У травні “Центр журналістських розслідувань” звернув увагу читачів на чергові провокації агресора у сфері морського рибальства та рибоконсервної промисловості, пов’язані з окупованим Кримом. У відповідному досліджені описана діяльність на півострові комерційних структур російських діячів з Калінінграда, Сєргєя та Наталіі Лютарєвічів, серед іншого у вимірі їх контролю над рибопереробним заводом “Пролив” у Керчі та “Консервним комбінатом «Арктика»”, розміщеному у сусідньому селі Осовіни.
Розслідування згадує попередніх бенефіціарів заводу “Пролив”, компанії бізнесменів із Дніпра, відомих виробництвом склотари, Юрія Кришина та його сина Олега Кришина. У матеріалі констатується, що Лютаревичі “зареєстрували” в окупованій Керчі структуру “Пролив 1873”, із виручкою у 2025 році в 1600 мільйонів рублів, та вказане про підтримку цими комерсантами російських військ, не тільки шляхом постачання власної продукції, але й через закупівлю безпілотників та іншого обладнання для убивства українців.
Ми раніше досліджували афери підконтрольних агресорові структур із заводом “Пролив”, так саме як зі згаданими у зазначеному розслідуванні севастопольськими рибопереробними та рибоконсервними заводами “Новий”, “Інтеррибфлот” та “Аквамарин”. Серед іншого ми багаторазово описували відповідну діяльність тамтешніх колаборантів, Володимира Нігара, Володимира Гельвановського та Григорія Луцая.
У квітні 2025 року ми вказували, що над «Аквамарин» “згущуються хмари”, після того, як на потужності підприємства “поклали око” російські колонізатори з клану гауляйтера Михайла Развожаєва, але що “націоналізацію” даного ласого ресурсу “дещо ускладнює” афілійованість відповідної мафії з низкою “гаманців” білоруського диктатора Лукашенка.
Ми писали, що до окупації Гельвановський був депутатом Севастопольської міськради від “Партії Регіонів”, і він «опікав» підприємства вилову та переробки риби під патронажем керівника севастопольської міліції генерал-майора Віталія Малікова, зятя екс-міністра внутрішніх справ України Миколи Білоконя. Це ж підприємство, а також «Інтеррибфлот-Крим», де у “співвласниках” був заявлений той же Нігар, використовувалися як прокладки у фрахті для рибальських суден.
Також Нігар був заявлений окупантами і як “голова некомерційної організації” “Асоціація учасників вільної економічної зони Севастополя”. У 2025 році окупанти заявляли про “виключення” “Аквамарину” з “резидентів” тієї ж “вільної економічної зони”, а фейковий “арбітражний суд Севастополя” заявив про “початок процесу банкрутства” заводу.
Ми писали, що “банкрутство” стало результатом боротьби за контроль над заводом, і надалі можливі два варіанти. Або реальні бенефіціари цієї структури “змінять шкіру”, що дозволить їм урятувати свій севастопольський завод від пильної уваги “націоналізатора” Развожаєва, а материкові активи від інших питань. Втім, за минулий рік “банкрутство” “Аквамарину” так і не настало, а тепер стало відомо про таку ж процедуру і для іншої підконтрольної Гельвановському та Нігару структурі, вище згаданого рибопромислового комбінату “Новий”, який тепер згадують й у “Центрі журналістських розслідувань”.
Також у нинішньому лютому той самий “арбітражний суд Севастополя” почав “виключення” цього комбінату з “резидентів” тієї ж “вільної економічної зони”. Таким чином, ми констатували, що боротьба за контроль над рибоконсервним бізнесом у Севастополі триває, але найцікавіше позначилося на міркуваннях тамтешніх експертів про “технічні причини” нинішніх проблем “Аквамарину”.
