які офіційно мають ядерну зброю, підписанти Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – розглядалися як противаги одна одній. Вони мали достатньо інших інструментів, щоб боротися за вплив. Росія ж дозволила собі загрожувати ядерною зброєю і стала тим самим на рівень країн, які, крім цієї загрози, нічого світу запропонувати не можуть – ні культури, ні економіки. Все, у них залишилася лише одна можливість, щоб їх помітили – це ядерний тероризм”, – кажуть експерти-міжнародники.
На думку Володимира Пастухова, Путін і військово-політичне керівництво вважають, що можлива обмежена ядерна війна, в якій вони зможуть перемогти: “Є три формати, в яких це рішення може бути реалізовано: горезвісний удар по центрам ухвалення рішення (типу – по Києву) ; удар частинами ЗСУ з метою забезпечити перелом на фронті; демонстраційний удар (вибух у атмосфері чи підрив острова Зміїний)”.
Він також зазначає, що зупинитися для Путіна – це визнати поразку “у цьому випадку російсько-українська війна займе в історії Росії XXI століття місце, аналогічне до того, яке в російській історії XX століття зайняла російсько-японська війна. Революція поставить режим на лічильник і навряд чи надасть йому 12 років, які щедро відсипала самодержавному режиму сто років тому. Путін та його оточення це добре розуміють, і тому з великим ступенем ймовірності такий варіант вирішення проблеми відкинутий. Якщо це так, то протягом найближчих шести-восьми місяців, за відсутності суттєвого успіху збройних сил Росії на фронті, на порядку денному Кремля залишиться одне єдине питання – застосовувати чи не застосовувати ядерну зброю в Україні.”
У жовтні 2022 року Салліван заявив, що застосування ядерної зброї по Україні у вигляді тактичного удару або в будь-якому іншому вигляді матиме відповідну реакцію США. «Будь-яке застосування ядерної зброї РФ матиме безпрецедентні наслідки і, найімовірніше, викличе фізичну відповідь багатьох союзників і потенційно самого НАТО», – сказав генсек Альянсу.
Через тиждень на північному заході Європи – у повітряному просторі Бельгії та Великобританії, а також над Північним морем військово-повітряні сили країн НАТО за участю десятків літаків розпочали військові навчання з ядерного стримування “Стійкий полудень”.
“Якщо росія застосує тактичну ядерну зброю з демонстративною метою, то навряд чи Захід відповість ядерним ударом. Використовуватимуть інші важелі, у тому числі й військові. Але Захід боїться прямої конфронтації з Росією. Йдеться про повну ізоляцію Росії – це головний стримуючий фактор. Яким буде удар у відповідь ніхто не знає. Відсутність чіткості – це стратегічна невизначеність саме для того, щоб противник не міг передбачити ваші наступні кроки. Це є маневр”, – пояснює Олексій Гарань.
Власне, Столтенберг каже те саме: “Ми ніколи не називатимемо подробиці того, як саме ми реагуватимемо, частково тому, що це буде дуже залежати від виду атаки, обставин, контексту, але також і тому, що ми ніколи не дамо потенційному противнику привілей знати, як саме ми реагуватимемо. Вони знають, що це матиме серйозні наслідки. І ми повторювали цей меседж кілька разів за останні тижні”.
У розмові з Борисом Бабіним ми перейшли у сферу здогадів і припущень, намагаючись все-таки уявити, що може бути, якщо…
“Ми загалом представляємо військовий потенціал розвинутих країн. Прогнозувати складно: це може бути знищення Чорноморського флоту у Криму. Усіх судів та всієї інфраструктури, що їх обслуговує. Це може бути знищення «Кримського мосту». І, звичайно, військові об’єкти агресора на Чорному морі можуть виявитися першими під ударом. У 99% американці дадуть відповідь не ядерною зброєю. Це мінімізує кількість смертей серед цивільних. Можливо, будуть масовані точкові удари по військовій інфраструктурі. Умовно, із Севастополя звичайно краще виїхати”.
У Севастополі є ядерний інститут, який до 1992 року готував спеціалістів для ядерних підводних човнів. І ми можемо здогадатися, у якому форматі під контролем агресора він працює зараз. Згадайте удар по Ірану, коли в Тегерані застрелили фізика Фахрізаде, якого вважали за голову ядерної програми.
Є варіант, визнати президента Росії – міжнародним терористом. Такого, звичайно, ще не було в історії людства, але все буває вперше. З Бен Ладеном було простіше, він не був главою держави, а лише “суспільним діячем”, він навіть не був чиновником.
