Днями кремлівський диктатор вирішив “поговорити про кримський туризм”, пафосно пообіцявши на окупованому півострові “нові проекти”.
У нинішніх “максимально рекреаційних” умовах прифронтового регіону цю фантазію можна було б списати на чергових “путінських печенігів”, але дана нова риторика Кремля дозволяє, серед іншого, зрозуміти деякі причини “зняття опали” Кремлем із кримського гауляйтера Сергія Аксьонова та змоделювати наступні афери окупантів, як “на землі”, так і в пропаганді.
У ситуації розбиралися професор Борис Бабін та доцент Едуард Плешко.
Чергові путінські “кришталеві замки” пропаганда агресора конкретизувала у форматі проекту “Золоті піски росії”, в рамках якого між Євпаторією та Саками нібито “планують облаштувати набережну завдовжки понад 20 кілометрів”.
Західний Крим для пропаганди агресора вкрай болючий не тільки через його вразливість до всіляких цікавих подій та пригод воєнного часу, але й через очевидний крах попереднього проекту, а саме “путінських легіонерів”, коли обіцяні особисто кремлівським диктатором ділянки для “ветеранів” російської агресії, що роздаються на віддалених від води та інфраструктури незручних землях від Сак до Чорноморського явно виявилися “валізою без ручки” і для “ветеранів”, і для “адміністрацій”.
І ось тепер у сусідньому окупованому Севастополі обговорюють “заміну земельної ділянки виплатами”, оскільки інакше, особливо після спроби роздачі “ветеранам” земель братських могил Другої Світової, вся ця історія стала набувати для Кремля такого собі “особливого присмаку”.
Природно, що на “золотих пісках” ніхто жодних ділянок “ветеранам” не пропонував і їх, у вигляді “комерційно привабливих” вілл і часток у багатоквартирних комплексах, кримські колаборанти традиційно “сватають” ретельно відібраним кремлівським небожителів у рамках своєї феодальної ренти.
Ми багато разів писали про аферу з курортними землями Євпаторії в рамках зносу Мойнакського парку та грязелікарні під виглядом “федерального реабілітаційного центру”, поєднаного з “елітним житлом”, частку в якому отримала спікер сенату агресора Валентина Матвієнко, вона ж “Валька-стакан”.
Тепер же цей самий Аксьонов раптово “бурхливо викриває” бардак і засміченість тієї самої Євпаторії, де як “раптово виявилося”, немає ані зелених насаджень, ані вірних маріонеток в “адміністрації”.
Вся березнева трагікомедія з поспішним “звільненням” тамтешньої “мерші на годину” Олени Демидової, яка раніше потрапила у відповідне крісло практично випадково і стала основним “корисним ідіотом” в описаній “мойнакській афері”, має просте пояснення.
Обіцяний Аксьоновим у Кремлі піар-проект “золотих пісків”, а вірніше “золотого дощу” у відповідні кишені обраних і на голови інших, вимагав від нього бурхливих рухів по Євпаторії, куди, за відповідним сценарієм, незабаром явно почнуть кататися злочинні кремлівські “сіятельні ревізори”.
Та й більш банальні речі необхідно дозволити – якщо агресор наважиться щільно забудовувати морський пересип від Євпаторії до Сак, то у зв’язку з енергетичним та водним дефіцитом, в основному через зношеність систем, “Болівар не знесе двох” і необхідно “встановити пріоритети”.
Крім того, окупанти заявляють, що “набережна буде пов’язана з вулицею Сімферопольською, набережною імені Терешкової, набережною імені Фрунзе і далі з Лазурною набережною на березі Євпаторійської бухти”, а це означає, що бенецифіари “золотих пісків” хочуть отримати під контроль і вже цілком освоєний “курортний простір”, звідки “попросять на вихід” безліч місцевих ділків.
Втім, найважливішим є власне коло осіб, відповідальних за втілення цієї афери в життя, і тут окупанти вже “засвітили”, в ролі основного злочинного виконавця, “ключового інвестора та забудовника проекту”, “групу компаній” “Моноліт”, записану на кримськотатарського колаборанта Якуба Асанова, так само як і кримські фірми, що “говорять самі за себе” – “Бізнес Акцент”, “ЖК “Кіпаріс”, “Техметал”, “Югкурортбуд”, “Атлант”, “ЖК “Таврія”, “Техзамовник-М” , “КП “Вермонт” тощо.
Втім, манкурт Асанов – це лише вкрай зручна “голова, що говорить” для “Моноліта”, що пустив коріння на півстрові задовго до 2014 року. Первинним бенефіціаром “Моноліта” у далекі 90-ті роки був Віталій Кириченко, генерал КДБ, який брав участь у штурмі Палацу Аміну в Афганістані і потім служив у спецназі КДБ “Вимпел”.
На півострів цей спецслужбист “накинув оком” з простої причини – його батько, Микола Кириченко, був сином першого секретаря кримського обкому компартії України у 1967-1977 роках, і серед іншого “виростив” Миколу Багрова – першого керівника Криму після проголошення незалежності України.
Саме спецслужбист Віталій Кириченко був призначений у 1994 році Леонідом Кучмою головним міліціонером Криму, і саме за нього не лише посилилися провокації агресора у стилі “російського міру”, а й відбулося повне зрощення міліції та організованої злочинності, у тому числі й угруповання “Сейлем”, до якої належав і Сергій Аксьонов.
