Поточні виклики юридичного реагування на міжнародні злочини підконтрольних російському агресору осіб загострили питання застосування механізмів універсальної юрисдикції у глобальному правовому вимірі та стосовно української правової системі та аспектів порівняльного правознавства, зокрема щодо злочинів окупантів вчинених в окупованому Криму.
Розслідування відповідних злочинів у національній кримінальній юрисдикції протягом останніх двох років було анонсоване владою Естонії, Литви, Німеччини, Франції, Швеції та інших країн.
Воно має актуальність в ситуації, коли поки нема відомостей про системні судові рішення в українських провадженнях щодо агресії, екоциду та геноциду та спостерігається накопичення рішень стосовно воєнних злочинів відповідно до статті 438 Кримінального кодексу України щодо порушень законів та звичаїв війни. Ситуацію досліджувала, відповідно до проведеної апробації у «Праві України», експерт нашої Асоціації кандидат наук Анна Приходько.
Наразі очевидно, що наявні провадження у Міжнародному кримінальному суді ймовірно не будуть охоплювати усіх осіб, які вчинили відповідні міжнародні злочини та наразі досі спостерігається доктринальне та політичне обговорення щодо утворення спеціального трибуналу щодо злочину агресії.
Січневе рішення Міжнародного Суду ООН у справі «Україна проти росії» щодо Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму про події, які передували масштабному російському вторгненню, свідчить, що не усі аспекти відповідальності агресора можуть бути вирішеними на відповідному міждержавному рівні [1].
Тривалий період після виникнення феномену універсальної юрисдикції дослідження міжнародного та порівняльно-правового виміру цієї концепції згадувалися лише окремими українськими дослідниками, між яких можна виокремити таких авторів як Борис Бабін [2], Олександр Базов [3], Катерина Гайдей [4], Олександра Чубінідзе [5] та інших. Серед іншого заслуговують на згадку тези Чубінідзе про відмінності у застосуванні універсальної юрисдикції в міжнародному та національному праві, та про потребу уніфікації розуміння суб’єктів, які можуть бути притягнені до відповідальності шляхом її застосування.
Цікавим є й спростування Б.В. Бабіним спроб використання російськими каральними структурами та пропагандою принципу універсальної юрисдикції щодо подій в Україні 2014-2015 років, як частини юридичної агресії рф та як елемента загальної російської агресії проти України. Втім, ці роботи були написані до масштабної російської агресії та вони не відображають поточні справи, що ведуться стосовно відповідних злочинів у європейських країнах.
Таким чином, метою статті є окреслення відображення категорії універсальної юрисдикції у міжнародному праві та у сучасній практиці європейських країн, насамперед щодо справ про вчинені підконтрольними рф особами в Україні; завданнями роботи є здійснення відповідного порівняльного аналізу та співвіднесення оголошених проваджень між собою та опрацювання прогнозу їх подальшого розвитку.
Відмітимо, що попре доктринальні відсилання до договірних норм, наразі міжнародно-правовий вимір універсальної юрисдикції не є конкретизованим навіть на резолютивному рівні.
Доктринальне визначення універсальної юрисдикції, яке запропонувала в 2001 році «Amnesty International», в документі IOR 53/003/2001 визначається як здатність суду будь-якої держави судити осіб за злочини, вчинені за межами її території, які не пов’язані з державою громадянством підозрюваного чи потерпілих або шкодою власним національним інтересам держави. Подібне, та до того ж попереднє тлумачення універсальної юрисдикції передбачає й Комісія ООН з міжнародного права [6].
Євросоюз пізніше визначив на рівні аналітичних документів універсальну кримінальну юрисдикцію як затвердження однією державою своєї юрисдикції щодо злочинів, які були ймовірно вчинені на території іншої держави громадянами іншої держави проти громадян іншої держави, якщо передбачуваний злочин не становить прямої загрози життєво важливим інтересам держави, яка здійснює юрисдикцію [7].
Перші документи у цій сфері, а саме Принстонські принципи універсальної юрисдикції, надані Канадою та Нідерландами до Секретаріату ООН в 2001 році [8] та й запропонований в 2005 році Інститутом міжнародного права для глобальної дискусії документ «Універсальна кримінальна юрисдикція щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів» [9], стали лише поштовхом для відповідної експертної діяльності ООН.
