Останні три роки експерти активно досліджували діяльність чергового знаряддя кремлівського зовнішнього впливу, а саме “Міжнародного руху русофілів” (“МРР”), “установчий конгрес” якого був проведеним 14 березня 2023 року в Москві.
На той час основними ідеологами цього прожекту в росії були Костянтин Малофєєв та Олександр Дугін, структуру утворювали за активного сприяння російських мзс та служби зовнішньої розвідки, а ось ключовою говорючою головою та формальним “ініціатором” руху росіянами було обрано болгарського маргінального політика Ніколая Малінова.
Примітно, що цей проросійський діяч до 2014 року робив кар’єру у “Болгарській соціалістичній партії”, заявляв про своє навчання на історичному факультеті Київського держуніверситету та про нібито власну “кандидатську дисертацію” у київському Інституті міжнародних відносин, ніяких слідів якої, до речі, у київских навчальних закладах не має.
Надалі Малінов пробував себе у маргінальних проросійських структурах та з 2019 року він проходив у Болгарії у справі про шпигунство на користь росії, і як заявляє звинувачення, він «вступив на службу в іноземну організацію», тобто – до російських спецслужб, взаємодіючи з Леонідом Решетніковим та тим же Малофєєвим.
Тоді цьому діячу була влаштована зустріч з кремлівським диктатором для нагородження, при цьому для виїзду з Болгарії підсудний Малінов використовував підкуп судді, за що й потрапив у 2023 році під санкції США.
А у вересні 2022 року Малінову було організовано “співбесіду у міжнародному відділі адміністрації президента росії” за сприяння старого функціонера російської розвідки Георгія Мурадова. Тоді, ймовірно, у кремлівських клерків й вирішувалося “кадрове питання” для майбутніх “русофілів”.
Сама назва руху була явно запозичена Малофєєвим та кремлівськими функціонерами з пов’язаних із Маліновим болгарських структур “Русофіли за відродження Батьківщини” й тому подібних.
Сталим співучасником Малінова у болгарських “Русофілах” був Асен Асенов, що володіє фірмою “Праймедіа”, яка мала права на показ у Болгарії російських телеканалів, й транслює російські наративи на власному телеканалі “TV7”.
У березні 2024 року Асенов відвідав окупований Крим, де залучався російськими спецслужбами на пропагандистських заходах спільно із тамтешнім “головою регіональної болгарської національно-культурної автономії” Іваном Абажером.
А у липні 2024 року болгарські силовики ненадовго затримали й допитали голову місцевого підрозділу “русофілів” у Пловдиві Златомира Девленського, який “за сумісництвом” був не тільки функціонером тамтешнього осередка “Болгарської соціалістичної партії”, але й аспірантом Астраханського державного університету.
Це викликало істеричні заяви згаданого Ніколая Малінова про те, що Девленського начебто “політично переслідують” саме через його візит до окупованого Криму, транслювали цю історію як підконтрольні росіянам “кримські медіа”, так й канал “Царьград” згаданого нациста-олігарха Малофєєва. Втім, “русофіли” й надалі використовувалися Кремлем на “кримському напрямі”.
У листопаді 2024 року функціонери “русофілів” та так званого “Стратегічного інституту національної політики та ідеї”, колишня болгарська парламентарка Ваня Добрева та Христо Монов, агент ще соціалістичних спецслужб Болгарії з псевдонімом “Гогов” прибули в Крим на “міжнародний фестиваль” “Болгарські зустрічі”, з основною “говорючою головою” у вигляді згаданого Івана Абажера.
На цьому заході через Абажера кремлівські функціонери анонсували створення “федеральної культурної автономії болгар”, як чергової “балканської іграшки” російських спецслужб. До речі, цю “міжрегіональну структуру” окупанти надалі так й не створили.
Крім вказаних “русофілів” на окупований півострів тоді привезли й голову форуму “Болгарія-росія”, та очільника болгарського відділення структури російської розвідки “Друзі Криму” Світлану Шаренкову, екс-депутата та проросійського пропагандиста Страхила Ангелова, та молдавську журналістку болгарського походження Евіліну Швидченко.