Оскільки не виключено сьогодні залучення Путіна та інших керівників країн до відповідальності за військові злочини, то можна розраховувати і за притягнення за тероризм. Перед трибуналом – чомусь ні.
Більше того, оскільки Росія веде військову операцію, то Путін, як головнокомандувач, – це військова мета, як і будь-який інший солдат. “Вбивство Путіна, як головнокомандувача армії агресора, комбатанта, міжнародним правом не заборонено. Це законна ціль для протилежної сторони конфлікту”, – коротко описує ситуацію Борис Бабін.
Річард Хаас писав, що світовий лад – річ не гарантована, не задана наперед, не автоматична сутність, яка сама себе підтримує. Ні баланс сил, ні економічна взаємозалежність не убезпечать нас від конфліктів. У світі постійно відбувається конфлікт порядку та безладдя, і баланс між ними визначає епоху. Суспільство спирається на правила, а члени суспільства ці правила визнають, оскільки ми уникаємо гірших варіантів розвитку подій. “Будь-яка технологія та зброя, в тому числі і ядерна, може працювати як на посилення, так і на розхитування стабільності та порядку. Ядерна зброя може бути як механізмом стабілізації, так і загрозою світопорядку”, – зазначає він.
І не дарма багато хто переживає сьогодні, що розхитаною виявилася сама система міжнародного права. “Ми не ізольовані. Іран дивиться на нас. І запитує: “А що так можна було?”. Завдання цивілізованого світу показати, що так не можна робити. Північна Корея подивиться на те, як далеко дозволять зайти росіянам і, виходячи з цього, плануватиме свої подальші кроки. Північна Корея «визнала» злочинні заяви Росії про попутки анексії. Для них йдеться про перегляд глобального правопорядку, який може мати незворотні наслідки”, – вважає Борис Бабін.
Путін навчався у Ленінграді – вам же мали розбирати Достоєвського? Основний посил – це не тільки зважитися на злочин, але і покарати. Хоча кажуть, що Путін був дуже посереднім співробітником КДБ, а сформувався вже у щось більш-менш «гламурне» лише під час махінацій із пітерськими бандитами при Собчаку. Сьогодні теж є певне протистояння всередині силових структур росії.
Дмитро Биков описав ситуацію так: “Військове керівництво не монолітне, ситуація увійшла до стадії розпаду – “все проти всіх”. Володимир Путін ситуацію не контролює. Рвуть шматками напівтруп російської військової спецоперації. Сили, які вважають себе більш радикальними, цілком можуть перехопити повістку. Але Володимир Путін вирішив очолити перетворення сірих на чорні. Вирішив війну ініціювати особисто. Отже, з’явилася надія, що всі гнійники розкриються. Не лише розкриваються зиг-барди, всі шанувальники спецоперації, не лише всілякі підлості роблять прихильники та пропагандисти, розкрадачі державного добра. Сьогодні розкриваються гнійники всього російського ресентимента. Люди, які хочуть лише вбивати.
Вони вже не хочуть нікого денацифікувати, вони не мають навіть залишків путінських колишніх ідей і концепцій. Вони просто насолоджуються чистим злом. Є люди, гірші за Пригожина та Кадирова. Люди, які не мають навіть рудиментарних і кланових правил. Немає тих рамсів, які можна поплутати, а тільки хайдівська спрага вбивати”.
Едвард Хайд – це персонаж повісті Роберта Стівенсона, демонічна людина, яка вселяє незбагненну огиду кожному, хто з ним спілкується, що робить ряд огидних, жорстоких і безглуздих вчинків у Лондоні.
Один із професорів Києва відмовився коментувати ядерну війну. Він відповів якось стомлено. Якось просто. Не приречено, а приглушено: “Знаєте, я дуже конкретна та локальна людина. Є хтось, кого я люблю і про кого дбаю. Май свій підвал. Досвід відучує мислити категоріям. Тільки емпатія та все. Не втрачайте та підтримуйте один одного. Це все, що я говорю вже більше півроку”.
Частина суспільства живе в цьому відчутті, що якщо ми не можемо зупинити ядерну війну, не можемо її передбачити чи скасувати, то треба просто кохати одне одного і триматися ближче до бомбосховища. У соцмережах із цього приводу жартують: “По понеділках до Києва “прилітає”. А у середу вже всі виходять на роботу. Якби ядерка сталася в понеділок, ми в середу вже підтяглися б до офісу. Усі сміються, а я думаю – ці шалені кияни не жартують, вони так живуть”. Вдалий жарт на цю тему прозвучав у фільмі “На березі”: “Майже 400 пляшок чудового порто у підвалі, а залишилося 5 місяців, 5 місяців розумієте!? Як член клубу може випити 400 пляшок за 5 місяців? Йдеться про 5 місяців до поширення радіоактивного туману на Австралію, коли вже решта світу загинула.
