Як повідомляють у севастопольських “каналах”, з понеділка, 23 вересня, в окупованому місті завершиться “церковний переворот”, який стартував з моменту “пришестя” на окупований півострів “нового кримського митрополита” Тихона (Шевкунова).
Суть цієї “заалтарної драми”, що затягнулася, зводиться до того, що одіозний колаборант Сергій Халюта, “духовник губернаторів” і “благочинний міста”, збереже під своїм контролем тільки храми севастопольського центру, тому що “рівними Халюті” в місті стануть “ще три протоіреї” .
Як іронізують із цього приводу у “севастопольських медіа” “територіальний поділ – як у чиновників – батюшки стають главами районів”.
Таке “зниження афедрону” для Халюти далеко не випадкове, і йому не допомогли ані традиційна антиукраїнська риторика, ані колишні піар-афери з “іконою адмірала Федора Ушакова, командувача флоту, що дивом вціліла”, з “розбомбленого штабу”, та й з хронічною “гуманітарною місією” щодо “добровільно-примусових” зборів у віруючих “пожертв” для солдатів агресора.
“Охолоджена помста” Тихона, про яку вже рік пліткують у “севастопольських владних коридорах” виникла на тлі давньої чвари між церковниками за контроль над Херсонесом; ще в 2015 році нинішній “заколотний митрополит”, а тоді “говорюча голова патріарха” спростовував підтримані гауляйтером Сергієм Меняйло заяви Халюти щодо його “директорства” у «Херсонесі Таврійському».
Далі в мережі “випадково” сплив злам електронної пошти Тихона 2018 року, зі скаргами кремлівським кураторам на Халюту, який нібито “заважав реалізовувати федеральний проект” у тому ж Херсонесі, з характерним питанням “що робити з сувенірною лавкою отця Сергія? як побудувати діалог про перенесення крамниці?”
Примітно, що як пліткують “севастопольські чиновники” Тихон спромігся в Кремлі нинішнього “спуску до храму” Халюти, використовуючи “досить необачну” заяву останнього майже річної давності, про те, що “церква, за наявності волі у політиків, може стати однією з ефективних, “неформальних переговорників” у рамках нинішньої війни.
Звісно, щирості в цій заяві було не більше, ніж справжньої побожності у прихованого неоязичника Тихона, але як підстава для дискредитації в Кремлі “ненадійного” Халюти, який тепер став токсичним і для Розвожаєва, вона була використана “візантійським митрополитом Херсонеса” максимально.