Паралельно у 2023-2024 роках спонсори “МРР” проводили системне залучення до нього низки маргінальних європейських політиків, явно тривалий період пов’язаних із російськими спецслужбами.
У цьому списку слід навести колишнього німецького парламентаря від “Альтернативи для Німеччини” та голови “Міжнародної ради російських німців” Вальдемара Гердта, колишнього прем’єра Словаччини Яна Чарногурського, румунського голову “Союзу підкарпатських русинів” Михайла Лаурука, проросійських діячів Елізео Бертолазі з Італії, Патрика Поппеля з Австрії, Нуно Родрігеса з Іспанії, Тобіаса Пфенніга з Німеччини, та Фабріса Сорліна з Франції.
Утворення “МРР” Кремль провів через державний фонд “Русскій мір”, який з 2023 року був відданим під контроль російського мзс, із наступною заміною попереднього “смотрящого” за фондом Дмитра Козака на кремлівського радника Владіміра Толстого, з його наступною заміною на Єлену Ямпольску.
Надалі усунуті у 2024 році з ініціативи мзс рф функціонери фонду, Владімір Кочін та Наталія Зайцева, знайшли собі нові годівниці саме в апараті “руху”. Водночас до утворення та політичної підтримки “руху” Кремль залучив й “Російський фонд миру”, “Радянський фонд миру”, а також “Правфонд”, тобто “Фонд підтримки та захисту прав співвітчизників, які мешкають за кордоном”.
При цьому формально підконтрольний російському мзс “Правфонд” тісно пов’язаний із російською зовнішньою розвідкою, та данські журналісти довели, що у ролі представників “Правфонду” працюють “ветерани” російської розвідки типу Владіміра Поздоровкіна.
У 2025 році, після другого конгресу “МРР” ця структура підписала угоду про співробітництво із “Правфондом”, але на той час для “русофілів” вже визрівав “скандал у нешляхетній родині”.
Скоріш за усе його він був зумовленим наведеною “зміною віх” кремлівскими кураторами в цілому, та в російському мзс й у фонді “Русскій мір” зокрема; почався він явно з другого конгресу “Міжнародного руху русофілів”, проведеного у лютому 2024 року.
Той захід перетворився у фактичне піар-шоу двох акторів, Малофєєва та Дугіна, а у якості масовки, крім згаданих персонажів, там були поміченими проросійський маргінальний польський політик Мариуш Швидер, позбавлений Ватиканом сану колишній нунцій в США Карло Марія Вігано, напівопереткова “княгиня сицилійського дома” Вітторія Алліате де Віллафранка, російські пропагандисти американського походження Джефф Монсон та Дмітрій Саймс й тому подібне.
Саме тоді Малінов оголосив “мету європейських русофілів”: зібрати мільйон підписів мешканців країн Євросоюзу на підтримку скасування санкцій, а наступний конгрес було обіцяно провести навесні 2025 року в Криму, спільно з “Лівадійським форумом”, куди до 2020 сам болгарський “русофіл” неодноразово навідувався.
Але ніякого “мільйону підписів” зібрати не вдалося, та замість скасування санкцій проти росії сам “МРР” (“International Russophile Movement”) потрапив під санкції Євросоюзу 15 грудня 2025 року.
Як вказувалося у документі Ради ЄС 2025/2568 з цього питання, “рух” використовується урядом росії як прикриття для маніпулювання громадською думкою інших країн, пропагування антизахідних настроїв та повторення інших тверджень Кремля.
Але ще до відповідного рішення Євросоюзу щодо “руху” почалися характерні процеси, та їх маркером стало проведення у листопаді 2024 року росіянами “конференції МРР” у Йоганнесбурзі, де не було помічене ані Малінова, ані Дугіна, ані Малофєєва.
При цьому учасники “конференції” пройшли відповідний “кастинг” напряму від російського мзс та розвідки, а формальним очільником заходу був заявлений “заступник генерального секретаря руху” сенегалець Сулейман Ндіає, хоча фактично “конференцію” вів російський посланник Роман Абрамов. Та й загалом акцент “конференції” був явно спрямованим не на європейських маргіналів, а на африканську аудиторію.
Надалі, у квітні 2025 року Малінов обіцяв проведення “третього конгресу МРР” у Криму в рамках “Лівадійського форуму”, а у серпні він “переніс” проведення цього конгресу вже на весну 2026 року, знов-таки анонсуючи його у Ялті.