Серед іншого ми вказували, що нібито всю атлантичну океанічну рибу для консервації всім підконтрольним заводам агресора завозять “виключно через Калінінград” і що в цьому виникли “логістичні труднощі”. Зазначимо, що “калінінградський транзит” неминуче пов’язаний з “білоруським сортуванням”, коли на підконтрольній режиму Лукашенку території “магічно” змішуються морепродукти, що йдуть з країн Балтії та Польщі, з тим самим нібито “російським уловом” і далі йдуть на згадані рибоконсервні заводи.
Також минулого року ми писали про характерну тяганину між “департаментом із земельних та майнових відносин” окупантів у Севастополі щодо «Бази відпочинку «Мис Сарич». Тоді ми писали, що у “реєстрах” окупантів серед “засновників” для “Мис Сарич” були згадані “Торговий дім “Купєческій”, фірма “Інтертех”, а також той самий Володимир Гельвановський.
Ми вказували, що окупаційна пропаганда в рамках «внутрішньовидової боротьби» приписувала Гельвановському участь в організованій злочинності під патронажем Лева Миримського та в угодах з банком «Таврика», остаточно ліквідованому у 2016 році, однак жодних наслідків для цього ділка від карателів окупантів за останнє десятиліття відмічено не було. Ми писали, що «бізнес-талантам» пана Гельвановського як мінімум властива варіативність, адже на нього в російських “реєстрах” були “заведені” хімчистки, готелі, підприємства судноремонту та електротехніки й, зокрема, “Інтеррибфлот”.
Ми писали, що на Нігара як на нібито “власника” також записано низку компаній. Це як згадані «рибні» підприємства та подібний до мети «Інтерпром» з краснодарською реєстрацією, так і севастопольські “компанії” у сфері нерухомості “Мост-С”, “Сервіс-Технологія”, “СКК”. Щобільше, Нігар вважався “засновником” «Крим-Москва-Строй», який дуже довго зводив житловий комплекс «Морський бриз» на севастопольській вулиці Степаняна.
Найбільш цікавими, особливо з урахуванням описаної нами раніше діяльності “Аквамарин” у Білгород-Дністровському, були й одеські “орендарі” в «Мис Сарич», оскільки одна з них, Ірина Шандрик є дружиною колишнього заступника Одеського голови, В’ячеслава Шандрика, що колись керував Південним управлінням капітального будівництва Міноборони України.
А інший фігурант цих “севастопольських судових процесів” Юрій Юрицин, який нібито живе в Одесі на вулиці Бабушкіна поруч із Шандрик, давно згадувався в українській пресі як “співучасник афер” Шандріка, серед іншого по кредитній спілці «Істок» та фірмі «Істок-2001». Примітно, що у 2017 році Юріцина в Одесі нібито викрадали бандити з метою отримання великого викупу.
А в “реєстрах” окупантів з 2015 року був Юрій Юріцин вказаний як “засновник” “мисливської фірми” “Кродессос” та “фірми” з виробництва безалкогольних напоїв “Перлина-2015” у Сімферополі, при цьому в “мисливській” структурі він пов’язаний із таким собі Олександром Українським, “однофамільцем” інших материкових учасників зазначених судових процесів, і жодним “іноземцем” окупантами Юріцин заявлений не був.
А такий фігурант наведених “процесів” як Таїсія Українська була згадана окупантами рік тому у справі про “націоналізацію” таких фірм як “Завод суднової світлотехніки “Маяк”, “Завод суднової світлотехніки”, “Плоск”, “Тінос”, “Експлуатаційна організація “Технотрон”, “Центр технічної експлуатації №1” та виробничого кооперативу “Корпус”, начебто пов’язаних із Петром Козловським та Людмилою Козловською, говорючою головою фонду «Відкритий діалог», яку звинувачували якраз у прихованій роботі на російські спецслужби.
Людмила Козловська серед іншого мала тривалий публічний конфлікт із колишньою владою Польщі, яка депортувала її в Україну у 2018 році, а основною публічною роботою фонду «Відкритий діалог» було лобіювання у структурах ЄС, Ради Європи та ОБСЄ інтересів низки осіб із пострадянських країн, включаючи великий бізнес, як жертв авторитарних режимів.
