Минуло декілька тижнів з моменту заяви кремлівського диктатора, яку він зробив 12 серпня на борту крейсера «Варяг» під час відвідування завершальної стадії навчань Тихоокеанського флоту рф, фактично перебуваючи на окупованих японських землях Курильських островів. Суть заяви полягала у прямих російських погрозах можливістю «симетричного захоплення» вмф рф цивільних суден західних країн, нібито як зворотного заходу на їхні дії, що вчиняються задля протидії порушенням міжнародного права з боку тіньового флоту.
Сама назва російського військового корабля, місто та суть промови мали явною метою демонструвати нанесення «когнітивного удару». Здійснити таку виставу в окупованому Криму або навіть десь поблизу акваторій Чорного та Азовського морів, та навіть й на Балтиці було б просто смішно. Однак, заява викликала оцінки аналітичних медіа, а також обговорення фахівцями та експертами, пов’язаними з провідними міжнародними аналітичними центрами (Atlantic Council, MEI, RUSI, CSIS, IISS) та морської галузі. У ситуації розбиралися експерти нашої Асоціації Олексій Плотніков та Едуард Плешко.
Узагальнюючи публікації західних експертних кіл та аналітичних центрів провідних західних аналітиків, можемо виділити кілька ключових векторів оцінки ситуації. Зокрема, спільним в усіх оцінках є визнання юридичної асиметрії російського підходу. Усі фахівці майже одностайно підкреслюють хибність наративу кремля про «дзеркальність» заходів. Затримання західними країнами (США, Велика Британія, Франція, Швеція) суден російського тіньового флоту відбувається в межах Конвенції ООН з морського права. Підставами слугують відсутність законного прапора, відсутність сертифікованого страхування, порушення санкційних режимів, контрабанда або небезпека екологічної катастрофи.
Коли йдеться про затримання суден, що не несуть прапора рф слідзгадати статтю 92 Конвенції ООН з морського права, ща якою судна повинні ходити під прапором лише однієї держави, і не можуть змінювати прапор довільно. Вони підпадають виключно під юрисдикцію держави прапора та якщо на судні немає прапора рф, то його затримання не може бути підставою для будь-яких міжнародних процесів, ініційованих росією. Нагадаємо, що й формальні судновласники й капітани затриманих суден, як правило не є російськими юридичними особами чи громадянами.
З погляду міжнародного морського права, що існує в реальності, а не в уяві автократа, затримання суден, що нелегально перевозять російську нафту, не є піратством. “Дзеркальна” відповідь також не є дзеркальною, тобто між діями європейських урядів та можливим захопленням суден європейських держав не можна провести аналогію.
Найпростіше пояснення полягає в тому, що росія не може застосувати “дзеркальну відповідь” до суден під прапором європейських країн, оскільки ці країни не мають тіньового флоту. До подібної практики вдаються держави, проти яких запроваджені міжнародні санкції, наприклад, Іран та Венесуела. Як правило, тіньовий флот використовується для перевезення нафтопродуктів та іншої сировини в обхід таких санкцій. Крім того, судна, які оперуються власниками демократичних держав та перевозять вантажі в інтересах бізнесу цих держав, не використовують схеми з відсутністю легального прапору, мають належне страхування та не є суднами, що обслуговуть інтереси сторони міждержавного конфлікту.
Споріднює судна тіньового флоту мета їх використання (обхід санкцій) та методи, що при цьому використовуються (часта зміна назв, прапорів та власників, приховування інформації, маскування місцеперебування, передача фальшивих сигналів ідентифікації тощо) з метою продажу підсанкційної продукції на іноземних ринках, де покупці готові купляти сировину сумнівного походження. Дії суден тіньового флоту часто порушують норми міжнародного морського права, однак європейські країни так і не змогли створити стратегію протидії таким порушенням.
Чи можна вважати піратством затримання суден тіньового флоту, до якого вдаються країни, які запровадили санкції? Безумовно – ні. Для розуміння правової природи дій європейських держав щодо суден російського тіньового флоту потрібно розрізняти два елементи. Перший – це причина затримання, що полягає в обході санкцій. Другий – підстава затримання, яка може бути індивідуальною для кожного конкретного судна.