Ця обіцянка була оголошена після публічній зустрічі Малінова та кримського гауляйтера Сергія Аксьонова 25 серпня обома її учасниками, але надалі все пішло у “кращих традиціях” радянської кадрової боротьби.
Й тому слова болгарського “русофіла” Малінова про те, що “у рамках майбутнього конгресу планується ухвалити програму руху, а також вирішити низку організаційно-технічних та інших питань” варто було розуміти саме в форматі “апаратного протистояння”, апогей якого прийшовся на грудень минулого року.
Тоді, 12 грудня у Ялті окупанти дійсно провели “зимову сесію Лівадійського клубу”, але ніяких заходів від “русофілів” там організоване не було.
А вже наступного дня “редакція порталу” “Русскій мір” заявила про те, що того ж 12 грудня відбувся той самий “третій конгрес МРР”, проте – у Москві, під фактичним головуванням чергового голови правління фонду “Русскій мір” та заступника міністра закордонних справ росії Алєксандра Алімова.
У повідомленні особливо підкреслювалося, що “конгрес проходить відповідно до рішення виконавчого бюро МРР” та що “головою виконавчого бюро МРР” став згаданий вище Вольдемар Гердт, а “генеральним секретарем руху” – кіпрський діяч Мікіс Филаніотіс, про Малінова у повідомленні не вказувалося нічого.
Сам Малінов 12 грудня оприлюднив лише статтю про нащадків Пушкіна у Болгарії та “третій конгрес” й одразу, й у наступному ніяк публічно не коментував. Водночас про “участь у третьому конгресі” іноземців можна було довідатися на сторінках російських посольств у Африці, зокрема в Ефіопії, Марокко, Уганді та тій самій ПАР, які синхронно розмістили звіти про московський захід.
З оприлюднених “делегаціями” фото, до речі, випливав як “камерний” характер заходу, так й переважна присутність на ньому осіб не європейської зовнішності.
При цьому ніяких згадок про Малінова це повідомлення не містило. Проте надалі, 16 грудня, “відповідь Брюсселю” на описані вище санкції проти “руху” була підписана саме Маліновим та саме як “генеральним секретарем руху”.
Надалі це “двовладдя” у профільній російській пропаганді зберігається; сайт самого “МРР”, де, до речі немає ніякої згадки про “третій конгрес” узагалі, у січні 2026 року йменував “генеральним секретарем руху” Філаніотіса, втім, цитуючи “тасс”, але у березні цей самий сайт поширював вітання мусульманам з нагоди Ураза-байрама від “генерального секретаря руху” Малінова.
Паралельно, 25 лютого на тому ж самому сайті було помічене анонімну заяву про те, що нібито “останнім часом у соціальних мережах та неперевірених джерелах поширюється інформація про те, що МРР нібито припиняє свою діяльність у Європі”, що начебто “дані відомості є абсолютно хибними, не відповідають дійсності й мають характер навмисної дезінформації” та що “діяльність нашої організації продовжуватиметься, попре всі перешкоди”.
Певні акценти описаної підкилимної боротьби можна зрозуміти з “кар’єри” зазначеного Філаніотіса, заведеного у 2024 році на роль “керівника представництва МРР” за активного сприяння нинішнього посла на Кіпрі Мурата Зязікова, багаторічного функціонера КДБ та фсб, й “за сумісництвом” президента Інгушетії до 2008 року.
Примітно, що Зязіков, як “кремлівський важковаговик” та “хрещений батько” випускника Одеського інженерно-будівельного інституту Філаніотіса, має ту саму посаду в Нікосії, як й колись згаданий дипломат від КДБ Мурадов, “хрещений батько” випускника Київського університету Малінова.
Відзначимо, що Філаніотіс добре знає й Мурадова, він приїздив у Крим у 2019 році та надалі, з 2022 року неодноразово був з пропагандистськими візитами на материкових окупованих територіях України, зокрема поблизу Маріуполя.
Та одразу після “обрання генеральним секретарем руху” Філаніотіс надав “програмне інтерв’ю” “Комсомольській правді”, де пообіцяв “представництва «русофілів» майже в усіх країнах світу” та “вирішити ще безліч організаційних, адміністративних та технічних моментів”.
