Припинення існування рф та механізми міжнародної відповідальності

Бажання побачити як російська федерація зникне з політичної карти світу властиве не тільки громадянам України, а також і мешканцям інших держав, що зазнали військової агресії рф.

Все більше істориків, експертів та громадсько-політичних діячів [1-3] стверджують, що розпад рф – не утопія, а цілком можливий варіант розвитку сучасних подій. Однак, окрім беззаперечної користі для усього цивілізованого суспільства, розпад росії може принести й специфічні виклики, прикладом у випадку, якщо він стане частиною спланованого кремлівськими ідеологами сценарію.

Прогноз наслідків від припинення росією свого існування здійснив доцент Андрій Чвалюк спеціально для Асоціації Реінтеграції Криму.

23 лютого 2023 р. було прийнято Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України» [4]. Стаття 13 цього Закону закріплює, що джерелами фінансування компенсації за пошкоджені та знищені об’єкти нерухомого майна є репарації або інші стягнення з російської федерації.

У міжнародному праві репарація є однією із форм матеріальної відповідальності суб’єкта міжнародного права за шкоду, заподіяну внаслідок скоєного ним правопорушення іншому суб’єкту міжнародного права й полягає у наданні державі, яка постраждала від військової агресії, відшкодування матеріальної шкоди грошима, натурою або послугами [5].

У докладі Комісії міжнародного права на 53-й сесії Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що відповідальна держава зобов’язана надати повне відшкодування шкоди, спричиненої міжнародно-правовим діянням. Шкода включає будь-які збитки, матеріальні або моральні, завдані міжнародно-протиправною дією держави (ст. 31). Повне відшкодування шкоди, спричиненої міжнародно-правовим діянням здійснюється у формі реституції, компенсації та сатисфакції, окремо або у їх поєднанні (ст. 34) [6].

Загалом, реституція первинна. Однак вона може бути неможливою, наприклад, у випадку знищення музею, або ж недостатньою для повного відшкодування шкоди. Репарація призвана забезпечити повне відшкодування. Це положення здавна підтверджується міжнародною судовою практикою [7].

Однак проблема криється у тому, що матеріальну відповідальність у вигляді репарацій може нести тільки суб’єкт міжнародного права.

Спроба кодифікації міжнародно-правових ознак держави була дана в Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держави 1933 р., яка лягла в основу доктринального визначення поняття держави як суб’єкта міжнародного права.

Згідно з ст. 1 цієї Конвенції держава як особа міжнародного права має володіти наступними умовами: постійне населення; певна територія; уряд; здатність вступати у відносини з іншими державами [8], саме здатність («capacity to enter into relations with the other states»), а не фактичний вступ у відносини. Також зазначена конвенція співвідноситься із декларативною теорією державності.

Однак на противагу декларативній існує конститутивна теорія визнання. «Якщо територіальне утворення не визнається як суб’єкт міжнародного права вже існуючими (визнаними) суб’єктами міжнародного права, то вказане територіальне утворення не є державою незалежно від одностороннього самопроголошення незалежності чи одностороннього самопроголошення власної державності» [9].

Таким чином нації та народи, які ведуть боротьбу за своє самовизначення, мають право претендувати на визнання їх суб’єктами міжнародного права лише за дотримання певних умов і набудуть міжнародної правосуб’єктності тільки після визнання їх з боку інших держав.

Однак якщо утворені після розпаду країни-агресора держави, а їх кількість з урахуванням багатонаціонального складу рф може сягнути сорока трьох [10], відмовляться від набуття міжнародної правосуб’єктності, це може мати виклики для України, які впливатимуть на її післявоєнну відбудову, у контексті репарацій та контрибуцій, які серед іншого будуть необхідні для реінтеграції де-окупованого Криму.

Проблема правонаступництва держав відноситься до числа складних питань міжнародно-правової доктрини. Не дивлячись на велику кількість досліджень у цій сфері, єдиного підходу вітчизняними вченими досі не вироблено.

Зокрема юристи-міжнародники тривалий час обговорювали питання щодо форм, за якими до держав-правонаступників переходить відповідальність за правопорушення вчинені їх попередниками.