Санкції проти російських вуглеводнів, що їх запровадили європейські країни, мають цілком практичну мету – знизити нафтогазові доходи держави-агресора, і тим самим підірвати її здатність вести війну. Такі санкції реалізуються через два основних механізми: обмеження чи заборону імпорту російських нафтопродуктів до країн ЄС, та через встановлення граничної ціни (price cap) для продажу такої продукції. Перший механізм доволі очевидний, бо Європа не купує російської нафти. Другий – більш складний – безпосередньо пов’язаний з діями проти російського тіньового флоту. Для його розуміння потрібно розібратися з тим, хто і для кого встановлює граничну ціну.
Розпочати слід з того, що ніякого загального міжнародного режиму санкцій проти російської федерації не існує. Такий режим могла б створити Рада Безпеки ООН, яка має досвід впровадження повного торгового ембарго щодо Іраку у відповідь на його агресію проти Кувейту в 1990 році (Резолюція 661), впровадження обмежень на торгівлю, зокрема енергоносіями, щодо колишньої Югославії в 1992 році (Резолюція 757), антиурядових груп в Лівії починаючи з 2011 року, Північної Кореї у 2017 році (Резолюція 2375). Зокрема, Рада Безпеки цілком повноважна запровадити заходи огляду і затримання суден, як вона зробила у 2014 році Резолюцією 2146 щодо Лівії. Жодних подібних заходів проти рф запроваджено не було через сумнозвісне право вето.
В умовах паралічу головної міжнародної інституції, відповідальної за підтримання миру, держави вимушено вдалися до правомірних заходів проти порушника міжнародного права. Такі заходи можна розглядати в рамках колективної самооборони відповідно до статті 51 Статуту ООН та звичаєвого права міжнародної відповідальності, що відображене в Проєкті статей про відповідальність держав, зокрема статті 21 “Самооборона”. Також можна говорити про застосування контрзаходів проти порушника в рамках механізму статті 22 “Контрзаходи щодо міжнародного протиправного діяння”.
Щоправда, з метою уникнення деяких додаткових складнощів (наприклад, обов’язку інформувати органи ООН про заходи із самооборони), Європейський Союз та окремі держави уникають посилання на вказані механізми і обґрунтовують свої дії правом самого ЄС. В праві ЄС підставою застосування санкцій є статті 29 Договору про Європейський Союз та стаття 215 Договору про функціонування Європейського Союзу, які дозволяють прийняття спільних рішень з політичних питань, в тому числі про переривання чи скорочення економічних та фінансових звʼязків з третіми країнами.
Одним з таких заходів стало встановлення граничних цін на російські нафтопродукти, для чого утворена Коаліція з обмеження цін, до якої входить ЄС, держави Великої сімки та Австралія. 3 грудня 2022 року гранична ціна була встановлена на рівні 60 доларів США за барель, 18 липня 2025 року вона була знижена до 47,6 долара США за барель. Важливо розуміти, що тут не йдеться про заборону третім країнам купувати російську нафту. Ані ЄС, ані Велика сімка не можуть накладати обмеження на торгівлю для третіх держав, навіть тих, що не гребують купляти сировину в держави-агресора. Що вони можуть зробити – так це не допомагати в такій торгівлі.
Тому в документах ЄС, наприклад, в Регламенті від 3 грудня 2022 року № 2022/2367, або в Регламенті від 14 січня 2026 року № 2026/124, використовується формулювання “заборона надавати морський транспорт та заборона надавати технічну допомогу, брокерські послуги або фінансування чи фінансову допомогу, пов’язані з морськими перевезеннями до третіх країн сирої нафти або нафтопродуктів, які походять або експортуються з росії, що придбані дешевше встановленого цінового обмеження узгодженого Коаліцією з обмеження цін”.