Крім того, досліджуючи у 2024 році загибель борту великого рибальського судна “Avunda Reeefer” під прапором Панами дев’ятнадцятирічного Івана Литвинова, “випускника морського коледжу” фейкового “Севастопольського державного університету”, ми писали про зв’язки вказаного судна із петербурзькою структурою “Югрефтрансфлот”, “мальтійським судновласником” “Yustat Group Ltd”, та панамською фірмою “Lilium Shipping CO. S.A”, афільованою із великою грецькою компанією “Laskaridis Maritime S.A.”, що своєю чергою є судноплавною “галуззю” грецької корпорації “Alimia Group”.
Додамо, що у “Центрі журналістських розслідувань” констатують, що найціннішим активом групи “Інтеррибфлот”, був “потужний риболовний траулер “Море содружества””, який “на момент окупації перебував на промислі криля в Антарктиці та до Севастополя вже не повернувся”, та додають, що консерви з торговою маркою і логотипом “Аквамарин” “усі роки окупації Криму продавались і в Україні, і в росії, і на окупованих нею територіях”, що “консерви вироблялись і в Севастополі, і в Миколаєві чи Одеській області. Хоча джерело постачання криля могло бути тільки одне”.
Додамо, що й пригоди судна “More Sodruzhestva” номер IMO 8724315 ми досліджували ще у 2021 році, у вимірі аналізу бізнес-активності на окупованих територіях естонського магната Гіллара Тедера, який пролобіював у 2015 році призначення головою українського Держрибагентства Яреми Коваліва. Тоді ми висвітлювали характерний “кар’єрний шлях” наступної голови Держрибагентства, Анни Шишман, серед іншого у вимірі її зв’язків з одіозним Андрієм Чукліним.
Ми доводили зв’язки Шишман та Чукліна через Олексія Трегубова та його компанію “Бастіон” та київський трастовий фонд «Траст Девелопмент», щодо якого тривало розслідування про легалізацію злочинно набутого майна.
Ми писали, що родина Чукліних переїхала в Україну, а саме до Новоазовська Донецької області з Таджикистану, де нібито служив отець Андрія Чукліна, Валерій Чуклін. У відкритих джерелах про діяльність Чукліна-старшого немає жодних відомостей, але при цьому його «повному тезці» було указом від 23 грудня 2000 року № 2058 надано громадянство росії. При цьому, згідно з необачно оприлюдненими університетськими спогадами брата нашого фігуранта, Чуклін-молодший нібито продовжив «офіцерську династію».
Справді, на своїй сторінці у Фейсбуці Андрій Чуклін вказував на своє навчання в школі в таджицькому Пянджі і на своє навчання в Московському прикордонному училищі, що вже є “повноцінним діагнозом” для всіх, хто розуміється на кадровій політиці та диверсійно-підривній тактиці роботи російських спецслужб в Україні. А Валерій Чуклін щонайменш до 2021 року жив в Новоазовську і на нього там свого часу було оформлено плавзасіб.
До того ж Андрій Чуклін за «дивним збігом обставин» не лише встиг опрацювати у Держрибагентстві на відповідальних посадах, а й у 2016 році навіть був головою української делегації на 27-й сесії українсько-російської комісії з питань рибальства в Азовському морі. Тоді, за часів згаданого Яреми Коваліва, протеже Тедера, Чуклін працював начальником Управління організації рибальства, аквакультури та наукового забезпечення галузі Держрибагентства.
Водночас Чуклін очолював або був бенефіціаром у таких комерційних структурах, як “Таймфіш”, “РКЗ Південний”, “Інтеркриль”, “І Джі Сервіс”, “Фіджі 22” та ін. Спільного у зазначених компаній було одне – практичне забезпечення діяльності наведеного рибопромислового судна “Море Содружества”. Тоді формальним «власником» цього судна згадували й іншу компанію, а саме «Інтерпромфлот», яка також отримала київську реєстрацію і записана на Сергія Харенка з Донецька, а наведений «Траст Девелопмент» мав ту ж адресу реєстрації в місті Києві, що й «Інтерпромфлот».
