Підконтрольні агресору “севастопольські медіа” 14 червня почали намагатися “довірливо пояснити” населенню черговий ультиматум кремлівського диктатора. Нагадаємо, що він був озвучений у рамках загальної пропагандистської істерії Кремля напередодні швейцарського Глобального саміту світу в Бюргенштоку, який проводиться за ініціативою Києва щодо “Формули миру” Володимира Зеленського.
Оскільки черговий потік свідомості від путіна зустрів класичне “народ мовчить”, то як його “аніматор-перекладач” у Криму пропагандистами був використаний сумнозвісний колаборант Вадим Колесніченко, для особливого трагікомізму іменований “політологом”.
Колесниченко заявив, що “визнання” замаху на анексію шістьох регіонів України, яке, як відомо, зажадав диктатор, це “лише додаткове інформаційне посилання”, оскільки нібито “навіть натяки на порушення територіальної цілісності російської держави – це державна зрада та кримінальний злочин”.
Тобто озвучений ляльководами Колесніченком через цю маріонетку “розшифрований посил” полягає у вимогі населення не сприймати слова путіна всерйоз, оскільки вони розраховані тільки на зовнішнього глядача, щоб “дезавуювати можливі потуги так … мирної швейцарської конференції”, і нібито стали “чергового “путінського хитрого плану”, думки про який “багатозначно” розвивають і інші говорючі голови агресора.
Втім, логічні нестикування “мирного плану путіна” севастопольці після “пояснень від Колеснікова” почали обговорювати все одно, включаючи і тамтешніх колаборантів. Загальний посил висловив анонімний коментатор на інформсмітнику “ForPost”, який констатував з приводу “мирного плану путіна”, що “якщо хочеш реально перемогти, такого не пропонують”.
Усі коментатори сходяться на тому, що вимоги “визнання російськими” Криму, Севастополя та чотирьох областей на рівні “міжнародних договорів” означають простий факт: світова політика невизнання спроби анексії працює, для Кремля вона вкрай болюча, і раціонального виходу для себе з даної ситуації московські боси не бачать у принципі.
Аналогічною стала думка і з приводу санкцій: путінська вимога їхнього “повного скасування” означала фактичне визнання їхньої ефективності та результативності нинішньої санкційної політики в цілому. Також колаборанти констатували відсутність у ультиматумі не лише таких улюблених Кремлем “денацифікації” та “демілітаризації”, а й вимоги “репарацій”, про які так люблять розповідати у “кримській держраді”.
Аноніму, що заїкнувся з цього питання, у відповідь було багатозначно написано такою собі севастопольською фрау, яка констатувала “ну, ви й замахнулися на репарації, які завжди підраховують і вимагають тільки після перемоги”, з простим натяком на відсутність у агресора реальних перспектив на таке.
Втім, дані трагікомічні публікації мають і “подвійне дно”, хитріше за потік свідомості від “видатного політолога” Колесникова. Через них, під виглядом “ініціативної севастопольської громадськості” стали просувати й інші варіанти пропагандистських операцій у вигляді “укладання миру в ім’я життя” та “перемоги для росіян і з того і з іншого боку”, ймовірно, що спроби їх розвитку ми спостерігатимемо найближчим часом.
