Увечері 11 жовтня Священний синод російської православної церкви Московського патріархату оголосив про обрання митрополита Тихона (Шевкунова) головою так званої Кримської метрополії, яка протиправно підпорядкована торік агресором безпосередньо російській православній церкві. При цьому «після 43 років служби» був «відправлений на спокій із повним забезпеченням» митрополит Лазар, який з початку окупації всіляко підтримував агресора; при цьому, як пишуть підконтрольні окупантам «медіаканали» «ще вчора він проводив планові зустрічі та наради».
«Кримські мрії» митрополита Псковського та Порхівського Шевкунова не були особливим секретом, як і його близькість із кремлівським диктатором як мінімум два десятиліття. 2003 року саме Тихон супроводжував путіна в поїздці до США для проведення масштабної політичної провокації з Російською православною церквою за кордоном та її «возз’єднання» з Московським патріархатом. Ми писали в березні, що хоча злі язики давно називали улюбленця путіна з такою ж дивною і навмисною «любов’ю до чужих дітей» кандидатом на роль нового Московського патріарха, до 2018 року Тихін не керував окремою єпархією, стаж у керівництві якої не менше п’яти років для кандидата у патріархи необхідний.
Ми писали, що як ходять чутки в окупованому Криму, наступна сходинка Шевкунова до патріаршого трону – це «Кримська митрополія» з відходу в «інший світ» «ветерана» Лазаря (Швеця), і «фактично основною інтригою є питання – чи чекатимуть російські спецслужби «природного ходу справ» або «прискорять процеси». Тепер очевидно, що до літнього колаборанта Лазаря поки що поставилися досить «гуманно» і його пишні похорони у нинішній напруженій ситуації організовувати не стали.
Пропаганда окупантів заявляє, що так звана Кримська митрополія у виконанні Шевкунова стане «фактичним центром» для подальших провокацій проти православ’я в Україні. Злочинні наміри проти релігійної згоди і Тихон та його безпосередні кремлівські командири природно виношують, але щодо «головного центру» варто прогнозувати невдовзі небачену «боротьбу під вівтарями» за патріарший трон і оцінювати всі наступні події «духовного життя» окупантів саме в цьому ключі.
