“Кримська” пропаганда агресора досить істерично відреагувала на заяви Президента України про невиконання комуністичним Китаєм своїх зобов’язань щодо Будапештського меморандуму після початку окупації та подальшої спроби анексії Криму у 2014 році.
Серед іншого окупантами заявлено, що нібито “КНР не тільки не була його учасником, а й фізично не могла ним бути, оскільки на момент підписання не мала такого статусу щодо пострадянського простору і не давала жодних зобов’язань перед Києвом”, що є явною та відвертою брехнею пропаганди агресора.
Нагадаємо, що комуністичний Китай, як і Франція, приєдналися до Будапештського меморандуму 1994 року тридцять років тому шляхом надання відповідних гарантійних заяв.
У лютому 2024 року міністр закордонних справ Китаю Ван І у своїй програмній промові на Мюнхенській конференції з безпеки підтвердив, що Китай схвалив Будапештський меморандум “за допомогою урядової декларації”.
Ван І намагався аргументувати в Мюнхені нібито вжиті далі Пекіном з цього приводу кроки, і навів попередню заяву Сі Цзіньпіна з цього приводу, що “ядерну зброю ніколи не можна використовувати, і ядерна війна ніколи не повинна вестися, всі сторони повинні спільно захищати безпеку ядерних матеріалів і об’єктів”, і що “слід поважати суверенітет і територіальну цілісність усіх країн”.
Ці заяви Ван І про те, що “Китай не сидів склавши руки”, і що Китай нібито “виконав свої обіцянки та міжнародні зобов’язання”, оперативно опубліковані на офіційному сайті МЗС Китаю за підсумками Мюнхенської конференції, можна сприймати критично в частині “достатності” та “ефективності” реагування Китаю на російську агресію, яка явно порушила Будапештський меморандум.
Але вони, як і заяви Сі Цзіньпіна, підтверджують і участь Китаю в Будапештському меморандумі, і визнання Китаєм ролі цього документа, який створює для Пекіна міжнародні зобов’язання. Таким чином, комуністичний Китай був і є, і де-юре, і де-факто повноцінним учасником цього меморандуму.
Очевидно, що китайська влада вкрай “приємно здивувалася” б нинішнім запереченням у “кримській” пропаганді окупантів статусу Китаю як ядерної держави “щодо пострадянського простору”, якби вона мала час ознайомлюватися з подібними вигадками кремлівської обслуги.
