Днями в підконтрольних агресорові “севастопольських медіа” спливла досить примітна історія, пов’язана з діяльністю так званого “Центру чоловічого розвитку”, “засновником” якого з минулого року є виходець із Тули Євген Потапов, а “директором” мешканець Підмосков’я Дмитро Вознесенський.
Ця структура позиціонує себе як спільнота “чоловіків-однодумців”, по “створенню технологій чоловічого розвитку, що підтримують чоловіків у яснодумності, внутрішній силі та результативності”, і на подібних “тренінгах” у самій росії Потапов намагався заробляти останнє десятиліття.
Нескладно здогадатися, що під “технологіями чоловічого розвитку” мається на увазі мілітарна підготовка, під виглядом усіляких “ретритів” та “курсів”, куди залучені функціонер “міжнародного центру бойової та спеціальної підготовки” “Вовк” Олег Косолапов, “президент севастопольської федерації спортивного метання ножа” Андрій Гребнєв, якась “школа ножового бою” “Толпар” тощо.
Також у прожектах Потапова помічений і прямо пов’язаний із російськими спецслужбами бізнесмен Гліб Юн, який раніше, за Сергія Шойгу, який допомагав російському військовому міністерству проводити мілітаристське шоу для молоді “Гонка героїв”.
У згаданому “Центрі” помічників боса називають „сержантами”, практикуючи “жорстку дисципліну”, при цьому в Севастополі нібито “близько 10 осіб складають ядро організації, на тренінгах буває близько 30 чоловіків”.
Трагікомічність ситуації надали обставини, за яких “Центр” потрапив до “публічної площини”: на нього надіслали колективну скаргу до “слідчого комітету” дружини та співмешканки залучених Потаповим “волонтерів”, за “дивним збігом”, людей відносно забезпечених.
Формально жінки скаржаться на “відмову чоловіків від сімейних зобов’язань”, а також на “ритуалізовані практики”, під час яких чоловіки нібито “використовують бубон, одягають шкури тварин” тощо.
Втім реальною причиною “жіночого бунту” стало так зване “фінансове насильство”, при якому у “волонтерів” нібито масово потрібні кошти на діяльність “Центру” і при цьому їм наполегливо рекомендують “оформити розлучення” зі своїми дамами, шлях і “чисто формально”.
Очевидно, що за подальшої “експлуатації” спецслужбами агресора “випускників Центру” як “елітного гарматного м’яса” на фронті або в інших місцях їх “колишні дружини” не отримають жодних коштів після досить прогнозованої “втрати годувальника” і турбує їх явно це, а не “танці з бубном”; втім, щось нагадує, що дані скарги на “Центр” карателі агресора “технічно” проігнорують.
