Чергова річниця початку радянсько-нацистської війни не обійшлася без організованих в окупованому Криму провокацій від спецслужб агресора щодо “публікації архівних документів”.
Вони стали очевидним продовженням травневої історії, коли ключовий ресурс пропаганди агресора, а саме “тасс” вирішив “порадувати читачів” такою собі “новиною” про те, що злочинне “управління фсб по Криму та Севастополю” нібито “розсекретило …протоколи допитів… Єнеке, який командував військами вермахту в Криму”, фактично заради однієї мети – “нагадати” про “кримськотатарських зрадників” періоду Другої Світової війни.
Тепер же, і явно тими ж “істориками”, заявлено, що “кримське управління фсб” передало якісь “документи” “до державного архіву, державної ради республіки Криму та до Кримського федерального університету ім. Вернадського”, при цьому пропаганда підкреслює, що “розсекречено дані про вбивства нацистами дітей у Криму” та інші “жахливі злочини”.
З розміщених зараз сторінок матеріалів радянських слідчих справ 50-70-х років минулого століття, втім, нічого нового про самі злочини нацистів проти людяності, які були вчинені в Криму, немає. Набагато докладніші і достовірні, порівняно з нині “розсекреченими”, матеріали про це було публіковано тридцять років тому.
Тепер же у вибірці оприлюднених пропагандистами агресора сторінок очевидно, що головне для “шукачів історичної правди” – згадати про участь у злочинах, поряд із поліцейськими, саме “добровольців-татар”.
При цьому прізвища власне поліцейських-колаборантів, що явно не відповідають даному підходу, і допитуваних осіб у матеріалах просто сором’язливо вимарані.
Такі “анонімізовані” документи від “кримського фсб”, де змішалися історичні події, фантазії та “творчий підхід” радянських слідчих, звісно, спростувати неможливо.
Але, не применшуючи нацистських звірств, відзначимо, що, наприклад, масове знищення населення в 1943-1944 роках саме шляхом утоплення в баржах, описане в “нових документах”, як мінімум сумнівно, враховуючи крайню цінність для окупантів того (та й сьогоднішнього) періоду будь-якого наявного у них на ходу морського транспорту.
Крім того, у тій же “справі Єнеке” було оприлюднено матеріали не про втоплення населення Криму баржами, а про його депортацію німцями до Румунії, за що згодом радянська влада вже переслідувала румунських діячів і що має численні документальні підтвердження.
Також гідний окремої згадки опублікований допит якогось мешканця сімферопольської Новосергіївки, який нібито проживав там у будинку правління колгоспу “Червоний Перекоп”, про те, що в 1941 році якийсь німецький офіцер там один час співмешкав з місцевою єврейкою, згодом повішеною, і що сам цей свідок потім, якимось чином перемістившись у часі та просторі, “потрапив до радянських моряків і на їхнє прохання показував їм дорогу на Євпаторію”.
Не зупиняючись на тому, що насправді чекало б німецького офіцера в 1941 році за будь-який статевий зв’язок з євреями, що переслідувалися нацистами, згадаємо лише, що колгосп “Червоний Перекоп”, як це, втім, випливає і з його назви, був тоді не під Сімферополем, а з правлінням у селі Почесне (Тузла), власне, на Перекопі.
Також “дорогу на Євпаторію” цей “мандрівник у часі” міг показувати червонофлотцям, тільки якщо вмів ходити по воді – як відомо, описана в допиті операція зі “знищенням німецької комендатури в Євпаторії” була десантною із Севастополя. Навіщо в принципі військовим морякам, які добре знали все кримське узбережжя та його гавані, такі “порадники”, причому не з Євпаторії, питання, м’яко кажучи, риторичне.
Очевидно, що нинішня провокація не має нічого спільного з історичною правдою і має одну просту злочинну мету пропаганди агресора – подальше розпалювання в окупованому Криму міжетнічної ворожнечі та чергове “виправдання” геноциду кримськотатарського народу. Які ще напівхудожні матеріали про “кримськотатарських зрадників” опублікують у “кримському фсб” надалі – залишається лише здогадуватися.