Отриманий сумний досвід залежності Європейських країн від постачання енергоносіїв росією-Країною агресором виявив вразливі місця в економіці держав Євросоюзу та змусив розпочати пошук альтернативних джерел, політична воля яких не дозволила б призвести до краху економічного благополуччя європейців.
Так в Німеччині, за плавучими терміналами, що відкрилися і почали роботу протягом півтора місяця по прийманню зрідженого природного газу у Вільгельмсхафені (Wilhelmshaven) в Нижній Саксонії і в Любміні (Lubmin) в Мекленбурзі-Передній Померані, наприкінці січня поточного року, розпочав роботу третій за рахунком плавучий термінал ЗПГ у порту Брунсбюттеле (Brunsbüttel). Функцію регазифікації виконуватиме судно Höegh Gannet.
Варто зазначити, що плавучий термінал у Брунсбюттелі є тимчасовим рішенням. До 2026 року планується завершення будівництва стаціонарного об’єкту. Найближчим часом через спеціальне судно до мережі планується подавати близько 3,5 мільярда кубометрів газу, а надалі – до 7,5 мільярда кубометрів.
Таким чином, за даними міністерства економіки та захисту клімату Німеччини до кінця 2023 року в Німеччині планують запустити до трьох терміналів, що вже почали роботу, ще два (другий термінал у Любміні і один у Штаді), всього п’ять плавучих терміналів ЗПГ і наростити поставки ЗПГ на 30 млрд. кубометрів на рік, що дозволить 2024 року Німеччині повністю відмовитися від російського газу. Додатково планується у 2026 році закінчити будівництво та запустити в експлуатацію ще два стаціонарні термінали ЗПГ у Брунсбюттелі та Штаді сумарною потужністю 21 млрд кубометрів. Для забезпечення обсягів постачання вже підписано 20-річну угоду між американською Venture Global LNG та німецькою EnBW на постачання з 2026 року 1,5 млн тонн ЗПГ (2 млрд кубометрів) щорічно. У травні 2022 року німецька RWE уклала меморандум про наміри закуповувати щорічно протягом 15 років 3,1 млрд кубометрів у вигляді ЗПГ на терміналі Port Arthur LNG у США. Враховується пропозиція Катару щодо використання постачання від американського терміналу Golden Pass потужністю 15,6 млн тонн (21,5 млрд кубометрів). Його три черги планують запускати у 2024—2025 роках.
Варто обов’язково додати, що великі зусилля німецьким урядом робляться з впровадження вітряної та сонячної енергетики. До 2030 року країна планує отримувати 80% електроенергії з відновлюваних джерел. Щоб досягти мети до 2030-го, Німеччині доведеться вводити в дію 30 ГВт потужності щорічно та монтувати по шість вітряних турбін на день. За даними компанії BASF Net Zero Accelerator встановлюється в середньому до однієї турбіни на день із введенням 6,5 ГВт на рік, але темпи зростатимуть.
Таким чином, за даними експертів газового ринку, на початок 2023 року найсильніше впали постачання російського газу до країн Євросоюзу, майже в 2,5 рази. 2022 року “Газпром” поставив у ЄС лише близько 61 млрд кубометрів газу, проти 146 млрд кубометрів 2021-го. Зростання цін на газ у другому півріччі 2022 року також скоротило постачання до Туреччини на 19,5%, до 21,5 млрд кубометрів. Торік виріс експорт у “Газпрому” тільки до Китаю, де в окремі дні грудня минулого року обсяги поставок перевищували зазначені контракти. 2023 року експорт російського газу за прогнозами може впасти ще сильніше. Наразі “Газпром” постачає до Євросоюзу приблизно 68 млн кубометрів газу на добу, і суттєво збільшити цей обсяг неможливо, якщо не повернути в дію газопровід “Ямал-Європа” і не наростити транзит через Україну – що в нинішній політичній ситуації практично неможливо.
