Людство не раз ставало свідком того, як держави йшли на змову із кримінальними структурами або окремими злочинцями заради досягнення власних цілей. Однак ХХІ століття загострило цю проблему кардинальним чином, в результаті чого геополітичне протиборство набуло відверто злочинного характеру. Держави почали вдаватись до державного тероризму та інтегрувати терористичні угруповання до своїх силових відомств. Зникаюча межа між державою і злочинним світом є тривожною тенденцією, яка вимагає рішучої протидії та глобального осуду.

І якщо питання державного тероризму багато років стають об’єктом досліджень, то офіційне «працевлаштування» державою міжнародних злочинців, яскравим прикладом чого є події в окупованому Криму, вбачається дещо новою практикою і потребує, на нашу думку, належного теоретичного опису і, за можливості, кваліфікації. Відповідне дослідження провів експерт АРК, доцент Андрій Чвалюк та воно отримало нещодавно відповідну апробацію в авторитетному експертному виданні “Право України”.

Яскравим прикладом залучення злочинців до виконання державних задач було каперство. Подальші, більш сучасні, механізми державно-злочинного партнерства мали характер або мовчазної згоди на вчинення злочинів на ворожій території або таємного забезпечення іноземних кримінальних структур фінансами (зброєю, інформацією тощо). І відбувалися з метою ослаблення держави-супротивника, як в офіційно оголошених війнах так і під час «холодного» суперництва за керівне місце на геополітичній арені.

Окупація Криму, Донецьку й Луганську, наступне повномасштабне вторгнення рф в Україну, і вчинювані її військовими та найманцями злочини проти мирного населення, порушило питання про закріплення у міжнародному праві таких термінів як «держава-злочинець» та «держава-терорист».
Адже, належним чином сформульований термінологічний базис дасть змогу раз і назавжди відмежувати цих специфічних суб’єктів міжнародного права від пересічних «мафіозних держав». Хоча, ми припускаємо, що за певних умов, держава одночасно може бути і мафіозною і терористичною.

Уряди і шпигунські агентства і раніше часто вербували злочинців для контрабанди зброї союзним повстанцям в інших країнах або навіть для вбивства ворогів за кордоном. Але на відміну від звичайних держав, мафіозні держави не просто час від часу покладаються на злочинні групи для досягнення певних зовнішньополітичних цілей. У мафіозній державі вищі урядовці фактично стають невід’ємними учасниками, якщо не лідерами, злочинних підприємств, а захист і просування бізнесу цих підприємств стають офіційними пріоритетами.

На думку Н. Мойзеса, ‘мафіозні держави не піддаються простій класифікації, стираючи концептуальну межу між державами і недержавними суб’єктами. У результаті їхню поведінку важко передбачити, що робить їх особливо небезпечними гравцями в міжнародному середовищі’. Дещо інша ситуація із державами-спонсорами тероризму. Спочатку цей статус надавався відповідно до офіційної позиції державного департаменту США. Згодом, визнавати окремі держави спонсорами тероризму почали інші держави та міжнародні організації.

Держави (юрисдикції), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, позбавляються міжнародної допомоги і доступу до інвестицій до тих пір, поки не визнають свою провину у порушенні міжнародних конвенцій і не почнуть ліквідувати наслідки своєї шкідливої діяльності. Наприклад, Судан знаходився під санкціями 27 років, а Іран перебуває під ними вже 40 років поспіль.

Збільшуючи тиск на Іран, США зважилися на безпрецедентний крок і у 2019 році визнали іранський Корпус вартових ісламської революції (далі – КВІР) терористичною організацією. Вперше в історії Вашингтон наділив таким статусом державну збройну структуру. Експерти вважають, що ‘таке рішення призведе до нового розуміння терміну «тероризм»‘, яке, на нашу думку, і так доволі сильно розмите.

КВІР є військовою гілкою виконавчої влади Ісламської республіки Іран і згідно зі статтею 150 конституції країни існує паралельно з її збройними силами, виконуючи обов’язки ‘з наголосом на братерській співпраці та злагоді між ними’. Тобто перш ніж отримати статус терористичної організації зазначена збройна структура мала цілком законний статус в системі національних органів виконавчої влади. Зазначене дає всі підстави стверджувати, що відповідальність за дії КВІР має нести вище військово-політичне керівництво Ірану, від якого головнокомандувач корпусу і отримував всі накази. Те що влада Ірану звинувачення в наданні підтримки терористичним організаціям всіляко заперечує, ніяк не перешкоджає застосуванню норм міжнародної відповідальності.

