Як стало відомо днями, у Хамовницькому районному суді Москви розпочалася справа щодо заочного засудження німецького підприємця Фелікса Нойберга, раніше Мошковича, у довгограючій справі про “розтрату 216,6 мільйона рублів” при закупівлі в 2015 році в обхід санкцій грецьких поромів «Лаврентій» та «Марія» для Керченської переправи та “легалізацію викраденого”.
Йдеться про придбання за допомогою гонконгської офшорної компанії “Tourinvest Services Limited”, яку і очолював Мошкович, двох поромів “Maria Eleni” та “Agios Lavrentios”.
Угода “за дорученням” тодішнього заступника міністра оборони Росії Руслана Цаликова була віддана підвідомчої міноборони агресора і очолюваної Антоном Філатовим фірмі «Оборонлогістика».
Її діяльність на той час курирував майбутній заступник міністра Тимур Іванов, який тоді був керівником структури «Оборонcтрой».
Кредит на угоду отримали від банку «Інтеркоммерц» за сприяння його голови правління Олександра Бугаєвського, реалізація афери проходила через структури «Оборонлогістика» та «1470 Управління матеріально-технічного забезпечення», саме Бугаєвський і залучив до цієї схеми гонконгський офшор.
При цьому Іванов і Філатов, призначені Кремлем після усунення міністра оборони Шойгу цапами-відбувайлами за розгул корупції в російській армії, в 2025 році отримали по 13 і 12 років в’язниці відповідно, включаючи і епізод з поромами.
А ось Бугаєвському ще у 2016 році росіяни дали втекти та влаштуватися у Чехії, яка його відмовилася видавати, на чому росіяни особливо і не наполягали.
Абсолютно аналогічна історія склалася і з Нойбергом-Мошковичем, щодо якого в 2019 році була розіграна сценка із “запізнілим твердженням обвинувального висновку генеральною прокуратурою”, після чого даний діяч виїхав до Німеччини.
Таким чином очевидно, що і Бугаєвський, і Нойберг для російських спецслужб стали надто цінними активами, щоб гноїти у в’язниці разом з їх широколампасними подільниками.
Наш інтерес до Нойберга не вичерпується тим фактом, що окрім афер з поромами тепер спливла його участь у закупівлі десять років тому тією самою «Оборонлогістикою» для потреб російських військових перевезень трьох вантажних суден “Sparta”, “Sparta II” та “Sparta III”.
Угода була здійснена за допомогою “Atlantides Shipping” грецького магната Іоанніса Кардаріс, через структури “Sparta Marine” і “Assets GmbH”, де в керівництві відмітилися і Нойберг, і Кардаріс.
У Німеччині сім’я Нойбергів управляє з 2009 року компанією “Neuberg Management GmbH”, яка контролює понад 500 об’єктів нерухомості, в основному в Баварії, і декларує інтерес до “інвестицій, логістики та судноплавства”, включаючи низку її дочірніх структур.
Також Фелікс та його син Олександр Нойберг, спільно з російським ювелірним бізнесменом із Петербурга Тимуром Кабукаєвим контролюють мюнхенську фірму у сфері нерухомості “Fortress Development GmbH”.
А структуру “GAP Investors GmbH” із Грюнвальда сімейство Нойберг ділить із петербужцями Сергієм Гращенковим та Олександром Піскарьовим.
При цьому Піскарєв раніше був головним за інформаційними технологіями групи компаній “Русагро”, яка раніше контролювалася “однофамільцем” описаного фігуранта, опальним олігархом Вадимом Мошковичем, причому після “зачистки” цього холдингу вийшов сухим з води.
Ну а про Гращенкова відомо лише те, що раніше на нього була зареєстрована петербурзька фірма звукозапису з “непомітною” назвою “ФБР”, далі перейменована на “Фбрекордс”.
Втім, крім афер із закупівлями німецьких балкерів для російської армії є й інша історія, і Нойбергів, що доводить зв’язок з російською розвідкою, і пояснює їх безбідне існування саме в Баварії.
Справа у подіях 2013 року, розслідуваних німецькими журналістами ще у 2018 році, у зв’язку з продажем тодішнім міністром фінансів Баварії та нинішнім прем’єром цієї землі Маркусом Зедером 32 тисячі державних квартир за 2,5 мільярда євро.
Угода йшла через структуру “Patrizia Immobilien AG”, і її контрагентом була фірма “Alma Assets GmbH” із Грюнвальда, записану саме на Фелікса та його Олександра Нойбергов.
Нескладно зрозуміти, що даний масив баварської нерухомості, “приватизований” Нойбергами за гроші російської розвідки, і далі перепродований “потрібним особам” з росії, досі є огрядною дійною коровою для фінансування відповідної підривної роботи.
Одночасно Нойберги тримають у руках явно вбивчий компромат на їхніх колишніх контрагентів із баварської влади, що дорослі до високих крісел.
Тому майбутнє покаже, чи є нинішній московський “поромний” процес щодо значного знаряддя російської розвідки Нойберга звичайною операцією прикриття, чи він зводиться до спроб “знежирення” цього діяча конкуруючими структурами.