Під правонаступництвом в міжнародному праві прийнято розуміти перехід прав і обов’язків від одного суб’єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого або зміни суверенітету над територією.

Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення існування держави, її поділу, виділення з неї іншої держави, передачі частини території іншій державі, об’єднання держав. Деякі вчені сюди також відносять випадок, коли в державі відбувається соціальна революція, а також капітуляцію держави [11].

Правонаступництво держав – один із найстаріших інститутів міжнародного права. Однак із самого початку в центрі уваги науки були питання правонаступництва за іншими, ніж відповідальність, проблемами, а саме щодо договорів і державних боргів.

Ці теми стали також предметом загального аналізу Комісії міжнародного права ООН, що у кінцевому підсумку привело до прийняття під егідою Об’єднаних Націй двох міжнародних документів: Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, архівів і боргів 1983 року [12].

Деякі аспекти щодо правонаступництва держав можна зустріти у міжнародних угодах, на підставі яких новостворені держави самостійно брали на себе зобов’язання розподілити відповідальність за правопорушення, що підлягають судовому переслідуванню.

Однак системи конкретних механізмів, що стосуються правонаступництва відповідальності за міжнародні правопорушення, ці угоди не містять [13]. Отже, у нас є сумніви, що утворені після розпаду рф держави підуть шляхом Індії та Пакистану і добровільно візьмуть на себе тягар відповідальності за всі злочинні дії держави-попередниці. Скоріш за все вони будуть пробувати скористатися принципом звичаєвого міжнародного права tabula rasa, тобто концепцією, згідно з якою нова держава начебто будує свої правовідносини з «чистого аркуша», на свій розсуд.

Одразу слід уточнити, що у певних ситуаціях, застосування tabula rasa може бути обмеженим. Згідно з Конвенцією 1978 року нова держава-правонаступниця має виконувати обов’язки, котрі містяться навіть у невизнаних нею договорах, однак мають силу для неї на основі міжнародного права (стаття 5). Йдеться насамперед про імперативні норми міжнародного права або, як їх ще називають, норми jus cogens та інші загальновизнані норми, які лежать в основі життєдіяльності сучасного міжнародного співробітництва.

Таким чином створені після розпаду рф держави, навіть не приєднавшись до відповідних міжнародних договорів й не ставши членами глобальних (універсальних) міжнародних організацій, не зможуть безкарно вести війну, здійснювати військову агресію, вчиняти терористичні злочини, фінансувати або іншим чином підтримувати тероризм.

Як вже було зазначено раніше, отримавши частину території рф та частину її населення, сформувавши власні уряди й набувши формальної незалежності у сфері міжнародних відносин, створені після розпаду рф держави отримують у спадок її фінансові борги (у рівних долях або як вони самі між собою домовляться). Не слід виключати й «сомалійського» сценарію, коли під час розпаду рф буде надалі існувати її формальний «єдиний уряд», який фактично не буде розпоряджатися ані територією, ані ресурсами, але буде визнаватися більшістю країн світу як «легітимний».

Однак також слід опрацювати модель щодо їх відповідальності за міжнародні порушення рф та стягнення реституції, компенсації або сатисфакції. Проблемою може стати й екстрадиція воєнних злочинців, адже новостворені держави можуть відмовлятися від такої форми міжнародної співпраці, принаймні у перші роки свого існування.

Нагадаємо, що зараз велика кількість російських воєнних злочинців переховується в самій рф та на території тимчасово окупованого Криму.

Агресія рф на Сході України щорічно коштувала Україні до $14,6 мільярдів у період з 2014 по 2020 рік [14]. Загалом в Донецькій та Луганській областях агресором було зруйновано: 5720 житлових будинків; 719 ліній електропередач і пунктів розподілу електроенергії; 155 об’єктів теплопостачання; 43 об’єкти водопостачання; 2669 об’єктів газопостачання; 11 об’єктів у сфері водовідведення та каналізаційного господарства; 67 об’єктів охорони здоров’я; 440 шкіл і дитячих садів; 54 професійно-технічних навчальних закладів; 54 вищих навчальних закладів.

