Як випливає із повідомлень локальної “преси” окупантів, у Євпаторії кілька днів тому, на 51 році життя, нібито від наслідків перенесеного рік тому інсульту, помер місцевий “яскравий поет” Микола Століцин.
Цей діяч до окупації намагався демонструвати свою “аполітичність” і “продавати свій талант” максимально широкій аудиторії, здебільшого на той момент української.
Втім, ще двадцять п’ять років тому, під дахом тодішнього гнізда російських спецслужб, євпаторійського “російського молодіжного центру” він брав участь у досить маргінальному “фестивалі авторської пісні” “російська весна 2000”, про який тепер намагається судомно згадати ту саму пропаганду окупант.
З початком окупації Століцин явно намагався “увійти в струмінь” пропаганди агресора, але його “медовий місяць” скінчився до 2016 року, коли його опуси про Кримську війну і вірші про “матінку-росію” поступово залишилися поза увагою тамтешньої “влади”, очевидно як “недостатньо своєчасні” та “занадто м’якотілі”.
Останнє десятиліття Століцин намагався “знайти себе” у “реаліях” того самого “русского міра”, який у молодості настільки необачно допомагав поширювати на українському півострові, але явно безуспішно.
Як потім із гіркотою згадував цей “кримський сибіряк”, до окупації “ми співали російською, і це …не потребувало захисту”, а наступні події добре описуються його ж словами пісні “у нашому Мухосранську все йде ніштяк”.
Тепер безславний фінал даного “яскравого поета” може підштовхнути пропаганду агресора до його глорифікації, але кримчани констатують у соцмережах саме відсутність потреби для “нашого Мухосранська” в будь-якій “творчості”, що хоч трохи відрізняється від “генеральної лінії” окупантів.