Нависла хмара загроз ядерних терористів над нами тримає нас у неймовірній напрузі всі ці дні. Самогубства були до війни. Але під час війни це виглядає якось особливо страшно. Журналіст Андрій Лошак опублікував у Facebook передсмертне відео одного з російських реперів: «Ми всі стали заручниками одного маніяка, який дає нам вибір: або в’язниця, або армія, або той вихід, який вибрав я». Останній відеозвернення репера Walkie з Краснодара. «Викинувся сьогодні із вікна на знак протесту проти війни». У мене в Україні теж подруга застрелилася.
Щоправда, є серед нас і оптимісти. «Ядерна війна можлива, але поки що малоймовірна», – коротко прокоментував те, що відбувається, історик Андрій Зубов. Мій друг-філософ Єгор Поляков просто відправив мені серію смайликів, що іржуть, і попросив це вважати офіційним коментарем. «Мені здається, що це зайва увага до х#йловського залякування», – пояснив він.
Френк Фукуяма передрікав кінець століття ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і воєн, а разом з ними — кінець мистецтва та філософії. І де? Здається, людство може померти, але не може припинити протистояння. На телеканалі «Дощ» ведуча теж згадує цитату з його книги: “Авторитаризм перебуває в кризі і незабаром змушений буде здатися”.
Єгор Поляков спробував пояснити ситуацію так: “Ну, бо дядько писав х#рню. Жодного кінця не сталося. Далі щось змінюється, глобальні кризи та виклики. Він одержав бабло, говорив те, що людство хотіло чути. Так набув статусу. Ви згадували про Гегеля, Шпенглера і Фукуяма в контексті питання «кінця історії». З першим – найскладніше, оскільки в термінах діалектики за достатньої наполегливості можна залучити все під величну схему сходження абсолютного духу, що усвідомлює себе через людство як надсутність. Це не допоможе реально пояснити історію ні двадцять першого, ні двадцятого століття. Шпенглер, який передбачав занепад демократії в Європі внаслідок деградації її жителів, теж, очевидно, помилявся. Найближчий до нас у часі Фукуяма, що власне і асоціюється насамперед із поняттям «кінець історії», написав свою відому книгу просто під впливом необґрунтованого оптимізму розширення демократичного світу, і скоріше висловив своє бачення, яким би він хотів бачити світ”.
Про ядерну війну філософи відмовляються говорити у філософському аспекті, опускаючи її статус до біологічного та політичного аспектів: «Ядерна війна не є чимось новим у світі. Ми живемо з усвідомленням можливості ядерної війни вже понад 70 років. Чому її досі не сталося? Тому що ті, хто має «червону кнопку», не мають на меті просто зруйнувати світ. Вони використовують її наявність як важіль, щоб змусити інших виконувати їх забаганки. У контексті війни Росії проти України загрози ядерними ударами – порожні: у разі реального застосування ядерної зброї Росією західні країни будуть змушені втрутитися військово, про що прямо заявляють. У результаті навіть умовні шанси утримати частину української території чи захопити ще більше, на які розраховують росіяни, скоротяться до нуля. Тому вони й надалі блефуватимуть, а їхньому блефу й надалі більше віритимуть люди, яких війна не торкнулася і не торкнеться”, – вважає Єгор Поляков.
На думку самого Фукуями, те, що відбувається сьогодні, лише підкреслює правильність його книги 1992 року. Він каже, що історія не лінійна та може траплятися регрес. За його словами, режим Путіна якраз і наголошує на правильності наміченого Заходом шляху на демократію та ліберальне суспільство. Диктатура з більшою ймовірністю зробить помилки. Напад на Україну, на думку Фукуями, – це і була найбільша стратегічна помилка Путіна, яка можлива лише в ізольованій диктатурі.
«Я думаю, що в багатьох сенсах демократичний світ уже приєднався до боротьби, підтримавши Україну постачанням зброї, почавши ділитися даними розвідки, надаючи економічну та політичну підтримку», – зазначає Фукуяма. Він сказав, що Європі важливо і взимку залишатися солідарною з Україною, зокрема й тому, що зменшення залежності від російського газу та нафти – це припинення підживлення кремлівського режиму.