Власне пункт під назвою «Обсяг і застосування принципу універсальної юрисдикції» було уперше включено в 2005 році до порядку денного 64 сесії Генасамблеї ООН, на прохання Танзанії від імені Групи африканських держав, й ця тематика стала щорічною та привела до серії резолюцій Генасамблеї, а саме 64/117, 65/33, 66/103, 67/98, 68/117, 69/124, 70/119, 71/149, 72/120, 73/208, 74/192, 75/142, 76/118 й 77/111 тощо. В 2021 році Генасамблея вирішила створити робочу групу свого Шостого комітету для продовження ретельного обговорення обсягу та застосування універсальної юрисдикції та запропонувала їй розглянути питання щодо «ролі і мети універсальної юрисдикції» [10].
Рівень «глобального консенсусу» щодо універсальної юрисдикції добре демонструє чергова резолюція Генасамблеї ООН «Обсяг і застосування принципу універсальної юрисдикції» від 7 грудня 2023 р. 78/113, у якій «визнаються розбіжності у думках, виражених державами, зокрема занепокоєння щодо зловживання принципом універсальної юрисдикції чи його неналежного використання», та міститься пропозиція державам ООН «подати до 26 квітня 2024 року інформацію та зауваження щодо охоплення та застосування універсальної юрисдикції, включаючи, залежно від обставин, інформацію про відповідні застосовні міжнародні договори, свої національні правові норми та судову практику», для чергового звіту Генерального секретаря ООН.
Втім ця резолюція Генасамблеї водночас привітала рішення Комісії міжнародного права ООН рекомендувати включення до своєї довгострокової програми роботи теми «Універсальна кримінальна юрисдикція», й приписала згаданій робочій групі Шостого комітету, розглянути питання про «відповідні елементи робочої концепції універсальної юрисдикції», та подати свої зауваження з цього питання [11]. При цьому, як констатують експерти, кількість доповідей держав, отриманих Шостим комітетом щодо універсальної юрисдикції, залишається невтішною, адже приблизно 50 держав-членів ООН періодично надавали відповідні звіти [6]. Варто побажати, щоб у відповідних документах отримали своє відображення злочини російських окупантів, вчинені в окупованому Криму.
Втім, ще у 2009 році Експертна група Євросоюзу, утворена щодо універсальної юрисдикції, дійшла до висновку, що міжнародне право не надавало державам, де були скоєні злочини, безумовний пріоритет щодо розслідування і судового переслідування міжнародних злочинів. При цьому справи, які велися в рамках універсальної юрисдикції, включають широке коло національних ситуацій, та що деякі справи, які були наведені як докази «зловживання» універсальною юрисдикцією, навіть не ґрунтувалися на універсальній юрисдикції.
Експертна група підкреслила, що позитивне міжнародне право не визнає жодної ієрархії між різними підставами юрисдикції, які воно допускає. Таким чином, відзначають експерти ЄС, держава, яка користується універсальною юрисдикцією, наприклад, щодо злочинів проти людяності, не має жодного позитивного юридичного зобов’язання надавати пріоритет щодо судового переслідування державі, на території якої сталися злочинні дії, або державі національності злочинця або жертви [12].
Додамо, що відповідно до відомостей «Amnesty International», станом на початок російської агресії в 2014 році приблизно 145 держав світу, тобто біля трьох чвертей від їх загальної кількості, передбачили універсальну юрисдикцію щодо одного чи кількох із міжнародних злочинів, при цьому до 90 держав передбачали таку можливість й для злочинів які не є міжнародними [6].
Експерти ЄС додають, що станом на 2009 рік у Європі універсальну юрисдикцію щодо геноциду, злочинів проти людяності та військовими злочинами визначали у національному праві кримінальні закони Бельгії, Великобританії, Чехії, Данії, Іспанії, Ірландії, Люксембургу, Німеччини, Нідерланди, Фінляндії, Франції та Швеції. На той час здійснення універсальної юрисдикції часто підлягало правовим обмеженням, у тому числі присутністю підозрюваного на території держави, яка здійснює обвинувачення, або до початку кримінального розслідування, або до початку судового провадження (наприклад, це вимагало кримінальне право Великобританії, Данії, Ірландії, Нідерландів та Франції).
Окремі країни також потребували у національній правовій системі на дозвіл від виконавчої або спеціальної судової влади для того, щоб розпочати конкретне судове переслідування на основі універсальної чи іншої екстериторіальної юрисдикції, це зокрема Бельгія, Великобританія, Іспанія, Ірландія та Фінляндія [7]. У травні 2022 року Євроюст відзначав, що «кількість нових відкритих справ про серйозні міжнародні злочини в Європі зросла на 44 % з 2016 по 2021 рік», адже кількість фактів розслідування та переслідування злочинів геноциду, злочинів проти людяності та військових злочинів у 2021 році охопило у Європі 3 171 випадок, при чому за рік було відкрито 1 547 нових справ [13].
