Українська культурна спадщина Криму: шляхи до повернення

Українська Армія перебуває не так далеко Криму, на міжнародному рівні тривають процеси виключення держави-агресора з ООН та створення міжнародного трибуналу для покарання злочину агресії, а самі окупанти продовжують готуватися до втечі з окупованого півострова.

Відомо, що перед тим як вдатися до «жесту доброї волі» в Херсоні, російські війська та окупаційні злочинні «чиновники» поцупили цінності херсонських музеїв [1], вивезли статуї Суворова та Ушакова [2], а також чомусь прихопили рештки князя Потьомікна, що мирно покоївся там майже чверть тисячоліття [3].

І якщо окупанти проявляють подібну зневагу до «важливих до них» історичних осіб, то важко очікувати, що вони краще поставляться до культурної спадщини інших народів. В «кримських музеях» вже відзначаються перші ознаки майбутньої злочинної «евакуації» [4]; [5], в той час як унікальні культурні пам’ятки корінного народу, що складно або неможливо вивезти, просто знищуються під виглядом фейкової «реконструкції» [6]; [7].

Попереду в України не тільки подальша боротьба за де-окупацію Криму, але й боротьба за відновлення пам’яток, що сплюндровані, та боротьба за повернення культурної спадщини, що окупанти прихоплять з собою при втечі. Яким же міжнародно-правовим інструментарієм наша держава володіє зараз для повернення своєї культурної спадщини? Проблему дослідив кандидат наук, експерт Олексій Плотніков.

В одному радянському фільмі слідчий казав розгубленому археологові: «Для Вас це унікальна історична цінність, а для шахраїв це просто шмат золота. Вони можуть його розпиляти, переплавити чи навіть продати за кордон». Цим він в грубій, але ефективній формі продемонстрував різницю між ідеєю культурних цінностей та ідеєю культурної спадщини.

В принципі, ці два поняття не суперечать одне одному і є скоріше взаємодоповнюючими, проте визначення культурних цінностей як власності більше тяжіє до їхньої матеріальної значущості, що може бути виміряна і має підвищене значення лише для певної пов’язаної з нею групи, в той час як визначення культурних цінностей як культурної спадщини виходить з неоцінності значення унікальних споруд, штучних виробів та природних пам’яток як таких, і такі пам’ятки в принципі не можуть мати матеріальної ціни, оскільки їхнє привласнення чи знищення може завдати непоправних втрат культурі окремого народу та цілого людства [8]; [9].

Визначення культурних цінностей та культурної спадщини відрізняються лише у нюансах. Так, відповідно до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, культурними цінностями вважаються:

а) цінності…що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам’ятки архітектури, мистецтва чи історії, релігійні чи світські, археологічні розташування, архітектурні ансамблі, що…представляють історичний чи художній інтерес, витвори мистецтва, рукописи, книжки, інші предмети художнього історичного чи археологічного значення, а також наукові колекції або важливі колекції книжок, архівних матеріалів чи репродукцій…;

б) будівлі, головним та дієвим значенням яких є збереження чи експонування рухомих культурних цінностей…такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів…;

в) центри, в яких наявна велика кількість культурних цінностей, зазначених в пунктах «а» та «б»…[10].

Подібні визначення містяться в раді інших міжнародних договорів, що спрямовані на припинення незаконного обігу культурних цінностей як предметів власності. Так, за Конвенцією про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 року, держави повинні запобігати незаконній передачі права власності на культурні цінності [11].

Концепція культурної спадщини відмінна від концепції культурної власності в тому, що така спадщина розглядається в контексті та позбавлена сенсу поза цим контекстом. Окремий барельєф не має сенсу без будівлі, де він встановлений, цінність окремої книги зменшується поза бібліотекою, де вона зберігається, палац втрачає частину своєї значущості без ландшафту, в якому він розташований. Так, за Конвенцією ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, під «культурною спадщиною» розуміються:

• пам’ятки: твори архітектури, монументальні скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
• ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
• видатні місця: твори людини або спільні твори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [12].

Конвенція про культурну спадщину наголошує на універсальній значущості такої спадщини для всього людства, але в статті 6 підтверджує суверенні права держав, на території яких знаходиться така спадщина, на володіння нею. Крім того, слід враховувати культурні права окремих груп.

Зокрема, відповідно до Декларації прав корінних народів, «корінні народи мають право на збереження, контроль, охорону та розвиток своєї культурної спадщини…держави здійснюють ефективні заходи з метою визнання та захисту здійснення цих прав» [13].

Таким чином, при всій важливості культурної спадщини для всього людства, вона все ж належить державам, на території яких вона знаходиться, та народам, що її створили.

Існує чимало положень щодо захисту культурних цінностей та культурної спадщини під час збройних конфліктів, проте в кримському контексті найбільше значення мають норми щодо обов’язків держав при здійсненні окупації території інших держав. Стаття 53 Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року забороняє «здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів» [14].

За п’ятою статтею Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, держави повинні «по мірі можливостей, підтримувати зусилля компетентної національної влади окупованої території, аби забезпечити охорону і збереження її культурних цінностей». За Другим протоколом до тієї ж Конвенції, держава-окупант має не допускати будь-якого незаконного експорту, переміщення чи передачі прав на культурні цінності, а також будь-яких модифікацій чи зміни виду використання культурної цінності, що мають на меті приховання або знищення доказів культурного, історичного чи наукового характеру [15].

Прикметне, що Україна є стороною як Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей, так і Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій, в той час як російська федерація не є стороною Другого протоколу.

Проте положення Женевських конвенцій та протоколів до них є частиною звичаєвого міжнародного права, і в будь-якому випадку, при окупації території України держава-окупант, за статтею 64 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, не може змінювати її кримінального законодавства [16].

