21 листопада Європейський суд з прав людини опублікував комунікацію в дев’яти справах, умовно об’єднаних під назвою «Рефат Мідатович Аметов проти росії та України» [1]. В цілому, ці справи стосуються викрадень та позбавлення життя ряду громадян України. Більшість зі скаржників за опублікованою комунікацією становлять кримські татари.
Оприлюднення комунікації Європейським судом означає, що попередній розгляд справи завершений. Як правило, такий попередній розгляд триває декілька років, і у значній частині випадків завершується визнанням позову неприйнятним.
Якщо ж ЄСПЛ опублікував комунікацію, це означає, що позов попередньо визнано прийнятним. Практика Суду також демонструє, що визнання позову прийнятним з дуже високою імовірністю вказує на те, що в справі буде встановлене порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і держава-порушниця буде зобов’язана сплатити компенсацію.
Процес розгляду справи по суті також не буває миттєвим, особливо в таких складних випадках, проте він, зазвичай, суттєво коротший, ніж попередній розгляд справи. В чому ж важливість цих справ – спробував розібратися експерт Асоціації, юрист-міжнародник Олексій Плотніков.
В рамках справи об’єднані 9 позовів родичів громадян України, що були вбиті, або зникли та імовірно вбиті в Криму під час російської окупації. Так, Решат Аметов став одною з перших жертв окупації. Він був викрадений під час мирного протесту 3 березня 2014 року, імовірно представниками злочинної так званої «самооборони Криму». Його тіло зі слідами жорстоких тортур було знайдено 14 березня. Українське слідство визначило підозрюваних та оголосило їх в міжнародний розшук. «Слідство» окупантів причетних осіб так і «не встановило».
Другий позов поданий удовою Станіслава Карачевського – українського офіцера, що був вбитий російськими солдатами 6 квітня 2014 року в гуртожитку в Новофедорівці. Вбивця був спочатку затриманий окупантами, але відбувся штрафом, який так і не сплатив.
Третій позов поданий сином Веджиє Кашки – 83-річної ветеранки кримськотатарського руху та правозахисниці. 23 листопада 2017 року її затримали карателі окупантів, нібито «за підозрою у вимаганні». В затриманої стався серцевий напад, і їй не було надано належної медичної допомоги, через що вона померла. Попри відомості, що окупанти навмисно не допустили до Веджіє Кашки лікарів, фейкові «органи влади» загарбників відмовилися «розслідувати» її смерть.
Решта заяв подані родичами Тимура Шаймарданова, Ісляма Джеппарова, Джевдета Іслямова, Ервіна Ібрагімова, Арлена Терехова, Руслана Ганієва, Мухтара Арісланова та Сервана Зінедінова – кримських татар, що, імовірно, були викрадені між 2014 та 2016 роками карателями окупантів чи пов’язаними з ними особами. Фейкове «слідство» загарбників не «дало результатів», нібито через те, що «злочинців неможливо встановити», або через те, що «їх немає на території Криму». Україна проводила слідство в цих справах, але воно не могло бути завершене через відсутність доступу до місця злочину.
Усі ці позови стосуються порушення статті 2 Конвенції (право на життя), в поєднанні з порушеннями інших статей, наприклад статті 13 (доступ до ефективного засобу правового захисту) та статті 14 (заборона дискримінації). В справах піднімається питання дотримання права на життя як по суті, так і в процедурному аспекті, тобто щодо розслідування та покарання винних у позбавленні родичів заявників життя.
Інформація навіть з відкритих джерел робить очевидним, що родичі заявників в той чи інший спосіб втратили життя через дії окупаційних «структур» російської держави. Для встановлення порушення з боку росії не так важливо, чи діяла держава прямо через своїх представників, або через осіб, що діяли під контролем або з мовчазної згоди держави, як злочинна так звана «самооборона Криму».
Проте постає питання, чи зможе Європейський суд з прав людини взагалі розглядати справу проти рф, винести рішення та домогтися його виконання, якщо державу-агресора виключили з Ради Європи ще в березні 2022 року [2], та якщо 16 вересня 2022 року росія перестала бути стороною Європейської конвенції з прав людини, а отже і перестала визнавати юрисдикцію ЄСПЛ [3]. Це питання має значення не тільки для цієї справи, але й для тисяч інших кримських справ.
В резолюції ЄСПЛ від 22 березня 2022 року щодо наслідків припинення членства рф в Раді Європи прямо зазначається, що «Суд лишається компетентним розглядати заяви, подані проти російської федерації у зв’язку з діями чи бездіяльністю, які можуть складати порушення Конвенції, якщо вони відбулися до 16 вересня 2022 року» [4].
Таким чином, сам Страсбурзький суд вважає, що має юрисдикцію щодо справи Аметова та пов’язаних справ, та щодо всіх інших справ проти росії, які стосуються порушень, скоєних до 16 вересня 2022 року. Інше питання в тому, що сама рф так не вважає. Парламент держави-агресора ухвалив «спеціальний закон № 183-ФЗ» від 11 червня 2022 року, яким визнав рішення ЄСПЛ, ухвалені після 15 березня 2022 року такими, що нібито «не підлягають виконанню».
В принципі, російська федерація і раніше не відрізнялася дисциплінованістю у виконанні рішень міжнародних судів. Ще в 2015 році російський «конституційний суд» ухвалив рішення, відповідно до якого, у випадку колізії між рішенням ЄСПЛ та російською конституцією, пріоритет мають норми останньої. В таких випадках, рф відмовляється від виконання «спірних» рішень ЄСПЛ.
