Як випливає з “севастопольських медіа”, які зібрали лементування тамтешнього “рекреаційного бізнесу”, цього року окуповане місто явно “проводило останнього туриста”.
Серед іншого зазначено, що “торік у бухті працювало близько 15 прогулянкових катерів, цього року – 7. У найкращі роки було 70”, при цьому і щасливчики, що залишилися, “торік …у середньому виконували 7 рейсів на день, цього року 5”, а “в кращі роки виконували 10-12 рейсів на день. Плюс завантаження – повне завантаження катера – 11 осіб, зараз в основному …з 4-5 пасажирами”, і то тільки по “малому колу вздовж центру міста”, а тому “доходи зменшилися у 8-10 разів”.
Щодо громадського харчування вказується, що “раніше в Севастополі було близько 80-100 літніх майданчиків кафе, зараз їх уже в районі 40 і буде, мабуть, ще менше” і “найбільш життєздатною в цій ситуації виявилася бізнес-модель маленького бару з мінімальною площею та орендою”, тобто класичного “генделика”.
Щодо готелів додається, що “багато хто у Севастополі не відкрився цього сезону: це невигідно за малого завантаження номерів, до того ж наймати працівників немає фінансової можливості”.
Тому “якщо минулого року готельєри ще якось працювали з найманими працівниками – покоївками, адміністраторами, то зараз 90% малих засобів розміщення обслуговують самі власники – чергують на ключах, прибирають територію та номери, прають білизну”.
Спільним рефреном всіх цих скарг на “важке життя” заявляється, що “всі прохання про податкові послаблення або пільги були відкинуті владою”; втім, саме такий розвиток подій, із нинішніми пріоритетами окупантів, виявився максимально очікуваним.