Європейські експерти додають, що станом на грудень 2022 року у Європі констатувалося засудження 78 осіб за міжнародні злочини, в рамках універсальної юрисдикції, починаючи з 2015 року. Зростання статистики експерти пов’язують зі «співпрацею між органами прокуратури та спеціалізованими організаціями громадянського суспільства, чиї розслідувальні зусилля та підтримка жертв були критично важливими для просування справ». Також, вважають європейські експерти, «спеціалізовані прокурори поглиблюють свої знання щодо особливостей розслідування міжнародних злочинів, а суди протягом багатьох років вирішували на індивідуальній основі низку важливих правових питань», але до 2022 року такі спеціалізовані підрозділи створили лише шість країн Європи [14].
Протягом 2023 року у світі було зафіксоване більш 20 нових вироків у форматі універсальної юрисдикції, але жоден з них не стосувався подій в Україні. Втім, європейські експерти констатують, що «звірства, вчинені після російського вторгнення в Україну, викликали безпрецедентну мобілізацію як національних органів прокуратури, так і міжнародних інституцій, таких як Міжнародний кримінальний суд» та щодо подій російської агресії «щонайменше 11 розслідувань було відкрито в Європі та Канаді на основі універсальної юрисдикції». Очевидно, що ці провадження мають стосуватися й злочинів окупантів, вчинених в окупованому Криму.
Крім того, прокуратура кількох країн Європи розпочала щодо подій російської агресії «структурні розслідування», які з самого початку не були спрямовані проти конкретних осіб чи інцидентів, та скоріше вони були «призначені для збору доказів щодо злочинів, скоєних під час збройного конфлікту, щоб дати слідчим змогу активно будувати справи на користь майбутніх кримінальних проваджень» [15].
Як приклад варто навести заяву уряду Швеції, оголошену в березні 2023 року про те що «в рамках універсальної юрисдикції щодо серйозних міжнародних злочинів» з березня 2022 року прокуратура Швеції проводить «структурне попереднє розслідування» серйозних військових злочинів в Україні. Метою цього процесу було визначене «зібрати докази, які можуть існувати у Швеції, наприклад, свідчення українських біженців»; шведський уряд додає, що «потім докази можуть бути використані в судочинстві в Швеції, в судах інших держав або в Міжнародному кримінальному суді» [16].
Як писав восени 2022 року професор Марк Керстен, універсальна юрисдикція повинна бути частиною рішення для розв’язання маси звірств, скоєних в Україні. Він підкреслює, що «за останні кілька років універсальна юрисдикція пережила своєрідне відродження, особливо в Європі, де кілька держав, зокрема Франція, Швеція, Нідерланди та Німеччина, притягнули до відповідальності ймовірних винних у звірствах, скоєних під час громадянської війни в Сирії», тобто в ситуації, коли на відміну від України, «універсальна юрисдикція є єдиним реалістичним шляхом для сирійських жертв і тих, хто пережив міжнародні злочини, коли-небудь побачити правосуддя» [17].
У цьому форматі вказане на специфіку європейських країн, які не мали до 2022 року досвіду особливостей розслідування міжнародних злочинів, але вжили судових заходів у відповідь на звірства, скоєні агресором в Україні, насамперед через масовий наплив українських шукачів притулку. Оскільки ці особи є, серед іншого, й потерпілими від злочинів окупантів, вчинених в окупованому Криму, то кримська проблематика явно отримає своє відображення у таких провадженнях.
Вказується, що прокурори Польщі, Румунії, Словаччини та Латвії, зокрема, почали збирати свідчення, щоб зберегти ключові докази для майбутніх справ. У цьому вимірі додається, що побудова міцної доказової бази з самого початку збройного конфлікту, безсумнівно, надихає, враховуючи, що однією з головних проблем для ефективного здійснення універсальної юрисдикції є плин часу, оскільки ключових свідків стає важко знайти, вони забувають про події або помирають, а документальні та інші докази втрачаються або знищуються [17].
Професор Копенгагенського університету Кевін Дж. Геллер констатує, що відповідно до універсальної юрисдикції, «будь-яка держава з необхідним законодавством може переслідувати російських злочинців у своїх національних судах». Він додає, що «перший судовий процес над російським обвинуваченим за межами України з більшою ймовірністю відбудеться на національному рівні, ніж у Міжнародному кримінальному суді, тому що багато держав… дозволяють судові процеси in absentia» [18].
