25 травня в Києві пройшов Медіафорум “Як говорити про війну?”, організований на базі Платформи визволення політв’язнів за модераторства головного редактора Кримського центру журналістських розслідувань Валентини Самар. Під час форуму спікери та учасники обговорили багато важливих питань, які стосуються наслідків військової агресії російської федерації проти України: шкідливі методи пропаганди Кремля, важливість висвітлення російських воєнних злочинів у світовій пресі, системні злочинні російські репресії проти українських цивільних, військових заручників на окупованих українських територіях, зокрема, і в Криму.
Під час першої частини форуму виступив Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики Ukrainian Prism, директор Програми Північної Америки, який розповів про російську пропаганду та маніпуляції на тлі майбутніх президентських виборів у США. Питання щодо більш ефективних методів опису злочинів і політики Кремля обговорив Дмитро Золотухін, екс-заступник міністра інформаційної політики України, засновник Інституту постінформаційного суспільства та OSINT Academy, учасник проєкту Infowars. Про ключові наративи російської пропаганди, а також про мету їхнього застосування та підходи до їхнього розвінчання розповів Олексій Півторак, аналітик із дезінформації ГО “Детектор медіа”.
У другій частині форуму наша коресподентка поставила запитання Ользі Скрипник, голові правління Кримської правозахисної групи, під час її виступу на тему “Цивільні полонені Криму до і після 24 лютого”.
Кореспондентка АРК: Як питання допомоги політв’язням, заручникам і військовополоненим можуть бути відображені в Стратегії деокупації та реінтеграції Криму?
Ольга Скрипник: Що стосується Стратегії де-окупації та реінтеграції, вона була ухвалена Президентом ще до повномасштабного вторгнення і, власне, там є пункт про забезпечення прав і свобод. На практиці, насамперед, сьогодні Україна має закон про гарантії для осіб, які позбавлені свободи внаслідок російської агресії. Цей закон набув повної чинності якраз восени 2022 року. На сьогоднішній день, що точно працює для всіх наших громадян на практиці, це фінансова державна допомога. Ті, хто звільнився з полону, мають право отримати одноразову допомогу в 100 тисяч гривень. І якраз обміни, які офіційно відбуваються, у них усе налагоджено: звільнені далі звертаються до Міністерства реінтеграції. І тут дякую Офісу, зокрема й Омбудсмену. Вони дуже швидко працюють. Міністерство швидко опрацьовує запити, щоб люди отримали необхідну допомогу. Люди, які й сьогодні перебувають у полоні, вони мають право щороку отримувати 100 тисяч гривень. Часто ці гроші йдуть, наприклад, на те, щоб хоч якийсь адвокат погодився на окупованих територіях на допомогу заручникам… Але не завжди вдається передати хоча б передачі. Також гроші надаються на підтримку родини заручника.
Треба розуміти, що люди часто залишаються без узагалі всіх засобів на існування. Про це говорили мої колеги, тому таку допомогу надає сьогодні Україна. На жаль, ще не всі опції цього закону працюють. Як, наприклад, реабілітація, психологічна підтримка для цивільних тощо. Ось це те, що є, але якщо ми говоримо в контексті реінтеграції, то важливо розуміти повністю це питання. Наприклад, Крим умовно завтра Збройні сили України звільняють, – а вони точно його звільнять, – ми заходимо в Крим і так, там є СІЗО. Зараз уже навіть два СІЗО. Є колонії, в яких сидять люди, частина з них точно з політичних мотивів, і ми це можемо підтвердити. Частина – ні. Як бути з цими рішеннями окупаційних судів, які виносилися за період окупації? Як бути з тими людьми, яких поки що не знайшли? Тобто, на це все потрібно відповідати зараз.
Україна напрацьовує рішення наперед і серед останніх кроків, які зробила Україна, буквально цього тижня: уряд України схвалив такий експериментальний крок – це створення резерву кадрів для відновлення Криму, тобто це підготовка людей, якраз більше з цивільної сфери, в державному секторі. Вони будуть заходити після Збройних сил України, після правоохоронних органів на де-окуповані території. І, власне, мені здається, це одне з ключових питань, тому що хто буде з тими людьми з окупованих територій працювати? Ми долучалися до цього процесу з пані Іриною Верещук, вона якраз займається питаннями з реінтеграції. І, власне, я думаю, що це теж був гарний приклад, коли було запрошення досить велику кількість представників різних сфер не тільки державного сектору, а й громадянського правозахисного, і Меджлісу кримськотатарського народу. Вони брали в цьому участь. Власне, це все приклад роботи реінтеграції.
Кореспондентка АРК: Які відомості мають правозахисники з Кримської правозахисної групи щодо порушень прав українських військовополонених, які утримуються окупантами в Криму?
Ольга Скрипник: Складно сказати точну кількість військовополонених. Я думаю, що ніхто з моїх колег не скаже, тому що вони постійно переміщуються росією. Дуже багато військовополонених, наприклад, утримувалися в Севастополі, якраз Тетяна Катриченко показувала їхній репорт. Дуже раджу його подивитися. Там справді багато важливої інформації. Там, у Севастополі, щонайменше два чи три, принаймні, було місця, де утримують саме військовополонених. Там є госпіталь, у якому інколи “надають допомогу”, бо, як я казала, їх перевозять, наприклад, із Херсонщини чи Запоріжжя до Криму після страшних катувань. Військових страшно катують, страшно… Тривало… І потім, коли їх привозять до Криму, вони іноді в такому стані, що просто не виживають.