Визнання КВІР терористичною організацією не відбулось миттєво. В 2012 році КУДС – таємний підрозділ КВІР, що відповідає за екстериторіальні операції і за експорт іранської революції, шляхом сприяння таким терористичним операціям як Талібан, Хезболла, Хамас, внесла до свого списку терористичних організацій Канада. З чого можна зробити висновок, що процес збирання належних і достовірних доказів, які підтверджують зв’язок державної збройної структури з терористичними організаціями, справа доволі складна і довготривала і ґрунтується на плідному міжнародному співробітництві у цій сфері.

Окремою перешкодою на шляху визнання таких структур як КВІР терористичними організаціями є зокрема і національне законодавство постраждалих від його діяльності держав. Зокрема, Кримінальний кодекс Канади містить застереження щодо виключення військових частин або сторін збройного конфлікту з числа можливих суб’єктів терористичної діяльності. Канадці, члени родини яких загинули від здійсненого КВІР теракту, не вважають це вагомою причиною і вимагають від свого уряду змінити законодавство. Але, оскільки КВІР є частиною збройних сил Ірану, а військова служба є обов’язковою, міністр юстиції Канади Девід Ламетті висловлює побоювання, що ‘Кримінальний кодекс стане надто «грубим інструментом» для боротьби з цією організацією’.

‘Проблема полягає в тому, що за більш ніж 40 років існування Ісламської Республіки в КВІР несли службу понад сотні тисяч осіб, переважно призовників. Значна кількість службовців обіймали адміністративні посади або були кухарями. Чи дійсно варто їх карати?’ – порушує питання фахівець з політики Близького Сходу Томас Джуно. З позиції людиноцентризму все вірно, але сигнали, що останнім часом надходять з багатьох «гарячих точок» світу показують, як далеко може зайти кухар, який очолить приватну військову компанію.

31 січня 2023 року на ресурсах ООН оприлюднене заяву групи експертів організації, які закликали до негайного незалежного розслідування грубих порушень прав людини та можливих військових злочинів та злочинів проти людства, скоєних у Малі групою «Вагнера» з 2021 року. Експерти помітили, що очевидне збільшення передання традиційних військових функцій так званій групі «Вагнера» в різних військових операціях, включно з операціями, що визначаються як контртерористичні, поєднується із відсутністю прозорості та двозначність щодо правового статусу цієї приватної військової компанії.

Як зараз стало відомо російські спецслужби використовували групу «Вагнера» та подібні до неї структури, як свої проксі сили, тобто неофіційну частину російських збройних сил, залучаючи її до різних збройних конфліктів по всьому світу – від Лівії, ЦАР, Малі, Кавказу до України, намагаючись уникнути відповідальності за свої дії. Не зважаючи на те, що росія фінансувала групу «Вагнера», у якийсь момент російське військове командування «втратило контроль», і вирішило зробити її своєю частиною, аби повністю інтегрувати. Для цього міністр оборони рф Сергій Шойгу підписав наказ, який визначав порядок організації службової діяльності добровольчих організацій.

Документом передбачалося підписання добровольчими загонами до 1 липня 2023 року контрактів із міністерством оборони російської федерації, ‘з метою надання добровольчим формуванням необхідного правового статусу, створення єдиного підходу до організації всебічного забезпечення та виконання ними завдань’. Результатом стала відмова керівника «Вагнера» Євгена Пригожина від виконання наказу і короткочасний внутрішній конфлікт в росії, що отримав назву «Заколот Пригожина».

Заколот викрив деякі особливості взаємовідносин між державою росія та ПВК «Вагнер». По-перше, зі слів путіна, «Вагнер» ‘повністю фінансувався з російського бюджету’. По-друге, у росії формально “немає і не може бути приватних військових компаній, оскільки немає такого закону”. “Дивно”, що за дев’ять років з моменту заснування групи «Вагнера» ці “юридичні тонкощі” “чомусь” нікого в росії не хвилювали. Група «Вагнера» мала банківські рахунки, її керівництво володіло через підставних осіб різним майном в росії та окупованому Криму. Зокрема описаним нашою Асоціацією фактично окремим портовим комплексом в Севастополі, ‘дуже зручним для всілякого малопомітного перевантаження різноманітних речей та здійснення їх поставок у країни Близького Сходу та Африки’.