Ці обмеження дозволяють не приймати танкери з російськими нафтопродуктами в європейських портах та не надавати їм послуги компаній, зареєстрованих в державах-членах ЄС. Однак, вони не впливають на дії третіх країн та компаній, зареєстрованих в третіх країнах. На руку державі-агресору грають також закріплені в Конвенції 1982 року принципи свободи судноплавства та мирного проходу через територіальні води держав. Тому в кожному конкретному випадку необхідне конкретне порушення міжнародного морського права, що дозволило б здійснити затримання.
На перший погляд, найпростішим варіантом виглядає затримання судна за демонстрацію фальшивого прапора на підставі статті 110 Конвенції 1982 року, що дозволяє військовим кораблям держав проводити огляд суден, які підозрюються в протиправних діях, зокрема таких, що не мають національної належності. Однак, право огляду ще не означає права конфіскації судна та вантажу. Через це затримані на підставі статті 110 судна, як правило, звільняються після здійснення деяких правових процедур.
Так, 11 квітня 2025 року Естонія затримала танкер “Kiwala”, що транспортував нафту з російської Усть-Луги під прапором Джибуті. 28 квітня судно було звільнене після підтвердження згоди Джибуті включити танкер до своїх реєстрів. 22 січня 2026 року Франція затримала танкер “Grinch” під прапором Коморських Островів. 17 лютого судно було звільнене після сплати штрафу. Назва змінилася на “Transformer”, прапор – на російський, і станом на зараз, за даними ресурсу VesselFinder, судно перебуває в Індійському океані.
20 березня 2026 року Франція затримала танкер “Deyna” під прапором Мозамбіку. 16 квітня судно було звільнене після сплати штрафу, і наразі воно перебуває в районі Сінгапура. 31 травня 2026 року Франція затримала танкер “Tagor” під прапором Камеруну. За місяць його було звільнено після сплати штрафу. Прикметно, що 2 червня 2026 року Шевченківський районний суд Києва наклав арешт на “Tagor” як на речовий доказ, проте цей захід не завадив звільненню танкера. 15 серпня 2026 року судно увійшло в Чорне море, після чого його сліди губляться, що може вказувати на продовження ним діяльності в рамках тіньового флоту.
Деякі затримані за демонстрацію фальшивого прапора судна продовжують перебувати під арештом, але цей арешт пов’язаний, як правило, з розслідуванням, що триває, а не з принциповим рішенням про конфіскацію. Так, Бельгія утримує танкер “Ethera”, затриманий 1 березня, прапор Гвінеї в очікуванні внесення застави у 10 мільйонів євро. У Швеції стоїть танкер “Sea Owl”, затриманий 6 березня, прапор Коморських островів, у Сполученому Королівстві – танкер “Smyrtos” затриманий 14 червня, прапор Камеруну. Капітани перебувають під слідством за підозрою у махінаціях з документами. Час покаже, чи знайде Феміда європейських країн можливість застосувати до них більш серйозні заходи, ніж штрафи за порушення правил національності судна.
Деякі судна російського тіньового флоту не обмежуються перевезенням підсанкційних вантажів, і використовуються для диверсій. Подібні дії можуть порушувати закріплене в Конвенції 1982 року право мирного проходу. Зокрема, стаття 19 Конвенції забороняє дії, що завдають шкоди прибережній державі, в тому числі будь-яке використання сили, запуск летальних апаратів, дії, спрямовані на втручання в комунікаційні системи прибережної держави. На жаль, реакція європейських правоохоронців на подібні акти саботажу залишається млявою.
Так, танкер “Eagle S” під прапором Островів Кука 25 грудня 2024 року пошкодив підводний кабель “Eastlink 2” між Фінляндією та Естонією. Судно було затримане Фінляндією, проте фінський суд не знайшов достатніх доказів того, що пошкодження було умисним, і звільнив танкер 3 жовтня 2025 року. На початку 2026 року “Eagle S” фіксувався біля узбережжя Туреччини, подальша інформація про нього відсутня. 31 грудня 2025 року фрейтер “Fitburg” під прапором Сент-Вінсенту і Ґренадін пошкодив ще один кабель у Фінській затоці. Він був затриманий Фінляндією, але звільнений 12 січня 2026 року після завершення слідчих дій. Судно змінило назву на “Finex”, і наразі перебуває у Середземному морі.