Станом на 2021 рік “More Sodruzhestva” було переведено до Реєстру судноплавства України та його судновласником було заявлену компанію «ІКФ». При цьому керівником «ІКФ» був Дмитро Цулукія, який одночасно разом з тим же Андрієм Чукліним був співвласником згаданої компанії «І Джі Сервіс». А ось справжнім бенефіціаром компанії «ІКФ», згідно з реєстрами числився Олександр Мошенський.
Мошенський народився та провів значну частину життя у прикордонному Бресті. Він став засновником товариства «Санта Бремор», яке охоплює значну частину російського ринку пресервів, і також є генеральним директором білорусько-німецького підприємства «Санта Імпекс Брест», з дилерською мережею в Білорусі, росії, Україні та Молдові. Мошенський за очевидні «особисті заслуги» був заведений диктатором Лукашенком до Ради з розвитку підприємництва, яка є «постійно чинним консультативним органом при Президентові Республіки Білорусь». А ось Андрій Чуклін в лютому 2021 року одружився зі згаданою Шишман.
Втім, наведені публікації “Центру журналістських розслідувань” змусили нас повернутися до простого питання: де тепер перебуває те саме судно “More Sodruzhestva” і як розвинулася ситуація навколо відповідної діяльності з гострим присмаком роботи російських спецслужб за роки масштабної агресії проти України, у чому пробував розібратися експерт нашої Асоціації Андрій Чвалюк.
Одразу зазначимо, що на наявних сайтах саме «ІКФ» позиціює себе як “єдине в Україні підприємство, що веде повний цикл виробництва морепродуктів на потужностях судна класу РКТС та веде морський промисел антарктичного крилю в Антарктичній частині Атлантичного океану” та заявляє свою адресу у Миколаєві на вулиці Фалеєвській. Але після 2021 року ця фірма з податковим кодом 42155625 “чомусь” непублічно змінила свою назву на “ПРІМТ”, адресу реєстрації на Київ та заявляє своїм представником Карімі Асолат Ісматзоду з Душанбе.
Формальним засновником цієї структури тепер заявлено британську фірму “7BOND LTD” з кодом 16761683, засновану наприкінці 2025 року, де власником заявлений той самий Karimi Asolat 1985 року народження. Додамо, що ця структура із доволі непрозорим натяком на “агента 007” тепер числиться засновником київських фірм “Нафтотрейд Поділля”, “Карелін”, запорізької структури “Промілекс” тощо. Щобільше, українські журналісти довели, що на Карімі Асолат заведено сотні українських компаній різних бенефіціарів, як правило з істотними проблемами з законом.
Як не дивно, водночас на роль “єдиної української компанії, що здійснює вилов та переробку криля (креветки антарктичної) безпосередньо в Антарктиці”, з “другим за величиною траулером, який здійснює вилов криля в Антарктиці”, претендує й київський “Інтеррибфлот”, де директором є той самий Григорій Луцай, а формальним засновником Петро Свірідов. Втім, розібратися із тим, хто тепер, щонайменш на папері, пов’язаний із тим самим судном “More Sodruzhestva” можна використовуючи морські інформаційні системи.
Та ці агрегатори вказують, що “More Sodruzhestva” тепер використовує прапор Намібії та перебуває, станом на травень 2026 року в водах Антарктики та у червні планує відвідати Кейптаун. Власником судна при цьому заявлене кіпрську фірму “Marissco Fishing Ltd” номер реєстрації з 2018 року ΗΕ386746, з “широкими комерційними операціями, які управляються з Естонії та Великобританії”, інших суден на цю структуру не записано, а її бенефіціари та навіть підписанти цієї офшорної структури ретельно приховані.
