Доцент Андрій Чвалюк спеціально для нашої Асоціації провів аналіз і підкреслив, що в окупованому Криму технології штучного інтелекту (ШІ) і доповненої реальності використовуються не як «інструменти цифрового розвитку», а як знаряддя «управлінської легітимації» та пропаганди.
На матеріалі зліплених агресором «публічних дискусій», підконтрольних окупантам «медіа» і кейсу «туристичної кампанії» показано, як риторика «нейтральної цифрової трансформації» поєднується з «нормалізацією» алгоритмічного контролю, гейміфікованим залученням аудиторії та закріпленням «політично вигідних версій» подій.
Окремо аналізуються ризики непрозорого збору даних, ефекти «символічної інтеграції» окупованих територій і колізії, пов’язані з генерацією контенту у стилі «класиків літератури».
27 травня минулого року підконтрольна окупантам «громадська палата республіки» в Сімферополі стала прикриттям «круглого столу» «Цифрова трансформація та інформаційна відкритість».
Назва звучить максимально нейтрально, але сам контекст заходу далекий від нейтрального, оскільки йдеться про структуру, вбудовану у вертикаль російських окупаційних структур Криму.
Формально «палата» значиться «інститутом громадянського суспільства». Насправді вона створена спецслужбами агресора у середовищі, де політична конкуренція і незалежні громадські механізми відсутні, а медіаполе «централізоване» і зачищене від альтернативних позицій.
У таких умовах «громадська дискусія» стає не майданчиком для спору позицій, а способом підтвердити вже обраний агресором «управлінський курс». Це було помітно за порядком денним регулярних обговорень – члени «палати» не раз злочинно закликали до зміни кордонів України та виправдовували збройну агресію рф.
При цьому «палата» транслювала риторику «неминучості», зображаючи політичне питання як «технічне». Ключовий наратив на «круглому столі» транслювався доволі очікувано: ШІ вже став «частиною нашої реальності».
На перший погляд це просто констатація факту. Але по суті це риторичний хід із трьома наслідками: подати ШІ як «історично неминучу технологію»; відвести розмову про межі та умови впровадження ШІ на другий план; а також підмінити питання прав людини на приватність, доступ до інформації, можливість оскаржити рішення, розмовою про те, як зробити ШІ «зручним», а підзвітність «влади» – технічними деталями.
Інакше кажучи, замість питання «чи допустиме розширення алгоритмічного управління у невільному середовищі?» пропонується питання «як зробити це акуратно?». Це зручна для окупантів рамка, яка «знижує конфліктність» і водночас виносить за дужки тему відповідальності «влади».
«Крокодилячі сльози» учасників «круглого столу» про те, як «використовувати нейромережі без шкоди для персональних даних», були очевидним фейком. У системі, де незалежний контроль, судові гарантії та публічна експертиза відсутні, такі заяви стають просто набором декларацій.
Коли структури, що розширюють цифрові інструменти контролю, самі називають себе «гарантами цифрової безпеки», виникає очевидний конфлікт ролей. У підсумку розмова про права зводиться до більш «прагматичного питання» – як «ефективніше адмініструвати» персональні дані в інтересах агресора.
Обговорювалася тема «мільйонів ботів, що пишуть коментарі». Але без аналізу їхнього походження, цілей і координації, включно з можливим використанням їх владою держави-агресора та їхніми проксі, це не допомагає вирішити проблему.
Складається зручна для окупаційної «влади» схема – про ботів говорять як про проблему «взагалі», але без зазначення, хто саме їх запускає і координує. Загроза заявляється, а її джерело навмисно розмивається. Для описаних «говорячих голів» це був явно «безпечний формат», тому підконтрольні окупантам «громадські структури» і не розвивають проблему, щоб ненароком не вийти на своїх наймачів.
Організатори «столу» підкреслювали участь у ньому «представників влади», а також «профільних експертів, журналістів і громадських діячів». При цьому в цьому заході, очевидно, не брали участі незалежні дослідники, правозахисні структури та інші учасники, здатні озвучити системну критику політичного застосування ШІ.
Це дозволяє розглядати формат не як «відкриту дискусію», а як інституційно і штучно організовану «публічність», коли заздалегідь окреслене коло учасників обговорює заздалегідь затверджений перелік тем. Така модель прогнозовано породила не конкуренцію аргументів, а озвучування узгодженого наративу.
У цьому контексті формат «публічних дискусій» агресора щодо ШІ «закриває» дві практичні задачі. Перша – це інституційна легітимація, з декларацією того, що «громадянське суспільство» в окупованому Криму нібито «працює» і залучене до «вирішення актуальних політико-управлінських та інформаційних проблем» ШІ.