”Я не думаю, що Путін доведе ескалацію до рівня застосування ядерної зброї. Наслідки для Росії та для нього особисто будуть неймовірно важкими. Це запустить прямий конфлікт із США та країнами НАТО. І він не обмежиться постачанням зброї. Подивіться на поведінку Путіна – вона дуже ризикова людина, але є межа. Наприклад, він не оголошував мобілізацію до 21 вересня, хоча потреба у поповненні особового складу була очевидною. І донедавна він не намагався знищити українську інфраструктуру. Для мене це показник його обережності. Крім того, російська тактична ядерна зброя знаходиться у сховищах. Ми не спостерігали якихось свідчень його перевезення та приміщення у снаряди. А це необхідно, щоб застосувати його. Вважаю, так, нам треба серйозно турбуватися з приводу застосування ядерної зброї. Але насправді загроза його застосування сьогодні – це форма шантажу змусити Україну та її західних союзників розпочати переговори, заморозити конфлікт і цього не можна допустити”, – каже Фукуяма.
У своєму інтерв’ю на телеканалі “Дощ” Фукуяма також підкреслив, що історія показує, що військові невдачі призводять до подальших політичних зрушень, так було у 1905 та 1917 роках. За його словами, сьогодні Путін усьому світу показав, що таке «альтернатива для демократії», Захід побачив цю небезпеку і реагуватиме.
У своїй злочинній “промові на Валдаї” Путін дуже обурювався, що цивілізований світ гасає зі своєю “ліберальною демократією” і відкидає всі інші форми “демократії”. Сказав, що західний світ «охамів» до непристойності. І він, до речі, заїкнувся, що глобальний конфлікт – це загроза для людства. «Нам не потрібний ядерний удар по Україні, сенсу немає – ні політичного, ні військового», – зазначив він. Головне, що він пропонує світу – це «змінити світовий порядок», тобто дозволити тиранам бути тиранами, виходячи з надуманих «традиційних цінностей» різних народів, та й визнати «західні цінності» – нібито «культурою меншості».
Подивитися на ядерну війну, з іншого боку, допоміг Борис Бабін. І мені дуже подобається його аналогія, тому що вона розкриває бандитський характер російської влади: “Я як юрист взагалі бачу це в іншому ключі. З моменту надходження реальних загроз можна порушувати кримінальну справу про замах на злочин. Ядерної війни немає, але ми маємо терористичну загрозу Кремлю і тим самим – його замах на ядерну війну”.
Пастухов у своєму Telegram-каналі написав: “У певному сенсі знаменно, що Путін зібрав екстрену раду безпеки у Санкт-Петербурзі. Він ставиться до цієї війни як до «стрілки», яку треба вести за законами бандитського Петербурга. Тепер уже самі засідання Ради нагадують «сходняки» у Горбатого з «Місця зустрічі змінити не можна». Зараз у його поданні «стрілка» увійшла до вирішальної фази, коли настав час відправляти «пацанів», озброєних арматурою, «мочити в сортирі» непоступливих сусідів. Настають нові «суровікінські часи».
Розумом Росію не зрозуміти. Це не СРСР. Це гримучий сплав колишніх КДБістів, бандитів, продажних ментів, абсолютної корумпованої та наляканої бюрократії, чиїм символом став Путін. Це все те, з чим Україна боролася всі тридцять років. Щоб не жити так, наші вчителі продовжували викладати, а наші лікарі – продовжували лікувати людей.
Письменник Борис Акунін у вересні розмірковував: “Вони напали на Україну, сподіваючись на легку перемогу, зазнали нищівного фіаско і тепер розчехляють атомну бомбу, бо нічого іншого їм уже не залишається. Медведєв висловлює впевненість (насправді боязку надію), що Захід через Україну вплутуватися в ядерну війну не стане. Все це дуже схоже на липень 1914 року.
Тоді такі ось Медведєви теж блефували-блефували і доблефувалися до точки неповернення, коли запрацювала логіка: якщо ми не почнемо першими, першими почнуть вони. Різниця в тому, що сторона, що програла, відома заздалегідь. Росія на самоті, без союзників. А ще третя світова війна буде ядерною. Нинішня цивілізація підійшла до межі самознищення. Щось, звісно, залишиться. Але не у східній частині Європи”.
Блогер Рустем Адагамов прокоментував це так: “Те, що Медведєв витворює в Telegram – це просто безумство. Звідки ця лексика дворової шпани, блатні вирази, дике хамство у людини з пристойної сім’ї, яка колись подавала надії на можливість змін у країні – не можу зрозуміти. Чи то він до смерті наляканий, чи то збожеволів. Багато хто говорить, що він п’є, але на алкоголіка він зовсім не схожий”.