Окрім пошкодження підводної інфраструктури, судна російського тіньового флоту регулярно вчиняють провокації із використанням дронів. Так, 7 вересня 2025 року Німеччина затримала судно “Scanlark” під прапором Сент-Вінсенту і Ґренадін за підозрою в запуску дронів, що пролетіли над кораблем німецьких ВМС. На борту знайшовся російськомовний екіпаж і обладнання, що могло використовуватися у шпигунській діяльності. Попри це, судно з усією командою було відпущено, змінило назву на “Budva”, підняло прапор Сент-Кітс і Невіс, і продовжує ходити Світовим океаном.
І вже зовсім анекдотичною виглядає історія затримання французькою владою танкера “Boracay” за підозрою у запуску дронів над Данією. З’ясувалося, що “Boracay” – це нова назва танкера “Kiwala”, про який йшлося вище. Попри обіцянки Джибуті включити судно до своїх реєстрів, воно несло прапор Беніну. Затриманий 30 серпня 2025 року, танкер був звільнений 4 жовтня. Разом з судном відбув і капітан, громадянин Китаю, який просто проігнорував виклик до французького суду. Наразі те саме судно під назвою “Phoenix” і російським прапором перебуває у Жовтому морі.
Як бачимо, дії європейських урядів складно назвати “піратством”, адже важко уявити собі піратів, що відпускають з миром захоплене судно і вантаж. Радше йдеться про рідкісні та неуспішні спроби хоч якось завадити російській нафтовій торгівлі, які не мають на неї помітного впливу. Є окремі випадки, коли органи влади європейських країн намагаються зробити щось більше, ніж тимчасові затримання. Наприклад, з 9 січня 2025 року під арештом в Німеччині перебуває танкер “Eventin”, що занесло в німецькі води через аварію.
Митні органи навіть розпорядилися конфіскувати судно як таке, що не належить жодній державі, бо Панама, під прапором якої воно ходило, виключила його зі свого реєстру. Проте власники оскаржили це рішення, і наразі спір дійшов до Суду ЄС. Інший приклад 5 серпня 2026 року подав Верховний суд Швеції, що розпорядився конфіскувати та передати Україні судно “Caffa” під прапором Гвінеї за участь у контрабанді українського зерна. Проте наразі це лише винятки, що підтверджують правило. ЄС бракує стратегії протидії російському тіньовому флоту, що зловживає захистом, який надається міжнародним морським правом, про порушення якого так запекло заявляє російський диктатор.
Натомість проголошена можливість силового перехоплення військовим кораблем рф легального цивільного судна під прапором суверенної держави у відкритому морі оцінюється, як намагання створити новий режим силового стримування (deterrence), щоб змусити Захід відмовитися від юридичного та правоохоронного тиску на російський експорт нафти й вкраденого зерна. При цьому такі дії на міжнародному праві не ґрунтуються.
Якщо між державами триває війна, дії військового корабля регулюються правом збройних конфліктів на морі. У цьому випадку військові кораблі супротивної держави мають законне право зупиняти, обшукувати та захоплювати торгівельні й цивільні судна ворожої держави в будь-якій точці Світового океану (окрім територіальних вод нейтральних країн). Захоплене судно («приз») згодом передається на розгляд спеціального призового суду для конфіскації.
Проте, у мирний час базовим принципом є свобода судноплавства та виключна юрисдикція держави прапора у відкритому морі згідно з Конвенцією ООН з морського права. Будь-яке неспровоковане захоплення цивільного флоту військовим кораблем є протиправним. Залежно від контексту, у мирний час такі дії кваліфікуються як акт агресії або міжнародне протиправне діяння держави. Оскільки військовий корабель є офіційним органом своєї держави, його дії не підпадають під визначення піратства, адже піратство здійснюється виключно «з приватними цілями» приватними особами. Захоплення чужого флоту державним кораблем є порушенням суверенітету іншої країни, актом державного примусу, застосуванням сили (порушенням Статуту ООН) або міжнародним правопорушенням, за яке повну відповідальність несе держава прапора військового корабля.
