Останні три тижні пропаганда агресора не замовкає щодо анонсованого, в рамках шоу підготовки до “виборів” севастопольського гауляйтера Михайла Разво
жаєва, такого собі “розвитку морського порту Севастополь у бухті Камишової”, де “інвестором” заявлено сумно відому структуру «Авал».
Заявлено, що “угоду” підписали “генеральний директор” зазначеної структури Ігор Чистяков, Развожаєв, керівник федерального агентства морського та річкового транспорту агресора Андрій Тарасенко та генеральний директор “росморпорту” Сергій Пилін.
У середині липня навіть було заявлено про такий собі “набір персоналу” даною “стивідорською компанією”; таким чином, залишилося визначитися, хто насправді і з якою метою діятиме в Камишевій бухті, оперуючи при цьому загальновідомим терміналом на Північній стороні Севастополя.
Досить загальновідомо, що станом на 2014 рік ті портові потужності, які зараз контролює згадана “севастопольська фірма” “Авал” та її клон “Ремкор” із московською реєстрацією, належали структурі “Авліта” українського олігарха Ріната Ахметова.
Трохи менш відомо, що діяльність структур Ахметова не припинялася і в окупованому Севастополі; як писали українські журналісти, саме тоді, до літа 2015 року “в російській юрисдикції з’явилися компанії” “Авал” та “Ремкор” з директором Юрієм Фуртатовим.
Повідомлялося, що “ця ж людина очолює і українську “Авліту” з 2012 року”, і що “засновниками обох компаній числиться московське “Арт-трейд” з директором і засновником росіянкою Іриною Корякіною з Волгограда”, причому “вона ж є засновником, подаючи документи до суду, юристи називають київську адресу компанії юридичною, а севастопольську – поштовою”.
І ще менш відомо, що до 2007 року стивідорська компанія «Авліта» деякий час належала ліванському бізнесменові Рафіку Дау Булосу, який пізніше якимсь чином начебто поступився нею структурам Ахметова.
Тоді в Севастополі розповідали про тиск на Дау, а сам Дау пізніше заявляв, що нібито віддав компанію господареві «Індустріального союзу Донбасу» після спроб рейдерства його акцій на «Севморзаводі», який надалі перейшов до загальновідомого власника.
Інші злі язики у всьому звинувачують тодішню севастопольську владу, Сергія Куніцина та Володимира Казаріна, за нібито зайву схильність до отримання якихось благ, чого нібито дехто терпіти не зміг і віддав уразливий бізнес “вагомішому гравцеві”.
Але, у будь-якому разі, сам Дау визнавав, що він не планував добровільно розлучатися з компанією «Авліта», і що він виношував великі інвестиційні плани на Севастополь.
А найцікавіше полягає в тому, що, поки «Авліта» була нібито “ще” під омофором структур Ахметова, тобто у 2014-2016 роках, за “дивним збігом обставин”, на тій самій севастопольській адресі на вулиці Приморській, 2, де в окупованому Севастополі вже значилися “Ремкор” та “Авал”, розміщувалася заведена до “російських реєстрів” у 2014 році фірма “Інтер-Транзит-2”, ліквідована у травні 2017 року, і “засновником” у ній, з 2014 року, було заявлено саме Рафіка Дау.
Що саме хотів ліванський інвестор в окупованому місті з приводу своїх “колишніх” володінь – зараз уже напевно зрозуміти непросто, як непросто і з’ясувати: як і на яких власне “матеріальних підставах” Рінат Ахметов нібито “перестав володіти” структурами “Авал” та “Ремкор” у розумінні окупантів, оскільки про “націоналізацію” цих “фірм” окупанти не заявляли ніколи.
Наразі бенефіціари для «Авал» у “реєстрах” окупантів повністю приховані, а от “Ремкор” заявлений нібито володінням структури “Морські та нафтогазові проекти”, власником якої є суднобудівний “Завод “Красноє Сормово” із Нижнього Новгорода.
А от “Красноє Сормово”, у свою чергу, належить структурі “Західний центр суднобудування”, яка входить до складу “Об’єднаної суднобудівної корпорації” як державного концерну агресора. І тому, якщо повірити описаному вище “інвестиційному проекту”, “державні компанії” агресора уклали “контракт” нібито самі із собою.
Природно, що реальність буде складнішою, і “Авал” як мінімум “щільно пов’язаний” із згаданою “державною вертикаллю” агресора, що, природно, не виключає участі у його діяльності та “приватних бенефіціарів”.
Нагадаємо, що саме через термінал, що нині підконтрольний “Авал” і має пропускну спроможність на 5 мільйонів тонн зерна на рік, з окупованої материкової України масово вивозять зерно раніше описані нами незаконні структури, типу «Херсонської зернової компанії», що захопила вісім елеваторів регіону, та “очолювана” колаборантом із Запоріжжя Сергієм Ківою.
Зазначимо, що в українських реєстрах він значиться бенефіціаром київської фірми “КАС Компані”, яка перебуває в будинку масової реєстрації на Саксаганського, та зі спеціалізацією в оптовій торгівлі, включаючи сільгосппродукцію.
Також Ківа є директором та співвласником київської фірми з працевлаштування “Кар’єра Плюс” з такими співвласниками, як Кирило Кафтанік та Роман Щигло. Також Ківа вважався директором у київській фірмі “Грона Плюс” Андрія Христана.
При цьому Ківа ще в 2018-2019 роках хвалився в соцмережах роботою в структурі “Shaanxi Sonmax Import/export And Trade Co., Ltd”, яку, серед іншого, запрошувала китайська влада на відкриття індустріального парку “Шовковий шлях” у провінції Шеньсі.