Президент Франції Еммануель Макрон трохи змусив понервуватись у жовтні: “Наша доктрина базується на фундаментальних інтересах нації, і вони визначені дуже чітко. Якби по Україні було завдано ракетно-ядерного удару, ці інтереси не були б поставлені під питання”, – сказав Макрон. На уточнення журналіста, що це не призведе до ядерної відповіді Франції, Макрон ствердно відповів: “Це – очевидно”.
Пане Макроне, а ви вмієте розмовляти з бандитами? Що буде, якщо у провулку до Вас підійде компанія та попросить “Дай подзвонити”? Ви знаєте, чому гопникам не можна віддавати свій телефон? Що буде, якщо на районі побачать, що так можна поводитися? Ви знаєте, що робити, якщо гопник просить обстригти волосся? Ви знаєте, що буде, якщо ухвалити цю пропозицію?
Ви дивилися “Особливості національної риболовлі”, “Жмурки”? Я так розумію «Брат», «Брат 2» і серіал «Бригада» також пройшли повз Вас. Ваші слова прочитають в офісі Путіна як пряме підбурювання до війни. Вони це переведуть із французької приблизно так: “Там о#канули, можна”.
В «Особливостях національної риболовлі» є жарт про випадковий запуск ракет з військового катера. “Івановичу, як відстрілявся? Та он запитай, як він відстрілявся. Кнопки! Я думав для води! Он і написано: з газом та без газу. І склянка стоїть”. Для зйомок було спеціально зроблено такий пульт, схожий на автомат із продажу газування.
І це можна було б прийняти за жарт, якби інтернетом не гуляло відео 2018 року, коли начальник штабу Балтійського флоту, віце-адмірал Ігор Мухаметшин влаштував виступ перед моряками: “Відомий якийсь там Іммануїл Кант, всі кажуть Кант, Кант, а це людина, яка зрадила батьківщину, яка принижувалась і повзала на колінах, щоб йому дали кафедру в університеті, писала якісь незрозумілі книги, які ніхто з тих, що тут стоять, не читав і ніколи читати не буде”.
Так він пояснив військовослужбовцям, чому аеропорт у Калінінграді не повинен носити ім’я Канта. Це філософія агресивної жлобства, позбавленої всякої безсоромності. Нині у московських ядерних терористів цей підхід став очевидно ключовим.
Художник Іван Семесюк пояснював поняття жлоба у концепції “жлоб арт” так: “це людина, скажімо, з опухлим до неподобства его. Це людина, яка настільки вражена фактом власного існування, що не може заспокоїтися просто-напросто, і вона починає підгортати під себе ось це саме існування і не зважати на інших”.
Щоб виграти війну, щоб зрозуміти, натиснуть ці люди або не натиснуть кнопку, потрібно розуміти контекст того, що відбувається. Семесюк його вдало сформулював: “Чебурашка – це чудовий образ. Спершу з’являється Чебурашка, а потім в’їжджають танки. Спочатку радянські мультики, як було класно, крокодил Гена, а потім прилітає якийсь реактивний снаряд і все на цьому закінчується. Я взагалі прихильник концепції терористичних культур. Чебурашка – це прикриття для такого гігантського “ІГІЛу”, тільки сталінсько-православного”.
Зараз в Україні багато досліджень, як могли ми дивитися “Брат” в Україні, якщо він навчає всього того, що зараз робить росія. Дуже просто. Ми дивилися на нього по-іншому. Іншими очима. З того, що ми побачили у 90-х, ми зробили інші висновки. Вчитель літератури в школі говорив, що людина бере з книги лише те, що сама вкладає до неї.
По-перше, ми вирішили міняти владу. Ми вирішили, що ні в кого і ніколи не буде абсолютної влади. І якщо президентом буде обраний більшістю не-політик, то нехай буде так. По-друге, ми навчилися боротися. Ми боролися у ЖЕКах за довідку, у судах – за правду, у парламенті – за закони, на виборчих дільницях – за результати, у медіа – за право говорити, на вулицях ми вчилися відповідати на запитання “Є закурити?”. Гасло “Бандитам – в’язниці” об’єднало нас свого часу. У цих російських фільмах ми побачили, на що здатні бандити. Побачили навіть ті, хто не бачив бандитів наживо.
Я росла в країні, де пропагувалася демілітаризація. Ми мали курс на зменшення кількості військовослужбовців. Ми пишалися тим, що, на відміну від Росії, зламали хребет КДБ та знищили цю структуру. До 2014 року я вірила у людство та Будапештський меморандум.