Марк Керстен відзначає, що «держави повинні робити більше з ресурсами, які вони мають у своєму розпорядженні» й що «це означає взяти на себе зобов’язання використовувати універсальну юрисдикцію вже зараз», для чого вища державна влада в європейських державах має «чітко дати зрозуміти, що якщо російський громадянин, підозрюваний у звірствах в Україні, потрапить до їхніх держав, вони будуть переслідувати його у своїх судах». Такий підхід, додає вказаний автор, «не буде таким дорогим, як попередні справи універсальної юрисдикції, враховуючи кількість держав, у яких тривають розслідування щодо України; ці держави можуть об’єднати ресурси, розвідувальні дані та докази, щоб зробити здійснення універсальної юрисдикції більш економним» [17].
При цьому низка правозахисних структур до основних викликів застосування універсальної юрисдикції відносить дублювання відповідних проваджень у різних юрисдикціях, а також ризик порушення прав жертв які, саме у випадку «структурних розслідувань», явно не зможуть розраховувати на швидке вирішення їх проблематики попре отриманий процесуальний статус [19].
Дійсно, у медіа є відомості про вирішення застосувати підхід універсальної юрисдикції щодо обставин російської агресії в України, який висловили правоохоронні та судові органи Естонії [20] Іспанії [21], Латвії, Литви [22]; [23], Німеччини [24]; [25]; [26], Польщі, Румунії, Словаччини, Швеції [27]; [28], Франції [29] тощо [30]. Але станом на січень 2024 року у відкритих джерелах практично немає відомостей навіть про примірні результати відповідних розслідувань, включаючи епізоди стосовно злочинів окупантів, вчинених в окупованому Криму.
Але основні виклики у цій сфері окреслити вже можливо; вони дійсно включають у себе вагомий ризик дублювання фабул проваджень, що стане особливо гострим питанням у випадку пред’явлення обвинувачення конкретним особам, та передбачають максимально гострий виклик стосовно реалізації процесуальних прав потерпілих, оскільки він охоплюється й зобов’язаннями перед Європейською конвенцією про права людини, які виникають у відповідній державі вочевидь після порушення справи відповідно до механізму універсальної юрисдикції. Крім того було б наївно очікувати що у цих справах агресор не буде вчиняти як масштабні процесуальні дії, що врешті решт винесуть усі «гострі» справу у той самий Європейський суд, та застосовувати й протиправні форми впливу на учасників процесу та на суд.
У цій ситуації драматичною є відсутність механізму універсальної юрисдикції у національному праві України. У вересні 2022 року, коментуючи ситуацію, у якій чотири країни, Естонія, Латвія, Литва та Німеччина, відкрили розслідування військових злочинів за універсальною юрисдикцією після повномасштабного вторгнення росії в Україну, та у якій про наміри розпочати подібні розслідування заявили Іспанія, Норвегія, Польща, Словаччина, Швеція, Швейцарія, Микола Пашковський нагадав, що в Україні законопроект № 9438, спрямований на поширення універсальної кримінальної юрисдикції на злочини агресії, злочини проти людяності, військові злочини та геноцид, був поданий до Верховної Ради України в грудні 2018 року та прийнятий у першому читанні у червні 2019 року, але далі був скасованим.
У грудні 2019 року було представлено новий законопроект № 2689, який містив положення про універсальну кримінальну юрисдикцію, та передбачав, що вона могла бути реалізована лише у тих випадках, коли відповідні особи перебували на території України [31]. Додамо, що про універсальну юрисдикцію прямо не каже й Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великобританією від 12 січня 2024 року, цей фундаментальний та прецедентний акт лише вказує що сторони «прагнутимуть притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах та інших міжнародних злочинах, скоєних в Україні або проти неї, відповідно до міжнародного права, зокрема шляхом підтримки роботи Офісу Генерального прокурора України та Міжнародного кримінального суду щодо забезпечення повного та справедливого розслідування звинувачень у воєнних злочинах незалежними, ефективними та надійними правовими механізмами» [32].
Але саме такі двосторонні угоди мають унікальну можливість додатково врегулювати аспекти правоохоронного співробітництва у форматі реалізації принципу універсальної юрисдикції європейськими країнами, зокрема щодо злочинів окупантів, вчинених в окупованому Криму.
Таким чином варто наголосити на наступних висновках [33]. Відповідна процесуальна практика європейських країн стає вагомим знаряддям як розвитку феномену універсальної юрисдикції на глобальному рівні, так й забезпечення справедливості у покаранні російських злочинців, включаючи й діяння, вчинені в окупованому Криму. Основні виклики у цій сфері полягають у потребі підвищення ефективності міждержавної співпраці та сприянні невідворотності покарання відповідно до конвенційний обов’язків цивілізованих країн світу.