У нас вже є кілька конкретних випадків, коли військовополонені загинули. Просто загинули, коли, наприклад, їх перевезли з Херсона. Хтось із них був військовим зі Збройних сил. Хтось був представником територіальної оборони. Вони загинули саме внаслідок катувань, їм не надавали допомогу два, три місяці, поки тримали на Херсонщині, потім перевезли до Севастополя. Дійсно переводили в госпіталь, але було пізно. Люди помирають у жахливих муках. А потім починається ще один страшний етап для родичів – повернути тіло. Це окремий біль, про який взагалі страшно говорити, і навіть мені складно стримати сльози, тому що я працювала і працюю з цими родичами, які з Криму повертали ці тіла, без документів загиблих.
На тілах просто маркером були написані прізвища. Такі тіла родичі отримують. Їх упізнати неможливо… Тому що сліди цих тортур і час, поки це тіло забирають… Ну, неможливо передати, який біль і пекло проходять родичі… Жінки, які залишаються часто просто з дітьми на руках без будь-яких засобів на існування, проходять цей тривалий шлях, щоб забрати хоча б тіло свого чоловіка, щоб його тут поховати. Тому ми не знаємо реальні цифри військовополонених. Їх привозять до Севастополя і дуже часто потім вони вирушають у російську федерацію. Частина з них включається в обміни військовополоненими. Я можу підтвердити, що частина з них, яка була включена до обміну, проходила через Крим… Це сотні людей. Але сказати прямо зараз те, скільки військовополонених, наприклад, у Севастополі тому ж, ми не можемо.
По-перше, це режимні об’єкти, ніхто просто так туди не підійде, а по-друге, постійне переміщення не дає нам можливості мати точну цифру. Є проблема, що, наприклад, Україна подає свої списки на обмін, а росія, це абсолютно нецивілізована держава, просто на свій “розсуд” може подати нам назад будь-який список: підтвердити чи не підтвердити взагалі людей на обмін. Іноді ми можемо отримати навіть тих людей, які вважалися зниклими безвісти або загиблими. Виявляється, що вони були в полоні. Тому з росією дуже складна комунікація.
Під час другої частини форуму також виступив Ігор Козловський, український науковець, теолог, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч, співзасновник та учасник Платформи визволення політв’язнів, який сам мав сумний досвід перебування в російському полоні. Він закликав міжнародні медіа висвітлювати проблему з комунікацією з агресором у питанні обмінів українських заручників. Також він розповів про системні репресії, які влаштовує рф проти українців, на фундаменті російської злочинної ідеології. Він заявив, що росія “заперечує існування України, українського народу, української ідентичності”. Він також вказав: “Для того, щоб ця міфологема стала реальністю, вони знищують Україну, український народ, українську ідентичність. Це і стало основою того, що ці репресії перетворилися не на епізоди, а на роботу державної машини”.
Також виступив і Сергій Мовчан, керівник відділу документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини, розповівши про те, де росія сьогодні злочинно утримує полонених українців. Говорячи про місця незаконного утримування українських цивільних заручників на частинах окупованого росіянами півдня України, на жаль, він відзначив і захоплений у 2014 році Кримський півострів. Тетяна Катриченко, координаторка з проблеми заручників на території окремих районів Донецької та Луганської областей, а також членкиня Медійної ініціативи за права людини, розповіла про репресії та викрадення росіянами цивільних на Сході України. Вона зазначила, що ці злочини там почалися задовго до повномасштабного вторгнення росіян в Україну.
Під час третьої частини форуму виступила Ірина Геращенко, колишня перша заступниця голови Верховної Ради України, яка також розповіла про відсутність натяку на цивілізованість у лавах російських бойовиків та наголосила на важливості міжнародних санкцій проти рф.
Михайло Гончар, український експерт з питань міжнародної енергетики та безпеки, президент Центру глобалістики “Стратегія XXI”, головний редактор журналу “Безпека Чорного моря”, розповів не лише про початок воєнної агресії росії проти України 2014 року, а й підтвердив те, що від періоду перших років путіна при владі росія злочинно використовувала енергетику як зброю і проти Європи, і проти України, Молдови, Грузії, Білорусі, а також інших пострадянських країн.
Олександр Кононенко, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в системі органів сектору безпеки і людини в системі органів сектору безпеки і оборони, на завершення форуму наголосив на тому, що факти незаконного викрадення росією українських громадян є одним із найгрубіших порушень міжнародного права з боку рф. Він наголосив, що “Цивільне населення – найменш захищена категорія громадян України під час війни”, тому Україна продовжує боротися не лише за кожного українського політв’язня чи військовополоненого, а й звичайного громадянина України. Усі заручники росії повернуться додому. Кремль понесе покарання за всі свої злочини щодо українців.