Передбачено лише законне право на візит та огляд (як винятки). Дії військового корабля вважатимуться правомірними лише за наявності обґрунтованих підозр, чітко прописаних у статті 110 Конвенції. Військовий корабель може зупинити цивільне судно, лише якщо є підозра, що воно: займається піратством; займається работоргівлею; здійснює несанкціоноване мовлення; не має національності, тобто є судном без прапора або використовує фальшивий прапор.
Заходи морського правового примусу можуть бути застосовані лише, якщо інцидент відбувається у межах територіального моря або виключній економічній зони прибережної держави, де її військові або прикордонні кораблі мають право затримувати іноземні цивільні судна за порушення місцевого законодавства, наприклад, за незаконне рибальство, контрабанду чи порушення правил мирного проходу.
Подальші аналітичні оцінки можна умовно поділити на скептичні, які вважають такі дії росії виключно 100% інформаційно-психологічною операцією та «блефом від безпорадності» з посиланням на обмежені спроможності російського вмф вести повноцінну «конвойну» війну на віддалених океанських комунікаціях без ризику прямого воєнного зіткнення з НАТО.
Також наявні помірно ризиковані оцінки гібридних загроз, що якщо це не блеф, то росія здатна вдатися до «сірих» гібридних дій (використання морських мін, глушіння GPS/AIS, локальні точкові затримання поодиноких суден у «вразливих» зонах під приводом «порушення режимних зон»). У медіа та аналітиці проглядається консенсус, який виходить з того, що російська заява є черговим етапом ескалаційної риторики, розрахованим на підвищення страхових ставок для судноплавства та залякування комерційних операторів Заходу, однак реалізація цієї погрози в прямому форматі неминуче призведе до посилення правоохоронної або навіть військової відповіді НАТО.
Наші експерти спробували залишити осторонь «військову метеорологію з її туманом війни» та провести спрощене математичне моделювання з використанням відомої теорії ігор, де ситуація описується як класична ситуація протистояння двох гравців, з елементами «асиметричного стримування». Побудована модель інтересів та виграшів з аналізом рівноваги, передбачає, що Захід послідовно здійснює захист принципу свободи судноплавства і забезпечення ефективності санкцій при неможливості відступити від них, тоді як росія змушена збалансувати зацікавленість у збереженні доходів від нафти, коли третина її бюджету залежить від «тіньового флоту» проти загрози прямого військового зіткнення з ВМС країн західної коаліції.
Отримана математична вірогідність кроків росії у вигляді серйозного міжнародного правопорушення щодо західного торгівельного флоту не виключена, проте визначена на рівні менш як 5%; варіанти так званих «дзеркальних» анклавних арештів у власній економічній зоні під вигаданим приводом, наприклад, за “порушення екологічного законодавства рф в акваторії Північного морського шляху” або в Охотському морі, з подальшою бюрократичною тяганиною становлять близько 25%; й нарешті асиметричні гібридні дії з вже опрацьованими сценаріями РЕБ-атак на системи навігації AIS/GPS, “випадкових” пошкоджень підводних кабелів або мереж Балтійському чи Північному морях, із застосуванням підставних чи диверсійних суден, інцидентів з безпілотниками, та навіть таємного мінування, мають найбільшу ймовірність, до 70%.
Розуміючи, що з політичною математикою у загнаних у кут росіян не все добре, деяке уявлення про порядок їхніх подальших дій все ж маємо. Варто пам’ятати, що історичний досвід довів, що аналітична частина зведеної розвідувальної інформації росії, як основа для прийняття стратегічних рішень, перед Кримською війною, Першою світовою та Другою світовою війнами демонструвала системний збій саме на етапі узагальнення, інтерпретації та доповіді вищому керівництву. Проте, це тема іншого дослідження.