А друга – це підготовка агресора до цифрового адміністрування, щоб закріпити як «норму» практики тотального контролю: моніторинг суспільних настроїв, автоматизовану модерацію і ризик-аналітику.
Розвиток такої «офіційної риторики» у підконтрольному окупантам кримському медіапросторі проявився у практиці «говорячого ШІ». Показовим є вересневий матеріал підконтрольної агресору «Крымской правды» під заголовком: «Штучний інтелект, розкажи, як для Криму пройшов літній курортний сезон 2025 року».
Сам формат подачі «від імені ШІ», найімовірніше, мав, за задумом кураторів випуску вищезгаданої статті, створювати ефект «машинної об’єктивності».
Але за змістом вийшов звичайний «позитивний» наратив: акцент на «переломному моменті», «новій главі», «бажаному курорті» та «рекордних показниках», без зіставлення з альтернативними джерелами інформації, інфраструктурними обмеженнями та екологічним навантаженням – передусім дефіцитом води, перевантаженням систем утилізації відходів і навантаженням на прибережні екосистеми у «пік сезону».
Тут нібито використаний ШІ зіграв роль не аналітика, а технологічного лейблу довіри. Формула «так сказав ШІ» виконує ту саму функцію, яку раніше виконувала у окупантів формула «так вважають експерти» – тільки з «сильнішим» ефектом «нейтральності».
Механіка задуманого пропагандистами агресора впливу достатньо прозора: посилання на ШІ підвищує довіру до повідомлення; оцінка подається начебто нейтральна і «алгоритмічна»; модель ШІ залишається «за кадром»: «медіа» окупантів не пояснює, яка саме нейромережа і в якому режимі використовувалася, тому дані важко перевірити.
Публікацію швидко підхоплюють підконтрольні рф агрегатори і «соцмережі», і так запускається контур «самопідтвердження».
Розглянутий кейс важливий не як одинична «редакційна особливість», а як показовий елемент ширшої системи. Коли фейкові «громадські інститути» на публічних майданчиках нібито «нормалізують» ШІ як «неминучий» і «корисний» інструмент, а «медіа» паралельно подають політично забарвлені інтерпретації як «думку розумної машини», виникає пов’язана модель «виробництва довіри» агресором.
По суті це вже ціла комунікаційна інфраструктура: ШІ-контент, бот-мережі, автоматизовані коментарі, вторинні цитати у «дружніх медіа» і їх подальше тиражування в агрегаторах. Такий контур здешевлює масове просування потрібних країні-агресору інтерпретацій, прискорює їх потрапляння у порядок денний і дедалі сильніше розмиває межі між «аналізом» і пропагандою.
Тому в реаліях окупованого Криму ШІ виступає не «героєм модернізації» і не нейтральним посередником, а інструментом вибудуваного впливу агресора. І чим частіше окупанти подають технологію як «об’єктивного арбітра», тим важливіше перевіряти конкретні речі: хто збирає і відбирає вихідні дані, хто задає критерії оцінки та інтерпретації, хто керує платформами поширення, і у кого є право виправляти помилки або оскаржувати висновки системи.
Також минулого року окупаційна «адміністрація» рф просувала «туристичну кампанію» «Розквітай у Криму!». У ній нібито використовувалися генеративний ШІ, як «тексти і відео», і доповнена реальність (AR) у мобільному застосунку «Оживи!». Це включало сканування QR-кодів, анімації, квести і «привітання» від історичних персонажів.
На перший погляд це виглядає як звичайний цифровий маркетинг. Але в сукупності ці рішення працюють не на «туристичне просування», а на символічну «нормалізацію» окупації.
У матеріалах кампанії використовувалися «запрошення» до Криму від імені відомих письменників і поетів – як суміш реальних цитат і згенерованих фрагментів «у схожому стилі».
Це, на нашу думку, створює одразу кілька ефектів:
– територія під окупацією символічно отримує «схвалення» фігур культурного канону;
– у аудиторії стирається межа між справжнім текстом і згенерованою підробкою;
– ім’я автора починає працювати як політичний ресурс у контексті, у якому сам автор не міг брати участі.
Тобто ШІ застосовується не для зручності, а для переналаштування культурної пам’яті під поточний порядок денний.
Коли синтетичний контент не маркується, у користувача формується хибне відчуття «історичної достовірності». Для Криму це особливо чутливо: суперечка йде не лише про територію, а й про інтерпретацію історії.