Незаконне привласнення чи знищення об’єктів культурної спадщини заборонене статтями 193, 201 та 298 Кримінального кодексу України [17], і держава-окупант не може змінити цих положень. Тож вивезення, пошкодження чи знищення окупантом культурних цінностей Криму залишається протиправним за міжнародним правом та злочинним за кримінальним правом.

Так само як окупація не створює правової підстави для зміни суверенних прав на територію, вона не може змінити держави-власника культурних цінностей чи спадщини. Не впливає на це і будь-яка, а тим більше незаконна «зміна статусу юридичної особи», в фактичному «розпорядженні» якої перебуває відповідна цінність, наприклад – музею.

Тобто, той факт, що «кримські музеї» злочинно начебто «змінили реєстрацію на російську» жодним чином не позбавляє Україну права власності на цінності, що в них зберігаються, і не дає російським юридичним особам права передавати такі цінності чи спадщину. Нещодавно це підтвердив суд Нідерландів у справі про скіфське золото, встановивши, що це золото належить Україні, а не «кримським музеям» як фейковим так званим «юридичним особам за російським правом», про що АРК докладно писала [18].

Навряд чи від російських окупантів можна очікувати слідування міжнародним нормам щодо предметів культури. Більш ніж імовірно, що при втечі з Криму буде вивезене все цінне, що можливо вивезти. І тут, нажаль, маємо констатувати, що міжнародне право практично не має спеціальних інструментів для повернення справжнім власникам незаконно вивезених культурних цінностей чи спадщини.

Існує загальний обов’язок порушників міжнародних зобов’язань здійснити якомога більш повне відновлення стану, що існував до порушення тобто реституція.

Генеральна Асамблея ООН ухвалила ряд резолюцій щодо реституції культурних цінностей. Наприклад, в резолюції від 18 грудня 1973 року ГА ООН засудила безоплатне вивезення культурних об’єктів внаслідок колоніалізму чи окупації та закликала держави-члени ООН повернути такі об’єкти в країну походження [19].

Можна згадати також рішення Міжнародного суду ООН в справі про храм Преах-Віхеар, в якому він, серед іншого, зобов’язав Таїланд повернути Камбоджі деякі культурні цінності [20]. Проте у відносинах між Україною та росією, за великим рахунком, відсутні міжнародні механізми примусового повернення вивезених культурних цінностей.

Наскільки тривалим може бути процес повернення культурних цінностей демонструє історія мармуру з Парфенону [21]. Міжнародне право не дає Греції інструментів для того, аби змусити повернути свою спадщину, тож нащадкам еллінів лишається лише політичний та суспільний тиск, який залишається не надто ефективним.

Існують, звичайно, і позитивні приклади добровільної реституції. Німеччина активно працює над поверненням предметів культури, захоплених в Європі в часи нацистського правління [22], та в Африці в часи колоніалізму [23], Франція та Італія здійснюють взаємну реституцію цінностей, що нелегально перевозяться через їхні кордони [24].

Проте в кожному з цих випадків йдеться про прояв доброї волі держави. До того ж, німецька практика показує, що подекуди навіть виявлення справжніх власників викрадених культурних надбань може бути складною справою. З урахуванням цього досвіду, повернення викрадених культурних цінностей та спадщини повинно стати однією з умов майбутнього мирного договору, що буде підписаний після перемоги України та зміни режиму в росії. Також це питання має стати предметом розгляду відповідних міжнародних судів, арбітражів та трибуналів.

Джерела:

1. https://babel.ua/texts/88067-rosiya-rozgrabuvala-muzeji-hersonu-y-vivezla-cinni-eksponati-v-krim-babel-rekonstruyuvav-zlochin-u-diyovih-osobah-i-detalyah-ta-rozkazuye-shcho-robiti-dali
2. https://focus.ua/ukraine/534158-rossiyskie-voyska-vyvezli-iz-hersona-pamyatniki-suvorovu-i-ushakovu-foto
3. https://www.radiosvoboda.org/a/news-herson-potyomkin-kistky/32101794.html
4. https://tsn.ua/ato/u-krimu-pomitili-pershi-oznaki-evakuaciyi-okupantiv-2216194.html
5. https://ua.krymr.com/a/krym-viyna-muzei-eksponaty-rosia-vyvezennia/32162634.html
6. https://zmina.info/news/okupanty-znyshhyly-stelyu-ta-vitrazhi-v-hanskomu-palaczi-ekspertka-krymskoyi-platformy/
7. https://www.pap.pl/ua/news%2C1510397%2Cmzs-ukraini-rosiyani-nischat-tatarski-pamyatniki-v-okupovanomu-krimu.html
8. https://theblueshield.org/defining-cultural-heritage-and-cultural-property/
9. http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/7457/Koval_The%20Definition%20of%20Cultural%20Property.pdf?sequence=1&isAllowed=y
10. https://www.icrc.org/ru/doc/resources/documents/misc/treaties-cultural-properties-140554.htm
11. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5396-11#Text
12. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_089#Text
13. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_l56#Text
14. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text
15. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_001-99#Text
16. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text
17. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
18. https://arc.construction/21905?lang=ua
19. https://digitallibrary.un.org/record/190996
20. https://www.icj-cij.org/en/case/45
21. http://prostir.museum/ua/post/33914
22. https://www.anthropology-news.org/articles/museums-and-the-restitution-of-cultural-property/
23. https://www.theafricareport.com/186230/germany-is-making-an-effort-to-return-artefacts-of-african-heritage/
24. https://www.unesco.org/en/articles/cross-restitution-between-france-and-italy-importance-bilateral-relations-fight-against-illicit