Головна проблема раніше і зараз полягає не стільки у відсутності у росіян первинної агентурної чи відомчої інформації, скільки в неефективності аналітичної компоненти, підпорядкованій політичній догматиці, ідеології чи волі однієї особи. Повертаючись до останньої політичної вистави, яка відбулася на Далекому Сході, зазначимо, що вмф рф не має достатнього потенціалу та спроможності вести довготривалі конвойні операції для захисту сотень суден «тіньового флоту» по всьому світу, її Чорноморський флот фактично паралізований, Балтійський заблокований в «озері НАТО», а Північний і Тихоокеанський флоти скуті завданнями ядерного стримування та обмежені матеріально-технічною базою.
У цій ситуації, головним вузлом напруги залишається Балтійське море. Через Балтійські протоки проходить основна артерія російського нафтоекспорту та курсує левова частка «тіньового флоту» з портів Приморськ та Усть-Луга. На Балтиці судна, контрольовані рф, змушені проходити крізь морську зону країн НАТО, де їх перехоплення юридично та технічно найпростіше. Тому, не зважаючи на бравурну доповідь командувача Тихоокеанським флотом росії про те, що їм вжито необхідних заходів та відомо про прохід кожного торговельного судна, чомусь до Балтійського моря росіяне демонстративно відправили ракетний фрегат «Адмірал Касатонов» та есмінець «Адмірал Левченко» зі складу Північного флоту.
Передислокація великих військових кораблів зайвий раз засвідчила, що росія вважає Балтику «зоною особливого ризику», де найвірогідніші сценарії силового тиску та відвертих диверсій. Це показали інциденти на “Balticconnector”, підводних кабелях “C-Lion1”, “Estlink 2” та із судном «Caffa», яке після відповідного рішення суду Швеції було вилучено, як перевізник краденого українського зерна, з подальшою передачею у власність України.
Практично усі країни регіону показово ігнорують російський шантаж та заздалегідь посилили практичні заходи. Країни Балтії почали вимагати обов’язкового сповіщення про перевантаження нафти з судна на судно у своїх морських зонах відповідно до норм MARPOL. Якщо танкер вимикає систему автоматичної ідентифікації AIS або здійснює несанкціоноване перевантаження, це стає підставою для затримання та накладення арешту за порушення правил безпеки мореплавства.
Також країни Балтії та Данія запровадили суворі вимоги до екологічного страхування суден. Якщо танкер «тіньового флоту» не має належної страхового полісу від визнаного міжнародного клубу (P&I) або має критичні технічні несправності, військово-морські сили та берегова охорона мають право затримувати його для перевірки безпеки плавання. НАТО в Балтиці теж діє скоординовано та запровадило посилене патрулювання акваторій (операція Baltic Guard) для перевірки наявності страхування у танкерів, що проходять Балтійські протоки та Фінську затоку.
Судна без прапорів, з підробленими документами або такі, що несуть екологічну загрозу, будуть зупинятися і вилучатися згідно з міжнародним правом, незалежно від погроз кремля.
Створено й спеціалізований аналітичний Центр НАТО з безпеки підводної інфраструктури (CUI Maritime Centre) на базі MARCOM у британському Норвуді. Він збирає супутникові дані, судново-трекінгові сигнали AIS, дані підводних датчиків і сейсмографів для виявлення підозрілої поведінки суден у режимі реального часу. Також вже діє Спільна оперативна група НАТО-ЄС, яка забезпечує прямий зв’язок між військовими штабами НАТО та приватними операторами підводних зв’язкових кабелів і енергомереж. Приватні компанії надають військовим точні карти та телеметрію стану мереж, що дозволяє миттєво відправляти патрульний фрегат або гелікоптер у точку ймовірного обриву чи загрози.
Тому подальша реалізація російських планів не пройде непоміченою. Важливим аспектом є питання сприйняття населенням Заходу погроз рф щодо подальшої ескалації силових дій. Вони не спричинили паніки серед населення західних країн, західне суспільство сприймає такі заяви через призму «втоми від російських ультиматумів». Після ядерного шантажу, енергетичного тиску та погроз «заморозити Європу», нові погрози щодо танкерів сприймаються лише як черговий елемент воєнного шуму кремля. Якщо оцінювати дані різних соціологічних опитувань (Eurobarometer, Pew Research, Gallup), то можна побачити, що рівень підтримки жорстких дій проти рф та посилення захисту морських кордонів у країнах Скандинавії та Балтії стабільно перевищує 75-80 %.
