Наша Асоціація багато писала про окремих французьких політиків, «ув’язаних», тією чи іншою мірою, в інтригах російських спецслужб і які потрапили в «медову пастку» злочинної «кримської роботи» Кремля.
Але іноді варто пройтися від окремого до спільного, щоб спрогнозувати – як і про що надалі, не тільки у «світі після Ялти», а й у «світі після Бучі», французька мова зможе зазвучати на «кремлівських банкетах».
Як нещодавно висловився прем’єр Іспанії Педро Санчес, російський диктатор має «багато союзників у Європі, які зараз приховують свою симпатію та зв’язки з путіним, але які всього рік тому відвідували його і хвалили його методи».
Санчес закликав світ боротися з «гнилим насінням, яке посіяв путін», але на яких вітряках молотимуть дані «грона гніву» і як шукатимуть протиотруту для тих, хто «з’їв цей хліб» – питання явно не для одного політика, і не тільки на південь від Піренеїв.
А, щоб зрозуміти специфіку дуже дивних «почуттів» окремих французьких діячів до «загадкової російської душі», потрібно зазирнути у минуле, втім – не настільки віддалене, що спробував зробити експерт Асоціації професор Борис Бабин.
Втім, наше завдання дещо спростила професор Марлен Ларуель з Унівеситету Джорджа Вашингтона, яка присвятила зародженню даного голему низку великих досліджень, а також популярних есеїв.
Як вказує професор Ларуель для “The Convesration”, ще в 60-х роках ХХ століття ветеран воєн в Індокитаї та Алжирі, офіцер Іноземного легіону та французької військової розвідки, депутат парламенту від різних партій, монархіст та ініціатор реабілітації колаборантів II Світової Жан Марі Ле Пен зустрічається з Іллею Глазуновим.
Підстава поїздки російського «опозиціонера» та художника-антисеміта до Парижа була вигадана його кураторами з КДБ досить екстравагантно – Глазунов збирався «писати портрет де Голля».
Натомість у Глазунова намалювалися «чисто професійні» зв’язки з Ле Пеном, який після «розмивання» голлізму намагався перехопити ініціативу щодо «діалогу з Москвою».
З одного боку виглядає трагікомічно, коли сліпий з 1958 року від бійки з комуністами Ле Пен почав свій «довгий танець» з радянськими структурами, але насправді ніякого парадоксу тут немає.
Так, Ле Пен далекий від марксизму так само, як Путін від його колишнього радянського боса Андропова, але спільне у них є – глибинна ненависть до демократії, як до начебто «неправильної форми життя».
Політична матерія Франції, і ми до цього неодноразово повертатимемося, сповнене такими «скелетами з минулого». Нинішні бонапартисти чи роялісти це не тільки й не лише персонажі кінематографу, а й цілком реальні, та й часто вкрай впливові політики та бізнесмени, які іноді гидливо змінюють як рукавички «буржуазні партії», в рамках яких вони легалізують своє «становище в суспільстві».
Втім, Ле Пен, вдосталь «натерпівшись» від зміни «партійних вивісок», вирішив придбати власну «політичну рукавичку», створивши свій «Національний фронт» ще у 1972 році.
І хоча довгі десятиліття ця політична сила була маргінальною, вже 2022 року весь демократичний світ стежив за фіналом президентської виборчої кампанії – і Еммануеля Макрона, і дочки Ле Пена.
Та й, сьогодні, коли «Національне об’єднання», що «отримало ребрендинг», прагнути обзавестися новими «публічними лідерами», про які ще багато буде сказано, Ле Пен не просто живий і пише в «Твіттері», до чого вже його те, при всьому антиамериканізмі там ніхто блокувати не збирається.
Ле Пен ще й залишається «хрещеним батьком» або «патріархом» системи, яка пустила метастази в багато інших «буржуазних партій». Адже, як сказано вище, для «справжніх роялістів» все це лише зовнішня атрибутика, їхня мета полягає зовсім в іншому.
Втім, не лише Ле Пен у його «фронті» мав якийсь «російський досвід». Достатньо згадати, що його соратник з руху, покійний монархіст і журналіст Жан-Франсуа Шіапп був одружений з донькою емігранта Антона Денікіна, Мариною, яка взяла собі псевдонім Грей ще до того, як це стало мейнстримом.
Як нагадує професор Ларуель, інший покійний украй правий соратник Ле Пена, покійний Жан-П’єр Стірбуа вкрай цікавився «російським солідаризмом» як засобом «боротьби з комунізмом». Тому не варто дивуватися, що ще до остаточного падіння «залізної завіси» до Парижа до «фронтовиків» зачастили «дорогі» у всіх сенсах цього слова гості.