Актуальним та важливим є початок трансформації європейської енергетики з відмовою від вуглеводнів. Для виконання рішень Європейського союзу до переходу на так звану зелену енергетику ЄК схвалила проект вартістю 5,4 млрд євро, який спільно профінансують 15 країн ЄС. У ньому братимуть участь 35 найбільших компаній, включаючи Alstom та Daimler. В рамках цього проекту планується відпрацювати технології виробництва водню, його зберігання, а також транспортування та розподіл. Планується розпочати у 2025 році та завершити будівництво двох гілок водневого трубопроводу H2Med обіцяють до 2030 року. Єврокомісія, Франція, Іспанія та Португалія погодили «дорожню карту» створення вказаного водневого трубопроводу з Іберійського півострова до Франції.
У ЄС мають намір до 2030 року довести виробництво водню 10 млн т та імпортувати ще 10 млн т. Цей водень має забезпечити потреби промислових споживачів європейських країн шляхом створення системи стратегічних коридорів із транспортування водню із заходу на схід Європи. Дії Європейського союзу в цьому напрямі через розв’язану російську війну та введення санкцій зривають амбітні плани щодо розвитку водневої промисловості Росії, яка планувала зайняти до 2030 року 20% світового ринку водню. За даними Міненерго Росії орієнтир з експортного потенціалу водню з Росії був знижений з 9,5 млн до 4,5 млн т, а з переліку основних імпортерів були виключені Німеччина, Японія та Південна Корея. Прогноз щодо фактичного експорту був знижений з 2,2 млн до 1,4 млн тонн на рік до 2030 року.
Експерти з аналітичного центру GMF (German Marshall Fund – визнаний у Росії небажаною організацією) дійшли висновку, що КНР, який активно інвестує у розвиток власної водневої енергетики, у майбутньому може стати головним виробником нового виду палива у світі.
Таким чином ми бачимо, що триває планомірний відхід країн Євросоюзу від залежності постачання енергоносіїв країною – агресором Росії.
На окрему увагу заслуговує проект будівництва газопроводу Сербія-Болгарія, про який на початку лютого поточного року заявили керівники Сербії та Болгарії. Згідно з наявними даними, довжина газопроводу складе 170 кілометрів, 109 км якого пройдуть через Сербію. Трубопровід пропускною спроможністю 1,8 млрд кубометрів на рік дозволить газу з Азербайджану надходити до Західної Європи, а також надасть Сербії доступ до зрідженого газу з портів у Греції. Проект вартістю 85,5 млн. євро отримає 25 млн. євро від Європейського інвестиційного банку, а також 49,6 млн. євро як співфінансування з боку Європейського Союзу.
Сербія надасть інше фінансування, необхідне завершення будівництва. Газопровід є частиною ініціативи ЄС “Південний газовий коридор”, що має на меті зниження залежності Європи від російського газу. Основним джерелом постачання стане газове родовище Шах-Деніз, розташоване у Каспійському морі на території Азербайджану. Болгарія і Сербія ще до вторгнення Росії в Україну намагалися позбутися залежності від поставок з Росії. У 2009 році дві країни вже постраждали від суперечки між Росією та Україною щодо цін на газ, що призвело до скорочення постачань. Потім Софія швидко встановила зв’язок із Грецією, щоб почати приймати газ із Азербайджану.
Разом з тим, на думку експертів, з урахуванням того, що газ з Азербайджану надходить через Туреччину, а Туреччина заявила про створення газового хаба для торгівлі газом, який планується отримувати з Росії, не виключається можливість участі потужностей поставок російського газу для забезпечення потреб Євросоюзу, що у свою чергу дозволить Росії обходити введені щодо країни-агресора економічні санкції. Теоретично таку можливість аналітики не виключають, все покаже час, але в даний момент, через трагічні обставини природного характеру, Туреччина була змушена тимчасово відкласти плани щодо проекту створення газового хаба.
Автор матеріалу: експерт-кореспондент АРК, Лео Граль