Через замах на анексію Криму Україна недоотримала $58 мільярдів невиробленого ВВП. Вже дев’ять років окупанти прискореними темпами розкрадають культурну спадщину Криму [15], в результаті злочинного будівництва траси «Таврида» знищують ендемічну флору та фауну окупованого півострова [16], ведуть незаконне хижацьке видобування корисних копалин [17] та безгосподарський вилов риби [18], здійснюють незаконну забудову у заповідниках [19], використовують націоналізовані державні санаторії та виробничі підприємства [20]. Всі ці прямі збитки та недоотримана вигода мають бути стягнуті з рф або її правонаступників.

Питання про відповідальність правонаступника за міжнародні правопорушення намагалися підіймати на перших засіданнях Комісії міжнародного права ООН, однак деякі члени Комісії заперечували проти подальшого його обговорення аргументуючи, що це нібито відноситься не до міжнародного, а до внутрішньодержавного права [21], з чим ми незгодні.

Пізніше, у рішенні у справі «Габчиково-Надьмарош» Міжнародний суд визначив, що існує твердо усталена норма міжнародного права, згідно якої потерпіла держава має право на отримання компенсації за завдану шкоду від держави, яка здійснила міжнародно-протиправне діяння [22].

Міждержавна практика деколонізації зберегла цікаві прецеденти існування відповідальності держави-правонаступника, які можуть бути застосовані у випадку, якщо наш прогноз стосовно розпаду рф стане реальністю. Так, Гаазька конференція круглого столу (23 серпня – 2 листопада 1949 р.), прийняла Хартію про передачу суверенітету єдиній незалежній Індонезійській державі, залишивши невирішеним питання про борги нідерландської колоніальної адміністрації.

Виник міжнародний спір, кожна зі сторін якого представила свою аргументацію і розрахунки щодо того, чи повинна нова індонезійська держава нести відповідальність за боргами, зробленими колоніальною адміністрацією після того,як вона капітулювала перед японцями в 1942 році.

Індонезійці ніяк не могли зрозуміти, чому вони повинні оплачувати нідерландську війну проти них самих. Однак, під тиском деяких представників із комісії ООН індонезійська сторона усвідомила, що взяття на себе частини боргів стане необхідною платою за передачу суверенітету і 24 жовтня 1949 р. погодилася взяти зобов’язання з виплати боргу нідерландської колоніальної адміністрації в обсязі близько 4,3 мільярдів гульденів. Цей борг Індонезія виплачувала більше п’ятдесяти років [23].

У вересні 2002 року після входження до складу ООН до того завжди нейтральної Швейцарії та Східного Тимору, що врешті проголосив незалежність, завершився процес об’єднання під егідою організації усіх без винятку держав світу. Після цього ООН отримала принципово нове фактичне право – визнання новостворених держав.

Так, воно було реалізовано 28 червня 2006 року, коли Чорногорію було прийнято до лав міжнародного співтовариства. І тепер не існує визнаних світом держав, які не входять до складу ООН, а отже і територій що не підпадають під її юрисдикцію (виключенням є Святий престол з його особливим статусом у міжнародному праві). Тому норми jus cogens, прийняті у межах ООН, розповсюджуються і на території невизнаних держав, оскільки формально-юридично вони були територіями держав-членів ООН [24], у випадку з територією росії це діє через входження цих території до юрисдикції ООН під час СРСР.

Відповідно до вчення Ганса Кельзена, важливим свідоцтвом, що підтверджує міжнародно-правове визнання легітимності нового уряду (міжнародно-правове підтвердження можливості держави виконувати конституцію), може бути акт шанованої універсальної міжнародної організації, якою, безперечно, є ООН [25].

Причому уряду або державі може бути відмовлено у легітимному визнанні, якщо було порушено норму jus cogens, наприклад, якщо держава застосувала силу до іншої держави всупереч положень Статуту ООН [26]. Подібним чином, на нашу думку, може бути відмовлено у визнанні новоствореним після розпаду рф державам, якщо вони отримавши землю та ресурси держави-попередниці, відмовляться виплатити компенсацію Україні та іншим державам світу, що постраждали від російської агресії.