Відмова України від ядерної зброї виглядала розумним кроком цивілізованої людини. Масове знищення «пелюсток» та іншої зброї, що складалося по всій країні з часів СРСР, я сприймала позитивно. Я дивилася американські серіали, де мами лають дітей за бійку у школі. Здавалося, ми живемо у світі, де фізична сила перестала бути перевагою.
Те, що пережила Україна у 90-х, було страшним. Це перестрілки на вулицях. Це міліція, яка часто працювала на бандитів. Це люди без зарплат та «нові господарі життя», яким можна було все. «Вийдемо поговоримо» – фраза з тих часів.
Одночасно це був час народження справжніх нових людей, які не знали заборон Радянського Союзу. Відкривалися нові учбові заклади, гімназії. Від імені України почав виступати Кличко. Ми приймали Євробачення. Ми їздили та брали золото на міжнародних олімпіадах з програмування. Ми писали книги та пісні. Скрізь здіймали синьо-жовтий прапор. Колись була популярна пісня “народжені в СРСР”. Сьогодні ті, хто вмирає на фронті, – це часто українці 1990 та 2000 років народження. Вони не знають СРСР.
За тридцять років в Україні відбулися колосальні зміни. Під час останніх парламентських виборів я зустріла делегацію із Європи. Розповідала їм про корупцію. Вони були обурені: «Як невже нічого не змінюється». І мій друг-бізнесмен відповів: “Про багато чого змінилося. У 90-ті тебе могли вивезти до лісу. За Януковича, коли я одержав усі офіційні документи на торгівлю під час проведення масового заходу, прийшов Беркут і просто виніс мій товар, бо хтось із владних так захотів. Сьогодні корупція є – і ми з нею боремося. У судах та на мітингах. І повірте, набагато складніше боротися зі зламаними пальцями. Зараз нехай складно – але в нас почала реформуватись судова система. Україна змінилася”.
Величезними, нелюдськими зусиллями наші вчителі вивчили мене. І прямо зараз, під звуки сирен, продовжують вивчати мою дитину. Ми стали справжньою Україною. Держава – це не лише земля, це соціальний договір, контракт між тобою та іншою людиною в автобусі, це можливість знайомитись та організовувати своє життя. Я не вірила у війну. Я думала, розпочався новий світ. Я думала, ми йдемо до Європи. Мене вчили західним цінностям – я вірила у право людини на життя та гідність. І я вірила, що в моє право на життя вірить людина, що поруч стоїть. Я вірила, що моє право на життя вірить і НАТО та Європа. Я думала, що світ – це нормальний стан людини. 2014 року я раптом дізналася, що світ – це лише проміжок між двома війнами.
Моя мати тоді плакала, вона не вірила, що на нас можуть напасти росіяни. Бабченко колись писав, що солдатів на війні починає по-справжньому воювати лише коли підуть перші втрати. До цього ти не віриш, що це відбувається по-справжньому
У 2022 я прокинулася вранці і побачила записку на столі: «Дівчата у разі ядерного удару прийміть дві таблетки». Знаєте, є анекдот, що робити солдатові у разі ядерного удару? – Тримати автомат на витягнутій руці, щоб розплавлений метал не заляпав казенні черевики”.
Мій п’ятирічний син пережив евакуацію у лютому 2022 року з Києва. Влітку я повела його до планетарію. Йому там розповіли, що Сонце може вибухнути та знищити планету. Ольжик тоді запитав: “Мам, а якщо сонце вибухне. Ти мене знову вивезеш у село до бабусі?”.
Скажіть, пане Макроне, якщо від ваших сентиментів та «легкого дихання» сонце вибухне, в якому селі мені врятувати мою дитину?
Бандитська росія має середньовічне мислення. Ідея священної війни, можливо, чимось нагадує хрестові походи. “Ідея хрестового походу – поряд із переслідуваннями відьом, антисемітизмом і фашизмом – представляє один із найбільш вражаючих прикладів того, як одна офіційно проголошувана, колективна божевільна ідея здатна “зняти” індивідуальне божевілля у незліченних окремих людей, душі яких роздираються конфліктом між релігією кохання та милий. ”. Участь у хрестовому поході ставилася вище за всяке інше покаяння. Невипадково багато хроніки говорять у тому, що у похід часом вирушали найзапекліші грішники – вбивці, ґвалтівники, злодії, боржники, ченці.
