Як заявили наприкінці жовтня у підконтрольних агресору “медіа”, ними було “раптово виявлено”, що з липня 2024 року поліція Сочі офіційно розшукує тамтешню колишню заступницю мера Ірину Романець, яка встигла “відзначитись” і на окупованому півострові.
Справа в тому, що ще в 2018 році карателі агресора розпочали масову “зачистку” сочинської адміністрації під “нові особи”, причому тільки заступників мера було заарештовано п’ять штук, не кажучи вже про десяток дрібніших чиновників.
Саме тоді із Сочі до Севастополя “перевівся”, перечекати неприємності, й колега Романець із заступників сочинського мера, багаторазово описаний нами Євген Горлов.
Романець, яка просиділа до цієї зачистки в злачному сочинському кріслі ціле десятиліття, також звільнилася з Сочі і “вспливла” в окупованому Криму, спочатку як “керівник апарату” і “заступник мера” Ялти, а потім – як голова “департаменту культури” в Севастополі.
Очевидно, що і Горлов, і Романець синхронно “прокинулися в Криму” не з власної ініціативи, оскільки такий одночасний “управлінський ресурс” був доступний лише їхнім кремлівським кураторам із президентської адміністрації агресора.
Ми багаторазово описували подальшу підкилимну боротьбу севастопольського гауляйтера з очевидно нав’язаним йому Горловим, апогеєм якої стало севастопольське затримання цього літа “віце-губернатора” за хабар, причому від нібито “пов’язаного з українським олігархом Фірташем” і далі “операції” , “Севастопольгаз”.
А от із Романець Розвожаєв розійшовся давно і майже “полюбовно”, наприкінці 2022 року вона “пішла за власним бажанням” працювати до Москви, з “грамотою” від “севастопольського уряду”, після чого на її місце гауляйтер “Колобок” оперативно “перевів” своє красноярське протеже, Анжелу Сумакову.
Втім, і арешт Горлова, і розшук Романець – це “досягнення” явно не “міського” рівня “севастопольського губернатора”, вони очевидно відображають протистояння угруповань президентського офісу агресора, від якого “лихоманить” і спецслужби Кремля, де й Развожаєв це один з “бойових холопів”.
Тому і “націоналізація” “Севастопольгазу” тут розглядається лише як один із наслідків даного протистояння, реалізовувати яке доручили команді Развожаєва, причому описана “севастопольсько-сочинська справа” ще дуже далеко від фіналу.