Зараз Україна є учасницею трьох судових процесів проти рф на базі Міжнародного Суду ООН щодо порушення рф трьох різних конвенцій: про боротьбу з фінансуванням тероризму, про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та про запобігання геноциду. Однак деякі правники, висловлюють сумніви що ці три різні справи завершаться виплатою компенсацій України, саме у розмірі, якій зміг б покрити шкоду від війни, [27] хоча само присудження певних компенсацій є вкрай вірогідним.

Станом на лютий 2023 року загальна сума збитків, завданих інфраструктурі України через повномасштабне вторгнення росії, збільшилася ще на $6 мільярдів і складає не менше $143,8 мільярдів за вартістю заміщення [28].

За даними академіка НАН України, голови ради Національного банку Богдана Данилишина, на кінець березня 2022 року оціночна вартість усіх заморожених резервів рф складала більш ніж $350-480 мільярдів.

Утім, на ці кошти може претендувати не лише Україна. Наприклад, вимагати компенсацій можуть компанії, у яких росія забрала літаки. Загальна оціночна вартість претензій лізингових підприємств нині оцінюється у $13-15 мільярдів.

З позовами до країни-окупанта можуть звертатись також численні іноземні компанії, які вирішили закрити свій бізнес у рф. Вартість таких активів визначити складно, але саме ці компанії можуть бути найбільшими конкурентами за знерухомлені ресурси російського Центробанку. Дуже приблизні оцінки показують, що їхнє майно може коштувати від $50 мільярдів [29].

Таким чином розраховувати, що заморожені активи рф покриють нанесену їй шкоду (яка зростає з кожним днем війни) не варто. Ризик, що росія зникне як держава й виставляти рахунки буде важче, оцінюється нами як високий.

Неминучість розпаду рф визнають навіть російські академіки. Цей процес може бути або природним, під впливом математично прорахованих причин, або штучним, спрямованим саме на уникнення міжнародної відповідальності. Хитрість та підлість кремлівських ідеологів давно всім відома. Тому ми припускаємо, що штучна ліквідація російської федерації може бути проведена як плановий захід Кремля з метою спроб уникнення міжнародної відповідальності.

Утворені після розпаду рф псевдо республіки, очолені спеціально підібраними маріонетковими лідерами, можуть свідомо обрати шлях міжнародних ізгоїв. А коли міжнародна спільнота змириться з їх «тихим існуванням», набрати силу і, знову об’єднавшись у федерацію, продовжити реалізацію своїх захватницьких амбіцій.

На нашу думку, ООН, виконуючи свою статутну діяльність стосовно запобігання війн, агресії, окупації, а також з метою відновлення миру та справедливості, має здійснити заходи щодо обмеження суверенітету створених після розпаду рф держав.

У цьому контексті не можна не погодитися із думкою вчених, що в деяких моментах обмеження починають ставати вигідними і багато країн вірять, що за рахунок цих обмежень можуть отримати якісь реальні переваги. Чим більше держав свідомо обмежують свій суверенітет, тим більш неповноцінними вони бачать держави, які не роблять таких обмежень.

Таким чином обмеження створених після розпаду рф держав у доступі до міжнародних кредитних ресурсів, вільної міграції населення, міжнародної торгівлі тощо, здатне підштовхнути ці новоутворення до думки, що добровільне обмеження свого суверенітету, через отримання повноцінного статусу суб’єкта міжнародного права, принесе їм більше користі у довгостроковій перспективі.

А курс на добровільну міжнародну інтеграцію з дотриманням всіх норм міжнародного права стане гарантією того, що світ не отримає замість російської федерації чотири десятки некерованих агресивних країн.

Водночас мають бути сформовані й механізми міжнародного примусу, за якими сформовані на території росії фактичні державні утворення, незалежно від їх самооголошення та рівня зовнішнього визнання не зможуть брати участь у міжнародних економічних відносинах, експортувати будь-яку продукцію без виплат сатисфакцій та репарацій Україні.