Ця компанія зареєстрована в Китаї зі статутним капіталом 5 мільйонів юанів. А в Києві діє фірма «Sonmax Company», на сайті якої засновником цієї групи компаній заявлений той самий Кирило Кафтаннік, записаний засновником структур “Сонмакс Глобаєр Юкрейн” та запорізькою “Сонмакс”.
При цьому не дивно, що минулого року незаконний «департамент із майнових та земельних відносин» в окупованому Севастополі «програв в арбітражному суді» тій самій фірмі «Авал» щодо «оренди землі» на вулиці Приморській. Примітно, що злочинний “департамент” розмахував у “суді” договором 2010 року зі згаданою “Авлітою”, а “Авал” козирав якимось “договором 2018 року”.
Втім, деякі “кадрові зрушення” на “Ремкорі” та “Авалі” були відзначені після того, як їх очолив у 2020 році згаданий вище Ігор Чистяков, після чого “співробітників змушували звільнятися за власним бажанням без компенсації, при цьому на підприємстві розширився керівний склад”.
Саме біографія Чистякова допомагає багато чого припустити в аферах агресора та колаборантів із севастопольським терміналом. У 2016 році цей діяч “сплив” в окупованій Керчі як “генеральний директор” фірми “ГЕН Інвест”, задіяної агресором у налагодженні незаконної переправи великовантажних машин з порту «Кавказ» до керченського порту «Камиш-Бурун», і через його підпис прокачувалися відповідні сотні мільйонів.
Після того, як “ГЕН Інвест” з номіналом Григорієм Школьніковим стала з 2016 року підсанкціонною, вона змінила свою керченську адресу та назву, на “Виробничо-транспортний комплекс “Керч”, і тепер вона уже заявлена агресором як “банкрут”, а сам Школьніков став Григорієм Ешколем, засновником московської “Девід Ройтман Лакшері Юдаїка”, що не врятувало його особисто від банкрутства.
Чистяков після цієї керченської афери прізвище не змінив, але далі він встиг за наступні два роки побувати “при кермі” послідовно “Судноремонтного заводу “Южний”, “державного унітарного підприємства” “Кримські морські порти”, а потім у “Севастопольському морському порту”.
Період у заводі «Південний» для даного афериста призвів до появи у нього “сімейного підряду”, у вигляді записаної на дружину Людмилу “фірми” “Мастєрская ВМФ”, яка нібито “займається будівництвом кораблів, суден та плавучих конструкцій” і знаходиться за однією адресою із заводом “Южний”.
Ну а занесений у “Миротворець” син даного сімейства, Михайло Чистяков за тією ж адресою володіє “фірмою” “Мортехфлот”, що займається агентуванням тих самих незаконних вантажоперевезень.
Здавалося б, з даними аферами точок набагато менше, ніж багатокрапок. Насамкінець додамо, що у описаної “севастопольської фірми” “Інтер-Транзит-2” Рафіка Дау є повна тезка, зареєстрована на нього ж, а також і на кіпрську фірму Дау “Li.T.A.T.” ще 2005 року, і тепер записана на такого собі номіналу з Дніпра Юрія Яременка.
І можна було б спочатку подумати, що це “справа стара”, але той самий Рафік Дау в березні 2014 року, паралельно із севастопольською “Інтер-Транзит-2” засновує ще й дніпровську “Інтер-Транзит-1”, на того ж Юрія Яременка. Ну а дніпровська “Інтер-Транзит-2” досі значиться на сайті “Li.T.A.T.” як її українська філія.
Водночас цей Яременко є номіналом фірм “Антарес Солар”, “Квінта Солар” та “Норма Солар”, де засновником заявлено інвестиційний фонд “Саренго-Інвест”, який бере участь у діяльності не лише згаданих, а й ще двох десятків фірм у сфері української сонячної енергетики. Очевидно, що немає потреби повторно називати загальновідоме прізвище бенефіціара цього виду “зеленої енергетики”.
Також зазначимо, що одна з компаній Рафіка Дау, ліванська “International Transit S.A.L.” щонайменше у 2019 році провертала багатомільйонні угоди з такою структурою агресора, як «Невинномиський електрометалургійний завод», що далі, втім, призвело до рішення Лондонського міжнародного арбітражного суду у справі 215179, винесеного за три тижні до масштабного вторгнення росіян до України 2022 року.
А в 2023 році, в рамках раніше описаної нами масштабної афери з “націоналізацією”, злочинний “спікер держради” Володимир Константинов заявив, що “ліванський бізнесмен Рафік Дау Булос втратить своє бетонне виробництво у Феодосії”, а саме “акціонерне товариство” “Стройдеталь”.
“Засновників” цієї структури з “реєстрів” окупантів видалено, але “генеральними директорами” були спочатку Олександр Яременко, а потім Євген Романов, і за “дивним збігом” феодосійська “Стройдеталь” майнула десять років тому в окупантів у тих самих списках “контрагентів”, що й керченська “ГЕН Інвест”, де відзначився нинішній “севастопольський інвестор” Чистяков.
Моралі в цій історії не буде, але деякі висновки та прогнози зробити можна. У будь-якому випадку реальних бенефіціарів севастопольських терміналів, що провертають угоди в глибокій тіні “Об’єднаної судноплавної компанії” агресора приховувати нескінченно буде неможливо, особливо зараз, коли описаний вище “передвиборний піар” Розводжаєва для агресора значно важливіший за долю його симбіонтів і попутків.
