В рамках постійної співпраці з органами ООН наша Асоціація спрямувала інформування Спецдоповідачу ООН з питань крайньої бідності та прав людини, професору Олів’є Де Шуттеру для його тематичної доповіді Генасамблеї ООН «Благополуччя та контроль: патерналізм підтримки», присвячену питанням діяльності служб захисту дітей.
В інформуванні АРК, опублікованому зараз на офіційних веб-джерелах ООН, нагадується, що злочинні угруповання, які використовують сексуальне насильство над дітьми та торгівлю дітьми в Криму, підпорядковані та тісно співпрацюють з контрольованою росією «республіканською владою», яка також протягом останнього десятиліття контролює нелегальні «служби захисту дітей» .
В інформуванні АРК додається, що участь кримських організованих злочинних угруповань у сексуальній експлуатації молоді створює додаткові проблеми для ідентифікації жертв, оскільки на окупованому півострові як «сірій зоні» відсутні ефективні засоби правового захисту.
«Законодавча база» для боротьби з сексуальним насильством над дітьми та торгівлею дітьми в Криму була і є неефективною, наголошується в інформуванні, оскільки росія незаконно застосовує власне законодавство на окупованій території з 2014 року, а протиправні «служби захисту дітей», створені в Криму, ніколи не реагували на ці виклики.
В інформуванні АРК додається, що на окупованих росією материкових територіях України незаконні «служби захисту дітей» використовуються російськими окупантами для злочинного тиску та погроз сім’ям дітей, які можуть симпатизувати Україні, та які використовують засоби дистанційної освіти за українськими шкільними програмами та відмовляються брати «документи про громадянство росії».
Такі погрози та дії незаконних «служб захисту дітей» щодо відповідних сімей включають участь у депортації, штрафах, ув’язненні та «позбавленні батьківських прав» батьків, а також мову ворожнечі, виховання та примусову «прописку» у місцевих «військкоматах» агресора, наголошується в інформуванні Асоціації.
У інформуванні АРК резюмується, що питання вірної кваліфікації такого міжнародного злочину, як насильницька депортація українських дітей особами, підконтрольними росії, є ключовим, оскільки існує певна різниця у визнанні такого злочину геноцидом, військовим злочином чи злочином проти людяності.
Великим викликом є перспективи розгляду справ, ініційованих такими потерпілими в національній цивільній юрисдикції проти росії, як держави, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, вказане в інформуванні.
Наша співпраця зі структурами ООН щодо протидії грубому порушенню росією міжнародного права буде продовжена.