З точки зору міжнародного права, такий підхід повністю протиправний, оскільки відповідно до добре встановленого міжнародного правила, жодна держава не може посилатися на положення свого внутрішнього законодавства на виправдання невиконання міжнародних зобов’язань.
Визнання чи відмова рф від рішення не має значення для констатації ЄСПЛ порушення, але вона має значення для припинення порушення та компенсації жертвам. Єдиним ефективним шляхом для припинення російських порушень в Криму зараз є його де-окупація та повернення під повний контроль України. Та чи існує можливість стягнути з держави-порушниці матеріальну компенсацію всупереч її волі?
В загальному випадку, держава має виконувати рішення Європейського суду добровільно. В разі невиконання, відповідно до статті 46 Європейської конвенції [5], Комітет міністрів Ради Європи може прийняти рішення про заходи щодо держави-порушниці аж до виключення з Ради Європи. Однак варто встановити, що робити з державою-порушницею, яка вже виключена з Ради Європи, і щодо якої безсилими виявилися всі заходи політичного тиску.
В самій Ради Європи поки відсутній відповідний механізм. Наприклад, Рада Європи не може просто так накласти арешт на російське майно в Європі та продати його з метою отримання коштів для виплати компенсацій. В експертному середовищі розглядаються різні можливі сценарії, зокрема про те, що рішення тут може бути як політичним, так і юридичним. Такого політичного рішення саме для системи ЄСПЛ поки не проглядається, проте компенсації на виконання рішень Страсбургу можуть стати частиною репарацій, що можуть бути стягнуті з росії за шкоду, завдану Україні, її громадянам та юридичним особам в цілому, про що ми писали раніше.
Також не виключений варіант стягнення цих коштів національними судами країн Ради Європи з майна росії, що перебуває під їх контролем, за додаткового національного позову заявників, які вже виграли ЄСПЛ.
Також важливе питання чому позивачі звернулися до Суду не тільки проти росії, яка несе відповідальність за вбивства українських громадян, але й проти самої України? Це є результатом того, що Україна є єдиним легітимним сувереном Криму. Окупація території ніяк не позбавляє державу прав на цю територію, проте права не можуть існувати без обов’язків. За загальним правилом, Україна зобов’язана намагатися забезпечувати дотримання прав людини на всій своїй території, навіть якщо тимчасово втратила контроль над її частиною.
ЄСПЛ вже розглядав подібну ситуацію. В справі Ілашку та Інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ зазначив, що «коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно до фактичної ситуації (наприклад, сепаратистський режим, воєнна окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію».
«Вона має всіма доступними дипломатичними та правовими засобами з залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права і свободи, передбачені Конвенцією», додав Суд [6].
В тій конкретній справі страсбурзькі судді дійшли висновку, що Молдова не вжила всіх можливих засобів для звільнення заявників в ситуації, коли їхньому життю загрожувала реальна небезпека через смертний вирок, винесений російською владою на окупованій території Молдови через маріонетковий уряд. Безумовно, основну відповідальність несла рф, яка активно порушувала права заявників, проте невжиття Молдовою всіх необхідних заходів також призвело до її відповідальності.
Висновки в справі Ілашку не означають, що в справі Аметова ЄСПЛ неодмінно знайде порушення з боку України. Зрештою, практика Європейського суду в Україні добре відома та враховувалася, в тому числі, і при проведенні розслідування «кримських» справ.
Відомо, що Україна, щонайменше, порушила кримінальні справи в усіх випадках вбивств та зникнень своїх громадян в Криму, встановлювала підозрюваних, оголошувала їх в міжнародний розшук. Тепер ЄСПЛ має оцінити ефективність цих заходів та, сподіваємося, встановити, що Україна дійсно зробила все можливе для дотримання своїх позитивних зобов’язань в справі.
Після вигнання рф з Ради Європи обговорювалася доля всіх справ проти цієї країни в Європейському суді. Суд мав, щонайменше, чотири теоретичних варіанти дій відносно справ проти росії: продовжувати їх розглядати, розглядати лише обрані справи, заморозити розгляд всіх таких справ, або взагалі викреслити їх зі списку справ як такі, чий розгляд нібито «більше невиправданий».
Комунікація справи Аметова та пов’язаних справ явно показує, що Суд не пішов шляхом заморозки чи відмови від розгляду справ проти рф. Це дає надію, що й інші кримські справи будуть розглянуті, враховуючи міждержавні скарги України проти росії.
Комунікація справи до рф носить, безумовно, формальний характер. Очевидно, що органи влади держави-агресора не будуть співпрацювати з Радою Європи, тим більше в справі, рішення по якій ще раз підтвердить терористичну сутність російського режиму.
Це може прискорити розгляд справи, адже відсутність у справі представників рф означає відсутність процесуальних зловживань, якими активно користувалися російські юристи для затягування розгляду справ проти росії.
Таким чином, строк розгляду описаної справи залежить тільки від процедурних правил суду та України. Визнання порушення з боку європейської судової інституції стане першим кроком у відновленні справедливості для жертв. Наступним має стати стягнення компенсацій з держави-агресора. Рішення ЄСПЛ у справі, та, сподіваємося, в інших кримських справах, може стати потужним аргументом при розробці механізму репарацій, що мають бути стягнені з окупанта.
- https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-221299%22]}
- https://www.coe.int/en/web/portal/-/the-russian-federation-is-excluded-from-the-council-of-europe
- https://www.coe.int/en/web/portal/-/russia-ceases-to-be-party-to-the-european-convention-on-human-rights
- https://echr.coe.int/Documents/Resolution_ECHR_cessation_membership_Russia_CoE_ENG.pdf
- https://www.echr.coe.int/documents/convention_rus.pdf
- https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-61886%22]}