До того ж у країнах Північної Європи тема «тіньового флоту» сприймається не лише як геополітична, а і як гостра екологічна загроза, насамперед через ризик розливу нафти в Балтійському морі через застарілі танкери рф. Соціологія показує, що понад 70% громадян Фінляндії, Швеції та Данії очікують від своїх урядів ще жорсткіших дій щодо блокування старого російського нафтотранспорту. Не допомагає навіть посилене політичне годування російськими «консервами» з проштовхуванням ідей «незалежних» “економічних аналітиків” та “юридичних консультантів”.
До слова, аналітичні дослідження показали поступову відмову росії від класичних районів STS-перевалок у Балтиці, а саме поблизу острова Готланд у міжнародних водах у безпосередній близькості до економічних зон Фінляндії та Естонії, а також біля шведського острова Готланд, раніше дуже активній зоні, де крупнотонажні танкери перевантажували нафту, перш ніж Швеція за підтримки партнерів по НАТО не посилила там військово-морську присутність. Під описаним тиском балтійських країн російські логісти були змушені змістити значну частину ризикованих перевалок за межі Балтики.
Можемо зазначити, що й експерти Асоціації ретельно вивчають можливість оперативного реагування на недальновидні дії росії. Принципово важливим, є подальша зміна ставлення до російських операцій із планом конкретних дій. Враховуючи заяву на вищому політичному рівні та систематичні порушення владою росії правил морської безпеки, нами розглядається питання опрацювання рекомендацій щодо позбавлення рф статусу координатора двох морських географічних районів (NAVAREA).
Росія є координатором двох районів Світової служби навігаційних попереджень (WWNWS) – NAVAREA XIII (Охотське, Берингове та Японське моря) та NAVAREA XX/XXI (Арктичний регіон). Наявність цього статусу демонструє “відповідальність росії за морську безпеку” та дозволяє, використовувати його для вжиття організаційних заходів у регулюванні руху суден. Позбавлення статусу регулюється спільною політикою Міжнародної морської організації (IMO), Міжнародної гідрографічної організації (IHO) та Всесвітньої метеорологічної організації (WMO).
Україна, яка безпосередньо стикалася з російськими маніпуляціями сповіщеннями про безпеку мореплавства та використанням хибних попереджень про «військові навчання» для перекриття торгівельних коридорів, глушінням або підробкою сигналів GPS/AIS, прямими вбивствами членів суднокоманд суден нейтральних країн, має звернутися до держав-членів IMO та IHO та поставити таке питання на засіданнях Підкомітету з навігації, зв’язку, пошуку та рятування (NCSR) або Комітету з безпеки на морі (MSC). Правовими підставами також є систематичне порушення росією вимог резолюцій IMO, зокрема A.706(17) та MSC.1/Circ.1310.
Передача функцій координатора іншій країні регіону, наприклад, Норвегії чи США для Арктики, або Японії для NAVAREA XIII, вимагає рішення MSC IMO та затвердження нових меж та відповідальностей. Наслідками такого кроку для рф має стати втрата офіційної платформи для блокування цивільних судноплавних маршрутів через систему попереджень NAVAREA. Безумовно, це не завадить рф надалі створювати фізичні перешкоди або випромінювати незаконні радіосигнали з власних станцій. Проте політико-символічні наслідки є дуже високими, оскільки це позбавить росію статусу легітимного “розпорядника безпеки” у стратегічних регіонах, особливо в Арктиці.
Раніше насамперед Україна потерпала від незаконних дій росії, але поточна спроба рф підняти ставки в грі, зробить її порушником прав інших країн, і це вже вимагає колективної відповіді у захисті світових цінностей. Можливо вже мають проговорюватися й планування операцій FONOPs (Freedom of Navigation Operations), як військові місії, під час яких військові кораблі та літаки демонструють право на свободу судноплавства та польотів у міжнародних водах. Проведення таких операцій нашими партнерами саме біля берегів окупованого Криму аналізувалося раніше нашою Асоціацією.
