Як днями заявили окупанти, ними було нібито “продано на аукціоні” алуштинський пансіонат “Лазурний берег”, причому “підставою” для цього “переділу власності” колаборантами тамтешніми пропагандистами заявлялася нібито підконтрольність пансіонату структурам “олігарха-сиділка” Ігоря Коломойського.
При цьому в “плани приватизації” окупанти вносили “Лазурний берег” багаторазово, наприклад, як “групу інвентарних об’єктів з розташованою під ними земельною ділянкою”, заявляючи про об’єкт як про нібито “власність республіки Крим”.
Як ми раніше писали, у процесі “націоналізації” для окупантів однією з цілей було “переоформлення майна” тих бенефіціарів, які досі перебувають на підконтрольній владі України території або мають там бізнес, щоб забезпечити їм “алібі” в очах правоохоронців і у межах санкційних списків.
Аналіз ситуації з довгобудом “Лазурного берега”, що дістався Алушті з радянських часів і розглядається швидше як майданчик для нової забудови, ніж як споруда, що підлягає добудові, очевидно підтверджує цю версію.
Недобудований комплекс пансіонату “Лазурний берег”, який нібито раніше належав Коломойському, був “націоналізований” окупантами ще 3 вересня 2014 року.
Тепер цей санаторій був без зайвого шуму “проданий” за 881 мільйон рублів, тобто “пішов з молотка за тією ж ціною, що була заявлена спочатку”, і нібито “новим власником” стала московська фірма “Супутник Менеджмент”.
Формальним засновником даної фірми з мінімальним статутним капіталом у 10 тисяч рублів до 12 квітня був такий собі ноунейм з підмосковної Електросталі Владислав Олещенко, який займається “роздрібною торгівлею поштою або по мережі Інтернет”, а керівником – такий собі Дмитро Зімін.
При цьому сам “Супутник Менеджмент” був “засновником” так званої “фірми” “Гуфо Сельватіко”, “зареєстрованої” у реєстрах окупантів у Гурзуфі на набережній Пушкіна, 7.
За тією ж гурзуфською адресою знаходиться і “фірма” “Южний Берег”, де до січня 2023 року “директором” був той же Владислав Олещенко, а от “засновниками” з 2022 року виступили два “закриті комбіновані пайові інвестиційні фонди”, “Індиго” та “Діскавері”.
При цьому “Гуфо Сельватико”, судячи з отриманих від окупантів “квот на видобуток мисливських ресурсів” на козулю та оленя, займалася саме бізнесом щодо “послуг для туристів-мисливців”, причому саме на території Великої Алушти, де на цю структуру працювали Олександр та Володимир Бадіни, одночасно – єгеря “Алуштинського лісомисливського господарства”.
Втім, видають реальних бенефіціарів цієї афери не алуштинські олені, а гурзуфська адреса згаданих “фірм”, за якою знаходиться “комплекс відпочинку та оздоровлення” “Перлина Криму”, перейменований окупантами на “комплекс” “Гурзуф-центр”.
До 2014 року формальним власником комплексу був всеукраїнський благодійний фонд “Гарант”, зареєстрований у Києві народним депутатом та одним із співзасновників “Партії регіонів” Геннадієм Самофаловим, колишнім депутатом Київської міськради Ігорем Сотуленком та керівником фонду Анатолієм Бабичем.
При цьому “Гарант” отримав дві відповідні гурзуфські здравниці, після їх приватизації у 2004 році, від благодійного фонду “Професіонал”, створеного під “чуйним керівництвом” тодішнього керівника податкової служби України Миколи Азарова, причому обидва фонди, фактично підконтрольні Азарову та його сину Олексію, перебували за однією адресою на київській Великій Васильківській, і з тими ж близькими Миколі Азарову та його сину Олексію засновниками.
Ми писали раніше, що ще 1999 року Азаров надав фонду «Професіонал» виняткові повноваження та монополію на реалізацію податкового конфіскату. Саме одіозний фонд «Професіонал» із понад 50 дочірніх підприємств став інструментом первинного накопичення капіталу для Азарова.
Причому ця система діяла за звичними для донецького політика принципами кримінального світу, оскільки люди Азарова погрозами збирали данину з бізнесу, змушуючи робити “добровільні пожертвування до фонду”.
Ми писали, що фундаментом клану Миколи Азарова та його сина Олексія стали два захоплені фондом «Професіонал» будівлі у Києві, переоформлені потім на фонд «Гарант». Це об’єкти по вулиці Житомирській, 19-Б та вулиці Басейній, 7-Б. Разом із санаторієм «Сонячне Закарпаття» все це стало власністю «голів» азарівських фірм як “добровільні пожертвування”.
Відразу після початку окупації Криму відомий п’яними бійками у нічних клубах та імунітетом від переслідування силовиками окупантів за хабарництво колишній начальник податкової поліції Ялти та господар улюбленого окупантами ресторану «Женева» Андрій Дворянінов активно допомагав Азаровим із «переоформленням» накраденого у Гурзуфі.
Вже 8 серпня 2014 року “Перлина Криму” була “переоформлена” в “російські реєстри” як “Гурзуф Центр”, причому “засновниками” був цей український фонд “Гарант”. Тепер “Гурзуф Центр”, “зареєстрований” у тому самому будинку, що й згадані “Гуфо Сельватико” та “Южний Берег”, та має як “засновника” чергового московського ноунейма Сергія Горлова.
Зазначимо, що після “перереєстрації” азарівських активів “чомусь раптово помер” Андрій Сандул, який займав посаду селищного голови і сприяв Азаровим до окупації, а потім перейшов на бік окупантів як “мер” Гурзуфа. Він відомий тим, що разом із “головою міської ради” Романом Деркачем та помічницею Наталією Ісаєвою провів неіснуючу “сесію”, на якій задніми числами за допомогою вкрадених печаток і бланків виділив земельний масив під «котеджне селище героїв кримської весни», тобто Аксьонову, Шеремету, Поклонській та їхнім соратникам.
Як ми раніше писали, Сандул помер від серцевого нападу після спільного авіаперельоту з бандитом Анатолієм Мотлоховим, оскільки “авторитетному” мафіозі Миколі Азарову не сподобалися в сусідах по Гурзуфу “неосвічені нахабні урки”, як відгукувалися про призначених Кремлем гауляйтерів Криму й Азаров, й люди з першого кола його спілкування.
Втім, надалі Азаров очевидно знайшов із цими “нахабними урками” “спосіб співіснування”, оскільки описана вище афера з “націоналізацією” алуштинського довгобуду стала черговим злочинним ходом ненаситного проросійського корупціонера та його клану щодо збереження та розширення його кримської “бізнес-імперії”.