22 лютого в «Time» було опубліковано авторську колонку «Як має виглядати перемога України» американського дослідника Пітера Анатоля Лівена, в якій багато уваги було приділено де-окупації Криму.
Фактично автор поставив за мету не лише узагальнити заяви американських посадових осіб щодо де-окупації, а й дати своєрідну «відповідь» січневій публікації в тому ж таки «Time» Постпреда Президента України в АР Крим Таміли Ташевої «Необхідність звільнення Криму».
Лівен визнає, що український уряд та окремі представники США «висунули аргумент про те, що повна поразка росії та втрата [агресором] Криму необхідні, якщо ми не хочемо, щоб росія знову перегрупувалася та погрожувала Україні «через шість місяців чи шість років», як сказала Нуланд».
Також Лівен пов’язує плани з де-окупації Криму «з надією, вираженою в різних західних колах, що в результаті повної поразки в Україні буде повалено не лише путінський режим, а й сама російська федерація буде радикально і назавжди ослаблена або навіть розпадеться».
Як визнає Лівен, «це не зовсім порожнє бачення. Як показують приклади Іраку та Лівії, у поліетнічних авторитарних державах зі слабкими громадськими інститутами режим і держава можуть бути настільки тісно переплетені, що руйнація одного веде до краху іншого».
Втім, «послання» публікації Лівена досить маніпулятивні, і вони зводяться як до нібито «екзистенційних відповідей» росії на де-окупацію, якщо росія буде здатна на них, і, при іншому розвитку подій, до нібито ризиків, що виникають з розпаду ядерної росії.
Звичайно, в такому дивному ставленні автора можна пошукати його «особистий інтерес», оскільки Лівен не лише провів кілька років кореспондентом «The Times» у Москві, а й є нащадком російських білоемігрантів, що неодноразово наголошував у своїх дослідженнях.
Однак для заперечень Лівену, які частково нагадують знамениту «Котлету по-київськи», невдалу промову Джорджа Буша-старшого, який застерігав українців від розпаду СРСР за чотири місяці до відповдіних подій, достатньо і формальної логіки.
Очевидно, що не сама собою де-окупація Криму, а й існування України як незалежної та демократичної країни злочинно сприймається нинішнім Кремлем як «екзистенційна загроза». А тому український прапор в Одесі, Херсоні, Генічеську чи Керчі очевидно викликатиме однакову злочинну агресію авторитарного режиму росії, аж допоки цей режим не зазнає краху. А тому перемога над Кремлем має бути повною та беззастережною, і в даному форматі де-окупація Криму це лише один із багатьох необхідних її елементів.
Щодо розпаду самої росії, як і розпаду СРСР в 1991 році дослідники типу Левена можуть багато міркувати про «супутні ризики» але що ні вони, ні уряд США, ні вся коаліція демократичних країн нездатні – це запобігти або зупинити такий розпад у разі його початку.
Нинішня війна справді стає «імперіалістичною» оскільки на боці агресора зібралися багатонаціональні авторитарні імперії, що залишилися у світі, пережитки Середньовіччя та незакінченої соціальної модернізації. Їхній розпад історично зумовлений і в даному випадку може йтися лише про мінімізацію відповідних ризиків для оточуючих. Втім, відповідні дослідження будуть проводити вже зовсім інші, експерти, ніж правнук російських імперських генералів.
Професор Борис Бабін
