У грудні 2021 року у зв’язку з викликаним недбалістю окупантів підтопленням Євпаторії водами озера Сасик-Сиваш наша Асоціація вказала на екологічні ризики,
пов’язані з підтопленням та розмиванням токсичних відвалів Сакського хімзаводу на мисі Червоний того ж озера.
Нагадаємо, що цей завод до 1987 року виробляв із озерної рапи компоненти радянської хімічної зброї та інші вкрай токсичні речовини для промисловості,
зокрема бромистий метил. Це небезпечне виробництво радянського підприємства, розташованого близько двох дитячих курортів, було остаточно припинено.
у його демілітаризованій після розпаду СРСР складовій, українською владою ще 2002 року, а окупація Криму перервала санаційні заходи.
Одразу після наших викриттів кримський гауляйтер Сергій Аксьонов заявив, що територію хімзаводу нібито “планується рекультивувати”.
При цьому до кінця 2022 року нібито мала «завершитися процедура банкрутства», потім об’єкти небезпечного підприємства обіцяли передати до «муніципальної власності Сак», а вже потім нібито з’явився б якийсь міфічний приватний інвестор, який і став би “проводити рекультивацію”.
За минулі чотири роки цього, звичайно, не сталося, і окупанти досі ведуть хронічну процедуру “ліквідації” Сакського хімзаводу, у рамках так званої “арбітражної справи А83-2363/2006” із незмінним “конкурсним керуючим” Василем Пітеляком.
Нагадаємо, що навіть російські пропагандисти, які відвідали залишки заводу у 2020 році відзначали, що «тут усі – відходи хімічної промисловості, перемішані між собою» та описували «різнобарвну землю, уламки пластику, незвичайної чорної пористої речовини», яку «страшно чіпати».
Хоча «рекультивація» збанкрутілого заводу декларувалася у схваленій окупантами наприкінці 2014 року «Державній програмі розвитку промислового комплексу на 2015-2017 роки», окупантів насправді цікавили як можливості практичного відновлення у Саках виробництва хімічної зброї, так і використання «зайвих» об’єктів заводу як будматеріалів.
Ну а про мільйони гривень, що зникли з рахунків заводу на початку окупації в рамках описаної вище афери його “ліквідаторів”, уже давно ніхто не згадує.
Ризики забруднення озера Сасик-Сиваш та Каламітської затоки Чорного моря посилилися після того, як наприкінці 2019 року той же Василь Пітеляк «легалізував» через фейковий «судовий процес» у «справі А83-15797/2019» “власність на майновий комплекс заводу” для його підконтрольного окупантам «клону», а також після того, як на полігоні відходів хімзаводу на сасицькому мисі Червоний окупанти почали активно добувати будматеріали, зокрема ракушняк і почали будувати у військових цілях трасу «Сімферополь – Скворцово – Євпаторія – Мирний» в обхід цього озера до баз Чорноморського флоту на озері Донузлав.
Потенційне влучення хімічних відходів Сакського заводу у відкриті водотоки,
з’єднані з Каламітською затокою Чорного моря, означатимуть колапс унікальних екосистем та знищення рекреаційного потенціалу цього району Криму,
загрожувати всьому Чорноморському регіону.
І ось тепер, паралельно з багаторазово описаною нами аферою “Золоті піски” із забудовою для російських колонізаторів прибережних земель у зоні потенційного забруднення, фейкова “заступниця міністра екології та природних ресурсів” Наталія Лісовська заявила про «дорожню карту», яка явно стала “документом прикриття” для бездіяльності незаконної “влади”.
Згідно з озвученою Лісовською “картою”, до кінця 2027 року окупанти тільки вирішуватимуть питання про “федеральне фінансування”, що вже досить утопічно за нинішніх умов.
А для пояснення майбутньої невдачі відразу заявлено, що ситуація з об’єктом на мисі Червоний “складна”, оскільки нібито “потрібна додаткова робота щодо формування земельної ділянки та уточнення статусу гідротехнічних споруд”, що також ніхто без “фінансування” робити не буде.
