Злочинна “адміністрація” заявила про те, що проєкт будівництва опріснювальних установок і видобутку води під Азовським морем став “неактуальним”.
Фахівці “Росгеологии” неодноразово вивчали питання незаконного забезпечення півострова водопостачанням, але, як висловився злочинний Сергій Аксьонов, змушені “…повернутися до питання організації перекачування води з Північно-Кримського каналу. Простіше організувати систему перекачування від каналу – у відведення або трубу об’єм води загнати, ніж буріння, розводка”.
Після злочинної операції “Кримська весна” (окупація Криму) питання водопостачання Криму постало особливо гостро, а “тимчасові варіанти” окупаційної “адміністрації” були неспроможні. У 2014 році фахівцями “Росгеологія”, під керівництвом Сергія Горькова, було дано вказівку знайти варіант вирішення проблеми. Питання курирував “віце-прем’єр” Марат Хуснуллін, якого агресор призначили так званим “куратором Криму”.
Загарбники приступили до “відпрацювання” варіанту пошуку прісної води “під Азовом”, про що експерти Асоціації вже згадували. Фахівці “Росгеологии” стверджували, що “…потрібні свердловини… півострів не знатиме проблем”. За словами Сергія Горького, “воду знайшли на глибинах 420-480 метрів”.
Були “оформлені” заяви нібито “кримських екологів”, а злочинний Сергій Аксьонов навіть заявив, що запасів електроенергії має вистачити на опріснення морської води.
На своїх пресконференціях у 2020, 2021 роках Путін запевняв кримчан, що кошти на проєкт “виділяють”, і його нібито “мають” запустити 2022 року, незважаючи на санкції.
Влітку 2022 року окупанти браво заявили, що роботи з облаштування свердловин завершено, проте сенсу в бурінні фахівці “Росгеології” не побачили, оскільки вода мала мінералізацію в 10,4 проміле, що в 10 разів перевищувало норму. Постало питання про опріснення, оскільки вода придатна для пиття після “певної обробки”, а це другий етап, до якого з різних причин окупанти виявилися не готові.
Головна причина – основна частина фінансових коштів сьогодні йде на забезпечення “федеральним бюджетом” військових амбіцій режиму, загарбникам уже явно не до кримчан. Ідею з опрісненням “згорнули”, “Росгеологія” була змушена визнати необхідність не тільки шукати воду на “материковій” Росії, а також за кордоном, а й офіційно заявити, що сьогодні “російська геологорозвідувальна галузь” зіштовхнулася з серйозними викликами в умовах глобальних санкцій у сфері обладнання та технологій.
Ба більше, в “Росгеології” офіційно підтвердили, що для “подолання” ефективного режиму санкцій необхідне прискорене “імпортозаміщення”. На нього відомство агресора робить основну “ставку”, оскільки це нібито дасть змогу “успішно” розв’язувати внутрішні завдання і “конкурувати” на відкритих для країни зовнішніх ринках, вочевидь маючи на увазі ринки Азії та Африки. Для прикриття “фіаско” з проєктом і нецільовим використанням коштів, що, ймовірно, мало місце, “Росгеологія” анонсувала відкриту науково-технічну раду за темою “Імортозаміщення в геологорозвідці”. У дискусії взяли участь злочинні представники “Мінпромторгу”, “Мінприроди”, “Мінцифри”, “Роснадр”, “ПАТ “Газпром”, “ГК “Калашников”, “ПАТ “Кіровський завод” та низки інших компаній і державних структур агресора.
Головне питання, яке перед собою ставить агресор, полягає в знаходженні можливих рішень для виробників обладнання, геологорозвідувальних підприємств. Також окупанти шукають шляхи зниження “імпортозалежності” в ГРР і можливості для кооперації виробників і споживачів геологорозвідувального обладнання, особливо в частині його розроблення та впровадження.
Але й тут є “неув’язка”, з якою агресор обов’язково зіткнеться. Повністю виробляти “імпортозаміщення” агресор не в змозі, про це вже заявляв так званий “спецпредставник президента-агресора з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту” Сергій Іванов. Генерал-полковник у минулому, радянський і російський розвідник, керував напрямками аналізу, прогнозу та стратегічного планування. Тому сумніватися у викладеному цього “діяча” ми б не стали.
Згідно з версією Іванова, росія приречена закуповувати іноземні аналоги запчастин і вишукувати способи їх закупівель. При цьому “наголос” нібито робитиметься на “дружні” для агресора країни-сателіти, у яких немає політичного і санкційного тиску. Не здивуємося, що за таких реалій на “кримський опріснювальний проєкт”, принаймні до деокупації Криму, чекає доля “екотехнопарків” для перероблення та утилізації сміття в Білогірському та Сакському районах. Ці проблеми агресор також не може вирішити досить давно, як і питання з опріснювальними станціями.