Далі, під час “зачистки” півострова Кириченка було відправлено максимально далеко від Криму, “радником посольства в ПАР”, де відразу сплив як учасник мереж міжнародної рибної мафії, пов’язаної з тоді ще севастопольськими підприємствами, а також з російськими банками та регістром судноплавства.
Втім і від Мису Доброї Надії Кириченко “вдумливо керував” кримською компанією “Моноліт”, де “номінальними творцями та засновниками” стали Антон Камалов і той самий Якуб Асанов. І, за “дивним збігом обставин”, провідним партнером Кириченка у проекті став тоді бойовик підконтрольної спецслужбам агресора угрупування “Сейлем” Ігор Лукашев.
На той момент “московські друзі”, а точніше, куратори Кириченка вклали в «Моноліт» непогані за стандартами тридцятирічної давності кошти у вигляді мільйона доларів.
Як далі писали кримські журналісти-розслідувачі, “на цю суму фірма набула практичного досвіду на малоповерховому будівництві в умовах Криму”. Незабаром цей мафіозний проект захопив багато галузей на півострові. В українських реєстрах номінал Кириченко Якуб Асанов досі згадується як власник фірм з торгівлі нафтою та нафтопродуктами, обслуговування автотранспорту, будівництва та обслуговування житлових комплексів.
Очевидно, що Кириченко розглядався спецслужбами як один із основних гравців щодо підриву українського суверенітету в Криму, але до окупації цей “генерал діабазових кар’єрів” не дожив, оскільки помер у 2010 році. Після його смерті вплив Аксьонова в “Моноліті” посилився, і далі він отримав у цьому бізнесі “конкретну частку”, оформлену на його тещу, Людмилу Добриню та на його “соратницю” Світлану Бабій, а також і на спільника Аксьонова, сумнозвісного Михайла Шеремета.
Оскільки дочка Людмили Добрині, Євгенія, при окупантах “керувала комітетом із майнових та земельних відносин”, то у “Моноліта” прогнозовано не виникало жодних проблем у його бурхливій комерційній діяльності із забудови.
І щоб уже не повертатися до “рибних” пригод покійного Кириченка, зазначимо, що “за збігом обставин” далекий родич тестя Аксьонова, чоловіка “бенефіціарки” “Моноліта” Олександра Добрині, Андрій Дедюхін очолив при окупантах “департамент з рибальства” злочинного “кримскього уряду”.
Іншим “керівником” для “Моноліта” було відзначено навколобандитського діяча Руслана Бурдейного, ще до окупації замішаного спільно з Назимом Ільясовим у десятках корупційних схем, пов’язаних з пограбуванням природних надр Криму.
В окупації, крім масової хижацької забудови багатоповерхівок для російських колонізаторів, “Моноліт” відзначився у розбудові захопленого будинку інституту мінеральних ресурсів у центрі Сімферополя для “слідчого комітету” агресора, в освоєнні коштів Московського патріархату на будівництво сімферопольського храму Святої Катерини, на згоні кримських татар з земельних ділянок для будівництва величезного житлового кварталу «Кримська троянда», на рейдерському захопленні ялтинської багатоповерхівки на вулиці Кривошти, тощо.
Серед іншого влітку 2014 року в Ялті, нібито від удару струмом у нічному клубі «Барфлай», помер комерційний директор «Моноліта» Юрій Мироненко, а пішов він туди, як стверджувала мати загиблого, з таким собі “господарем” “Моноліта”, який мешкає у Франції.
При цьому загинув Мироненко, нібито “упавши на якийсь китайський світильник”, а його інший супутник, окрім таємничого “французького господаря”, Артем Новіков, також “був убитий струмом, намагаючись допомогти другові”, а тому свідків “розбору виробничих польотів” ніхто не знайшов та й не шукав.
Крім того, як писали журналісти-розслідувачі, зароблені в “Моноліті” кошти клан Аксьонова та його інші бенефіціари послідовно виводили до “загниваючого” Лондона, але тут їх контакти досить серйозно заховані.
Втім, бенефіціари “Моноліта” непогано володіють “кремлівськими інсайдами”: наприклад, ця компанія до липня 2014 року здала в експлуатацію на півострові мобільну газотурбінну станцію, розпочату до будівництва в перші дні окупації для “того, щоб пережити блекаут”, який, що загальновідомо, розпочався у 2015 році.
Афера із “золотими пісками” виникла у бенефіціарів “Моноліта” не на порожньому місці, оскільки ця структура вже збудувала потворний житловий комплекс “Золоті Піски” по вулиці Сімферопольській тій самій Євпаторії, що виходить вікнами на узбережжі.
Як результат цієї ситуації можна констатувати, що саме афера із “золотим дощем на новій 24-кілометровій набережній” стала для Аксьонова тим самим “євпаторійським золотим ключиком” з “європейським брелком”, яким він відкрив собі, за активного сприяння справжніх співвласників “Моноліта” новий інтерес Кремля до своєї персони, раніше практично списаної в брухт.
Тепер для злочинного “голови Криму” та бенефіціарів і партнерів “Моноліта” з далеких Великобританії та Франції головне – підтримувати “пар у свистці” цього піар-шоу, що “зачепило” Кремль, обіцяючи там “мільярдні інвестиції” як мінімум до “осінніх виборів”, на яких Москва або “перепризначить” Аксьонова, або знайде йому заміну. Ну а на більш далеку перспективу кримські колаборанти нічого особливо й не планують.