Водночас оператором для “More Sodruzhestva” ці ж морські інформаційні системи вказують естонську фірму “Winot OÜ” з талліннською реєстрацією. Сайт цієї фірми заявляє, що “Winot OÜ” “має великий досвід в управлінні рибальськими та судами спеціального призначення, надаючи різноманітні послуги, включаючи технічне управління, фінансове управління, крюїнг, сертифікацію державного прапора та сертифікацію класу, а також супутні послуги”. Щобільше, на сайті цієї компанії містяться оголошення про морські вакансії для роботи в Антарктиці.
Втім, коло бізнес-інтересів у “Winot OÜ” є значно ширшим, оскільки вона, серед іншого є співзасновником української фірми “Приморська енергогенеруюча компанія”, яка оперує сонячною електростанцією в Саратському районі Одещини. Засновниками цієї фірми також є “Солар Грін Технолоджі”, Сергій Сподін, естонська фірма “Алдера Інвест”, а кінцевим бенефіціаром є той самий Олексій Трегубов, пов’язаний з Андрієм Чукліним за фірмами “Бастіон” та «Траст Девелопмент». А тому не дивно, що раніше у цій структурі, із доходом у 2025 році в 136 мільйонів гривень, співзасновником був сам Андрій Чуклін.
У цьому вимірі аж ніяк не дивують нещодавні відомості журналістів із “Схем”, за якими очільник української Енергетичної митниці Анатолій Комар приїжджав на роботу на “Мерседесі”, який його дружина орендувала саме у «Приморській енергогенеруючій компанії» у 16 разів менше ринкової ціни. Та й не є дивним, що у самій “Winot OÜ” естонські реєстри у якості засновників вказують тамтешню мешканку Наталью Ковтун Natalja Kovtun та саме Андрія Чукліна Andrii Chuklin, при чому вказуючи його громадянином Таджикистану. Щобільше, як випливає з соцмереж, у “Winot OU” працевлаштований і брат Ганни Шишман-Чукліної -– Павло, який й “відповідає за набір екіпажів”.
Втім, у цій доволі очевидній історії з участю в управлінні судном “More Sodruzhestva” та відповідним потоком морепродукції через Білорусь таких маріонеток російських спецслужб, як згадані Гіллар Тедер та Олександр Мошенський є ще одна доволі специфічна сторінка. Річ у тому, що “Winot OÜ” оперує не лише судном “More Sodruzhestva”, але й науково-дослідним кораблем “Noosfera” (колишній “James Clark Ross”) номер IMO 8904496 під українським прапором, якій належить Національному антарктичному центру України.
Як пишуть українські журналісти, з 2017 по 2024 рік згаданий Центр на безтендерній основі закупив товарів і послуг на 45,2 млн доларів у підконтрольних Чукліну структур, за надання логістичних послуг, які нібито могло надавати тільки “More Sodruzhestva”, при цьому вказане й про махінації з відповідними вимогами у сфері валютного законодавства, і, “як результат, упродовж п’яти років приватне судно, яке вело комерційний вилов криля в Атлантичному океані, утримувалося державним коштом України”.
З 2021 року подібна ситуація склалася й з судном “Noosfera”, де у 2022-2024 роках Центр, як формальний власник судна, заплатив “Winot OU” за його утримання уже 25,55 мільйона доларів, з яких тільки 10% пішло на забезпечення потреб українських полярників в Антарктиді, а витрати на управління “Noosfera” зросли майже у 5 разів. Як пишуть у соцмережах, Чуклін є основним діячем й у схемах з будівництва “комерційного хабу” на польсько-українському кордоні біля Мостиськи.
Таким чином очевидно, що підконтрольна російським спецслужбам міжнародна рибна мафія з такими ключовими акторами як Мошенський та Тедер та описаними вище “таджицькими” маріонетками пускає все нові метастази, а реагування на них за умов масштабної російської агресії явно потребує посилення.
