професор Борис Бабін
Вже тиждень російська пропаганда «мліє в екстазі» від нібито «історичного та проривного» візиту китайського «червоного імператора» до Москви та заявлених там нібито «історичних документів», у тому числі про боротьбу з «трьома викликами: тероризмом, екстремізмом та сепаратизмом» а також про нібито необхідність «протидії дискримінації у всіх сферах, включаючи спорт».
Дані заяви не нові, і, наприклад, постійні тези про «боротьбу з тероризмом» у агресора та у Пекіна стали «білим шумом» у рамках Шанхайської організації співробітництва, та ще з часів прийнятої в 2001 році Шанхайської конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом.
До цього постійні заяви про «боротьбу з цими бідами» зазначалися в Алма-Атинській спільній заяві 1998 року, Бішкекській декларації 1999 року, Душанбінській декларації 2000 року та Декларації про створення ШОС.
Ці документи, м’яко кажучи, на розвиток і країн Азії і всього світу вплинули приблизно ніяк. Втім, і ШОС, і «профільна конвенція» розглядаються їхніми учасниками не так як міжнародний організаційний механізм, як карго-культ, запозичений у демократичних націй світу, без чіткого бачення шляхів його застосування.
У той же час кримські «говорючі голови» агресора, які зазвичай «вилизують» кожен подих від Кремля, вважають за краще відмовчуватися з приводу «китайської дружби навіки».
І справа тут не в їхній очевидній причетності і до сепаратизму, і до дискримінації, що так «гнівно засуджують» черговий кремлівський і пекінський диктатори, оскільки всі чудово розуміють, що жодні ритуальні «спільні документи» двох режимів, наштамповані за останнє десятиліття правління Сі не стоять і паперу, використаного для їхнього складання.
Просто і кримські колаборанти, з-поміж «вхожих у кабінети» режиму Януковича, і їхні куратори з російських спецслужб чудово пам’ятають і подібні запевнення від того ж Сі «двічі несудимому» тоді ще президентові України в підтримці з Пекіна в 2013 році, і всі наступні події.
У цьому контексті варто згадати і про свіжу публікацію «ідейного колаборанта» і «політолога» Андрія Ставицького, який робив до 2014 року в Сімферополі «наукову кар’єру» на злочинних маніпуляціях щодо нібито «розвінчання українського історичного міфу», очевидно пов’язаного зі спецслужбами в окупованому Севастополі незаконним «доцентом кафедри історії та міжнародних відносин».
Ставицький констатує, що «переоцінювати роль Китаю у вирішенні проблем росії не варто», і що «на сьогодні між росією та Китаєм є суттєві відмінності в тому, як керівники обох країн бачать майбутнє кожної зі сторін. І порівняння часто не на користь росії», оскільки, на відміну від агресора, «Китай має довгострокову стратегію» та його «рішення …диктуються, насамперед, прагматизмом».
Повторивши традиційні злочинні мантри про те, що нібито «Захід уже починає втрачати свої позиції», Ставицький зробив застереження, що «якщо росія розраховує вийти переможцем із протистояння із Заходом, їй просто необхідно змінюватися», вказавши, що «зі змінами ми запізнюємося на пару десятиліть» та «у 2024 році, припускаю, все вже остаточно вирішуватиметься», оскільки «час було втрачено, ресурси значною мірою витрачені чи втрачені».
Також не варто забувати, що агресор і Пекін, використовуючи в документах мантри про «боротьбу з тероризмом» або про «неприпустимість дискримінації», ставляться до них виключно як до формул, необхідних для «умиротворення злих духів із Твіттеру».
Тому аналіз подальших подій має ґрунтуватися на вчинках та діях, і варто нагадати, що після приїзду Сі до Москви Пекін демонстративно оголосив про проведення першого саміту «Китай-Центральна Азія», який проведуть у травні, та «всі беззмінні лідери п’яти пострадянських країн там, звісно, будуть».
Паралельно Пекін скасовує ковидні обмеження на трафік людей і бізнесу з Центральною Азією, і хоча це більше пов’язано із завершенням періоду «переродження» влади Сі, цей економічний поштовх буде дуже своєчасним для нової китайської доктрини, яка неодмінно стала: головний «шлях у світ» для Пекіна «лежать не через Сибір чи Індію, а саме долинами Фергани і Чу».
Сьогодні можна визнати, що «фактично Кремль заведений Сі у формат нового «перерозподілу акцій» з приводу подій між Каспієм і Синцзяном, і у Москви залишиться хіба що міноритарний пакет, менший ніж до 2022 року і ще менший, ніж до 2014-го».
Очевидно, що в Криму чудово розуміють, що розпочавшись із Центральної Азії, «стадія торгу», а потім і «стадія прийняття» у Кремля продовжуватиметься далі, і до, і після неминучої де-окупації півострова.