І хіба ми не бачимо повторення цього патерну? Пост у Facebook Рустема Адагамова: “Пригожинське медіа показало, як хтось із “Вагнера” роздає медалі та “помилування” засудженим, які стали на війні каліками. Один із “помилованих” – Станіслав Богданов, який у 2013 р. жорстоко вбив та пограбував новгородського мирового суддю. Був засуджений до 23 років. Завербувався на війну, втратив ногу. Тепер отримав медаль “За відвагу” та папірець про “помилування”. Росія, осінь 2022”.
Дмитро Биков в одному з інтерв’ю зазначив, що Путін “створив ідеальне сутінкове середовище для виходу всіх персонажів на поверхню – вони сиділи у підсвідомості, маскувались, намагалися пристосуватися, адаптуватися, їздити до Європи. Путін розчехлив, зірвав маски і показав світу справжнє обличчя Росії – те, що ховалося, те, що подавалося як незбагненна російська ментальність, російська духовність, за божественну російську соборність і у всій жахливій наготі показав миру”. За його словами, той же Охлобистін – це людина зі зміненою свідомістю. Незрозуміло якою мірою він юродствує, а якою мірою робить свої вчинки усвідомлено, свідомо чи мимоволі він “на власному прикладі показує розпад особистості, якого веде така ідеологія”.
А як страшно висловився Антон Красовський – буквально сказав, що “треба топити та спалювати” українських дітей, які вважають росіян чи росіян окупантами. Денис Казанський на канселінг Красовського дуже тонко помітив: «вигнали з Гестапо за жорстокість». Багато хто також помітив у путінському державному тероризмі парадокс – “вбивати українців можна, а говорити про це не можна”, не важливо, що творить російське військо, важливо як їхні “подвиги” малює телевізор.
Колись Ханна Арендт спробувала визначити природу морального зла з прикладу ідеолога Голокосту. Вона дійшла висновку, що в умовах “морального колапсу цілої нації” винуватцями та учасниками масових вбивств виявляються не лише «надлиходії», а й звичайнісінькі, пересічні люди.
Ханна Арендт запитує: невже німці не відчували моральних сумнівів? Невже вони не намагалися застосувати кантовський категоричний імператив, щоб дати самим собі чесну відповідь про те, чи справді є нормальним усе, що відбувається навколо? Адже це так просто: “вчиняй так, щоб максима твого вчинку могла стати загальним законом”. Парадокс полягає в тому, що в головах пересічних громадян ця проста моральна формула виявилася замінена іншою, зовні схожою.
Після розмов з Ейхманом Ханна Арендт напише: “У цей «час узаконених державою злочинів», як він сам тепер його називав, він не просто відкинув кантіанське формулювання як непридатне більше – він його змінив, і тепер воно звучало так: «Вчини так, щоб норми твоїх вчинків були такими ж, як у тих, хто пише закони, або самих законів твоєї країни». Тут слід згадати формулювання «категоричного імперативу Третього рейху», зроблене Гансом Франком, – Ейхман цілком міг його знати: «Вчини так, щоб фюрер, дізнавшись про твої вчинки, міг тебе за них похвалити».
І, звичайно, я не чекаю, що віце-адмірал Балтійського флоту, який цих ваших кантів не читав, буде розмірковувати в категоріях моральності. А ось те, що росіяни стоять у позиції «Вчини так, щоб фюрер, дізнавшись про твої вчинки, міг тебе за них похвалити», я вірю. І тому роздуми на кшталт “Та хіба може нормальна людина розпочати процес знищення людства, натиснувши червону кнопку?” звучить для мене приблизно так само, як «Та гаразд, чи можна додуматися знищувати людей мільйонами в концтаборах?».
Чому так сталося? Андрій Лошак пояснює це тим, що для більшості росіян політика – це далеке та абстрактне поняття як квантова фізика. “І начебто це нормальна стратегія виживальника – схвалювати дії влади та триматися подалі від політики, бо всі бачать, що відбувається з тими, хто до неї лізе і ніхто не хоче того ж. На жаль, ніхто з нас так і не зміг зрозуміло пояснити широкій аудиторії аксіому: якщо не займатися політикою, політика займеться тобою. Якщо не вибирати владу і ніяк не впливати на неї, вона спочатку знищить своїх опонентів, потім співчуваючих опонентам, а потім обов’язково прийде за тобою – так влаштована еволюція диктатури. Це як із бандитами – один раз поступишся ним, через якийсь час віддавати вже доведеться квартиру, якщо не життя”, – каже він. При цьому, за словами Андрія Лошака, «виживальники» опинилися у головній зоні ризику, оскільки саме їх зараз злочинно відправляють вмирати в Україні.