Мають бути вжиті додаткові наднаціональні механізми стосовно усунення ризиків дублювання справ; контррозвідувального захисту суду та учасників процесу від посягань агресора; додаткових гарантій жертвам які отримали процесуальний статус; обміну доказовою базою та сприянням у проведенні експертиз. Формат такої міждержавної співпраці має бути втіленим у системі двосторонніх угод та в рамках колективних механізмів, насамперед під егідою Ради Європи. Окреслені аспекти безперечно повинні стати предметом наступних експертних досліджень.
Джерела
1. https://www.icj-cij.org/sites/default/files/case-related/166/166-20240131-jud-01-00-en.pdf
2. https://www.osce.org/files/f/documents/6/f/184521.pdf
3. https://yu.yurincom.com/wp-content/uploads/2021/04/pdf-20.pdf
4. http://inlawalmanac.mgu.od.ua/v7/15.pdf
5. http://www.lsej.org.ua/5_2018/60.pdf
6. https://www.amnesty.org/en/wp-content/uploads/2021/06/ior530042011en.pdf
7. http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/09/st08/st08672.en09.pdf
8. http://www.un.org/documents/ga/docs/56/a56677.pdf
9. http://www.idi-iil.org/idiE/resolutionsE/2005_kra_03_en.pdf
10. https://www.un.org/en/ga/sixth/77/universal_jurisdiction.shtml
11. https://digitallibrary.un.org/record/4030829
12. http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/09/st08/st08672.en09.pdf
13. https://www.eurojust.europa.eu/news/new-investigations-core-international-crimes-increase
14. https://redress.org/wp-content/uploads/2023/04/01_TRIAL_UJAR_2023_DIGITAL_27_03.pdf
15. https://redress.org/publication/universal-jurisdiction-annual-review-2023/
16. https://www.government.se/government-policy/swedens-support-to-ukraine/how-sweden-is-working-to-hold-russia-accountable-for-crimes-in-ukraine/
17. https://justiceinconflict.org/2022/10/17/universal-jurisdiction-in-ukraine-states-should-commit-to-using-their-own-courts-to-address-russian-atrocities/
18. https://www.russiamatters.org/analysis/can-international-law-bring-measure-justice-ukraine
19. <https://www.ibanet.org/War-crimes-proponents-of-universal-jurisdiction
20. https://www.baltictimes.com/estonia_s_internal_security_service_also_investigating_war_crimes_committed_in_ukraine/
21. https://www.thelocal.es/20220308/spain-opens-probe-into-serious-violations-by-russia-in-ukraine
22. https://tm.lrv.lt/en/news/the-ministry-of-justice-asks-the-prosecutor-generals-office-to-launch-a-pre-trial-investigation-against-putin-and-lukashenko/
23. https://www.lrt.lt/en/news-in-english/19/1662906/lithuanian-prosecutors-to-probe-filmmaker-s-killing-in-ukraine-as-war-crime
24. https://www.wsj.com/livecoverage/russia-ukraine-latest-news-2022-03-08/card/germany-opens-investigation-into-suspected-russian-war-crimes-in-ukraine-bNCphaIWE30f2REH8BCi
25. https://www.aljazeera.com/news/2022/3/8/germany-launches-probe-into-suspected-war-crimes-in-ukraine
26. https://www.theguardian.com/world/2023/oct/26/german-prosecutors-evidence-russian-war-crimes-ukraine
27. https://www.svt.se/nyheter/inrikes/aklagare-i-sverige-utreder-krigsbrott-i-ukraina
28. https://www.thelocal.se/20220405/sweden-launches-investigation-into-ukraine-war-crimes
29. https://www.wsj.com/livecoverage/russia-ukraine-latest-news-2022-04-05/card/french-prosecutors-open-war-crimes-probe-in-ukraine-mLlqrzSeOCykvua8zfop-mLlqrzSeOCykvua8zfop
30. https://sites.tufts.edu/fletcherrussia/what-are-war-crimes-and-will-putin-be-tried-for-them/
31. https://iwpr.net/global-voices/universal-criminal-jurisdiction-ukraine
32. https://www.gov.uk/government/publications/uk-ukraine-agreement-on-security-co-operation
33. https://pravoua.com.ua/ua/store/pravoukr/pravo_2024_2/pravo_2024_2-s3/
