Раніше ми писали про феєричні проекти окупантів запуску “круїзних рейсів” за маршрутом “Маріуполь – Батумі”, причому використовуючи розпиарений, але непридатний до чорноморського судноплавства річковий круїзник “Мустай Карім”.
Цей “геніальний хід” вказувався в “Стратегії сталого розвитку Приазов’я на період до 2040 року”, затвердженої урядом агресора 29 грудня, й тепер цей документ став приводом для масштабної істерії окупаційної пропаганди.
Йдеться про оприлюднені їй днями “спростування” з приводу досить очікуваної та обґрунтованої публічної оцінки “Стратегії” українською владою.
Українські експерти оцінили документ як набір цілей, відірваних від реальності для регіону, що знаходиться в умовах війни, санкцій та деградації базової інфраструктури, як набір популістських проектів та заходів подвійного призначення, фактично спрямованих на посилення військово-логістичного потенціалу агресора.
Втім “спростування” цьому тепер написали діячі, які явно не бажали вникати у зміст самої “Стратегії”, оскільки нічого конкретного щодо заявлених ними “розвитку житлового будівництва”, “усунення забруднень, відновлення земель та водних ресурсів” та “розширення лікувально-оздоровчих та туристичних центрів” цей документ не містить взагалі.
По суті “екологічна” та “гуманітарна” складова “Стратегії” зводяться до постійного перекладання провини за деградацію Азовського моря та прибережної зони на українську владу, причому для заявлених нібито “ключових проблем” жодних рішень не пропонується взагалі, крім всіляких заходів щодо “дослідження та обліку проблем”, “планів” та “дорожніх карт”.
Ситуацію масштабної війни у Приазов’ї “Стратегія” послідовно ігнорує, лише заявляючи про “попадання в ґрунт значної кількості металів”, не уточнюючи їх походження, та наявність “відвалів будівельних відходів” від “зруйнованих міст та промислових підприємств”, також зі “скромним” умовчанням того – хто, що це зробив.
Також документ цинічно журиться про “безконтрольне будівництво великої кількості об’єктів туристичної індустрії на окремих приморських об’єктах” до їх окупації росією, забуваючи уточнити, що до 2022 року ця індустрія якраз і забезпечувала справжній, а не “планово-директивний” сталий розвиток приморських громад.
Також “Стратегія” згадує про руйнування дамби Каховського водосховища як про якесь “стихійне лихо”, поряд зі зміною клімату та засоленням ґрунтів, і в ній відсутні будь-які припущення про відновлення дамби, водосховища та роботи Північнокримського та інших каналів: очевидно, що ці питання “до 2040 року” агресор вирішувати явно не збирається.
Додатково “Стратегія” бачить “корінь багатьох бід” у підвищенні солоності Азовського моря та Сивашу, але в чому тут виклики для екосистем та населення – з документа зовсім неясно, втім і жодних заходів щодо протидії цим явищам “Стратегія” не передбачає.
З “конкретики” цього документа можна назвати лише деякі трагікомічні деталі, типу “підготовки пропозицій з видобутку медуз в Азовському морі та його переробки”, і такі “корисні” для засоляних і спустошуваних земель українського Приазов’я заходи, як “залучення не менше 90% невикористовуваної ріллі в господарський обіг.
Таким чином “Стратегія” є не будь-якою програмою дій зі сталого розвитку,
але виключно пропагандистським прикриттям як для “освоєння” окупантами Приазов’я, так і для відповідної корупції за проектами, які є максимально далекими від інтересів населення регіону.
