Після досить довгої трагікомічної історії з “видачею земельних ділянок” учасникам російської агресії щодо віддалених від житла та інфраструктури занедбаних угідь Західного Криму “черга дійшла” і до Керченського півострова. Наразі злочинний “міністр майнових і земельних відносин” оккупантів Лариса Кулініч заявила про те, що “понад тисячу земельних ділянок у Ленінському районі готові для видачі учасникам спецоперації”.
Кулініч пообіцяла, що нібито “кадастрові роботи проведено щодо 835 земельних ділянок” поблизу села Кам’янське (Ак Монай) та “231 земельну ділянку сформовано” у селі Соляне (Кирим Елі).
Нагадаємо, що раніше близько 1500 “ділянок” колаборанти “нарізали” на занедбаних сільгоспземлях біля села Ліснівка, у постійній “зоні добрів” від Сакського хімзаводу, біля Окунівки (Тарпанчі), у віддаленому на десяток кілометрів від моря Медведєво (Табулди Ас), а також у селі Привітне (Болек-Аджі), розташованому між Євпаторією та Донузлавом, на порядній відстані від моря. У зазначених місцевостях, за винятком “хімічної” Ліснівки, були традиційні проблеми і з водою, і ґрунтами для землеробства.
Всіх ці “оази” об’єднувало одне: відсутність води, каналізації, електрики та газу, розташування на землях низької якості, достатня віддаленість, крім Окунівки, від узбережжя.
Тому не дивно, що навіть в Окунівці злочинні “ветерани”, за словами фейкового “заступника” Кулініч, Анатолія Заїченка, “просто до нас не дійшли. За ними ділянки зберігаються, і як тільки вони закінчать невідкладні справи і прийдуть до нас, ми видамо накази”.
При цьому не для “гарматного м’яса”, а своїх “дорогих друзів” цього року кримські колаборанти з “держради, що йде на перевибори”, спішно “виділяли” в селах Віліно (Бурлюк), Криничне, Зибіни (Аргінчик), Ароматне (Шабан Оба), Зеленогірське (Ефендикой), Олександрівка (Бій Кемельчі) тощо, тобто у досить добрих для життя та придатних для землеробства районах.
Втім, нинішні “приморські уділи”, формально розташовані неподалік берега Азовського моря, не лише позбавлені води, доріг і газу, але відрізняються “особливою цінністю”. Наприклад, розташоване біля основи Арабатської стрілки Кам’янське, як нескладно здогадатися з назви, розташоване не просто на вапняковій скелі, а й на місці колишніх Ак-Монайських катакомб, а тому насичені провалами навколишні землі для будь-якого землеробства, м’яко кажучи, не підходять.
Соляне ж взагалі розміщено на Арабатській стрілці і якихось придатних до господарювання земель на солончаках того пересипу немає.
Тому не дивно, що в обох “мегаполісах” місцеве населення ніколи не перевищувало сотню-іншу людей, і, наприклад, те саме Медведєво порівняно з цими напівзанедбаними селами – це “центр цивілізації”.
Швидше за все, “нарізавши” землю в Кам’янському та Соляному ініціатори даної афери розраховують її масово та оперативно “викупити” після роздачі: якщо під житло для сотень осіб ці землі свідомо не підійдуть, то для “елітних угідь” для парочки “обраних” – цілком.