AR-механіки створюють емоційно приємний і привабливий цифровий шар, який відсуває на задній план політико-правовий контекст: окупацію, мілітаризацію та порушення прав людини. Гейміфікація (квести, бонуси, повторювані дії) закріплює регулярну поведінку і формує звичку до споживання «потрібного» наративу.
Також слід нагадати, що AR-додатки здебільшого збирають технічні та поведінкові дані: доступ до камери, ідентифікатори пристрою, статистику дій, інколи геодані.
У разі підключення хмарних сервісів розпізнавання зростають ризики профілювання аудиторії, сегментації користувачів за регіонами та аналізу переміщень за конкретними локаціями.
Для окупованої території це не абстрактний ризик, а потенційний елемент ширшої системи контролю – тим більше за низької публічної прозорості щодо того, які саме дані реально збираються, де зберігаються і кому передаються.
Окремо важливим є таргетинг на жителів окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, які держава-агресор позначає як «нові регіони».
У такому разі започаткована окупантами «туристична кампанія» вирішує не лише «економічне завдання», а й формує фейковий образ «єдиного простору» – «спільної мобільності», «спільної символічної території» та «звичності» «нового статусу» окупованих земель.
Кампанія «Розквітай у Криму!» має яскраво виражений PR-характер, при цьому організатори не розкривають, які саме моделі ШІ використовувалися для генерації контенту. Така непрозорість безпосередньо підводить і до правового питання про межі допустимого використання культурної спадщини.
Згідно з наявними у багатьох країнах принципами цивільного законодавства та нормами міжнародного права, майнові права на твори діють протягом життя автора і кількох десятиліть після його смерті.
Тексти багатьох «класиків», згаданих у кампанії (Гоголь, Чехов, Єсенін, Маяковський, Волошин, Бунін), заявлені її промоутерами як «суспільне надбання», що «дозволяє цитувати їхні твори без згоди спадкоємців».
Однак особисті немайнові права охороняються в будь-якій правовій системі безстроково: право авторства, право на ім’я і право на недоторканність твору. Крім того, норми про захист нематеріальних благ допускають захист честі, репутації та зображення навіть після смерті особи.
У цьому кейсі порушення загальноприйнятих норм полягає не в самому цитуванні, а в генерації нових фраз «у стилі автора», які можуть сприйматися як позиція реальної історичної особи, чиє ім’я та образ використовуються в пропагандистській кампанії агресора.
А тому згенеровані «у стилі автора» фрази, подані як його «можлива позиція», прямо суперечать принципу недоторканності твору, праву автора на ім’я та забороні приписувати автору погляди, яких він не висловлював.
Сумарний аналіз «офіційної» риторики, «медійних практик» і кампаній із ШІ та AR в окупованому Криму показує наявність сталої моделі інформаційно-управлінського впливу агресора.
Запровадження ШІ в ній подається населенню як «нейтральна технологічна модернізація», а алгоритмічні інструменти управління «розписуються» як «допустима норма».
Водночас риторика про «баланс і людяність» нівелює питання дотримання прав людини, підзвітності та відповідальності «влади». Сам формат «ШІ розповів» у «медіа» посилює і закріплює «потрібне» окупантам та «ідеологічно правильне» трактування подій, а «туристичні кампанії» з ШІ використовуються як інструмент «інтеграції» та «нормалізації» окупаційного порядку.
Таким чином ШІ та AR виступають в окупованому Криму не як нейтральні інструменти цифрового розвитку, а як пов’язана інфраструктура «легітимації», пропагандистського впливу та «м’якої інтеграції» окупаційного режиму.
«Офіційна» риторика, «медійні» формати і цифрові «механіки залучення» від окупантів спільно знижують критичність сприйняття у населення, закріплюють «політично вигідне» трактування подій і розширюють практики збору та аналізу даних агресором за відсутності прозорості таких процедур.
Тому в центрі уваги мають бути не абстрактні суперечки про «дружбу» чи «суперництво» окупантів із цифровою технологією, а конкретні виклики використання ШІ агресором: відсутність незалежного нагляду, маніпулятивне використання синтетичного контенту та стирання межі між цитуванням і недобросовісною стилізацією «під автора».
Однак у поточних умовах окупації правові механізми захисту, а також реальна можливість громадського і судового контролю для жителів Криму в цій сфері повністю відсутні. Наша Асоціація продовжить викривати маніпуляції агресора з ШІ на окупованих територіях України на відповідних компетентних глобальних і європейських майданчиках.