Той самий Андрій Лошак розмірковує над “еволюцією” Путіна – “за 6 років Путін встиг перетворитися на головного злочинця сучасності”. Він згадує катастрофу Ту-154 під Сочі, який летів до Сирії, загибель людей у Єйську, вбивство вагітної дівчини у Києві, розмірковує над тим, як так сталося, що смерті українців стали буденністю. Згадує Норд-Ост та вибухи житлових будинків у Росії у вересні 1999 року. І приходить до сумного висновку: “Можливо, він не зовсім людина? Нелюд – так зазвичай називають маніяків у кримінальних репортажах. Тільки жоден маніяк не вбив стільки людей, як він. За маніяками полює поліція, їх відправляють до в’язниць, а цей чомусь називається президентом, живе в розкоші, їздить на міжнародні зустрічі, з ним вітаються, його вітають, перед ним підлещуються, телевізор цілодобово оспівує його велич, йому щиро поклоняються мільйони. Розуму незбагненно. Ну і мало хто вже сумнівається, що перш ніж здохнути, нелюд зробить усе, щоб потягнути за собою на той світ якнайбільше людей. Такою є арка цього антигероя: від точкових вбивств – до масових, від масових – до тотального знищення людства”.
Це якась ядерна війна Шредінгера. Поки хтось не відкриє валізку – вона ніби є та ніби ні. Гарний момент був у фільмі «Світ, плоть і диявол», де троє людей, які вижили після ядерної війни, перше, що зробили, – це почали четверту світову. Це питання для людства. Питання для світової системи права прозвучало ще в Люмета – чи може клаптик паперу замінити ракетні установки, коли ворог раптом стане доброчесним, чи клаптик паперу, який убереже нас від Перл Харбора?
Зараз у нас тут віялові відключення світла. Такого не було з часів мого дитинства. Вони б’ють по наших містах. Моделюючи ситуацію ми приходимо до двох висновків: якщо зараз «все почнеться», то, можливо, настане справжній «кінець історії». І тут все зрозуміло. Як казала моя викладачка літератури: “Ну, вимерли динозаври, і що? Зараз хоч хтось про це шкодує?”. А мій п’ятирічний син, подивившись фільм BBC про шаблезубих тигрів, полегшено зітхнув: «Як добре, що їх більше немає». Виняткове значення людства у всесвіті бачиться таким лише очима представників людства.
Але якщо врахувати, що наш вид характеризується високими адаптивними здібностями, то, можливо, хтось із нас і виживе в будь-якому випадку. Тільки на відміну від американських фантазій, у нас виживуть не бандити проти чиновників. За київськими мірками, якщо хтось вижив би, то швидше за все це буде пара активістів та забудовників. Гарним був би сюжет для кінофільму.
Під час Другої світової Альбер Камю так писав у своїх «Листах до німецького друга»: “Ми станемо переможцями, і ви це знаєте. Але переможемо ми саме завдяки тому поразці, тим довгим блуканням у темряві, які допомогли нам збагнути свою правоту. Через страждання ми збагнули, що, всупереч нашим колишнім переконанням, розум безсилий перед мечем, але що розум у союзі з мечем завжди візьме гору над мечем, вийнятим з піхов з єдиною метою – вбивати. Ось чому тепер ми взяли на озброєння та меч, переконавшись у тому, що розум – на нашому боці. Для цього нам знадобилося побачити, як помирають, самим торкнутися смерті. І нарешті, щоб підпорядкувати собі розум, нам знадобилося фізичне катування. Воістину міцно володієш лише тим, за що дорого сплачено. Я ніколи не вірив у торжество правди, нічим іншим не підкріпленою. Але дуже важливо знати, що при рівній енергії правда перемагає над брехнею. У мене є навіть спокуса сказати вам, що ми боремося саме за нюанси, але за такі, які у своїй значущості не поступаються цінністю самої людини. Ми боремося за нюанс, що відрізняє жертовність від містики, енергію від насильства, силу від жорстокості, за ще тонший, невловимий нюанс, що відрізняє фальш від правди, а людину, на яку сподіваємося, – від підступних богів, яким поклоняєтеся ви”.
І мені більше нема чого додати. Бо кожен українець знає, що ми на своїй землі. Нас можна намагатися стерти з землі, але нас не можна змусити здатися. У нас немає іншого виходу, як захищати себе до останнього. І ми це робитимемо. А далі, якщо це «далі» відстоїть цивілізований світ, з’являться нові щирі фільми великих режисерів, і нові роботи філософів – про ядерну кризу 2022 року. Але навряд чи вони будуть створені російською мовою.