Особливі вимоги мають бути сформульовані для таких утворень, що будуть межувати з Україною, особливо у вимірі гарантій для деокупованого материкового півдня України та українського Криму, зокрема щодо розмежування з такими утвореннями Азовського моря, Керченської протоки та забезпечення міжнародного судноплавства у цих акваторіях, а також щодо водних шляхів до Каспію, що мають отримати міжнародно-правовий режим.

Джерела:

1. https://glavred.net/world/ischeznet-s-karty-mira-ekspert-obyasnil-kak-rf-mozhet-raspastsya-na-ryad-gosudarstv-i-kogda-eto-budet-10362107.html
2. https://versii.cv.ua/news/volodimir-starik-rosiya-znikne-z-karti-svitu-ne-zalishivshi-po-sobi-nichogo/27728.html
3. https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/1696721-ogrizko_rosiya_yak_imperiya_znikne_z_karti_svitu_1964198.html
4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2923-IX#Text
5. Савчук К. О. Репарації // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Репарації
6. https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/responsibility.pdf
7. https://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/CUL/26_2-Mizhnarodne_publichne_pravo-Telipko2010.pdf
8. https://www.colombohurdlaw.com/montevideo-convention-on-the-rights-and-duties-of-states/
9. Важна K.А. Поняття та характеристика держави як суб’єкта міжнародного публічного права. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти. 2019. Вип. 3. 132–142. https://doi.org/10.31866/2616-745x.3.2019.159113
10. https://www.rbc.ua/rus/styler/5-regioniv-rf-provedut-referendum-nezalezhnist-1675245216.html
11. Міжнародне публічне право: В. М. Репецький та ін. К.: Знання, 2012. 437 с.
12. http://legalposition.umsf.in.ua/archive/2021/2/16.pdf
13. https://www.cambridge.org/core/journals/american-journal-of-international-law/article/abs/state-succession-in-municipal-law-and-international-law-2-vols-by-d-p-oconnell-vol-i-internal-relations-pp-cxii-592-index-2500-vol-ii-international-relations-pp-cxii-430-index-2250-new-york-and-cambridge-england-cambridge-university-press-1967/999746C6B4E8C0571D0152E0736830A7
14. https://web.archive.org/web/20220210171808/https://www.epravda.com.ua/news/2022/02/10/682274/
15. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2021/08/29/prodolzhaetsya-rashishhenie-okkupantami-kulturnogo-naslediya-kryma/
16. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2022/02/02/novye-vyzovy-dlya-ekosistem-kryma-ot-rybovodstva-agressora/
17. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2021/10/24/nezakonnaya-hishhnicheskaya-dobycha-peska-v-krymu/
18. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2021/09/28/posledstviya-vedomstvennyh-czelevyh-programm-dlya-krymskogo-rybnogo-hozyajstva/
19. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2021/09/03/novye-gradostroitelnye-normy-v-krymu-uskorenie-kolonizaczii-poluostrova/
20. https://arcrimea.org/ru/investigations_ru/2021/11/05/zdravniczy-kryma-naczionalizirovannye-okkupantami-i-voprosy-ustojchivogo-razvitiya/
21. https://legal.un.org/ilc/publications/yearbooks/english/ilc_1963_v2.pdf
22. Міжнароднепублічне право: навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В.Е. К.: Центр учбовоїлітератури, 2010. 608 c.
23. https://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1772943
24. Теорія міжнародного права: за ред. О.В. Бігняка. Херсон: Гельветика, 2020. 224 с.
25. http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/7468/Koval_Hans%20Kelsen%20International%20Law%20Ideas%20and%20Contemporary%20Situation%20in%20Ukraine.pdf?sequence=1
26. Boleslaw Adam Boczek. International Law: a Dictionary. Scarecrow Press, 2005. P. 477.
27. https://lb.ua/economics/2022/04/01/511804_kompensatsii_vid_rosii_yakomu.html
28. https://kse.ua/ua/about-the-school/news/za-rik-povnomasshtabnoyi-viyni-rosiya-zavdala-zbitkiv-infrastrukturi-ukrayini-na-mayzhe-144-mlrd/
29. https://lb.ua/economics/2022/04/01/511804_kompensatsii_vid_rosii_yakomu.html