Наприклад, Ле Пен не гидував щільно спілкуватися з «політичним емігрантом» і «жертвою радянського режиму» Едуардом Лімоновим, який з 1980 року перебрався зі США, подалі від вдумливих поглядів ФБР, до «ліберальної Франції».
Як пізніше зізнавався Володимир Крючков, права рука того ж Андропова, саме він активно працював за «змичкою» французьких «вкрай правих» із радянсько-російською «творчою інтелігенцією» різного «рівня свіжості».
Наприклад, нині загальновідомий Олександр Дугін брав у Ле Пена інтерв’ю для газети «День» ще молодим та нікому не відомим маргінальним журналістом.
Ну, а далі починається «зворушлива дружба» Ле Пена з Володимиром Жириновським, яка переросла в низку «візитів ввічливості», а інший одіозний російський шовініст Сергій Бабурін брав участь у паризьких зборах «фронтовиків».
Тому, коли з 2011 року Марін Ле Пен отримала від батька «керма правління» «фронтом і фронтовиками» щільні «російські зв’язки» її сім’ї надовго визначили «зовнішню політику» правих радикалів.
Окупація Криму не сильно змінила цю риторику, а скоріше навпаки – вона загострила протистояння в рамках правого французького політикуму, який не «оцінив» послідовну та часто ірраціональну «русофілію» обох Ле Пен.
Але масштабна російська агресія в 2022 році дещо «змістила приціл», і багато діячів «Національного об’єднання» перестали як мінімум публічно демонструвати підтримку Кремля.
Втім, вони делегували цю справу своєму непотоплюваному «патріарху», оскільки старший Ле Пен, який давно пережив більшість своїх політичних «друзів» і «партнерів», не вважає за потрібне якось себе стримувати.
27 лютого, у перші дні російського масштабного вторгнення, Жан Марі Ле Пен публічно заявив про те, що прагнення НАТО зупинити росію нібито «глупо» та, натякаючи на «ядерну силу» Кремля, вирішив налякати всіх «апокаліпсисом».
10 березня, коментуючи удар російської авіації по шпиталю в Маріуполі, Ле Пен цинічно «нагадав», що під час Другої світової війни нібито «англо-американська авіація знищила десятки французьких» міст.
Також у березні «патріарх» «Національного об’єднання» вирішив «пояснити русофобію», тим, що нібито «росії не прощають …вигнання комунізму», закликати Європу та росію об’єднатися у певному «бореальному континенті» чи «блоці», а також – критикувати Байдена та висловити співчуття з приводу смерті «друга» Жириновського.
Втім, далі «хрещеному батькові» крайніх правих залишилося «обурюватися нечесним маневром», коли в розпал передвиборчих перегонів його дочки в квітні 2022 року французька преса «злила» всю підкилимну інтригу фінансування клану Ле Пен Кремлем.
Звичайно ж, хтось міг говорити про «зраду побратимів», які перейшли на бік переможця, про вкрай цікаву долю яких ми ще поговоримо. Ми наводили дані провокаційні та місцями явно протиправні заяви «хрещеного батька» далеко не просто так, оскільки саме він залишається для «Національного об’єднання» ключовим авторитетом.
Про «молоду парость» цієї структури ми поговоримо окремо, а поки що варто нагадати про інші події, з іншого берега Рейну, саме в руслі монархічних поглядів Ле Пен, що узагалі ніколи не приховувалися.
Там 7 грудня 2022 року спецслужбами Німеччини було припинено масштабну змову «руху рейхбюргерів» спрямовану на «боротьбу з масонами та Ротшильдом», тобто – на повалення демократичних інституцій, «відновлення німецької монархії».
«Регентом» при цьому планувалося проголосити «Генріха XIII, принца Рейс», а «міністром юстиції» – представника проросійської вкрай правої партії «Альтернатива для Німеччини» Біргіт Мальзак-Вінкеман.
Цей сюжет здається оперетковим, але в його рамках було затримано більше 25 активних змовників, включаючи військових і поліцейських офіцерів, а також співмешканку невдалого «Генріха XIII», таку собі «Віталію Б.», громадянку росії.
У французьких колег цієї «Віталії Б.» із «боротьбі з масонами і Ротшильдом» вибір набагато ширший, оскільки, як зазначено вище «монархічне підпілля» на захід від Рейну, це вже не німецькі «принци з глибинки», а цілком солідне і шановане лобі.
Про те – як саме «юні обдарування» від Ле Пен кидаються між нащадками Наполеона III та Бурбонів, причому тут ядерна енергетика, африканські франкофони та окупований Крим – мова буде у наступних частинах нашого матеріалу.