Також за місяць до описаного “третього конгресу” відбулася вкрай примітна заява Малінова, про начебто затримання “близько 5 години ранку” 19 листопада в Албанії якимись правоохоронцями “представника МРР” у цій країні та водночас “голови Контрольної комісії виконавчого бюро МРР” Алєксандра Джурбавії.
Малінов повідомив, що нібито “правоохоронці вилучили електронні пристрої Джурбавії, а сам допит тривав весь день”, після чого затриманого нібито “звільнили без висування звинувачень”.
Ця історія є примітною щонайменш тим, що “паперове оформлення” явки делегатів на “конгресах МРР” та, відповідно “результатів голосувань” покладалося у “МРР” саме на Джурбавію, який був раніше часто поміченим й на заходах “МРР” спільно з Маліновим, як його очевидно довірена особа.
Таким чином кулуарно замінити Малінова на іншого “генсека” “русофілів” без участі чи нейтралізації цього “албанського діловода” організаторам такого “путчу” було б доволі складно.
До згаданого нібито затримання Джурбавії, цей “діловод”, який йменує себе “професором економіки та міжнародної торгівлі Університету Епока”, системно використовувався росіянами, серед іншого як “співзасновник асоціації дружби народів росії та Албанії”, та у липні 2025 року він отримав від російського посла в цій країні “почесний знак мзс”.
Втім, раніше Джурбавія позиціював себе не як “русофіла”, а в амплуа “успішного бізнесмена”, створювача “першого кабельного оператора Албанії” та “одного із засновників та керівників” фірм “Malësia Solar 1” “Malësia Solar 2” та “Malësia Solar 3” відповідно. Й саме у такій ролі у березні 2021 року цей діяч був офіційно та публічно призначеним представником Білоруської торгівельно-промислової палати в Албанії.
Зазначені три албанські фірми, до речі, з 2012 року заявляли про будівництво сонячних електростанцій у албанській Малесії-е-Маді, але з 2016 року вони нібито вступили в конфлікт з тамтешнім муніципалітетом через розрахунки сум податків. У 2025 році ця історія “раптово” виплила в албанському медіапросторі, з обвинуваченням тамтешнього прем’єра Еді Рами у корупції та в “утисках іноземних інвесторів”.
Згадка про іноземців у цих “антикорупційних сюжетах” була не випадковою, адже насправді три компанії “Malësia Solar” заснував не албанець Джурбавія, а болгарські громадяни Дімітар Ботєв, Едмонд Стеркай та Емануель Кузманов Анастасов. При цьому Ботєв очолює болгарську фірму “PV Consult Ltd”, яка спеціалізується на посередницьких та консультаційних послугах з будівництва сонячних електростанцій.
Серед проєктів, у реалізації яких нібито брала участь ця фірма, її сайт наводить десятки у різних європейських країнах, насамперед у Німеччині та Болгарії, та водночас згадує й про чотири електростанції, збудовані у росії у 2018-2019 роках, таких як “Кабанская” у Бурятії; усі ці чотири російські станції будували австрійські підрядники.
А тому геть не дивно, що згаданий Кузманов Анастасов “раптово” придбає нерухомість в австрійському містечку Трайсмауер, а згаданий Джурбавія заявляється спільно з Маліновим на “висвяченні” саме австрійського осередка “МРР”.
Але більш дивним, хоча й лише на перший погляд, є те, що про “листопадові репресії” проти настільки “цінного кадра” росіян, як Джурбавія, публічно не згадав ніхто з російських дипломатів та пропагандистів, крім Малінова.
Ці описані лише Маліновим “репресії”, про які мовчав й сам Джурбавія, ніяк не відобразилися у “рішеннях третього конгресу МРР” та узагалі незрозуміло, чи був залученим “головний контролер МРР” на московському “голосуванні з переобрання генерального секретаря” 12 грудня.
Та замість “МРР” 47-річний Джурбавія почав заявлятися росіянами, саме з “репресивного” листопада, у новому амплуа: як учасник чергового кремлівського прожекту, а саме “міжнародного молодіжного руху” “Конгрес Майбутнього”, для чого його “офіційний портрет” був навіть викладеним на новоутвореному ресурсі із максимальним рівнем “омолоджуючого” фотошопу.