На нашу думку, керівництвом росії була свідомо залишена правова лазівка, щоб при нагоді самостійно ліквідувати вагнерівців, після того, як вони зіграють свою роль або остаточно себе дискредитують. Що і трапилось. Через участь у війні в Україні, масові страти, зґвалтування, викрадення дітей і фізичні знущання в ЦАР і Малі, група «Вагнера» спочатку була визнана транснаціональною злочинною організацією, а потім і терористичною організацією. Керівництво групи «Вагнера» потрапило під санкції, а прокуратура України разом з американськими колегами почали перекривати «Вагнеру» іноземні джерела фінансування.

За всіма ознаками групі «Вагнера» «настав час зникнути», бажано разом із всіма її членами. Але організація розрослася до 50 000 осіб і мала важке озброєння, бронетехніку, засоби ППО, що робило її серйозною бойовою силою, здатною скинути владу, яка її створила. І хоча «Заколот Пригожина» провалився, публічні висловлювання путіна, у спробі принизити військове значення групи «Вагнера» як самостійної бойової одиниці, як ми вже вище зазначали, наштовхують на певні роздуми. Якщо росія весь час фінансувала та використовувала у власних інтересах військову організацію від початку відому як «Вагнер», чи має керівництво держави нести повну відповідальність, зокрема міжнародну, за їх дії? На нашу думку, так.

Фахівець із міжнародного кримінального права Г. Богуш вважає, що ухвала ПАРЄ резолюції, згідно з якою правлячий режим у росії визнається терористичним, а «Вагнер» – терористичною організацією, начебто ‘не тягне за собою юридичних наслідків для росії’. Але це хибна думка. ‘Ключова відмінність державного тероризму полягає в тому, що насильство здійснюють агенти держави’, через що утворюється специфічний склад співучасників, який полягає в особливому статусі виконавців та організаторів міжнародного терористичного акту. Як випливає зі ст. 8 bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду, за вчинення систематичних терористичних актів, окрім їх безпосередніх виконавців, має також нести відповідальність вище військово-політичне керівництво країни, яке уповноважено віддавати подібні злочинні накази.

Отже, як ми вже зазначали у іншій свої праці, ‘можна впевнено стверджувати, що вже скоєні в Україні представниками агресора акти тероризму будуть кваліфіковані Міжнародним кримінальним судом як воєнні злочини або злочини проти людяності’. І немає ніякої різниці, було в цей час укладено між особою, яка вчинила злочин та міністерством оборони рф контракт чи ні. На кваліфікацію це не вплине.

Рядові члени групи «Вагнера» вже зараз успішно притягуються українськими судами до кримінальної відповідальності за участь у терористичній організації, тоді як керівництво рф, яке створило цю терористичну організацію та у подальшому офіційно консолідувало її у власні збройні сили, на думку окремих авторів нібито «захищено від іноземної кримінальної юрисдикції». Однак, як слушно зазначають окремі українські автори ‘держава не може користуватись імунітетом у справах, пов’язаних з вчиненими нею міжнародними злочинами’. Отже, застосувати заходи міжнародної відповідальності до керівництва рф можна і треба.

Нюрнберзькі принципи, що підтверджені Генеральною Асамблеєю ООН у резолюції № 95 (I) і у подальшому кодифіковані Комісією міжнародного права ООН, визначають: ‘той факт, що особа, яка вчинила діяння, що становить злочин за міжнародним правом, діяла в якості глави держави або відповідальної державної посадової особи, не звільняє її від відповідальності за міжнародним правом’. Й хоча Генасамблея ООН ніколи офіційно не ухвалювала і не відкидала Нюрнберзькі принципи після їхньої кодифікації, ці принципи було підтверджено й розвинуто у статутах Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії, Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди і Міжнародного кримінального суду, а також у міжнародній і національній судовій практиці.

Як зазначає Дж. Геслі ‘сьогодні широко поширена думка, що Нюрнберзькі принципи являють собою звичаєве міжнародне право’. А отже ці принципи можуть бути застосовані у якості юридичного підґрунтя для притягнення військово-політичного керівництва Ірану та російської федерації до міжнародної відповідальності за вчинені їх агентами міжнародні злочини. Створювати для цього окремий Спеціальний трибунал для покарання злочину агресії проти України, на нашу думку, не обов’язково, адже все можна вирішити в рамках повноважень Міжнародного кримінального суду та національних судових органів.

Отже, можна впевнено стверджувати, що міжнародне право має достатньо функціоналу для притягнення до кримінальної відповідальності вищих державних посадових осіб, які створюють та використовують злочинні організації з метою вчинення міжнародних злочинів. Зокрема, застосуванню у цій ситуації підлягає один із Нюрнберзьких принципів, який затверджує, що той факт, що особа, яка вчинила діяння, що становить злочин за міжнародним правом, діяла в якості глави держави або відповідальної державної посадової особи, не звільняє її від відповідальності за міжнародним правом.