Водночас явно розрахований на європейську аудиторію “Конгрес Майбутнього”, очолюваний московським адвокатом Даніелем Готьє, розвивається російською розвідкою без жодних реверансів у бік російського мзс та його структур, та зі спиранням на ресурси “нейтральних” та водночас заможних структур – “Союза адвокатів росії”, російських “Союза харчової промисловості” й “Міжнародного конгресу промисловців та підприємців”.
Документи та заяви цього “Конгресу Майбутнього” нагадують потік свідомості “за все добре проти усього поганого”, майже у форматі квазірелігійної діяльності, але водночас очевидно, що ця структура буде реалізовувати кремлівські завдання у Європі “акуратніше”, ніж “МРР”.
З наведеного явно випливає, що у Москві розпочалася та й триває досі запекла боротьба за крісло “головного русофіла”, яке Малінов віддавати явно не збирається, при тому, що нинішні функціонери з “Русского міра” та з власне російського МЗС фактично провели “спецоперацію” із його “вивільнення з посади”.
Водночас можна вважати, що куратори діяльності “руху” у Кремлі та їх виконавці з російської розвідки та МЗС перебувають “на роздоріжжі”: очевидно, що жаданих росіянами результатів у Європі, якщо не відносити до них масове “засвітлення” агентури, “русофіли” не надали.
З іншого боку, перенесення акценту роботи “русофілів” на “Глобальний південь” робить “валізою без ручки” ту саму чисельну європейську агентуру, альтернативи якій у росіян в конкретних країнах просто немає, та на існування якої явно витрачені чималі кошти. Вочовидь саме для “взрощування заміни” російські спецслужби тепер терміново запроваджують “молодіжні” проекти, типу згаданого “Конгресу Майбутнього”.
Водночас зміна ставлення у Кремлі персонально до Малінова може бути пов’язаною з істотною зміною політичної ситуації в Болгарії після виборів 19 квітня, на яких відбулася перемога новоутвореної партії проросійського експрезидента цієї країни Румена Радєва, із проведенням у парламент як болгарських соціалістів, так й відверто прокремлівської партії “Відродження” Костадіна Костадінова.
Росія активно втручалася у ці вибори. Серед іншого ще в кінці березня болгарські посадовці звернулися до Європейської служби зовнішніх справ для координації виявлення та аналізу кампаній іноземного впливу та попросили Євросоюз активувати механізм швидкого реагування. “з огляду на підвищений ризик скоординованих кампаній дезінформації та іноземного втручання”.
МЗС Болгарії навіть створило тимчасовий підрозділ для координації таких заходів і залучило журналіста-розслідувача Христо Грозєва як радника. Втім, результати цих виборів, за вкрай низької явки, стали доволі негативними для проєвропейських сил у Болгарії.
За умов вкрай вірогідного формування цими політичними силами уряду, Болгарія стає новим “троянським конем” росії у Євросоюзі та НАТО, із лояльними для Кремля персонажами у владних кабінетах. Але, саме за таких сприятливих для росіян реалій, в очах Кремля істотно знижується й болгарське, і європейське значення саме таких маргінальних у політиці осіб, як відвертий антисеміт Малінов з трагікомічною манією величі, роль якого у болгарській політиці є мізерною.
Звісно, підконтрольні Малінову інформресурси активно пропагували у березні-квітні політичні сили Радєва та Костадінова, що було прямим виконанням кремлівських вказівок.
Але для злочинного впливу на результати виборів Кремль залучив не тільки “русофілів”, але й весь, значно ширший, спектр сил та засобів, й тому навряд чи Малінов та його “русофіли” отримають від нового уряду в Софії “в рамках вдячності” якісь хлібні посади.
Майбутнє покаже, як буде реалізовувати політику відносно Євросоюзу та НАТО Румен Радєв, щодо ролі російської воєнної розвідки у вкрай екстравагантній кар’єрі якого було немало експертних публікацій. Водночас доля “русофілів”, як патентованих агентів російських спецслужб все одно потребуватиме на подальший експертний аналіз.