Початкове утворення органу виконавчої влади та наступне використання його для здійснення міжнародної злочинної діяльності (Іран) чи консолідація раніше створеного злочинного «проксі» у структуру власних збройних сил (рф), у підсумку призводить до однакових шкідливих наслідків і є, на нашу думку, рівнозначним злочином, відповідальність за який мають нести особи причетні до створення цих організацій та управління ними.

Демократичні держави світу мають об’єднати свої зусилля для протидії використання російською федерацією та її «проксі» небезпечної організованої злочинності, як це нещодавно зробили Україна, Франція, Німеччина, Нідерланди, Данія, Канада та Сполучене Королівство, уклавши відповідні двосторонні угоди. Ми цілком підтримуємо ідею укладення міжурядових угод у сфері протидії діяльності мафіозних та терористичних держав. Докази зібрані в результаті цієї взаємодії стануть підставою для звернень до Міжнародного кримінального суду.

Напрямки подальших наукових досліджень з цієї теми можуть стосуватися: питань обходу обмежень суверенного імунітету для стягнення російських державних активів за кордоном; порядку ліквідації та заборони діяльності міжнародних злочинних (терористичних) організацій, конфіскації всього майна та коштів цих організацій, а також заборону відновлення або створення спадкоємних чи подібних за характером діяльності організацій. Всі ці аспекти мають враховуватися під час опрацювання національних українських програм щодо деокупації та реінтеграції Криму та втілюватися у діяльність Міжнародної Кримської платформи та її експертної мережі.

  1. https://legal.un.org/avl/ha/ga_95-I/ga_95-I.html
  2. https://ihl-databases.icrc.org/ru/ihl-treaties/paris-decl-1856
  3. https://www.lrs.lt/sip/getFile3?p_fid=57676
  4. https://www.oscepa.org/ru/dokumenty/ad-hoc-committees-and-working-groups/ad-hoc-committee-on-countering-terrorism/4755-osce-pa-resolution-on-the-wagner-group-terroristic-nature-and-actions-30th-annual-session-2023/file
  5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2903-IX
  6. https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RS-Eng.pdf
  7. https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277
  8. https://reyestr.court.gov.ua/Review/111339649
  9. https://reyestr.court.gov.ua/Review/108128394
  10. https://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/view/13739/13638
  11. https://journals.knute.edu.ua/foreign-trade/article/view/1878
  12. https://www.foreignaffairs.com/mafia-states
  13. https://www.reuters.com/article/idUSKBN28O1I7/
  14. https://www.publicsafety.gc.ca/cnt/ntnl-scrt/cntr-trrrsm/lstd-ntts/crrnt-lstd-ntts-en.aspx
  15. https://www.cbc.ca/news/politics/families-ps752-canada-iran-irgc-terrorist-listing-1.7075536
  16. https://www.cbc.ca/news/politics/iran-irgc-terrorist-list-1.6637869
  17. https://www.ohchr.org/en/press-releases/2023/01/mali-un-experts-call-independent-investigation-possible-international-crimes
  18. https://home.treasury.gov/news/press-releases/jy1220
  19. https://www.gov.uk/government/publications/proscribed-terror-groups-or-organisations–2/proscribed-terrorist-groups-or-organisations-accessible-version
  20. https://focus.ua/uk/politics/600494-spadok-vagnera-shcho-zaraz-vidbuvayetsya-z-nayvidomishoyu-rosiyskoyu-pvk
  21. https://www.epravda.com.ua/news/2023/06/27/701631/
  22. https://arcrimea.org/uk/investigations_ua/2023/06/22/sevastopolskyj-dok-utoplennyk-shkilni-snidanky-ta-rosijski-terorysty/
  23. https://pravoua.com.ua/ua/store/cdownload/pravoukr/pravo_2024_1/
  24. https://yur-gazeta.com/publications/practice/mizhnarodne-pravo-investiciyi/yak-podolati-yurisdikciyniy-imunitet-ta-imunitet-derzhavnoyi-vlasnosti-agresora-doktrina-ta-praktika.html
  25. https://blogs.loc.gov/law/2016/09/nuremberg-trial-verdicts/
  26. https://arcrimea.org/uk/analytics_ua/2024/03/07/nova-systema-dvostoronnih-bezpekovyh-ugod-ta-deokupacziya-krymu/

Схожі записи